Раді Вас бачити!

*

Наступні два дні ми продовжили готувати землю під грядки, а в суботу поїхали в найближче місто, де раз на тиждень проводилася ярмарка. Там маємо купити посадковий матеріал, курчат і поповнити запас продуктів. Порахувавши витрати, монетами наповнила вже два мішечки. Ех. Шкода, що тут картки і безготівкового розрахунку немає. Доводиться з собою носити золото, а це апріорі небезпечно.

Добиралися ми вже звичною дорогою і на тому самому возі. Єдине, на цей раз поряд зі мною сидів Марк. Через ранішнє пробудження ще до сходу сонця, очі в нього були сонні й він безперестанку позіхав. Навколишня природа його не надто цікавила. Скоріше, він би з задоволенням доспав втрачені години сну.

Я ставилася до цього з розумінням, бо в попередню поїздку заснула на цій жорсткій лавці. Але в плани по перевихованню лиходія входив пункт "показати йому прекрасне в дрібницях ". А прекрасного тут хоч греблю гати!

Взяти хоча б сонечко, багряні проміні якого тільки почали з'являтися з-за гір та пишного лісу. Повітря було свіжим, наповнене ароматами трав і, коли в обличчя лагідно вдаряв вітерець — не різкий, а такий, що ніжно тріпоче сорочку – він приносив з собою той приємний запах літа.

Ех. Я сама наче потрапила в дитинство.

– Краса! — я не втрималась і голос сам по собі став трохи голоснішим, тим самим привертаючи увагу Марка.

Він спочатку глянув на мене, а потім в той бік, куди я дивилася.

– Тобі подобається, сестро?

З усмішкою кивнула.

– Дуже. Я люблю знаходити в маленьких дрібницях радість. — Щоб не втрачати гарної нагоди, додала: – Таким чином кожен день одразу наповнюється змістом й світлими спогадами.

Марк дивився кудись вперед, явно задумавшись над моїми словами.

Добре спрацьовано, Каріно! Отакими маленькими кроками зробиш з нього хорошу людину!

Саме в цей момент чоловік Еліски покачав головою та вирішив влізти в нашу бесіду зі своїми порадами:

– Краще б навчила його розбиратися в людях. Він же в тебе наївний, як дитя. Обдурять і добре, якщо не продадуть кудись!

Повільно повернула голову в його бік і подивилася так, що навіть у Еліски на секунду згасла усмішка. Дядьку, я тут працюю, намагаючись прищепити лиходію хороше мислення, а ти ламаєш все!

– Бути добрим зовсім не гріх!

– Не гріх, — кивнув пан Вацек, погоджуючись зі мною. Але тієї ж миті торкнувся скроні пальцем і коротко постукав, сказавши: – Якщо вмієш ще оцим користуватися!

Еліска, яка сиділа поруч, смикнула його за рукав сорочки, щоб він припинив, але той лише відмахнувся.

Я справді зла! Тільки-но збиралася відкрити рота і дати відсіч, як мені на плече лягла рука Марка в заспокійливому жесті. Глянула на нього і здивовано кліпнула, бо на його губах розквітла світла й тепла усмішка. Попередні гнівні думки почали вивітрюватись, а замість них з'явилося захоплення його чарівністю.

Якщо зі своєю справжньою зовнішністю він нагадував чорну пантеру, то зараз — розгублене кошеня. Дуже миле. Ах. Моє серце не витримує такий передоз милотою!

Коли я вже боролася з власним бажанням вщіпнути за щічку цю милу дитину, Марк відповів замість мене:

– Не хвилюйтеся. У мене втрата пам'яті, а не мізків.

Пирхнула.

Справді, його персонаж був загартований жахливим, а іноді й жорстоким, ставленням людей до нього. Як і зараз, на початку книги він трохи втратив пильність, однак, дурнем від того не став. В цьому сама встигла впевнетися, спостерігаючи за його розвитком навіть в звичайних побутових справах. І картоплю за пару днів він чистить вже так само вправно, як і я. Хоча для когось приклад з картоплею прозвучить смішно, але моя молодша сестра навіть в дорослому віці не змогла тому навчитися. От де біда!

– Добре, якщо так. — Сказав наш сусід і нарешті ця дратівлива бесіда припинилася, а ми повернулися до милування природою.

Хоча пейзажі навколо радували око, час від часу ми розмовляли з Марком, та все ж дві години занадто довго. А ще в черзі вистояли хвилин п'ять, бо перед брамою в місто усіх перевіряли охоронці, звіряючись з портером в руці.

«Вдома блокпости, тут теж саме. – Не могла не зітхнути в думках».

