Раді Вас бачити!

Вікторія навіть не дозволила Хелені доторкнутись до жодного пакунка. Щоразу, коли та намагалась допомогти донести пакети до будинку, Вікторія одразу суворо обривала її.

— Краще двері відчини, — знову гаркнула вона, зачиняючи дверцята машини ногою.

Хелена слухняно підбігла до будинку й почала швидко шукати ключі в сумочці.

— І не бігай! — гукнула Вікторія. — А то знову голова закрутиться.

— Та не закрутиться в мене нічого! — не витримала нарешті Хелена. 

Коли вони зайшли у вітальню, Вікторія акуратно поставила всі яскраві пакунки в кутку вітальні й уважно подивилась на дівчину. Хелена вмостилась на дивані й замріяно розглядала свої покупки.

Раптом Вікторія дістала з сумочки маленьку акуратну упаковочку й простягнула її Хелені.

— Знаєш, як користуватись? — загадково посміхнулась вона.

— Що це? — Хелена не відривала очей від її руки.

— Тест на вагітність, — спокійно відповіла Вікторія.

Вона придбала його, коли ходила по воду. Щоправда, у глибині душі вже майже не сумнівалась, що тест покаже позитивний результат.

Хелена підняла здивовані очі.

— Який ще тест? Я… — вона раптом замовкла, ніби слова застрягли в горлі.

— Ти така цікава, — м’яко засміялась Вікторія. — Ти віддала своє безсмертя, а значить, стала звичайною людиною. І все людське тобі тепер не чуже. Я впевнена, що мій брат ночами розповідає тобі далеко не казки.

Хелена лише кліпала очима, не знаючи, що сказати. У голові в неї все ще не вкладалось те, що відбувається.

— Тобі зараз треба піти у ванну кімнату і… — спокійно почала Вікторія.

— Сама розберусь, — швидко перебила її Хелена.

Вона вихопила маленьку коробочку з рук Вікторії й швидким кроком попрямувала до вбиральні. Вікторія залишилась посеред вітальні, склала руки на грудях і нервово зиркнула на годинник.

Коли Хелена вийшла з вбиральні, Вікторія уважно подивилась на неї. Обличчя дівчини було блідим, а в очах застигла тривога.

— Ну що? — зацікавлено спитала Вікторія, затамувавши подих.

Хелена підійшла ближче й мовчки простягнула їй тест. Вікторія швидко взяла його та опустила погляд. На білому тлі чітко виднілись дві яскраві рожеві смужки.

— Ого… навіть так, — м’яко посміхнулась вона. — Хелено, а дитина хоч від Віктора?

— От зараз зовсім не смішно, — роздратовано видихнула Хелена.

Вікторія весело розсміялась. Хелена ж повільно опустилась на диван і ніжно обхопила руками свій живіт, ніби вже захищаючи те маленьке диво всередині.

— Це так незвично… — замріяно прошепотіла вона, підіймаючи на неї свої блакитні, повні світла очі. — …знати, що в тобі зароджується нове життя. Це так дивовижно... Це таке… неймовірне щастя.

Вікторія лагідно посміхнулась їй.

— Це буде хлопчик, — раптом тихо, але впевнено сказала Хелена.

— Звідки ти знаєш? — засміялась Вікторія. — Ти ще кілька хвилин тому навіть не підозрювала, що вагітна. Звідки така впевненість?

Хелена ніжно провела долонею по своєму животу.

— Коли ти сама носитимеш свою дитину під серцем, тоді й зрозумієш.

Вікторія раптом опустила очі й почала дихати важко, нерівно.

— Ой, Віко… пробач, — злякано підскочила Хелена. — Я зовсім не подумала. Вибач мені, будь ласка.

— Та ні, все гаразд, — стримуючи сльози, тихо відповіла Вікторія. — Правда, все добре.

Вона швидко зиркнула на годинник.

— Мені вже час…

— Віко, — Хелена обережно взяла її за руку. — Благаю, залишся ще хоч пів годинки. Не йди, прошу тебе.

— Скоро Віктор прийде з роботи, а я, якщо чесно, не дуже хочу з ним зустрічатись.

— Ви посварились? — розгублено запитала Хелена.

— Ну… можна й так сказати, — сумно посміхнулась Вікторія.

