Раді Вас бачити!

***

На невеличкій площі, селяни, які ще вчора гнули спини на городах, тепер усміхалися, носили віночки, шепотілися між собою, виносили на стіл не тільки печене, копчене, а й настояне.

У центрі палало непомірно велике багаття. Полум’я танцювало під зірками, спалахи відбивались у очах глядачів, злизували темряву з дерев’яних лавок, де вже сиділи родини, парочки та самітники, котрі прийшли тільки «подивитися».

– Як тобі? — нахилилася я до Марка, який теж роздивлявся усе довкола.

– Атмосфера доволі непогана. Мені подобається.

І справді — було щось чарівне в тому, як закінчення весни тут вітали не прощанням, а вдячністю. 

Малеча бігала зі стрічками в руках, прив’язуючи їх до гілок дерев, поки старші діставали глиняні кухлі з медовухою та настоянкою з вишнею. У повітрі витав запах кориці, диму, карамелізованих фруктів і свіжоспеченого хліба з травами.

Звідкись взялися музики, яких у селі нібито й не було, але тепер весело грали на барабанах та дудках. А один з лютнею вперто намагався здаватися показати себе в найкращому світлі, поки його собака не стягнув з нього каптур, викликавши загальний сміх.

 Люди аплодували, тупали в ритм, співали пісні, в яких згадували богиню цвітіння, легенду про хлопця, що закохався у весну. А в куточку дітям розповідали казку про кішку, яка крала у всіх пироги.

Еліска махнула мені рукою, і ми з Марком підійшли до них. Її родина сиділа на лавці під ліхтарем, який був зроблений власноруч. Вацек з усмішкою передав лиходію кухоль якогось місцевого напою, що нагадував глінтвейн. 

– Випий. У нас це п’ють, щоби щастя не втекло разом із весною.

Марк не поспішав взяти свою порцію «щастя». Спочатку він глянув на мене, а я в свою чергу забрала напій з рук Вацека.

— Він ще неповнолітній. Йому дозволено хіба що сік, чи компот пити.

Поруч ледь не вдавилася медовухою Еліска. Її чоловік вкотре нагородив мене красномовним поглядом та розреготався.

— Він що, маленький? Та я в його роки вже був одружений та мав дитину!

 Просто обожнюю зіштовхуватися з типажем "а от я в твої роки...". Але сперечатися з ними також не бачу сенсу. Тому знизала плечими.

 — Це ваш досвід і він не має нічого спільного з моїм братом. 

Я теж красномовно поглянула на нього, немов кажучи: "Марк — мій брат, і слухається він мене. Тож, яка різниця хто і що думає?".

Вже за пару хвилин розпочався головний обряд — танець навколо багаття. Дівчата в квіткових вінках, хлопці з вишитими поясами та навіть старенькі, що в цей вечір дозволили собі бути молодими — всі зійшлися в коло. У танці було щось ритуальне й безтурботне одночасно, і в повітрі неначе літала ця атмосфера. 

Завершився танець дощем із пелюсток. Хтось із дітей розсипав сушені квіти, інші — тримали оберемки свіжих, спеціально зібраних перед святом. Їх кидали в повітря, а Еліска сказала, що вони так прощаються з весною та вітають початок літа, яке повинно дарувати їм благословення.

Ми додивилися до кінця, а потім, хоча я й не дозволила Марку пити алкоголь, але сама підштовхнула його йти знайомитися з іншими підлітками. Звичайно, я продовжила час від часу споглядати в його бік, щоб нічого поганого не трапилося...з іншими дітьми.

І от в якийсь момент до Марка підійшла симпатична дівчина та несміливо простягнула йому вінок із польових квітів.

Підлітки навколо дружно протягнули:

— О-о-о!

Дівчина одразу знітилася, рум’янець залив їй щоки.

Я ледве стримала усмішку, закусивши губу. Все-таки мій лиходій користується популярність навіть без своєї оригінальної зовнішності. Це через його ауру? Так, з першого погляду можна сказати, що Марк вирізнявся серед інших хлопців. У нього була пряма постава, відкритий погляд, якась благородність та харизма.

 Виходить, не доведеться самій шукати йому пару? Чудові новини! Мені залишиться тільки навчити вирощувати овочі й тримати його подалі від головної сюжетної лінії, а коли Амелія з Джастіном підуть під вінець, я зможу повернутися додому.

 Мрії про швидке повернення розбилися на друзки, як тільки Марк розкрив рота і холодно відказав:

– Мені це не потрібно.

 «Не потрібно?! — роздався відчайдушний крик в голові».