Нас пропустили швидко, майже не перевіряючи — лише на Марка кинули погляд – і махнули рукою, щоб ми проїжджали далі. Я налаштовувалася на покупки, коли віз зрушив з місця, а охоронець повернув портрет в бік і це дозволило побачити намальоване обличчя Маркуса.

Серце впало кудись в п'яти.

Герцог взявся за пошуки ще активніше. Цього я очікувала, та всеодно на мить всередині усе похололо. Чи може він знайти спосіб викрити брехню? Стара зовнішність Марка не повинна ніяк проявитися під впливом будь-якої магії, але раптом...

– Сестро?

Голос Марка змусив винирнути з власних переживань. Я повернула голову в його бік. Мабуть, він до того щось питав, бо в його погляді читалося очікування.

– Пробач, трохи задумалася. Ти щось казав?

– Так. Куди підемо в першу чергу?

– От туди!

Показала я на магазин з канцелярією, бо з усіляким добром для городу та курчатами туди йти не зручно, а мені треба купити папір. Ручки вистачить надовго, а от записники з України б'ють по кишені. Можливо, тутешній папір програє в якості, але зберігати ті записи десять років ніхто не збирався. Пару сезонів — і я звідси зникну. Тому сенсу економити на блокнотах не було.

Я попросила пані Вацека зупинитися неподалік від магазину і коли нарешті ступила на землю, з полегшенням видихнула. Може навчитися їздити на конях, щоб швидше добиратися до міста? Але тоді бідною буде вже моя п'ята точка.

– Повертаємося після обіду. Не запізнюйтеся!

– Гаразд.

Ми попрощалися з сусідами та пішли по своїх справах.

***

З канцелярського магазину вийшла з подвійним запасом паперу, бо Марк під час покупки спитав, чи вміє він писати. А по міркам цього світу він не просто вмів писати, а вважався освіченою людиною. Я не зможу подібне приховувати від нього і вже на ходу складала нову брехню про наших батьків, які подбали про нашу мінімальну освіту. Тож, попросила продавця додати ще таку ж кількість паперу і декілька книг про фермерство, географію та історію. Нехай лиходій читає. Забороняти такі прості речі було б дивно.

– Сестро, давай я понесу, — забрав хлопець у мене пакунок з нашою покупкою.

Я задоволено дивилася на його постать. Він усе життя був обділений батьківською любов'ю, спроб позбавити його життя несчислити, але поза тією атмосферою він звичайна, хороша та вихована дитина. Збиралася похвалити його, як повз нас пройшов чоловік і зробив дещо зовсім далеке від джентельмена. А саме — плюнув на дорогу і викинув папірець з карману. Жах. Для повної картини не вистачало ще витягнути цигарки й закурити.

– Бачив, – звернулася до Марка, киваючи в бік чоловіка, – що зробив отой недобросовісний громадянин?

– Плюнув? Кинув щось? — невпевнено мовив він.

Спочатку пояснила йому, щоб він ніколи не плювався на вулиці. Це не ввічливо по відношенню до інших, а ще виглядало вкрай огидно. Після чого перейшла до іншого пункту:

– Не просто кинув папірець. — Підняла вказівний палець догори. – Він насмітив посеред міста. Так поводити себе не можна. Країна починається з таких дрібниць. З того, куди ти кидаєш папірець, навіть не думаючи.

Я сподівалася, що крок за кроком зможу втримати лиходія на шляху хорошої людини. Спочатку навчимо його хоча б не шкодити всьому живому. А там вже подивимось, як пережити тему друзів і… романтики.

– Гаразд, сестро, я розумію.

З задоволеною усмішкою на обличчі погладила його по волоссю. Ну який з нього лиходій? Він скоріше нагадує лагідного та слухняного котика.

《 І хто ж зробив з нього лиходія? — прийшла іронічна думка в голову》.

Усмішка зникла з обличчя. Вірно. Я написала книгу і вирішувала кому яка роль відведена в ній.

– Сестро, щось не так?

– Нічого. Просто згадала, що потрібно звернути направо. Там буде прилавок з насінням та розсадою.

А ще не завадить піти у вже знайомий магазин і поповнити запаси з засобами гігієни. В цьому світі я могла пережити монстрів чи демонів, які погрожують вбити мене. Але не відсутність зубної пасти.

Ми вже підходили до потрібного прилавку, як раптом Марк зупинився і з благаючим виглядом вчепився в мою руку.

– Сестро, давай купимо тих курчат!

Він кивнув підборіддям кудись вліво і мій погляд ковзнув у той бік.

– Чому б ні? Ми ж хотіли...

Побачивши гібрид куриці з...чим? Я перелякано здригнулася. Червоні очі втупилися в нас так, ніби оцінювали, з чого почати — з горла чи з рук. Варто їм було відкрити клюви і показалися міцні та гострі, як ножі, зуби. А кігті! Хіба у нормальних курчат вони повинні виглядати так небезпечно?

