Раді Вас бачити!

Каміла знайшла конверт між сторінок старої книги. Та сама палітурка, яку вона колись назвала “занадто серйозною для літнього дня”, тепер ховала щось набагато глибше.

Його почерк — знайомий, акуратний, трохи нахилений вправо. Вона сіла. Її серце калатало, бо знала — це щось більше, ніж просто слова.

Каміло,

Я не знав, як тобі сказати. Тоді — не вистачило сміливості. А коли вона з’явилася, вже було пізно.

Але ти маєш знати. Я любив тебе з першої нашої сварки. І з кожним днем після того.

Ти була моїм дзеркалом і моїм вогнем. Моєю свободою і водночас страхом втрати.

Я боявся, що якщо віддам тобі все, що маю — більше нічого не залишиться. Але виявилось, без тебе я й не був собою.

Язберігав цей лист роками. Писав — і не надсилав. Думав, що ти заслужила щось краще, когось... менш зламаного.

Але зараз я хочу бути чесним. Якщо ще є хоч тінь почуттів — я тут. Я готовий не ділити твоє життя — а множити все, що ми маємо.

Еліас

Каміла сиділа довго. Її пальці тремтіли. У очах — сльози.

А в серці — ніби розчинилася довга зима.

Він не просто писав. Він залишив частинку душі між рядками.

І вона знала — попереду ще буде розмова. І, можливо… новий початок.