 Губи дівчини затремтіли, а в очах заблищали сльози, але, на диво, вона стрималася. Кивнувши, вона розвернулася та повернулася до своїх подружок. Я ж була дуже зла. Так діла не буде. Своєю поведінкою він розлякає усіх прихильниць, і з ким йому будувати стосунки? 

 Розгонистим кроком подолала відстань між нами і, поки Марк не встиг підняти на мене погляд, долонею ляснула його по спині. З вигуком "ауч!" він підскочив на ноги і намагався потерти місце удару.

– Сестро, за що?!

– Пробачте, я заберу Марка на хвилинку, а ви продовжуйте насолоджуватися вечором, — солодко проспівала я, всміхнувшись групці підлітків. Але усмішка згасла у ту ж мить, як тільки я відвернулася і, схопивши Марка за руку, потягнула його подалі від людей.

Хлопець покірно йшов поряд, не думаючи сперечатися. Може я налякала бідолаху? Ні. Візьми себе в руки, Ріно! Ти ніколи не побачиш рідного дому, якщо цей недолиходій продовжить себе поводити в стилі шаблонного північного герцога з новели! 

Зупинилася і з докором глянула на нього.

– Маркіян, — звернення повним ім'ям повинно було показати усю серйозність ситуації, — я завжди наголошувала, щоб ти поводив себе та вчиняв, як справжній джентльмен. Але пару хвилин тому ти поводив себе зовсім не гідно!

 – Сестро, до чого такий галас? Я не зробив нічого поганого. Всього лиш відмовив їй.

– Відмовити можна було куди ввічливіше. Різкі слова та вираз обличчя, наче тобі в одне місце щось встромили, не виглядали ввічливо! 

– Я її навіть не знаю.

– То й що? Кожна дівчина заслуговує на повагу, і не важливо, чи подобається вона при цьому тобі. Можливо, їй знадобилася уся сміливість для того, щоб підійти, а своїми словами ти травмував її і тепер вона буде боятися виражати почуття. 

 Спочатку Марк з задумливим виразом обличчя мовчав, та мабуть досить швидко все усвідомив та кивнув, погоджуючись.

– Я...зрозумів. 

– Тоді нахилися. 

– Нащо? — спитав хлопець, але все одно слухняно зробив, що його просили.

З усмішкою погладила його по волоссю.

– Дякую. Тобі, певно, не просто через втрату пам'яті, але ти прислухаєшся до мене. Якщо буде дуже важко, говори, добре? 

– Сестро, — почав Марк. Його очі знаходилися на рівні з моїми. –Ти бажаєш мені тільки добра. Я знаю. 

– Який в мене розуміючий брат, — усміхнулася йому і ми нарешті повернулися до односельчан.

Марк одразу пішов шукати дівчину, яка подарувала йому вінок, щоб перепросити за свою поведінку. Уже за кілька хвилин я помітила його неподалік. Він спокійно розмовляв із нею, Йеном та Ясмін. Остання була донькою Еліски та Вацека. Гарна, розумна, вихована — одна з тих дівчат, про яких у селі говорять тільки добре. Та й навіть звідси я могла точно сказати, що природа її нагородила красивим обличчям та стрункий тілом.

Схоже, Марк теж це помітив. Принаймні я кілька разів упіймала його за тим, що він крадькома поглядав на Ясмін. А коли вона усміхнулася, кінчики його вух підозріло почервоніли.

Стривайте.

 То моя задумка може спрацювати? Лиходій справді може зацікавитися іншою дівчиною, окрім головної героїні?

У голові миттєво закрутилися шестерні. Якщо Марку сподобається Ясмін, то я ж можу швиденько організувати їм романтичну лінію. Потім заручини. Потім весілля. Потім щасливе сімейне життя з купою дітей і пекельними курми на подвір’ї. А значить він отримає свій бажаний хеппі-енд, світ продовжить спокійне існування і можна не очікувати апокаліпсису.

Я вже майже бачила, як дідусь-адміністратор схвально киває мені й відкриває портал назад на Землю. Боже, невже все справді йде як по маслу?

 За цими роздумами, я дозволила собі трохи розслабитись у компанії нашої сусідки. Вона виявилась надзвичайно товариською — встигла не тільки вручити мені ще одну чарку напою, а й познайомити з усіма жінками, які сиділи поруч. Їхні голоси змішувалися в шум: тут хтось розповідав, як вилікував курку старим змовлянням, інша — хвалилася, що її чоловік сам виправ одяг, бо злякався удару пательнею. Я сміялась так щиро, що аж забула, де я і що тіло ж не зовсім моє.