– Пані, ви бажаєте придбати охоронців? — голосно спитав продавець цього "дива природи". Напевно, я довго витріщалася і чоловік вирішив, що придивляюся здалеку до товару.

Марк з зацікавленим виглядом потягнув мене до прилавку з курми, а я й не пручалася, досі знаходячись в шокованому стані від побаченого.

– Охоронців?

— Авжеж, — гордо сказав продавець. — Пекельні кури з лінії Ролатських виведених. Кажуть, перша партія роздерла власника, але це все чутки. Насправді вони незамінні охоронці території.

Ага, судячи з запевнянь продавця, свою справу вони знають краще будь-якої собаки. Не сумніваюся. Тільки одного погляду на цих створінь буде достатньо, щоб довести злодіїв до інфаркту.

Я опустила погляд на табличку біля клітки “не годувати пекельних курей”. Оце так. Хтось може наважитися до них підійти? Не тільки Маркуса тягне до подібних істот?

Глянула запитально на нього.

– Ти певен, що хочеш їх? — зробила особливий акцент на останньому слові. Все розумію, але в моїх планах було розводити вдома звичайних курей, а не цих створінь з пекла.

Здається, на моєму обличчі були написані усі думки щодо такої покупки. Марк більше не виглядав радісним. Блиск зник і тепер в карих очах читалася смиренність й покірність.

– Якщо сестра проти — я не буду наполягати.

Услід за його словами прийшло відчуття провини. Марк поводився слухняно і до цього він нічого не просив, а з подібним ставленням наступного разу він навряд відкриє рота, щоб виказати свої бажання. Все ж, у нас вистачить грошей на цю забаганку з пекельними охоронцями. Та є одне "але". Наша безпека. З такими істотами я сама буду боятися заходити в двір, не кажучи вже про злодіїв.

– Не те, щоб я проти...скоріше, хвилююся... — невпевнено розпочала я.

Продавець виявився надзвичайно розумною людиною і зрозумів мої побоювання з півслова.

– Наші кури підкоряються хазяїнам і не зможуть вам завдати шкоди. Пані, купляючи у нас охоронців, ви також підпишите з ними магічний контракт. Ви зможете це перевірити одразу на місці!

Красномовності йому не займати.

– Добре. Підпишемо контракт і подивимося на їхню поведінку.

— Сестро, — на радощах Марк вхопив мене за рукав сукні, — ти справді купиш їх?

– Хіба не ти дивився на мене очима кота зі Шрека і просив купити їх п'ять хвилин тому? — З жартівливими інтонаціями в голосі спитала.

– Шрек? Сестро, хто це?

Тільки після цих слів зрозуміла помилку. Прокляття. Каріно, контролюй слова, які вилітають з твого рота!

– Це з казки. – І неймовірно швидко мовила до продавця: – Де контракт?

– Ах, так!

Ось таким чином ми стали власниками двох пекельних курей. Я до них побоялася навіть підходити і Марку вистачило одного мого погляду, щоб не ставити питань. Він просто накрив клітку тканиною і взявся за ручку.

Добре. Хоч люди не будуть від нас шарахатися.

Ми повернулися до прилавку з розсадою, де затрималися надовго. Я розпитувала продавчиню, чула нові деталі щодо рослин і в якийсь момент дістала ручку з папером, щоб записувати все. Таким чином нічого не забуду та не переплутаю.

Далі безпосередньо перейшли до покупки насіння та розсади. Загалом тут овочі усі були мені знайомі, лише декілька з них відрізнялися від земних, але їх теж взяла.

Про картоплю я вже домовилася з Еліскою, як і про природне добриво у вигляді коров’ячого гною. Учора її чоловік навіть почав вивантажувати його біля наших воріт, і я не встигла вчасно зупинити цей процес. Нащо перед будинком робити безлад? У мене було спеціально виділене місце для того біля сараю.

Почувши мої пояснення, наступного разу він возив гній туди, але перші купки ніхто не прибрав. Я лише похитала головою. Сваритися не хотілося, все ж таки живемо поряд. Завтра з Марком розберемося з тим самі. Всеодно треба удобрювати город.

Рослини поки залишили у власниці, бо усе це добро не реально носити звідси і до місця торгівлі Еліски з Вацеком. Коли будемо вирушати додому, заїдемо сюди і разом з Марком завантажимо розсаду у віз. Ех, доведеться ще й доплатити за перевезення.

А поки ще був час піти в магазин з земною продукцією та придивитися до звичайних курей. Хоча на останнє нам вже не вистачило грошей.