Спочатку:
На сторінку книги
***
Варення я доварила ще ввечері, але банки закривала вже зранку. Поки впоралася з усім, минула добра половина дня. Я саме збиралася йти на город, аби встигнути ще щось зробити, коли у двір зайшов староста й сказав, що мені привезли якісь товари. І тут я одразу згадала про своє замовлення. Українські продукти.
Той чоловік із крамниці таки дотримав слова й за окрему плату привіз усе, щойно з’явився товар. Якщо подумати, це навіть круто. Середньовічна доставка: без застосунків, усе офлайн. Може замутити собі подібний бізнес?
— Ой, як чудово! – плеснула я в долоні. — Вже біжу!
Алтеа, звісно, замаскував ілюзією свій колір очей, й теж пішов зі мною. І дуже вчасно, бо коробок виявилося дві: одна маленька, а друга така велика, що я вже подумки дякувала демонічній допомозі. Все ж таки, саме її він і ніс назад.
Дорогою ми натрапили на пані Василину — сусідку, яка жила через кілька хат від нас. Жінка відразу почала розпитувати про життя, город і між іншим запропонувала купити свіжої бринзи. Я чемно відмовилася й уже хотіла завершити розмову, коли помітила знайому зміну в кольорі очей Алтеа.
І відвернутися не можу. Лише на мить зведу з нього очі — і демоняка вже щось утне!
– Опусти очі, — тихо прошипіла йому, щоб не дай боже ніхто не помітив.
Алтеа всміхнувся й підкорився, опустивши погляд. Але ця усмішка на його обличчі... вона мала в собі більше диявольської насмішки, ніж розкаяної скромності.
Ти спеціально дратуєш мене, так? Гаразд. В такому разі будь готовий до наслідків.
– Ми поспішаємо, тому прошу нас вибачити, — мала на увазі, що розмову завершено.
– Ах, так, звичайно. Йдіть.
Жінка теж пішла своєю дорогою, але наостанок озирнулася і погляд її був занадто пронизливим. Здавалося, вона щось запідозрила, але ще не могла скласти пазл.
Я недобре зиркнула в сторону Алтеа. Все через нього! Якщо хтось дізнається правду про Марка – особисто прикопаю цього демона десь за сараєм.
Після нашої зустрічі з пані Василиною, вона невдовзі перестріла жінку старости і розповіла про нас з Марком. Але зовсім не про те, чим я так була схвильована.
– Ходімо, — смикнула я його за рукав сорочки вільною рукою. Алтеа рушив вперед, немов арештант під вартою. Бракувало тільки мотузки й барабанного супроводу.
І що з ним робити?
Допомога Алтеа може виявитися… небезпечно дорогою. І водночас його не можна залишати без нагляду. Як то кажуть: ні вдома залишити, ні з собою взяти, а шкоди наробить і там, і там.
Чим же зайняти його?О! Є ідея!
– Постав коробку в тінь та йди в дім, — наказала йому і сама покрокувала в сторону вхідної двері.
– Хазяйка покарає мене? — його голос був наповнений страхом, але це все фальшивка. Тому що я чула услід за цим ледь чутний іронічний смішок.
Залишивши питання без відповіді, поквапилася всередину, щоб знайти на кухні рис та гречку. Насипала їх до великої миски й почала старанно змішувати їх.
Сьогодні я граю роль злої мачухи, а наш король демонів буде Попелюшкою на мінімалках. І при ділі, і в якості покарання підходить.
Мабуть, Алтеа зовсім не очікував такого повороту, бо, почувши про сортування круп, на обличчі Марка відобразився неабиякий подив.
– Лінитися не можна. Використання магії під забороною. Усе має бути виконано твоїми власними руками, — не стрималася від задоволенної усмішки, — і бажано до вечора.
— Знаєш, — мовив він замислено, глянувши вдалечінь, — я б без вагань дав тобі посаду при дворі в пеклі.
– Яку саме?
– Вигадувати, як допитувати та катувати людей.
Моя усмішка зів’яла, наче троянда під снігом.
– Король демонів виявляється ще той жартівник. Сподіваюся, не занудьгуєте за цією монотонною роботою. — Я підняла брову та подивилася на нього з викликом, наче кажучи: «Всеодно нічого зробити мені не зможеш, тож наступного разу думай, перш ніж грати зі мною в ігри».
Поплескавши його по плечу — ніби доброго вола на ярмарку, — я вийшла надвір. Без допомоги Марка роботи лише додалося. Я мусила ще вирвати бур’яни з картоплі.