А воно, між іншим, мало сумнівну толерантність до алкоголю. Якщо в рідному світі я без проблем випивала пляшку вина й могла ще розв’язати кросворд на логіку, то тут... Мене розвезло з другої чашки. Серйозно. Другої.

Спочатку було божественно: усе довкола розчинилося в веселому тумані. Я хихотіла навіть над словом «кукурудза», бо перший склад в слові здався мені підозріло кумедним. Та невдовзі поруч з багаттям зібрався ще більший гурт. Один з чоловіків приніс гітару — або місцевий аналог — і всі навперебій почали вмовляти його заграти.

Перші акорди зірвалися, наче жменька іскор, що злетіла в нічне небо. Запальна, ритмічна музика оживила натовп. Еліска, не сказавши й слова, схопила мене за руку — і вже за мить ми кружляли у танці. Він нагадував звичайний народний, але чорт забирай, я танцювала із задоволенням. Ноги підхоплювали ритм, спідниця закручувалась у колінах, волосся розсипалося на плечі, і я відчувала себе живою, справжньою, такою, що належить цій миті.

Та на наступній пісні поряд з'явився чоловік, усіляко намагаючись привернути мою увагу та познайомитися. Я лише кивнула у відповідь, навіть не запам'ятовуючи ім'я. Не те, щоб не зацікавлена в побаченнях. Просто він не був моїм типажем. Зовсім. 

– Гей, послухай... — здається, він хотів щось сказати, але мелодія раптом змінилася на сумну.

 Я завмерла. Віддалено схоже на улюблену пісню бабусі, лише слова відрізняються. Не такі щемливі. 

 А може..?

Ігноруючи усе навколо, повернулася до свого місця і зробила великий ковток для хоробрості, допивши залишки вина з чашки. 

– Пане, — голосно звернулася я до чоловіка з гітарою, коли мелодія затихла. – Я б хотіла заспівати. Чи можете ви мені підіграти?

–Звичайно. Можеш починати. 

Глибоко вдихнула. Свого часу бабусі подобалося слухати касету з улюбленими піснями, однак, саме заради неї вона просила перемотати назад. Кожний раз в її очах я помічала відблиск туги і невимовного жалю. Тому ніколи не наважувалася казати щось, чи дратуватися. Продовжувала слухати разом з нею.

 Текст немов в'ївся десь на підсвідомому рівні. І, неважливо скільки років пройшло, а слова легко зірвалися з вуст:

 – Минає день, минає ніч.

Хвилини котяться, як хвилі голубі.

Не в тому річ, не в тому річ,

Що я сказав "люблю" лише одній тобі.

Не в тім печаль, не в тім печаль,

Що цілий всесвіт був тоді в твоїх очах.

Безмежний всесвіт був тоді в твоїх очах,

Але не в тім моя печаль.

Біда не в тім, що свище вітер лютий, 

Що січень на вікні малює мертві квіти. 

Біда не в тім, що ти мене не любиш, 

Біда, що я тебе не можу розлюбити. 

 Попереду був ще один куплет та приспів, однак, тут увірвався невдалий кавалер з аплодисментами. Я похмуро глянула на нього. Що за чортівня? Чому він перериває людину? 

– Гарно! Ти дуже гарно співаєш! — зовсім не вмів читати атмосферу він. Придурок. В той момент навіть його усмішка дратувала. 

– Так, — поряд Еліска поклала руку мені на лікоть і радісно вигукнула: – Заспівай нам ще!

– Ніяких більше співів! — гримнув знайомий голос наді мною.

Підняла голову та побачила симпатичне обличчя, після чого з вуст зірвалося вражене "О". Який гарнюня! Шкода, що надто молодий і не дуже вихований.

– Сестро, я залишив тебе зовсім ненадовго, а ти встигла напитися! — причитав він, поклавши руку вище ліктя та намагаючись підняти мене на ноги.

 Сестро? Немає у мене братів! Хоча, стривайте, від такого красунчика-брата я ніяк відмовитися не можу. Давайте заберемо його з собою! Квартира у мене зйомна, але просторна, а вікна спальні виходять на берег Дніпра. Лише за це варто платити великі гроші. 

– Я забираю тебе додому! — тицьнула пальцем йому в груди і одразу зацінила усю твердість мускулів. 

Ех. А я в залі не була вже півроку. Замість натяку на прес м'якенький живіт. Та хіба банальна наявність жирку може стати причиною відмови від знайомства з красунчиками! Особливо на одну ніч! 

Не подумайте. Я мала на увазі загалом, а не цьому юнака. Бо тягнути підлітка в ліжко...я можу хіба що заспівати йому там колискову і накрити потім ковдрою.

 Він гмикнув.

