Раді Вас бачити!

Віктор важко зітхнув та набрав номер Хелени.

— Привіт, сонечко… — тихо промовив він, щойно вона відповіла. — Сьогодні знову буду пізно.

На тому кінці лінії на мить запала тиша.

— А коли тебе чекати? — сумно спитала Хелена, притискаючи до грудей плюшевого ведмедика.

— Дуже пізно, люба. Не чекай мене, гаразд? Лягай спати, відпочивай як слід, — турботливо відповів Віктор, в його голосі було стільки тепла, скільки він міг передати через холодну трубку.

— Добре… — важко зітхнула дівчина.

— Обіцяю, що вихідні ми проведемо так, як ти любиш. Буде весело, тільки ми вдвох, — посміхнувся він, почувши її сумний голос. — Так, як ти сама захочеш.

— Справді обіцяєш? — в її голосі миттю засяяла надія.

— Обіцяю, моя пташко, — м’яко засміявся Віктор. — Я тебе дуже кохаю.

— І я тебе… дуже-дуже сильно кохаю, — радісно відповіла Хелена.

— Яка мила ідилія, — не стримався Олексій, коли Віктор поклав слухавку.

Віктор лише м’яко посміхнувся у відповідь та знову поринув у звіти, цифри та графіки, які вже встигли йому набриднути.

За кілька хвилин Олексій несміливо підняв голову:

— А як там твоя сестра?

— А тобі чого раптом цікаво? — майже грубо спитав він.

Олексій знизав плечима, намагаючись говорити якомога байдужіше:

— Та просто… давно її не бачив. Стало цікаво, як вона.

Насправді Олексій брехав. І брехав майстерно. Він давно вже мав славу чоловіка з дуже легковажним серцем. Жодна гарненька дівчина не залишалась без його уваги. А коли цієї зими Вікторія зайшла до брата на роботу, щоб терміново щось обговорити, Олексій не втримався. Він скористався нагодою, зав’язав розмову… а потім, не стримавшись, поцілував її.

Того гарячого ляпаса він пам’ятатиме довго. Але, чесно кажучи, був готовий отримати ще сотню таких ляпасів, аби лише знову відчути смак її губ.

— Вона нормально, — сухо відповів Віктор. — Зараз активно складає державні іспити. Мріє, щоб після захисту її взяли на розкопки. Спить і бачить своє прізвище у списку.

— Тобто… після іспитів вона поїде? — з тривогою в голосі уточнив Олексій.

— Угу, — буркнув Віктор, не відриваючись від документів.

— А куди? Надовго?

— Наче в Африку хотіла… — незадоволено кинув Віктор.

Олексій помітив холодний, неприязний погляд шефа і відразу зробив вигляд, ніби тема йому зовсім нецікава. Він демонстративно опустив очі в документи й почав їх гортати.

Але думки його були далеко. Він усе ще бачив перед собою ті великі, неймовірні карі очі, які не давали йому спокою вже кілька місяців.

Раптом увагу хлопців привернули голосні дівчачі голоси, які долинали навіть крізь скляні двері та стіни офісу.

— Краще замовляти через Інтернет, — жваво говорила одна з менеджерок. — Так набагато дешевше, і доставка на їхньому сайті зовсім недорога.

— Так… — задумливо протягнула друга. — Мабуть, спробую. Я ще ніколи не замовляла їхню продукцію.

— Обов’язково спробуй! — захоплено вигукнула перша. — Я просто в захваті від цієї компанії!

Дівчата підійшли до великого ксерокса й, продовжуючи розмову, почали копіювати документи. Їхні голоси стали тихішими, але все ще долинали приглушеним дзенькотом.

А Віктор раптом помітив новеньку дівчину. Вона крадькома поглядала на нього крізь скляну перегородку. Щойно їхні погляди зустрічались, вона сором’язливо відводила свої неймовірно темно-карі очі, а на щоках з’являвся легкий рум’янець.

— У нас новенька? — задумливо спитав Віктор, не відриваючи від неї погляду.

— Так, стажерка, — роздратовано буркнув Олексій. — Вже третій день стажується, а вже…

Він раптом замовк.

— І що? — стурбовано підхопив Віктор. — У неї погано виходить? Їй важко?

— Така, як вона, впорається, — знову невдоволено кинув Олексій.

Віктор тихо засміявся:

— Що у вас уже сталось?

Олексій важко зітхнув та трохи понижуючи голос, процідив:

— Мені здалось, що їй було важко нести папки. Я просто хотів допомогти… а вона так заїхала мені коліном між ніг, що я досі переживаю за своє майбутнє потомство.

Віктор не зміг стримати сміху. Він відкинувся на спинку стільця й довго не міг заспокоїтись.

— І в той час, коли ти «допомагав» нести їй важкі папки, — крізь сміх промовив він, — твоя рука, випадково звичайно, досліджувала її сідниці під спідницею?

Олексій лише скривився і промовчав, а Віктор продовжував тихо посміхатись, поглядаючи у бік скляної перегородки, за якою стояла та сама дівчина з неймовірними карими очима.

— А як її звуть? — раптом спитав Віктор, намагаючись, щоб голос звучав байдуже.

— Віра, якщо я не помиляюсь, — буркнув Олексій, не підіймаючи очей від документів.

Віктор мимоволі посміхнувся. У цій новенькій справді було щось особливе. Вона була невисокого зросту, але така злагоджена й вишукана, ніби її фігура створена з одних плавних ліній. Вузька спідниця-олівець ідеально підкреслювала стегна й тонку талію, роблячи кожен її рух м’яким і привабливим.

