Раді Вас бачити!

Сьогодні я знову шукав інформацію про того, хто виставляє мене зрадником. Перевірив кожного з команди — чисті. Отже, щур сидить у самій розвідці. Каспер ковтає цю інформацію, навіть не перевіряючи. Чому? Або він йому довіряє, або той, хто доносить, дуже йому близький.

Я потратив цілий день. Виснажений, відкинувся на спинку крісла і заплющив очі.

Сповіщення пропищало рівно о 22:10.

Еля в коридорі гуртожитку. Камера спіймала її в короткій сукні. Вона йшла кудись з ціллю. Кілька хвилин потому — кадр біля виходу. Поруч із нею — Макс. Їхній сміх був німим, але я його почув.

Вона не згадувала про це в наших обідніх повідомленнях. Не згадувала, що він повернувся.

Щось холодне пройшло по спині.

Підключився до камер кількох клубів. За півгодини — сповіщення: вона в тому самому елітному клубі. Там, де я й очікував. Я не здивувався. Я розлютився.

Вирішив поїхати. Не через ревнощі — просто відчував, що варто бути поруч.

Коли приїхав, не поспішав підходити. Вони сиділи за столиком, випивали. Потім пішли на танцпол. Вона рухалася легко, безтурботно. Потім знову стіл. Ще випивка. Ще сміх. Вона виглядала розслабленою — дивно, я звик до її більш стриманої манери.

Спостерігаючи, я розумів, що не хочу їй заважати. Але й іти геть не міг. Щось тримало.

Бачу, як Ліза підходить до їхнього столика, щось різко каже Максимові і буквально витягує його за собою.

Еля залишається з Ігорем.

Він щось шепоче їй на вухо — вона не реагує. Потім настирливо намагається витягти її з-за столика. Вона хитається.

Більше я не міг спостерігати.

Підходжу в той момент, коли він тягне її кудись. Вихоплюю з його лап. Вона миттєво чіпляється за мою шию — так, ніби чекала саме цього. Мені навіть здалося, що вона щаслива мене бачити.

— Куди ви збираєтесь? — питаю, дивлячись йому в очі.

Ігор щось буркнув, але Еля вже ледве стояла. Очі скляні. Вона не могла зв'язати двох слів.

Лють закипіла. Скільки ж вони випили? І де цей клятий Макс, і чому покинув її в такому стані?

Не кажучи більше ні слова, я взяв її на руки і виніс із клубу. Вона не опиралась, безпорадно схиливши голову на моє плече.

У машині вона відключилась миттєво.

Везти її в гуртожиток у такому стані не виходило. Що я скажу коменданту? Тому повіз до себе. Але кому я брешу — я із задоволенням відвіз її до себе.

Вона не прокинулась навіть тоді, коли я замінив розірвану сукню на свою м'яку футболку і шорти. Сукня, мабуть, розірвалася, коли Ігор її тягнув.

Я не знав, куди сховати очі, коли побачив, що вона без ліфчика. Завтра буде що послухати.

"Господи...За що мені ці муки?"

На ліжку вона миттєво згорнулася калачиком — і раптом почала безутішно плакати. Благаючи, щоб її не чіпали. Її сльози були гіркими, відчайдушними.

Я ліг поруч, обійняв, почав гладити по волоссю, шепотіти заспокійливі слова. Вона схлипувала, потім поступово затихла і заснула, міцно стиснувши край моєї футболки.

В голову закралася думка, що її чимось накачали. Але як Максим міг таке дозволити? Можливо, він не знав?

І що було б, якби я не поїхав у клуб?

Я ще довго лежав і дивився на неї, на її спокійне обличчя, таке беззахисне. Замість того, щоб думати про злом бази даних, я згадував, як вона вчепилася в мою футболку. Ніби це був єдиний рятувальний круг у її кошмарі.

Заснув я з важким серцем.

Я прокинувся від того, що вона повернулася. Лежав і просто дивився на неї, думаючи, з чого почати розмову. Вона спала так, ніби намагалася сховатися від усього світу. Не знаю, скільки я так пролежав. Задрімав.

Мене розбудив телефонний дзвінок.

