Раді Вас бачити!

Гучний стукіт в двері дозволив уникнути смерті та привернув увагу "Марка". Гострий погляд, разом зі зловісною аурою навколо нього, гнітили. Навіть почала побоюватися за лицарів та бідного старосту, хоча це я тут знаходила в пастці його рук.

Крем нарешті почав виконувати свою функцію — зміну зовнішності. Вилиці вже не були такими гострими, з'явився той самий дитячий жирок, який робив щічки пухкими. Тепер він міг сміливо познайомитися з навислими повіками, через що його очі зменшилися. Брови не врозліт, а прямі. І ніс поміняв свою форму.

Завдяки магічному крему риси обличчя Марка пом'якшилися та значно спростилися. Тепер можна не боятися лицарів. Для них він буде звичайнісіньким підлітком.

Але що робити з кольором очей, який явно видає його?

– Є хто вдома? — почувся крик старости. В двері знову постукали.

Напевно, Марк хотів йти до них, та ролі змінилися і на цей раз вже я вчепилася в його руку. Нікуди ти, дорогенький, не підеш!

– Так! Зараз! Зачекайте! — вигукнула, після чого понизила голос до шепіту: – За мною, якщо не хочеш повернутися до самісінького пекла!

Мала на увазі маєток герцогства Вінтерхакса і хотілося вірити, що до нього дійшов сенс моїх слів.

– Наскільки багато ти знаєш?

«Про що? — хотілося у відповідь запитати. Але раптом ми говоримо про різні речі».

– Цікаво? — хмикнула, ніби зовсім не вражена його чіпким холодним поглядом. А між тим, коліна тряслися і я ледь трималася на ногах. – Тоді підіграй, а я в свою чергу все розповім.

Кивнула підборіддям в сторону кімнати Марка. Спочатку він ніяк не реагував й, не моргаючи, продовжував дивитися на мене. Та вже наступної секунди мої руки звільнили від сталевої хватки, а сам хлопець спокійно послідував за мною.

– Лягай і, що б не сталося, прикидайся сплячим.

Короткої інструкції достатньо. Він або послухається й захоче співпрацювати, або піде наперекір. Так. Я ризикую. Але, знаючи Марка, навряд чи він кинется в ноги лицарям та благатиме його забрати в герцогство. У демона теж немає причин йти з ними. Куди цікавіше буде дізнатися, а чого ж я його притягнула сюди.

Не озираючись, вийшла та, начепивши на обличчя милу усмішку, спустилася на перший поверх. Староста вже встиг надутися, як жаба, через затримку. Я не мала шансу й рота розкрити, а будинок вже наповнило його буркотіння:

– Ти що, з іншого краю села йшла?!

– Пробачте. Через невеличку аварію виникла затримка, — Кивнула я на поламані двері власної кімнати. Демон постарався. Щоб його чорти назад у пекло затягнули!

Староста зайшов усередину й клацнув язиком, оглядаючи оселю. Ще мить — і його погляд упав на безлад, який залишив Марк у вітальні. Я поквапилась змінити тему:

– А ви прийшли..?

– Ах, так. Оці добрі люди, — вказав чоловік на трьох кремезних і високих хлопців з мечами на поясі та суворим виразом обличчя. З добрими людьми асоціювати їх аж ніяк не виходило, – шукають декого. Вони підозрюють, що твій брат може бути тією людиною.

Запитально підняла брову і прикинулася дурненькою, кліпаючи віями в нерозумінні:

– Мій брат?

– Час вашого приїзду збігається зі зникненням тієї людини.

– Це навіть близько не доказ. У світі багато людей зникає.

Староста нахилився до мене ближче, стиха, з усмішкою змовника:

— Мене попросили допомогти герцогу. Тож, сподіваюсь на твоє розуміння… і співпрацю.

А підморгувати в кінці нащо?

— Пані, аби розвіяти наші сумніви, дозвольте нам побачити вашого брата, — озвався лицар. Усмішка ніби з’явилась на його обличчі, але очі залишилися холодними, мов сталь.

Добре. Нехай. Сперечатися з ними сенсу немає. Це викличе багато підозр. Краще погодитися на співпрацю, а потім швиденько спровадити. Тим паче, під час нашого приїзду в село у Марка була перебинтована не тільки голова, а й пів обличчя. Можна сказати, ніхто особливо не знав, як він виглядав, що нам двом на руку.

