Раді Вас бачити!

Минув місяць

**

Наше життя увійшло в звичний для села ритм. Підйом на світанку, щоб встигнути з усіма справами до початку спеки. А роботи вистачає завжди. Іноді складається враження, що ми ходимо по нескінченному колу, де ти постійно поливаєш рослини, прополюєш, вириваєш бур'ян, який треба потім віднести в тінь на купу для майбутнього компосту. Не кажучи вже про роботу в дворі. За цей час ми прибрали в сараях, підремонтували їх та викинули увесь непотріб. Доски не викидали, а склали акуратно під навісом, бо опалення тут пічне і на зиму ще треба буде заготовлювати дрова.

В такі моменти сумую за домом в Україні.

 Сказати чесно, з'явилися сумніви щодо швидкого повернення і жалкувала про рішення відправити Марка в село. Фермерство забирало усі мої сили! Тут голову ніколи підняти, про звідництво лиходія з якоюсь дівчиною взагалі мовчу! Не вистачає на то часу!!! 

 Краще б я просто відвезла його в місто, купила маленький замок і возила на бали! А ще спокійно могла б вважати подорож в книжковий світ відпусткою. Сон до дев'ятої ранку, прогулянки в красивих сукнях, відвідини ресторанів, кондитерських, театрів та виставок. 

Господи, нащо, ну нащо ти послав мені ту кляту думку про перетворення лиходія на фермера?!

– Сестро, у мене до тебе є прохання! – одного разу прозвучало над моєю головою.

Відірвала погляд від книги. Що за здібність тихенько підкрадатися? 

– Яке саме?

– Мені потрібні три мідяки.

Здивування було неможливо приховати. Сума мізерна, але гроші загалом він просить вперше. В голові народилося купа припущень, та я вирішила залишити їх при собі. Просто дала йому монети. 

– Дякую, сестро. Тоді я пішов! — він з усмішкою махнув мені рукою і дуже швидко зник за дверима.

– Ага. – На автоматі промичала я.

 Хоча моя енергія та запал поступово знижалися, з Марком ситуація абсолютно протилежна. Хлопця нічого не напружувало. Працювати з землею йому подобалося, він уважно слідкував за усіма етапами вирощування овочів, робив замітки та на город поспішав раніше за мене. І взагалі з кожним днем ніби розквітає, всміхається щасливо, трохи набрав ваги і виглядає здоровішим.

 Ну. Місія полягає в тому, щоб зробити його щасливим. В якомусь сенсі я вже вже досягла успіху.

 Вільний час у нас був з одинадцятої до четвертої години дня і зазвичай він його проводив або допомагаючи мені з приготуванням їжі, або намагаючись навчити Йена самообороні. З іншими підлітками в Лісовому він інколи ходив на озеро купатися або ж з Ясмін разом сиділи на лавочці перед домом Еліски, але близьким другом можна вважати саме цього худорлявого хлопчика. 

 Я не шкодувала, що дозволила їм дружити. На відміну від оригіналу, ці двоє нічого лихого й на думці не мають, а лише проживають життя звичайних людей. Нехай би і надалі вони завжди були такими.

 Щодо мене...

 На початку літа я з першої години дня до четвертої спала, бо до пізньої ночі читала книжки. Але потім порахувала, скільки свічок встигла спалити і що режим сну все більше злітає, стала читати вдень та рано лягати спати. До речі, завдяки новим знанням я краще розбиралася в травах. У першу чергу ходили збирати ромашку, потім — м’яту, чебрець та звіробій. Усі трави повісили сушитися в коридорі, і тепер там стояв густий літній запах — теплий, трохи терпкий і дивно заспокійливий.

***

Марк

Марк разом зі своїми друзями повертався з озера. На цей раз вони ходили туди не купатися, а щоб знайти діда Пафаса. У хлопця була до нього одна важлива справа.

— Хто б міг подумати, що ти такий романтик, – відзначила веселим голосом Ясмін. — Цікаво, своїй дівчині ти теж будеш влаштовувати такі сюрпризи?

Почувши ці слова, вуха Марка мимоволі почервоніли, і він кинув короткий погляд на Ясмін. Дівчина була гарною і усі хлопці в селі впадали за нею. Спочатку вона казала, що спілкується з ним, бо її мати просто сказала за ним приглянути. Все ж таки, вони з Ріною їхні сусіди, і Марк новенький тут. Потім уже постійно крутилася поруч із ним та Йеном. А коли у них були тренування, вона теж іноді приєднувалася, хоча частіше все ж сиділа в тіні великого дерева та спостерігала за ними.

— Які дурниці! Треба вчитися, а не думати про романтику та дівчат! Інакше ми все життя просидимо в цьому селі, а наше майбутнє буде вкрай темним! – голос Йена був настільки категоричним, що здивувало Марка. Хлопчина уже не трусився від кожного шереху, але рідко висловлював свою думку і було важко зрозуміти про що він думає.

Ясмін хмикнула.

— З таким обличчям, як у мене, – вона грайливо відкинула довгу косу за спину, — моє майбутнє буде дуже світлим! І до того ж, – враз посерйознішала вона, – нам уже по вісімнадцять! Коли ще думати про романтику, як не зараз?

Йен похитав головою, мовляв, усе безнадійно. А Марк поплескав його по плечу та сказав:

— Коли я додав в твоє життя тренування, то нічого ж поганого не сталося? Так само і з романтикою. Просто треба знати міру...

Він не договорив.

