Раді Вас бачити!

***

Виїжджали ми ще до світанку. Мої очі відмовлялися повністю відкриватися і через хвилин п'ятнадцять, під розповідь Еліски про Ролат заснула. Я сперлася на велику корзину з яблуками, а віз постійно хитало, але ніщо з вищезгаданого не завадило міцному сну. Розбудили мене перед самим в'їздом в місто.

Еліска з чоловіком залишатимуться тут до обіду і я могла спокійно витратити на пошуки інформації увесь вільний час. Книгарня відкривалася пізніше, довелося міняти маршрут та йти за порадою Еліски купити холодний камінь, аби не розкупили. Як я зрозуміла, непогана заміна холодильника, тільки радіус його дії не обмежується шухлядою і виділити маю цілу кімнату.

Потім застрягла біля прилавку з прикрасами, однак, куди мені їх носити? На город? З собою в Україну забрати не вийде. Пусті витрати нам не потрібні і, кинувши останній погляд на браслет, пішла купити собі перекус. Хто знає, скільки часу проведу за пошуками інформації, а їсти хотілося вже зараз.

Нажаль, інформації щодо демонів в цій книгарні було обмаль. Проте, купила дві книги про вирощування овочів та про корисні трави. Напередодні я намагалася знайти квіти в бур'яні перед будинком і мені потрібно було очистити ділянку не тільки від трави, а ще й вибирати камінці із землі. Я вперше зіштовхнулася з такою проблемою, як каміння. Село моєї бабусі знаходилося в степовій зоні, ґрунт там відрізнявся і, скажу чесно, прополка квітника ніколи не займала стільки часу.

Це також стало поштовхом до розуміння, що варто дізнатися більше: чи є різниця між земними овочами та овочами з Сифлору, способи вирощування, догляд за рослинами та які добрива треба вносити. До того ж, наявність магії теж могла впливати на ситуацію. Усі фактори мають бути врахованими!

《Поки зліплю з Марка фермера — сама ним стану. – Зітхнула подумки і швиденько пішла в напрямку місцевого таксі з відповідним написом на кареті》.

Велика бібліотека знаходилася в центрі міста і я б могла дістатися туди власними ніжками, однак, поїздка на кареті зекономила пів години. Які потім витратила, реєструючись і намагаючись довести бібліотекарю, що я освічена людина. Бо прочитане розуміла одразу, а от з написанням були складнощі. Думала рідною мовою і відповідно писати хотіла теж на рідній мові, але рука немов не слухалася, жила своїм життям і на папері перші секунди три бачила незнайомі літери. Їхнє перетворення на українську ніхто не бачив, тому, скоріше за все, цей фокус спрацьовує тільки для мене.

Дідусь-адміністратор постарався? Вживив мені знання мови? Розумно. Інакше моє перебування на Сифлорі перетворилося б на повний хаос.

《Ставлю п'ять балів! — похвалила я, закінчивши з карточкою та першим внеском》.

Книг про демонів в бібліотеці вистачало, а от про могутніх, висорівневих, на зразок того, що знаходився всередині Марка, знайшла усього три. Та й то про зілля з червоного лістника і святі реліквії була в курсі. А от про єднання душі з партнером ніколи не писала. Мабуть, тому що Амелія вибрала Джастіна. Вона б ніколи не погодилася вийти за Маркуса.

Відкинулася на спинку стула. Для мене теж не варіант. Грати роль сестри та дружини одночасно не вийде. Залишається варіант з ім'ям.

– Ще б згадати його! — не змогла втримати зітхання, яке зірвалося з губ.

Повернувши книги на полиці, я вийшла з бібліотеки, коли головний годинник на площі сповістив про дванадцяту годину дня. Гаразд. Самий час для обіду, а потім можу повернутися на ринок.

В простому одязі я не могла піти в дорогий ресторан, тому звернула в таверну "У Іланди". Зазвичай, у вечірній час в таких закладах стояв галас та шум, а вдень знаходилося від сили десять людей і можна спокійно поїсти. Це незламний шаблон фентезійного світу!

Ризикувати замовляти каші або супи не стала. Це була справжня рулетка — і невідомо, чи пощастить, а в тутешній медицині я дуже сумніваюся. Просто сказала принести мені хліба, порізані овочі, сіль та воду. Цього достатньо, щоб дожити до вечері.

І от, насолоджуючись своїм обідом, я мимоволі стала свідком голосного обговорення за сусіднім столиком:

– Чули про заручини нашого кронпринца?

– Та хто ж не чув? Все королівство гуде, як той вулик, обговорюючи цю новину.