Ось вона низько нахилилась над столом, і Віктор мимоволі помітив білий край ліфа та ніжне, спокусливе декольте. Дівчина відкинула за спину свою довгу косу — такого насиченого, глибокого чорного кольору він ще ніколи не бачив. Волосся переливалось, ніби шовк під світлом ламп.

Раптом дівчина-менеджер пожартувала, і Віра так щиро, дзвінко засміялась, що Віктор не втримався й теж посміхнувся. Її сміх був легким і заразливим.

Вона знову підняла погляд — і їхні очі зустрілись. Її великі карі очі світились так тепло й щиро, що Віктор відчув, як усередині розлилось приємне, м’яке тепло.

Але вже за мить він різко опустив очі у звіт, вдаючи, ніби дуже уважно щось вивчає.

“Що зі мною? — подумав він із легким докором”.

Вдома його чекала Хелена — дівчина, яка щиро його кохала. Дівчина, з якою вони скоро мали одружитись. А він тут задивляється на незнайому стажерку…

Віктор зітхнув і міцніше стиснув ручку. Ні, він не має права. Не повинен. Скоро весілля. Треба взяти себе в руки.

Коли робочий день уже закінчився, більшість співробітників розійшлись. Віктор залишився допрацювати останній звіт. Він не помітив, як за вікном стемніло, а в офісі стало тихо-тихо.

Він підвівся, щоб налити собі кави з кухонного куточка, і раптом почув тихий зойк і звук падаючих паперів.

Віра спускалась сходами, тримаючи в руках цілу гору паперів. На одній зі сходинок каблук несподівано підвернувся. Дівчина скрикнула, пролетіла кілька сходинок і важко впала на підлогу. Папери розлетілись довкола, наче білі метелики, повністю засипавши її.

Віктор кинувся до неї майже миттєво.

— Віро! Ти ціла? — стурбовано вигукнув він, дбайливо схопивши її за плечі.

Дівчина підняла на нього розгублений погляд. Її щоки пашіли.

— Так… все добре, — тихо промовила вона. — Просто в голові трохи запаморочилось.

— Можеш встати?

Віра спробувала підвестись, але щойно сперлась на пошкоджену ногу, скривилась від болю й похитнулась. Віктор миттєво підхопив її за талію, не даючи впасти. Її тіло було теплим і легким під його долонями.

— Не треба, — м’яко сказав він. — Тримайся.

Не роздумуючи довго, Віктор підхопив дівчину на руки. Віра тихо зойкнула від несподіванки, але обхопила його за шию, щоб не впасти. Серце в її грудях калатало так сильно, що, здавалось, він міг це почути.

Він поніс її назад коридором до свого кабінету. Там обережно опустив на широкий шкіряний диван і присів поруч на корточки.

— Дозволь подивитись ногу, — тихо попросив Віктор.

Віра сором’язливо кивнула. Він акуратно зняв з неї туфлю і легенько підняв її щиколотку. Його пальці торкнулись ніжної, оксамитової шкіри. Дотик вийшов дуже м’яким. Віктор провів долонею по підйому стопи, потім обережно обмацав щиколотку, перевіряючи, чи немає набряку.

Нога була теплою, шкіра — гладенькою й делікатною. Під його пальцями вона ледь помітно тремтіла.

— На щастя, нічого страшного, — заспокійливо промовив він, не поспішаючи прибирати руку. — Не опухло, кістка ціла. Просто сильний вивих. Потрібно трохи відпочити й не навантажувати ногу сьогодні.

Віктор підняв очі й зустрівся з її поглядом. Віра дивилась на нього широко розплющеними карими очима, в яких змішувались подяка, сором’язливість і щось ще — те, що змушувало серце битись швидше.

Його рука досі лежала на її гарненькій ножкі. Тепло її шкіри повільно розтікалось по його долоні, і жоден із них не поспішав розривати цей тихий, інтимний момент.

— Дякую за турботу, — тихо посміхнулась Віра, і в її очах з’явились теплі іскорки. — Мені вже дійсно краще.

Віктор мовчав. Він сам не розумів, що відбувається. Його пальці повільно, майже мимоволі почали підійматись вгору по її струнких, оксамитових ніжках. Шкіра під його долонями була неймовірно ніжною і теплою.

Він підвівся, сів поруч на край дивана й обережно провів руками по її стегнах. Віра ледь помітно здригнулась, але не відсунулась. Її дихання стало глибшим.

Не усвідомлюючи, як це сталось, Віктор нахилився ближче. Його руки м’яко ковзнули по її талії й обережно опустили дівчину на спину дивана. Подушка тихо зашелестіла під її волоссям.

А вже за мить його губи торкнулись її губ. Поцілунок вийшов спочатку несміливим, але швидко став глибшим, гарячішим. Віра тихо зітхнула йому в губи й несміливо відповіла.

Руки Віктора ніжно, але впевнено ковзнули вище. Крізь тонку тканину блузки він відчув пружну м’якість її грудей і обережно стиснув їх долонями. Віра вигнулась назустріч його дотику, а її пальці вплелись в його волосся.

У кабінеті панувала тиша, яку порушувало лише їхнє прискорене дихання та тихий шелест одягу. За вікном давно стемніло, і тільки м’яке світло настільної лампи освітлювало їхні обличчя.

Віктор відірвався від її губ лише на мить, щоб подивитись їй в очі. У них горіло те саме бажання, яке палало й у нього всередині.