Спочатку:
На сторінку книги
На четвертий день, закінчивши прибирати будинок, я перевірила старі інструменти для роботи на городі та прийшла до висновку, що вони потребують оновлення. До того ж, у всесвіті цієї книги не було деяких видів сапок. Варто пошукати тямущого чоловіка, у якого руки ростуть звідки треба і який без питань усе зробить.
Намалювавши приблизно те, що я хотіла, після обіду пішла домовлятися з ковалем. На зворотному шляху затрималася, розмовляючи з сусідами. Познайомилися ближче, вони поцікавилися станом здоров'я Маркуса (потрапити в село можна тільки через єдиний вхід/вихід і там нас перевіряли, а в селі, якщо хтось один побачив — на ранок знають усі) та розпитали, звідки я прямую.
– Якщо робите нові сапки, може і столяр буде потрібен? Він тут неподалік живе. — Я хотіла подякувати за пораду, але пані Еліска продовжила щебетати: – Ох, ви ж тільки переїхали! І брат потрапив в таку халепу! Почекай, ми люди хоч і не багаті, але допоможемо, чим зможемо!
– Не потрі... — Слова так і застигли на губах, бо Еліски вже слід простиг. Вона кудись побігла.
Власне, так у мене в руках опинилася корзинка зі свіжим хлібом, яйцями та молоком. Ніякі відмовки не спрацювали. А тут ще й підійшли інші односельчани і, слово за слово — і я сама не помітила, як затрималася довше, ніж планувала.
– Ой, що відбувається! — підбігла до нашої кампанії сусідів запихкана жіночка років тридцяти шести. Вона енергійно махала руками, але нормальні пояснення вдалося почути тільки, коли жінка віддихалася. – Сьогодні староста давай дозвіл пропустити чужих лицарів через бар’єр.
Моє серце одразу впало кудись в п'яти, а тіло заклякло. Як? Невже я погано заміла сліди?
– І чого вони хочуть? — продовжували розмову тим часом.
– Шукають сина самого герцога! Кажуть, на своїх землях під кожен кущ заглянули під час пошуків, а тепер взялися за сусідні. Отак!
– Та звідки в нашому селі взятися високородним панам? — хмикнув чоловік невисокого росту, якого звали Арест.
– Що правда, то правда. — Закивав головою Василіск, підтримуючи свого сусіда та друга. – Тут усі один одного знають. І не потрапиш сюди...
Фраза чоловіка обірвалася на півслові. Усі погляди одночасно повернулися до мене.
Дідько. Вони підозрюють щось? Як назло в голові жодної нормальної ідеї, а язик немов занемів.
– Ви єдині переїхали нещодавно. Тому вони обов'язково прийдуть до вас.
– Еліска права.
– Поспіши додому, бо староста не любить чекати.
– Так, буде потім ходити й бубніти.
Доброзичливий гомін сусідів роздавався з усіх сторін. Напруження пішло з тіла, однак, тремтіння в руках могло видати мене. Я міцніше стиснула пальцями ручку корзинки і змусила куточки губ піднятися в усмішці.
– Дякую за хвилювання. Тоді до побачення! — Прощебетала солодким голосом і, як на автоматі, розвернулася у бік дому.
Йшла не дуже розгонистим кроком, щоб не викликати зайвих підозр. Та варто було опинитися за межами їх поля зору, як усмішка згасла і я одразу перейшла на біг.
Прокляття!
Спеціально обирала місце не тільки подалі від земель Вінтерхакс, але ще й малодоступне! В село не пускають усіх бажаючих, і охорону того ж Марка в книзі послали під три чорти.
Я сама отримала перепустку сюди, тільки пройшовши через перевірку. Ніяке золото не допоможе, якщо хтось виношує капостні плани й хоче заподіяти щось мешканцям Лісового. Але навряд герцог давав лицарям наказ влаштовувати різню. Тим паче, на чужій території.
Звичайно, на крайній випадок у мене лишився запасний план. Не думала, що перейду до нього так швидко.
Біля нашого будинку ще нікого не було. Пощастило. Дістала ключі та рвучкими рухами відкрила двері.
І одразу промайнула малодушна думка дременути звідси якомога далі, коли зайшла у вітальню та зіткнулася поглядами зі страшено красивими, але одночасно з тим неадекватними очима. До того ж, він сидів посеред кімнати, а навколо панував гармидер.
Та ви знущаєтесь?!
– Я ж тільки усе вичистила до блиску!
Варто було помітити розкидані в кімнаті речі, як усередині закипіло роздратування. Копняка гарного б дати йому… якщо виживу.
У нього стався напад?
《 Думала, обійдеться! От нещастить! — Вщипнула себе подумки за перенісся 》.
Це відбулося в другому епізоді. Амелія випадково додала квітку, яку привіз її брат, до ліків Марка і випадково запустила процес запечатування демонічних сил у душі хлопця. Водночас це зводило його з розуму та дозволило на короткий проміжок часу демону зайняти його тіло. Він поводився агресивно і в якийсь момент напав на дівчину. Тоді я закінчила розділ поцілунком.
