Раді Вас бачити!

Паша завмирає на мить, а потім повільно, тягуче залишає моє лоно. Я відкриваю очі, дивлячись на нього з німим здивуванням і навіть легким розчаруванням.

— Змінимо позу, моя крихітко, — у його хрипкому голосі звучить не запитання, а м’яка, але беззаперечна впевненість. — Лягай на бік, довірся мені.

Я слухняно повертаюся. Паша забирає подушку з-під моїх сідниць, і моя гаряча шкіра знову торкається прохолоди шовкового простирадла, змушуючи тіло приємно здригнутися. Він лягає позаду, обережно перекидає моє вологе волосся через плече, відкриваючи шию, і одразу ж припадає до неї гарячими губами.

У тиші кімнати я чую, як він відкриває флакончик, і повітря навколо нас знову заповнює солодкий, звабливий аромат лубриканту.

Паша максимально близько присуває мене до себе, так що я відчуваю кожну лінію його напруженого тіла. Одна його рука накриває мої груди, жадібно зминаючи їх, а сам він повільно, міліметр за міліметром, починає входити ззаду. Легкий дискомфорт усе ще присутній, але він уже зовсім інший не лякаючий, а тугий і млосний. Моє тіло більше не чинить супротиву, воно розм’якло й повністю піддалося йому. Коли він опиняється всередині на всю довжину, Паша важко, гаряче видихає мені в шию і сильніше стискає пальці на моїх грудях, ніби намагаючись утриматися на межі.

Він починає рухатися, спочатку плавно, а потім усе впевненіше. Його губи блукають моєю шиєю, зуби легенько, майже до болю, покусують мочку вуха, а пальці збуджено труть соски, доводячи мене до безумства. Насолода стає надто гострою. Паша опускає руку нижче, ковзає по животу і проникає між моїх стегон. Пальці впевнено розводять вологі, гарячі складочки і знаходять клітор.

З моїх грудей виривається довгий, протяжний стогін, а пальці самі собою судомно стискають у кулак шовкове простирадло.

Від мого звуку Паша втрачає контроль. Він починає рухатися набагато швидше, нарощуючи темп, вбиваючись у мене кожним поштовхом, поки його рука пестить мене в такт цьому божевільному ритму. Світ навколо остаточно перестає існувати. Хвиля дикої, сліпої ейфорії накриває з головою, і я буквально розсипаюся на мільйони маленьких шматочків, а мої м'язи всередині судомно, солодко стискають його в потужному оргазмі.

Відчувши мою розрядку, Паша хрипко стогне мені в саму шию. Він робить останній, найглибший поштовх, завмирає і кінчає слідом за мною, тремтячи всім тілом.

— Відпочинь, я замовлю нам сніданок — каже він, м'яко цілуючи мене в плече.

Я лише задоволено муркочу у відповідь, зариваючись обличчям у подушку. Тіло налите приємною втомою, кожна клітинка вібрує від пережитого.

"Це було, так... Навіть не знаю правильного слова. Можливо, вчора потрібно було довіритися Паші, а не думати, що я знаю щось більше про перший раз, бо прочитала в інтернеті..."

Паша повертається на ліжко і притягує мене до себе, дозволяючи вмоститися на його грудях. Його пальці ліниво перебирають моє волосся.

— Сподобався твій перший раз? — тихо запитує він, дивлячись на мене.

Я лише щось невиразно мугикаю. Мені так добре, що лінощі заважають навіть підбирати слова.

— Навіть якщо... — Паша раптом замовкає на секунду, ніби зважуючи кожне слово, — ...ти одного разу не захочеш бути зі мною, ти завжди пам'ятатимеш цю ніч.

Ці слова діють як укол адреналіну. Миттєво руйнуючи весь мій сонний блаженний стан, я зриваюся на ліктях і впираюся в нього поглядом.

— Що? Ти отримав те, що хотів, і тепер тонко натякаєш, що мені пора звалювати? — голос звучить набагато гостріше й уїдливіше, ніж я планувала. Захисна реакція спрацьовує раніше, ніж розум.

Він дивиться на мене із щирим збентеженням.

— Ель, ти про що? Я навіть близько такого не мав на увазі.

— Тоді навіщо це говорити? Ти не запитував, ти стверджував! Зазвичай так говорять, коли підводять до розставання!

Паша кілька секунд спостерігає за моєю панікою, і раптом його губи розтягуються в теплій усмішці.

— Я сказала щось смішне? — мене починає відверто бісити його спокій.

— Ти така чарівна, коли злишся і випускаєш голки, — він подається вперед і цьомає мене в кінчик носа.

Я злегка б'ю його кулаком у груди.

— Я серйозно, Паша!