Мовчки погодилася, кивнувши. Я запросила їх на другий поверх та жалібним голосом коротко розповіла про свій повний випробувань шлях в ці краї, і як нам не пощастило натрапити на бандитів.

Лицарі слухали з непроникним обличчям, а от староста похитав головою.

– Графство давно страждає від тих злочинців, але наше село в безпеці. Тут навіть дрібні крадіжки рідкість! — А з якою гордістю він похвалився, мов сам з мечем ганявся за злочинцями.

– Нам пощастило, — відкрила двері в кімнату Марка і подумки зітхнула, побачивши його в ліжку. Одразу відчула симпатію до слухняного лиходія. – Заходьте, але прошу поводити себе тихо.

Лицар уважно роздивлявся обличчя хлопця, звіряючись з портретом в руці, після чого зустрівся поглядом з напарником й той дістав з кармана фіолетовий камінь. Провівши ним над "сплячим" тілом, вони прискіпливо вдивлялися в будь-які можливі зміни.

Результату це не дало.

На мить опустила погляд в підлогу, щоб не дати побачити їм насмішку в очах. Хлопчики, ваші артефакти звичайні камінці проти моїх приготувань. Цей високорівневий крем розрахований на справжню, довготривалу зміну зовнішності. Теперішнє обличчя Марка до ілюзії не відноситься.

– То що, ви закінчили перевірку? Я б не хотіла, щоб мій брат прокинувся. Для скорішого одужання йому потрібен відпочинок.

– Так. Вибачте за підозри і наш візит.

Хоча говорив чоловік ввічливо, але перед тим, як вийти з кімнати, озирнувся та глянув ще раз в бік ліжка. Напевно, щось викликало підозри, але не знайшов до чого можна справді причепитися.

– Давайте поспішимо! Негарно довго залишатися чоловікам в домі молодої панянки, — проторохтів староста, усіляко підганяючи їх до виходу.

– На все добре! – помахавши наостанок рукою, закрила двері. Привітна усмішка одразу злетіла з обличчя. – Головне не повертайтеся!

Радісно плеснувши в долоні та з почуттям виконаного обов'язку, повернулася, щоб йти вирішувати більш нагальну справу. Але через раптову появу Марка просто перед собою, змушена була відступити і змушена була відступити, врізавшись спиною в двері.

– Ой.

– Ой?

Очі Марка хитро звузилися, однак, він тепер не виглядав, як небезпечний хижак перед стрибком. Більше нагадував кота з блискучими очима, який нарешті спіймав бажану здобич і має можливість з нею погратися. Хлопець дещо розслаблено сперся рукою об двері біля моєї голови та нахилився впритул.

– То, як багато ти пам'ятаєш?

Вказівний палець торкнувся вилиці та почав неспішно опускатися вниз по щоці, вправно граючи на нервах. Кожен міліметр дотику — ніби заряд під шкірою. Я затамувала подих, боячись навіть поворухнутися.

Нарешті палець минув шию і зупинився біля ключиці.

– Хіба ти не обіцяла все розповісти, якщо підіграю? – В помаранчевих очах спалахнуло щось темне, моторошне.

Судомно видихнула. Так, зберися, Каріно! Інакше його терпіння лусне і тебе прикінчать на місці!

– Для початку, чому б нам не сісти на диван? Там розмовляти буде зручніше!

Ага, особливо з урахуванням пружин, які вискакують з того дивану, тобі варто на нього сісти.

З нервовим смішком, я посунулася вбік й збиралася уникнути нашого близького контакту. Замість цього лише погіршила ситуацію. Його долоня опустилася мені на потилицю, не дозволяючи відвернутися.

– Можливо, ти просто схожа? Або її реінкарнація? Тоді чому немає ані краплини магії в тілі? — він продовжував говорити сам із собою. Діалогу не виходило. – І де ти знайшла рецепт зілля? Я ледь оклигав після нього!

Хоча я уявлення не мала, про яке зілля мова, шкода, що ти все ж оклигав. Тепер я маю ще один клопіт. Але ж не скажеш цього вголос, треба увімкнути милу дівчину, щоб він не відчував загрози.

Обережно й неквапливо торкнулася плечей, пригладжуючи неіснуючі складки на його одязі.

– Пане демоне, ви сплутали мене з кимось! І нащо мені вам мститися? Я не поїла Марка зіллям. Лише настоями для деяких змін в зовнішності, щоб він міг спокійно жити звичайним життям, а ви понавигадували тут якісь змови та реінкарнації!