Вона опустила погляд на руку Хелени, яка міцно, але ніжно стискала її пальці. Повільно підвела карі очі й щиро промовила:

— Я дуже рада за вас обох. Чесно. У мене скоро буде племінник, якщо вірити твоїй інтуїції. І я цьому щиро радію. Бажаю тобі здоров’я, тобі та твоєму малюку. Бережи себе і не перенапружуйся?

— Дякую… — м’яко посміхнулась Хелена, і в її очах блиснули сльози. — Ти навіть не уявляєш, як мені важливо було почути від тебе ці слова. Я хочу сказати Віктору про це дуже особливо.

— Звісно, — кивнула Вікторія. — Я б теж хотіла повідомити про таку чарівну звістку особливим способом.

Хелена з надією подивилась на неї:

— Може, підкажеш мені? У мене зараз у голові суцільний вихор, я навіть не знаю, з якого боку почати…

На обличчі Вікторії розквітла тепла, трохи загадкова посмішка.

— Звісно, підкажу. У мене є чудова ідея…

Вже за кілька хвилин дівчата сиділи на широкому ліжку в кімнаті Вікторії й весело сміялись. Хелена ніжно тримала в руках старого плюшевого ведмедика — улюблену іграшку Вікторії, яку Віктор колись подарував сестрі на день народження, коли вони були ще зовсім маленькими.

Хелена дбайливо притискала ведмедика до грудей і мрійливо усміхалась. Вона вже уявляла, як її малюк гратиметься з ним, як сміятиметься і тягтиме свої маленькі ручки до м’якої шерсті. “Яке ж це щастя, — думала вона, — знати, що скоро станеш мамою”. Вона досі не могла повірити, що це відбувається з нею.

Вона перевела погляд на Вікторію. Дівчина зосереджено закінчувала вишивати орнаменти на блакитній стрічці й уже переходила до рожевої. Її стібки були ідеально рівними й акуратними. Вікторія працювала так старанно, ніби створювала справжній маленький шедевр.

Дивлячись на неї, Хелена раптом згадала Святозару, яка теж обожнювала вишивати. “Вікторія, напевно, проводила б за цим заняттям цілі дні, якби мала більше часу, — подумала вона”.

Але раптом настрій змінився. Хелена згадала, що Святозара теж чекала дитину. Вона знала, що стане мамою, і була неймовірно щаслива, бо носила під серцем малюка від чоловіка, якого щиро кохала. А Хелена… вона була причиною, через яку зруйнувалось щасливе життя одразу кількох людей. А Святозара так благала її зупинитись…

Горло стиснуло. Хелена схлипнула та не стримала сльози, що раптом покотились по щоках.

Вікторія почула схлип та швидко підняла розгублений погляд. Побачивши, як вона витирає сльози, вона м’яко посміхнулась.

— Кажуть, вагітні дуже емоційні, — лагідно промовила вона. — Але я впевнена, ти впораєшся.

Хелена крізь сльози знову подивилась на ведмедика. У цю мить Вікторія ніжно одягла рожеву стрічку на ліве вушко іграшки, а блакитну — на праве.

— Ось так, — усміхнулась Вікторія. — Коли ми з Вітею були маленькими, ми одягали на його вушка маленькі мішечки з солодощами. А потім по черзі вгадували, в якому більше цукерок. А той, хто відгадував, з’їдав усе з обох мішечків.

Хелена весело засміялась крізь сльози.

— Я впевнена, що коли Віктор тільки побачить цього ведмедика, він одразу відчує — ти хочеш сказати йому щось дуже особливе, — тепло додала Вікторія.

— Віко… — Хелена не витримала. Вона кинулась в обійми, міцно схопила її за плечі й притиснулась щокою до її грудей. — Дякую. Дякую тобі за все, моя люба.

Вікторія спершу сиділа, наче закам’яніла, й лише кліпала очима. Але коли відчула, як Хелена обіймає її ще міцніше, а тепле дихання торкається шиї, вона лагідно провела долонею по її спині.

— Ну що ти, перестань плакати, — тихо прошепотіла Вікторія. — Тобі зараз не можна нервувати.

А Хелена крізь сльози обіймала її ще сильніше, ніби боялась відпустити.