— Ель, ну справді, немає на що ображатися, — він перестає посміхатися, і його погляд стає серйозним. — Ми дорослі люди, у житті всяке трапляється. Прошу тебе, не придумуй зайвого. Я хочу бути з тобою і сьогодні, і завтра, і завжди. — Він на мить стискає долонею на моє плече, і цей міцний, відчутний тиск його руки наче прибиває до землі всіх моїх внутрішніх тарганів.— Але я не зможу тримати тебе силою, якщо ти сама колись захочеш піти. Я поважу твій вибір і відпущу. Хоча дуже сподіваюся, що цього не станеться. — Він коротко і м'яко цілує мене в губи, ставлячи крапку в суперечці. — А тепер одягайся, скоро принесуть сніданок. І припини забивати цю прекрасну голівку всякою фігнею.

Він легенько торкається вказівним пальцем мого чола і піднімається з ліжка. Я залишаюся лежати, прокручуючи в голові його слова. Простірадло на його половині ліжка стрімко холоне. Без тепла його тіла мені раптом стає прохолодно...

— Я ж попросив, не забивай голову, — долітає з ванної кімнати, його смішок. — Перестань так голосно думати, Ель. Якщо ти зараз же не піднімешся, я сприйму це як запрошення на другий раунд...

Даю собі секунду на роздуми. Тіло, хоч і відгукується солодким тремтінням внизу живота, підказує, що для першого разу емоцій та відчуттів і так через край.

Я піднімаюся, швидко одягаюся. Якраз вчасно, у номер приносять обід. Аромат запеченого м'яса та спецій настільки звабливий, що мій шлунок зрадницьки і голосно бурчить. Нагадує, що за останні двадцять чотири години я майже нічого не їла.

Деякий час ми їмо мовчки схоже, зголодніла не я одна. Напруга нарешті спадає.

— Еля, було б добре, якби ти повністю звільнила ці вихідні для мене, — невимушено каже Паша, відкладаючи прибори.

— Паш, ну ти ж знаєш, що мені потрібні гроші, — зітхаю я. — На вихідних у кав'ярні найбільша каса, відповідно і мій заробіток. А наступного місяця через цю практику я взагалі нічого не зароблю, тому...

Він м'яко перериває мене:

— Тобі оплатять практику, повністю, за ставкою штатного працівника. І щоб ти знала, в цьому готелі платять дуже хороші гроші, поверь мені. Тому закрий тему фінансів і не переживай.

Я відчуваю, як мої пальці автоматично міцніше стискають виделку, відводжу погляд, фокусуючись на тарілці, а шлунок стискається у звичний тугий вузол від думки, що за мене знову все вирішили і мені і за це доведеться якось платити.

— Паша... це вже занадто, — мені стає ніяково — Я розумію, що для тебе це дрібниці. Але я не хочу почуватися боржницею. Навіть перед тобою.

Я бачу краєм ока, як його велика, тепла долоня лягає на стіл поруч із моєю рукою, а потім м'яко накриває мої пальці, змушуючи мене розслабити хватку на виделці. Його великий палець заспокійливо погладжує мою шкіру.

— Ель, ти ж сама вчора казала, що лише дурна упустить таку можливість. Тож просто скажи "дякую" і давай більше не повертатися до цього.

З одного боку, він правий. Безглуздо гордувати, коли доля дає такий шанс. Але з іншого... Як саме він про це домовився? Які там умови? Чому власник такого елітного закладу так легко погодився взяти студентку? Мені раптом стає пекуче цікаво.

Треба буде обов'язково загуглити, хто володіє цим комплексом, бо я навіть назви компанії до ладу не пам'ятаю.

Я так глибоко занурююся у свої підозри, що мій погляд скляніє, застигши на якійсь точці на скатертині.

— Еля, ти знову думаєш надто голосно. Припини, краще скажи: ти звільниш вихідні?

— Я спробую, але нічого не обіцяю. — Моя керівниця в кав'ярні й так була не в захваті від моєї практики. Якщо я скажу, що не вийду у свій вихідний, вона мене просто звільнить.

— Тоді попроси вихідний на неділю, а в суботу відпрацюй до обіду. А якщо звільнить, не біда, знайдемо тобі значно краще місце.

Я різко висмикую свою руку з-під його долоні. Спина миттєво випрямляється, а всередині спалахує знайоме, обпікаюче почуття меншовартості. Я впираюся в нього прямим, занадто серйозним поглядом, намагаючись відшукати в його очах хоч краплю зверхності.

— Я не хочу, щоб ти мені щось шукав! — спалахую я, знову відчуваючи, як прокидається моя гордість — Мені подобається моя робота. Чи тобі просто соромно, що твоя дівчина — звичайна бариста? Не твій рівень, так?

Паша раптом щиро, голосно сміється.

— Ель, я не знаю, які таргани зараз водяться в твоїй голові, але запам'ятай: мені абсолютно байдуже, ким ти працюєш. — Він пильно дивиться на мене, і в цьому погляді немає ні краплі глузування, лише безмежне терпіння та якась гіпнотична впевненість.— Ти мені подобаєшся сама по собі. І якщо в тебе будуть проблеми, я допоможу просто тому, що ти мені небайдужа. — Я відчуваю, як під цим важким, вивчаючим поглядом моя дурна образа починає танути, лишаючи лише збентеження.— Це нормальні стосунки. Досить шукати підтекст там, де його немає.

