Спочатку:
На сторінку книги
Рівно о шостій — щодня — він замикав ноутбук. Навіть якщо зустріч не була завершена. Навіть якщо мейли сипались один за одним. Бо після 18:00 починалося життя, а не лише робота. Починалась вона.
Каміла стояла біля вікна в їхній студії. Париж за склом вогниками нагадував зоряне небо. Вона тримала в руках чашку кави — вже не задля бодрості, а як ритуал. Щоб зупинити час.
Еліас увійшов у кімнату без звуку, став позаду і торкнувся її талії. Вона не здивувалась. Просто нахилила голову до його плеча.
— Пам’ятаєш? — прошепотіла. — Усе почалося після шостої.
— І триває далі. Щовечора. Щодня. У кожному проєкті. У кожному подиху.
Їхній союз уже не був таємницею. Їх ніхто не називав інтрижкою. Тепер їх називали партнерами, новаторами, іноді — небезпечними, бо вони несли щось більше, ніж бізнес. Вони несли сміливість любити — відкрито, чесно, попри все.
Вечорами вони не говорили про прибутки. Вони говорили про майбутнє. Своє. Спільне. А іноді мовчали, тримаючись за руки.
Бо після 18:00
вона вже не була підлеглою,
а він — не босом.
Вони були двома душами, які нарешті знайшли одна одну
—
і більше не загубилися.
Кінець