Я миттєво схопив телефон, намагаючись не розбудити Елю. На екрані — "Влад". Серце рвонулося. Чорт, я ж зовсім забув про нашу сьогоднішню зустріч.

— Нам ще довго чекати на тебе, чи ти забув про зустріч? — у голосі Влада відчувалося напруження.

"Твою ж… Вони вже тут."

— Секунду! — прошипів я в трубку, вилазячи з ліжка. Натягнувши джинси, швидко спустився вниз.

— Ну, привіт. Довго ж ти збирався, — Матвій усміхнувся, але в його очах читалася допитлива цікавість. Ми потисли руки.

— У мене була… важка ніч, — буркнув я, проводячи рукою по волоссю.

— Та ти ж молодий, це нормально, — не вгавав Матвій.

— Головне — не закохайся, а то пропадеш, як наш Матвій, — вставив Влад, похмуро дивлячись на мене. — До речі, ти в курсі, хто його дівчина? Аня, та сама психологиня…

Я вперше бачу Влада таким.

— Матвій… вітаю, — кажу я обережно. — Але ти маєш знати, що твоя Аня працює на Каспера.

Матвій не здивувався.

— Вона сказала мені все, що знала. Цього тижня вона має отримати твоє досьє. Можливо, там буде якась зачіпка.

— Не думаю, що їй нададуть більше інформації, ніж я вже знаю. Але я не проти поглянути.

Ця Аня — суцільна загадка.

Вона працює на двох? Чи обманює Матвія? Чи Каспера?

— Коли воно буде в Ані, зможеш подивитися. Заодно й познайомишся, — Матвій раптом замовк. Його погляд зупинився позаду мене.

До моєї руки торкнулися холодні, тендітні пальці. Я повернувся.

Переді мною стояла Еля. Бліда. Збентежена. Але водночас зосереджена. Очі спухли від сліз.

Вона що знову плакала?

— Вітаю, я Матвій, старший брат Павла, — Матвій першим порушив тишу, простягнувши руку.

Еля навіть не торкнулася його пальців. Не глянула на нього. Її погляд був прикутий до мене.

— Вітаю. Мені вже пора. Пашо, ти покажеш мені вихід? — її голос був тихим, але твердим.

Її заплакані очі та напружена постава викликали в мені суміш тривоги й роздратування. Але не на неї. На ситуацію.

— Я зараз повернусь, — коротко кинув я хлопцям, беручи Елю за лікоть і ведучи до виходу.

— Послухай, я відвезу тебе додому, — промовив я на дворі, намагаючись говорити рівно. — У мене важливі справи з хлопцями, ми давно домовились. Потім я приїду, і ми спокійно обговоримо все, що сталося вчора.

— Добре, — одне слово, що вилетіло з її губ. Вона відвернулася. — Я б хотіла переодягнутися… — тихо сказала вона.

— Ель… — я намагався звучати м’яко. — Твоя сукня розірвана.

Вона підняла на мене погляд — повний сліз, а тепер і здивування. Хотіла щось сказати, але не наважилась.

— Я зараз.

Повернувшись до будинку, я кинув хлопцям:

— Зачекайте мене. Я швидко, ми все обговоримо за обідом.

— Грінч, ти здурів? — Влад зробив крок уперед. — Повезеш якесь дівчисько — накажи охороні. У нас є справи!

— Почувайтеся як вдома, — кинув я вже з дверей, не обертаючись.

Дорога до гуртожитку здавалася нескінченною. Еля сиділа, втиснувшись у пасажирське сидіння, і дивилася у вікно. Моя футболка висіла на ній, підкреслюючи, наскільки вона зараз крихка. Але її мовчання було важким.

— Як я опинилася в тебе? — її голос нарешті прорізав тишу. Він був напруженим, майже безбарвним.

— Ти справді нічого не пам'ятаєш? — я намагався тримати тон рівним, але роздратування все одно просочилося назовні. — Ти вчора ледве стояла на ногах.

Я коротко виклав Елі історію, яку сам знав, але спокійно розказати не вийшло і коли я заговорив про Ігора, ледь стримував ураган емоцій які вирували в мені.