Легко йому говорити. Він взагалі на себе в дзеркало давно дивився? Статний, впевнений, одягнений так, ніби щойно зійшов з обкладинки елітного бренду, кожна деталь бездоганна, від парфуму до ліній сорочки. У кожної дівчини, яка його бачить, слина котиться. До того ж при грошах. А я, звичайна сіра мишка на його тлі. Ну точно з паралельної реальності.

— Еллллля... — протягує він з докором, помічаючи мій погляд.

— Ну а як ти хотів? — бурчу я, здаючись. — Ти завжди ідеальний. Впевнений у собі, стильний, харизматичний. Твої очі це взагалі якась заборонена зброя. Поруч із тобою важко не почуватися... звичайною.

— Добре, досить компліментів, — Паша посміхається, але в його очах з'являється лукавство. — Я розумію, куди ти хилиш. Так, я стежу за собою, мене з дитинства виховували як джентльмена, це вже в крові. Якщо тобі від цього стане легше, я можу ходити в пом'ятих футболках.

Я округлюю очі.

— Ні, нічого не треба міняти! Мені все подобається. Але... якщо ти почнеш заглядатися на інших жінок, чесне слово, я тобі очі видряпаю.

— Он воно що. Так ти просто ревнуєш? — він задоволено мружиться. — Не знаю, з чого ти взяла, що мене цікавить хтось, крім тебе. Але я зроблю все, щоб ти в цьому переконалася. Тепер твоя душенька спокійна?

Він знову тягнеться через стіл, легенько щипає мене за кінчик підборіддя, змушуючи злегка підняти голову і подивитися на нього. Я примружуюся, намагаючись зберегти суворий вираз обличчя, хоча щоки вже зрадницьки пашать від задоволення.

— Ну, побачимо, — удавано байдуже кидаю я, хоча всередині все розпливається від солодкого задоволення.

Його слова справді приносять полегшення. Кидаю погляд на годинник, уже друга дня. Ого, як ми засиділися. А мені ще потрібно повернутися в реальний світ: приготувати їжу, зайти до Макса — ми ж іще вчора домовлялися, та й просто виспатися перед роботою.

— Паш, завезеш мене в гуртожиток? Тобі ж, мабуть, теж у справах треба?

— Я нікуди не поспішаю, — Його пальці обережно заправляють пасмо волосся мені за вухо, ледь торкаючись мочки, і від цього мікроскопічного дотику по спині пробігає зграя сиротів. — Але розумію, що тобі треба відпочити, поїхали. Знаєш, Ель... я зроблю все, щоб ти завжди була зі мною поруч. І щоб врешті-решт повністю мені довірилася.

Від цих слів у грудях приємно щемить. З довірою у мене справді величезні проблеми... І все через батька, який привчив мене чекати зради від кожного чоловіка.

Дорогою до гуртожитку ми майже не зачіпаємо серйозних тем, Паша лише коротко нагадує про плани на неділю.

Коли я заходжу в гуртожиток з цим гігантським, розкішним букетом, наша вахтерка ледь окуляри не впускає, витріщаючись на мене. Ну ще б пак такого букета, тут точно ніхто нікому не приносив, мене за цим оберемком троянд заледве видно.

Нарешті зачиняю двері своєї кімнати і безсило притуляюся до них спиною. Вдихаю аромат, він уже не такий різкий, як учора на свіжому повітрі, а теплий, густий, п'янкий. Хочеться просто заплющити очі і потонути в ньому.

Почуваюся маленькою дитиною, якій нарешті подарували омріяну іграшку. Дивлюся на свої зап'ястя, на якому виблискує ланцюжок і дурна, щаслива посмішка сама лізе на обличчя. За цей тиждень Паша подарував мені стільки тепла, скільки я не відчувала з самого дитинства.

Від цієї думки очі несподівано наливаються сльозами, і перша гаряча крапля котиться по щоці. Мені досі до болю важко зізнатися самій собі, що рідному батькові я ніколи не була потрібна. Я завжди була для нього обузою...

— Так, досить, — наказую собі вголос, стираючи сльози долонею. Не дозволю цим привидам минулого зіпсувати мій найкращий день.

Йду шукати бодай якесь відро, бо в жодну вазу цей букет не поміститься.

Я досі мало знаю про реальне життя Паші, про його бізнес чи друзів. Але в одному впевнена на сто відсотків: він не розбещений мажор чи бездушний "татусів синок". Його вчинки, його слова, те, як тримають його руки і якими ніжними бувають поцілунки, усе це вже встигло стати мені до щему рідним.

Я дійсно хочу спробувати. Хочу дозволити собі йому довіритися.

❤ Дякую мої любі читачі за увагу до моєї творчості ❤ ❤

Підписуйтесь на мене, щоб не пропустити нові розділи, а також новинки. Далі тільки цікавіше❤❤❤