У мене з собою була не тільки квітка, а й готове зілля. Але ще не встигла дати його випити. Не хотіла надто поспішати, у першу чергу зайнявшись прибиранням зовнішніх ознак його зв'язку з демоном. Але напад все одно стався?
Гм. Кинула погляд в бік кухні.
Чи встигну я швидше за Марка добігти туди і дістати сковорідку? Бо що? Правильно! Жоден поцілунок не вирішує проблеми так ефективно, як добротна пательня!
Хоча, ні, стривайте! Відмовляємося від такої привабливої ідеї. Небезпечно бити по голові людину, якій пам'ять відшибло через падіння з висоти. Ще, не дай боже, мозок стане на місце і згадає усе, а мій чудовий план полетить коту під хвіст.
Гаразд.
Я, не роблячи занадто різких рухів, поставила на підлогу корзинку та зняла капелюх. На диво, Марк тільки спостерігав за мною, витріщивши свої чудові оченята.
Вдихнула глибше.
Раз. Два. Три. Вперед!
Щодуху чкурнула на другий поверх. Я перескакувала через сходи та намагалася не озиратися. Хоча чула, що він майже наступає мені на п’яти.
Ти диви, га! Зранку лежав дохляком і вдавав помираючого лебедя, а тепер носиться козликом! Але я виявилася швидшою.
Клац. Замкнувши двері за собою, почала копирсатися в речах. Не те. Цього взагалі тут бути не повинно. Де ж той клятий магічний крем?!
Грюкіт змусив здригнутися не лише хиткі двері, я теж перелякалася. Складається враження, що він націлився забрати моє життя. А раптом не зможу впоратися? Раптом все закінчиться тут і зараз?
Серце перелякано стиснулося.
Амелії поцілунок допоміг вгамувати його, але ж, не варто забувати, що вона була святою дівою і могла протистояти демону. А я? З губ зірвався нервовий смішок. Дійсно. Чому зациклилася на грошах? В світі фентезі у першу чергу треба думати про магічні здібності!
Застигла. Точно, по сюжету головні герої відшукали в древніх книгах інформацію, що будь-хто міг стати господарем демона, якщо знати його ім'я. Чому тоді я повісила на стіну настільки важливу рушницю, але так і не дала їй вистрілити? Адже ім'я вони так і не дізналися. Задля напруги перед останньою битвою?
Гм.
У мене звичка складати план книги, записувати персонажів, їх вік, звички, характер. Не може бути, щоб я залишила настільки важливого персонажа без імені. Але спробуйте згадати те, що ви робили в підлітковому віці! Ще й дивна асоціація з чаєм виникла в голові! Не могла ж я його назвати Кьортіс!
Легенько ляснула себе по щоках. Не час для зайвих роздумів. Ім'я, звичайно, допомогло б мені, але нічого не вдієш. Будемо діяти по ситуації. А зараз повертаємося до пошуків… О! Ось потрібна баночка. Я ледь встигла зняти кришечку та набрати крем пальцями, коли цей одержимий увірвався.
Але, ні! У нього не було ані найменшого шансу зробити щось.
Я діяла на випередження і стрибнула на нього, одразу "наносячи" крем на обличчя. Хоча зі сторони й могло здатися, що я збиралася видряпати йому очі, проте, клянусь, то неправда! Просто спочатку під руку потрапили ніс та повіки, слідом вилиці. Якось дісталася до лоба.
У ту ж секунду мої руки перехопили. Я зустрілася поглядом з Марком і ледь стримала ті прокляття, які готові були зірватися з язика. Колір його очей мінявся. Внутрішня частина райдужки повертала оранжевий колір.
Усі ознаки появи другої особистості!
Я запанікувала. Напад легкої одержимості в книзі пройшов швидко і квітка стримувала сили демона до сімнадцятого розділу. Але що відбуватиметься зараз?! Трохи раніше я напоїла Марка купою настоїв й тоніків, уважно слідкуючи за їхнім складом. Ні в один з них не додавали червоний листовик.
Думала, якщо вона є певним тригером, то варто просто уникати повторення подій з того епізоду і не будити нечисть всередині хлопця. Та попри її відсутність, складається враження, що ми не відходили від сюжету. Тільки я зайняла роль головної героїні.
– Ти...то це справді ти?! – Хрипкий голос відволік від власних думок.
Що він там бурчить? Він зустрічав когось схожого? Щодо зовнішності — я взяла за основу власне обличчя, «скинула» років сім і змінила рудий колір волосся на чорний.Тобто, створила це тіло нещодавно. Ми не могли ніде перетнутися.
Чи просто переплутав з кимось?
Він примружився, стискаючи моє зап'ястя.
– Хто ти?
Й досі не могла зрозуміти про що говорить демонічна частина, але його погляд був страшний. Я не ризикнула кидатися словами про неіснуючі родинні зв’язки з Марком. Ще, не дай боже, розізлиться за брехню, схопить за шию й задушить у найкращих фентезійних традиціях.