– Хто кого ще забирає! — і підняв мене на руки, бо ноги чомусь відмовилися не тільки йти, а ще й прямо стояти.

Коли він поніс мене кудись, я наостанок помахала своїм подружкам...хоча, ні, стривайте! Яким ще подружкам? Хто всі ці жіночки? Де Аліса? Чому їхній одяг виглядає застаріло? Обстановка навколо теж дивна. Чим далі ми відходили від багаття — тим темніше ставало. Ніякого натяку на ліхтар. Ми не в місті? Якого біса я тут роблю? 

О Господи! Мене ж не спеціально напоїли, а тепер збираються познущатися? Треба валити звідси! Ось зараз поворухну рукою та...

 Усі подальші думки зникали, а я кудись падала. Все глибше й глибше в темряву. Я відчувала себе так добре, комфортно, тепло. Можна залишитися тут назавжди?

Гарне відчуття закінчилося дуже швидко і болюче. Прокинулася від удару потилиці об щось тверде.

– Чорт забирай! — засичала від болі, хапаючись за місце на голові, яке пульсувало від болі. 

– Ріно, ти як? В нормі? — кинувся схвильовано питати гарнюня поряд. Він тримав однією рукою мене за плече, а іншою намагався відкрити двері.

 – Болить. Де я взагалі?

– Нащо ти стільки пила? — пробуркотіли незадоволено. – А якби я не повернувся вчасно? Нехай з нас двох ти старша, але тепер я забороняю тобі пити, коли мене немає поряд.

 Двері відчинилися і він допоміг мені зайти всередину, але він продовжував щось бубоніти собі під ніс, чим жахливо дратував. Я відштовхнула його в сторону, дивом встояла на ногах і задерекувато мовила:

– Та чого ти причепився! Подумаєш...випила тільки одну кружку! Не можу я бути п'яною! Ось, диви, — повільно ступала вперед в повній темряві, – я йду по прямій лінії!

З гордістю похвалилася, щоб одразу після того наштовхнутися на перешкоду у вигляді стільця та боляче вдаритися пальцем.

Та щоб тебе! Вже друга травма за останні дві хвилини!

 Він тихенько зітхнув і притримав мене за талію.

– Не рухайся, добре? Я зараз повернуся.

 Хлопець зник. Не знаю, скільки його не було. Я всілася на той клятий стілець, схилившись вперед і підтримуючи голову рукою. Очі злипалися, боротися зі сном ставало все важче. Декілька разів лікоть зісковзав з ноги, не даючи остаточно поринути в сон, але я знову поверталася в ту ж саму позу.

 Історія знову повторилася, та на цей раз неподалік кімнату освітлювала свічка і біля мене навшпиньки сидів Марк. Тепер я впізнала його. Мого милого лиходія.

– Давай знімемо взуття, а потім я віднесу тебе...

 Приклала палець до його губ, не даючи договорити.

– Чш-ш-ш! Хочеш я відкрию таємницю? — тихенько спитала я, схопивши за комірець його сорочки та притягуючи хлопця ближче, щоб — не дай боже – ніхто не почув. А тоді прошепотіла йому на вухо: – Ніхто не підозрює, але наша краса то спадкове! 

Захихотіла.

 Кровними родичами нас не назвати, та хіба я не творець цього світу? Марка теж створила я! Ха! В якомусь сенсі мене можна вважати його матір'ю, тож, звичайно не дивно, що він теж гарний.

– Ось воно як. Хто б міг подумати! 

 Він розімкнув мої пальці, які стиснули тканину сорочки і відхилився. Невдовзі взуття було знято, а мене підняли на руки та віднесли нагору в кімнату. Та я все ще не бажала заспокоюватися. 

Спостерігаючи, як хлопець акуратно накриває мене простирадлом, заговорила:

– Марк, я обов'язково захищу тебе й зроблю щасливим! Іншого не дано!

– Добре, сестро, як скажеш. — Монотоно вимовив він, позіхаючи.

 Ні. Він не виглядає переконаним. 

Схопила його за руку.

– Ти сумніваєшся в мені? Я прикладу більше зусиль, повір!

– Вірю. Я вірю тобі. А зараз спи. 

– Спочатку дай відповідь на останнє питання. Ти не збираєшся більше писати скарги? Тебе все влаштовує в нашому житті? Ти щасливий?

 Марк глянув на мене зверху вниз. Декілька секунд він просто задумливо роздивлявся моє обличчя, після чого з усмішкою погладив по волоссю.

– Так, я щасливий.

– Добре. Це добре. — Усміхнувшись йому у відповідь, я могла нарешті поринути у сон.