Ех. Коли вже цей демон зникне? Від нього одна шкода!
Закінчивши з травою, я зайшла до хати. Вже був пізній обід і мені потрібно було нормально поїсти.
– Як справи? — запитала я у демоняки, зовсім не з цікавості. Скоріше, хотілося поглузувати над ним.
Алтеа схилився над мисками й, з виразом страдника, кропітливо відділяв рис від гречки.
– Тільки половину зробив, хазяйко, — сухо відрапортував він.
– Гаразд. Час обідати. Треба прибрати все це, — сказала я і швидко згребла купку рису зі столу в миску... де все ще були змішані крупи.
Шок, а потім лють на обличчі демона в ту мить не описати словами. Це було набагато більше, аніж просте бажання вбити. Якби міг — він би на місці розірвав мене голими руками.
Однак, з нас двох саме я мала владу над ним.
В його очах спалахнув пекельний вогонь, але голос був рівним, майже небезпечним у своїй спокійності:
– Хазяйка зробила це спеціально?
– Так. — Прямо сказала у відповідь.
Я підійшла до нього майже впритул та нахилилася, щоб наші очі були на одному рівні.
– Хіба Алтеа не зробив теж саме вранці? Хочу, щоб ти засвоїв урок і був слухняним. Інакше наступного разу на цій самій гречці будеш вже стояти на колінах.
– А я думав ти оберігаєш тіло хлопчиська, як зіницю ока.
– Знаєш це і всеодно намагаєшся втягнути його в неприємності? — прошепотіла я, проводячи рукою по його волоссю з ніжністю, яка більше лякала, ніж заспокоювала. – Давай надалі продовжимо грати роль доброї хазяйки та її підлеглого. Ти ж більше не збираєшся погано себе поводити і справді розізлити мене, так? — лагідні інтонації зникли з мого голосу.
Пальцями іншої руки схопила його за підборіддя й трохи підняла вгору. Цей жест не мав сенсу. В книгах він трапляється доволі часто і розрахований на те, щоб показувати домінування над кимось. Мені просто треба було якось гідно вийти з ситуації і водночас нагадати, хто тут господар.
– Хазяйко... — звернувся він до мене хрипко, як скрегіт розпеченого металу.
Я запитально підняла брови, а наступної миті він видав те, що вмить вибило з-під ніг ґрунт:
– Поцілуй мене.
Га?
Перші п’ять секунд я просто намагалася переконатися, що почула правильно. Наступні десять — боролася з власним мозком, який судомно намагався знайти логіку в ситуації. Чому під час виховної бесіди з'явилася тема поцілунків і що з тим робити?
Зніяковіло прибрала від нього руки.
– Ти мазохіст?
– Алтеа не розуміє про що говорить хазяйка. Але, — він притягнув мене до себе, поклавши руку на талію. Сама того не розуміючи, я вже сиділа на його колінах, а чуже обличчя стрімко наближалося. — За покірність має бути винагорода.
Він мене дурепою вважає? Який демон вимагатиме в якості винагороди поцілунок? Скоріше повірю, що він не покинув стару задумку мене звабити.
Ні, кицю, не з цього тіста я зліплена!
ПЛЯС!
Моя долоня з характерним звуком зустрілася з його щокою. Обличчя Алтеа рвучко повернулося вбік, а на блідому обличчі миттєво почала проступати червона мітка — відбиток моєї руки.
Ох…
Я зістрибнула з нього, наче обпечена.
— Така духота на вулиці, а ти — з обіймами! — пробурмотіла я, змахуючи з себе невидиму пилюку й заливаючись праведним обуренням.
Алтеа пальцями торкнувся до постраждалої щоки. Його очі блищали, але то була не лють. Радше... цікавість.
– Ніхто раніше мене не бив. Ти пер... — договорити шаблону фразу усіх фентезі чоловіків йому не вдалося, бо я закрила йому рота.
– Ага, зрозуміло! — активно почала кивати головою. В очах демона було повне нерозуміння ситуації і я поспішила прибрати руки. – Давай вже обідати!
Накриваючи на стіл, я почала обдумувати новий метод для повернення Марка. Проживати під однією кришею з Алтеа ризиковано. В мої плани входить знайти гарну пару для лиходія, а тут від нього з'являються натяки на звичну книжкову романтику з демоном в головній ролі.
«Не дай боже! — я злякалася та подумки перехрестилася».
Проте, якщо він діятиме за звичним книжковим шаблоном, є шанс втілити одну ідею в життя. Треба лише швидше підштовхнути його до цієї думки.