– А донедавна ходили чутки про його союз з ерцгерцогом. Ех, от би день пожити життям аристократа і вибирати між донькою ерцгерцога та принцесою сусіднього королівства! — ліниво протягнув один з чоловіків, випиваючи нову порцію алкоголю.

– Не забувай, хто батько принцеси. Кажуть, він поставив обов'язкову умову.

Усі загомоніли, тому що їм було неабияк цікаво.

– Принцеса має бути єдиною дружиною.

Почулися розчаровані зітхання, а хтось навіть клацнув язиком та промовив:

– Часом не дружина короля Туману підказала йому умови?

– Я б не здивувався, — з презирством мовив інший, – Хіба король Ештон не звичайний підкаблучник? Виконує усі забаганки королеви, догоджає їй і ніхто ніколи не чув про його романи з кимось ще!

– Так-так! Зазвичай у королів фавориток незлічити!

– Не дарма раніше ходили чутки, що вона відьма і причарувала його!

Я ледь стрималася, щоб не пирхнути. Не хочеться привертати увагу та сперечатися з ними.

Король любить і поважає свою дружину то одразу є лише два варіанти: або він підкаблучник, або вона відьма. Іншого не дано. Які телепні, прости Господи. А думка, що у них просто щасливий шлюб, мабуть, в їхні пусті макітри не завітала.

– От через таких ідіотів мені й важко продавати товар! – злісно скрипнули зубами неподалік.

Я озирнулася назад і наштовхнулася поглядом на чоловіка років тридцяти. Він був напівповернутий до мене і встигла відмітити лише рідку борідку, коли той піднявся з наміром піти звідси. Я теж збиралася повернутися до своїх справ. Але одразу ж підскочила й щодуху помчала за ним вслід.

Помилки бути не може. На його ногах точно були чорні кросівки! Ні у кого іншого я не бачила подібного до земного взуття.

– Пане! Пане, стійте! – вигукнула услід чоловіку, але наздогнати його вдалося на виході з таверни, вхопивши за рукав.

Чоловік недоброзичливо зиркнув в мій бік і я поквапилася відпустити рукав.

– Чого тобі?

– Пане, — не зважаючи на його ворожий настрій, з ентузіазмом в голосі розпочала: – Де ви дістали кросівки?

– А тобі нащо?

– Теж хочу такі!

– Вони занадто дорогі. — Хмикнув він з таким виглядом, ніби жебрачка розмріялася про дорогі брендові кросівки.

– Гроші будуть моєю проблемою, — продовжувала наполягати.

– Якщо дійсно вважаєш, що можеш дозволити собі купити товари з сусіднього королівства — тоді приходить в мій магазин. О-о-ось там, — прослідкувавши за його вказівним пальцем, я побачила магазин навскіс від таверни.

Неймовірно щаслива від почутого, я плеснула в долоні.

– Так чого стоїмо? Ходімо швидше. Я хочу подивитися!

Я помчалася вперед, забувши про їжу. Добре хоч встигла розрахуватися, поки принесли замовлення.

Всередині магазина очі розбігалися від купи товарів. Я зітхнула. Справді величезні купи. Тут явно не чули про розділення на відділи чи сектори. Поряд з гумовими чоботами стояли кухлики з анімешними персонажами, а на упаковках з газованими напоями склали футболки.

Взуття, посуд, одяг, напої та усілякі шкідливі смаколики по типу чіпсів, які транспортуються без холодильника. Навіть сувеніри тут побачила. І не сказати, що воно коштувало копійки.

Нажаль, одягатися в сучасний одяг навулиці не вийде, але вдома можна ходити в футболці. Хороше взуття не завадить не тільки мені, а й Марку. Але я відкинула все це в сторону, коли побачила засоби гігієни. Це нагадувало далеке світло в кінці тунелю, яке швидко обірвалося з першим поглядом на цінник. Скільки-скільки монет? А вони часом не подуріли? Чи може замість шампуні я собі намилювати голову буду золотом?

Але, якби я не скаржилася в думках, а в кошик поклала зубну пасту, дві щітки, шампунь, одну маску для волосся, прокладки, сонцезахисний крем і чим його змивати потім. На залишок вирішила кинути в кошик макарони, кулькову ручку, пляшку "Живчику" в незвичному дизайні...стривайте! "Живчик"? Тільки побачивши знайому назву, нарешті прийшло усвідомлення, що це не вживлене розуміння чужої мови, а надписи справді українською!

Я вже відкрила рота, щоб спитати, чи не з України часом товар привозять, як погляд зупинився на даті маркування товарів. Ледь не впала, побачивши цифру дві тисячи сорок дев'ятий рік.

Це розіграш? Мало того, що у державі з фентезі роману є українські продукти й речі, так вони до усього з майбутнього. Як таке може бути?