Погляд раптом зачепився за щось попереду, і гарний настрій почав стрімко випаровуватися.

— Що таке? — не зрозумів Йен.

Відповідати не довелося, бо за кілька секунд друзі й самі побачили причину. Назустріч прямувала знайома компанія хуліганів, сьогодні чомусь вони були без Вільгельма і, судячи з їхніх обличь, вони налаштовані на конфронтацію.

Хотілося просто пройти повз. Не тому, що страшно. Марк ніколи б не злякався цих дітей. Просто день видався напрочуд чудовим, він тільки закінчив з підготовкою сюрпризу для сестри і псувати настрій бійкою останнє чого б хотілося. До того ж Ріна чітко дала зрозуміти: триматися подалі від проблем, не встрявати в конфлікти і не шукати пригод на власну голову.

Він навіть на мить подумав, що не погано було б проігнорувати підлітків. Можна зробити вигляд, що вони їх знати не знають й пройти повз.

Можна...

— О, це ж той дивак.

...не можна.

Марк примружився. От не хотів він обирати між спокоєм і тим, що правильно. А тут правильно дати по пиці кожному з цієї трійці.

— Ще й разом зі слабаком, — додав інший.

Цього разу слова зачепили значно сильніше. Образи на власну адресу не хвилювали. Але Йен? Ніхто не має права погано ставитися до його друзів. Тому рішення було прийнято одразу і напруження одразу розлилося тілом.

Марк неквапливо повернув голову, дивлячись на них і швидко оцінюючи ситуацію. В той самий момент помітив, що Ясмін сховалася за нього. Озирнувшись через плече, він зустрівся з її стривоженим поглядом.

— Не бійся. Вони нічого не зроблять.

Десь на краю свідомості одразу ж спливла згадка про Ріну. Вона б точно не схвалила те, що зараз станеться. Проте було вже пізно. Трійця наближалася, а по їхніх обличчях легко можна прочитати впевненість у власній перевазі. Схоже, мовчання вони прийняли за страх, навіть не здогадуючись, що весь цей час Марк просто чекав і спостерігав.

Перший удар лише дав йому привід перейти до дій. Далі все відбулося швидко. Кожен рух був точним і вивіреним. Навіть коли хулігани спробували взяти його в кільце, це не викликало особливих труднощів. Він добре знав, як діяти в подібних ситуаціях, і поступово перехоплював контроль над бійкою.

Єдине, чого не очікував, — це Йен. У якийсь момент друг раптом кинувся вперед і підставився під удар, який летів Марку в спину.

Дідько. Так далі тривати не може. Треба було закінчувати усе швидше.

Коли він вирівнявся, а троє хуліганів валялися на землі, Марк навіть не відчув задоволення, бо усе перекрила злість, а думки крутилися навколо одного.

Йен.

Підійшовши ближче, Марк допоміг другові піднятися на ноги.

— Я б і сам впорався.

У голосі не було докору. Лише щире хвилювання, яке він навіть не намагався приховати. 

Спочатку Марк уважно оглянув Йена з голови до ніг, потім машинально струсив пил із його сорочки й схопив за лікоть, змушуючи стояти рівно. Лише переконавшись, що нічого серйозного не сталося, трохи розслабився.

— Ти знову неправильно заблокував удар?

Йен шмигнув носом й винувато кивнув.

— І залишив плече відкритим?

Послідував ще один кивок.

Кілька секунд Марк мовчки дивився на друга. Тренування просувалися значно повільніше, ніж хотілося. Йен старався, але надто легко відволікався. Для нього книжки й досі залишалися цікавішими за будь-які вправи, хоча життя вже не раз доводило, що від хуліганів сторінками книг не захиститися.

— От тому й треба слухати мене уважніше, — нарешті сказав він. — Бо одного дня захищатися доведеться самому.

Погляд ковзнув у бік трійці, яка вже відступала дорогою, не забуваючи сипати погрозами через плече:

— Це ще не кінець!

Тц.

Деяким людям справді бракувало здорового глузду. Вільгельм і той поводився розумніше. Тож, коли він був поруч, ця компанія воліла обходити їх з Йеном стороною й не шукати зайвих проблем.

Втім, продовжувати думати про них не хотілося. Усе вже закінчилося, а витрачати час на чужу дурість було надто великою честю для таких людей.

— Наступного разу просто тримай дистанцію.

Після цих слів він рушив далі.

З боку могло здатися, що бійка зовсім його не зачепила. Проте всередині залишився неприємний осад. Він знову зробив те, чого намагався уникати й Ріні про це краще не знати. Вона тільки даремно хвилюватиметься.

— Гей! Почекай мене! – Ясмін швидко наздогнала його і вже за кілька кроків опинилася поруч. — Ти тільки що переміг найсильніших хлопців нашого села, знаєш?

Він скоса подивився на неї і ледь підняв брову.

— Справді? Ніколи б не подумав!

— Але вони більше не є сильними в моїх очах! – запевнила Ясмін з усмішкою. 

Натяк був настільки очевидний, що не зрозуміти його міг хіба що сліпий. Марк чудово бачив її зацікавленість і, якщо чесно, вона йому теж подобалася. Але не хотів зізнання робити надто звичайним. От коли вони поїдуть з Ріною до міста і він купить подарунок, який справді сподобається Ясмін, тоді й запросить її на побачення.

Йен теж швидко наздогнав їх, і вже за хвилину розмова перейшла на щось зовсім буденне.