«Ясно тобі, демонюга? Досить параноїти!»

– Жити звичайним життям? — в його голосі почулося веселе й іронічне зітхання. – Ти віриш у те, що це можливо?

Мене обдало холодом. Завуальовано погрожує? Натякає, що збирається вставляти мені палки в колеса? Ой, дарма це він! У мене теж є козир на руках — знання сюжету! Треба лише здихатися його у цій сцені та не дозволяти більше з'являтися!

Прикинувши в голові варіанти, я почала з відволікання уваги.

– А ви не можете просто знайти інше тіло і залишити Марка в спокої? — Мій голос спеціально був просякнутий наївністю.

Демон відреагував так, як я передбачала. Він засміявся й, ніби вирішив підіграти мені, мовив:

– А ти знайдеш мені підходяще тіло?

– Яке саме воно повинно бути?

– А якщо скажу, що ти підійдеш? — І, нахилившись ще ближче, підморгнув.

– Ви ще той жартівник, пане демоне! — відказала веселим тоном.

З глухим стукотом на підлогу впала кришечка. Спрацювало. Демон відволікся і глянув вниз, а я в цей час аж до крові прокусила нижню губу. Боже мій. В книжках головні герої так легко даются такі вибрики. Але в реальності це складно і неймовірно боляче!

– Дурненька. – Вихопивши з руки відкриту склянку з зіллям, він з нахабною посмішкою глянув мені в очі. – Ти знову хочеш мене вбити і знову програєш!

Його обличчя знаходилося майже впритул до мого, тому й старатися не прийшлося для поцілунку. Досить було нахилитися вперед і наші губи вже поєдналися. Та цього недостатньо. Мені треба, щоб кров потрапила йому в рот. Я міцно схопила руками його голову й поглибила поцілунок, поки демон ошелешено кліпав віями і ще не прийшов до тями.

Мабуть, не кожний день на нього кидаються жертви з поцілунками.

Або ж...тільки не кажіть, що у нас типовий шаблон з нецілованим демоном? Аж ніяково стало.

Я розірвала поцілунок і збиралася відхилятися, але тепер вже чужі губи заволоділи моїми. Вважати його невинним хлопцем без досвіду було помилкою. Цілувався він гаряче, нестримно та грубо, забираючи усе повітря з легень.

Що за..? Витріщила очі, не очікуючи від нього такої активності. Пару хвилин тому казав про якусь помсту, а тепер досить жваво кинувся цілуватися!

– Ти... — демон відірвався від моїх губ, коли перед очима вже темніло і я гадала, наскільки можливо в разі смерті випросити другий шанс у дідуся-адміністратора? Може його розсмішить, що причиною смерті став довготривалий поцілунок і я задихнулася?

Коли вдається знову нормально дихати й сфокусувати погляд, я подумки танцюю переможний танець. Діє зілля напрочуд добре та швидко. Це видно по тому, як тьмяніє помаранчевий колір очей.

На обличчі демона застигла недовіра, коли він роздивлявся свою руку. Хтось явно не очікував такого підступу і що доведеться повернутися туди, звідки прийшов.

Я гмикнула.

– То хто дурний? І хто програв?

Амелію завжди виручала її сила святої, чи на допомогу приходив пиріжечок Джастін. А у мене варіантів обмаль. Перемогти демона хитрістю або померти, навіть не дійшовши до середини книги!

Я може й не давала Марку зілля з червоним листівником, але, про всяк випадок, купила його і поклала до інших ліків. Під час пошуків крема, я прихопила цю склянку і випила половину ще до того, як спустилася відчиняти двері лицарям. А далі вже достатньо змусити краплину крові потрапити в його організм.

– Невдовзі я повернуся. Краще тобі бути готовою до нової зустрічі!

Шкіра покривається сиротами від його багатообіцяючого тону. Наче виніс смертельний вирок! Чесне слово, ворогувати з сильним демоном останнє, чого б мені хотілося. Але він перший перейшов до погроз та збирався вбити!

– Так і зроблю. — Мовила з прохолодою в голосі, дивлячись, як він поступово втрачає свідомість. Довелося схопити його за передпліччя й дозволити впасти на мене, а не на підлогу. Все таки тіло належало Марку.

– Ще й тягнути тебе нагору! — незадоволено клацнула язиком. Лишати на першому поверсі не можу через відсутність нормального дивану!