Еля слухала, мовчки із широко відкритими очима і лише коли я завершив запитала:

— Це ти… ти мене переодягав?

Я міцніше стиснув кермо.

— Так. Сукня була розірвана. Я не міг залишити тебе в такому вигляді.

Вона закрила обличчя руками. Плечі затряслися.

— Вибач, — сказав я тихо, поставив руку на її плече — Я не думав, що для тебе це така проблема...

— Не вибачайся. — Вона різко підняла голову. В очах — сльози і лють. — Ти не скористався. Хоча міг. Але не скористався. Це… — вона ковтнула повітря, — це єдине, що я пам’ятаю чітко. Як ти тримав мене, коли я плакала. І що ти просто… був поруч. Дякую.

В машині знову запала тиша.

— Ель… що ти пам'ятаєш? — запитав, бо розумію, що без якоїсь гидоти, тут не обійшлося.

— Ми випили по келиху. Можливо, два. А потім… — вона здригнулася. — Я пам’ятаю, як він схопив мене за руку. А далі — уривки. Тільки твоє обличчя. Коли ти ніс мене. Ти здавався таким… злим.

— Я був злий...— не хочу виправдовуватися, тому запитую, де дівся Максим.

— Не знаю, — тихо відповіла вона— Але більше я з ним нікуди не піду, — тихо додала вона.

Я зупинив машину біля гуртожитку.

— Ель… Вибач...

Вона подивилася на мене. Втомлено, але без злості.

— Пашо, ти єдиний, хто не скористався тим, що я була безпомічна. Ми обов'язково поговоримо? Не зараз. Я просто… не можу зараз. Я подзвоню.

Я кивнув.

Вона відкрила двері, щоб вийти, потім обернулась:

— Та футболка… я поверну. Випраною.

— Залиш собі, тобі пасує зелений — русалко.

Вона нарешті усміхнулася.

Двері зачинилися.

Я видихнув — такого довгого подиху я не помічав за собою ніколи.

Дорога додому здалася вічністю. У голові стояв її образ — зламаний, ніжний. Такий вразливий. Вона лише намагається здаватися сильною, але насправді за цією стіною, яку вона збудувала, ховається крихітна дівчинка. Яку потрібно любити і оберігати.

Що ж такого сталося в її житті, що вона збудувала такі залізобетонні стіни, навколо себе?

Це я планую дізнатися, найближчим часом...

Хлопці чекали на задньому дворі біля басейну. Спека була такою сильною, що повітря хвилювалося. Не кажучи ні слова, я скинув футболку і штани, зробив кілька кроків і стрибнув у воду. Вона приємно обпекла шкіру, на мить змиваючи втому і напругу.

Матвій опинився поруч майже одразу.

— То хто та загадкова незнайомка, заради якої ти кинув старих друзів? — він прицілився до мене поглядом.

— Все ти хочеш знати — прсміхнувся я.

Ми вилізли з води. Влад розслаблено розкинувся на шезлонгу.

— Не знаю, наскільки серйозно, — чесно зізнався я. — Вона… непередбачувана. Іноді здається, що ми на одній хвилі, а потім різко закривається.

— Ти її трахаєш? — запитав Влад без жодної церемонії.

— Ні. — Я навіть не образився, на таку прямолінійність. Занадто втомлений для цього. — Вчора в клубі до неї чіплявся один тип. Вона була не в собі. Я не міг її залишити.

— А ти що там робив? — Влад не відступав.

— Розважався. Чи це вже заборонено?

Матвій втрутився, помітивши моє напруження:

— Я радий, що ти нарешті вилазиш зі своєї печери Грвнч, з будь-якої причини. Влад, ми приїхали не для того, щоб влаштовувати допит.

Наступні три години ми обговорювали справи. Сухі. Конкретні. Знайомі. Але на тлі всіх планів і стратегій постійно маячив її образ.

Коли хлопці почали збиратися, я проводжав їх, пообіцявши заїхати до Ані, як тільки з’явиться досьє.

Ця перспектива викликала напружене відчуття — нарешті побачити ту, хто змусила навіть Влада проявити обережність.

❤️❤️❤️Мої любі читачі, дякую за увагу до моєї творчості ❤ ❤ ❤