– Послухайте, — звернулася до продавця, – а у вас випадково немає газет з країні, звідки ці речі?

Чоловік похитав головою.

– Не кажучи вже про газети, у нас вкрай мало інформації про рідну країну королеви Тумана. Через портал дозволяють завозити переважно тільки узгоджений список товарів. Судячи з усього, їхній розвиток давно обійшов нас. А ще кажуть, у них є щось дуже страшне під назвою статон.

Блимнула.

Статон? Який ще в біса статон? Що там через десятки років вигадають таке страшне й заборонене? Не ядерну зброю ж? Враховуючи, що країна продовжила існування, думки про ядерку виключати не можна.

— Він дозволяє іншій людині побачити та почути тебе навіть за тисячі кілометрів, але таке в наш світ завозити заборонено. — Почула я пояснення, завдяки якому стало зрозуміло про що йде мова.

Гмикнула, після чого зосередилася на іншій інформації. Виходить, королева Туману також українка?! Невже потраплянка?! Тобто я тут не одна? Нічого подібного в книзі не згадувала.

– Гаразд, мені оце все пробийте, — сказала я, коли закінчила збирати товари в кошик і підійшла до каси.

Продавець отетеріло кліпнув.

– Чим?

– Що, чим? — теж не зрозуміла я.

– Ви сказали пробити все, — почав він.

О. Здається вийшло непорозуміння.

– Я просто хотіла, щоб ви розрахували мене. До речі, а пакет чи сумка є?

Треба ж в чомусь нести все добро.

Він кивнув і витягнув з-під прилавку пакет із написом «АТБ». Тієї ж миті стиснула губи, щоб не розміятися. Навіть в книжковому світі ви можете знайти щось подібне. Цікаво, мережа їхніх супермаркетів сюди ще не розповсюдилася?

– Десять мідних монет, — озвучив чоловік ціну.

Сміх закінчився, так і не розпочавшись. Довелося віддавати останні копійки за клятий пакет. А могла б купити місцевих смаколиків на ці гроші. Бачила по дорозі сюди пиріжки з вишнею, запах був неймовірний, але тепер про них мушу забути.

***

– Ти чула про майбутні заручини кронпринца? — вирішила попліткувати зі мною Еліска на зворотньому шляху додому.

– А, так.

– Кажуть, наш принц настільки сподобався тій принцесі, що вона декілька місяців вмовляла короля Туману запропонувати Сифлору шлюб. А до цього носом крутили!

– Її батько був проти?

Моє питання ще більше розпалило жінку. Наче вона роками накопичувала інформацію, а тепер зустріла необізнану в цій справі людину і є шанс просвіти її.

– Проти! Ще й як! Зазвичай, на трон сідає той, у кого більше підтримки і один із способів її отримати — вигідний шлюб. Принц може мати одну офіційну дружину й три фаворитки, а король Ештон поставив умову, що його донька взагалі буде єдиною для нього. Їй точно не солодко буде. Про місце кронпринцеси мріяла донька ерцгерцога і всі знають жагу цього роду до крові та помсти.

Ох. Я дещо згадала, коли Еліска сказала про ерцгерцога.

Бал на честь заручин кронпринца Сифлору був в другій половині книги. І там Маркус повинен влаштувати повний хаос, викравши не абикого, а саму принцесу Туману. Сталося це випадково, бо під час метушні сплутав її з головною героїнею. Та не розгубився й висунув ультиматум до настання світанку привести Амелію, інакше принцеса не побачить схід сонця.

Тоді зчинився справжній переполох. Батько Амелії благав не віддавати її дияволу, а король Туману був розлючений бездіяльністю, але зробив вигляд, що погоджується з усіма доводами. Через пару годин він тихцем викрав Амелію, відвіз її до Маркуса, а сам разом із донькою повернувся до замку та сказав:

《 Моя донька ніколи не увійде до сім'ї, де її життя ставлять нижче за життя інших. Вам потрібно радіти, що моя дружина не любить пролиття крові і я лише розриваю заручини Вероніки та кронпринца Ріше. Інакше з завтрашнього дня наші королівства знаходилися б у стані війни 》.

Чи вчинив він добре?

Ну. Троє людей, які постійно коментували мою книгу тоді, про короля писали не надто приємні слова. Бо він отак просто віддав молоду дівчину поганому хлопцю. Але, якщо плітки не брешуть і король любить свою сім'ю, то нічого дивного, що на перше місце він поставив доньку, а не ліву дівчину.

Гм. Чекайте.

Виходить, її доля теж зміниться, бо у Марка в цей час будуть інші турботи? О, ні! До мене ж не завітає її батько з претензіями?! Не дай боже! Король останній гість, якого я хотіла б бачити біля свого городу.