Спочатку:
На сторінку книги
Вони залишили все позаду — офіси, інструкції, мовчання в коридорах.
На задньому сидінні — коробка зі старими фото і документами, які більше не мають влади над ними.
Попереду — дорога, що веде до озера. Там, де нічого не змушує бути кимось іншим.
Анастеша сиділа в авто, дивилася, як вітер гойдає золоті поля. Її долоня — в його руці.
— Вперше дихається легко, — сказала вона.
— Бо тепер ти — моя свобода, — відповів Еліас.
Та серед тиші розгортається лист, забутий між сторінок:
«Ви думаєте, що це кінець? Це тільки пауза. Ми ще зустрінемось».
Вільні. Але ненадовго.
