Раді Вас бачити!

Ельвіра.

Коли Паша привіз мене в гуртожиток, а сам поїхав по своїх справах, я відчула якусь дивну порожнечу й навіть хвилювання. А коли ввечері він нічого не написав, я злякалася — подумала, що з ним щось сталося.

Спалося мені погано. Заснула під ранок.

Коли прокинулася, першим ділом вирішила написати йому повідомлення й запитати, чи все добре. Відповіді не було.

На роботі не було часу обдумувати — чи написав він мені, чи ні. Величезний потік клієнтів. Я бігаю як білка в колесі, намагаючись встигнути зробити всі замовлення, бо моя напарниця пішла на обід, і я залишилася сама.

І коли я почула біля стійки його голос, мені здалося, що це причулося.

Але піднявши голову, я побачила його. Стомленого із темними колами під очима

Перша думка в голові: "Щось сталося".

Але часу на розмови зовсім немає. Паша каже, що напише мені, йде.

Коли він виходить із кав'ярні, в мене всередині спалахує тривога. Ледь відробляю цю зміну.

Паша написав і попросив мене взяти вихідний на вівторок.

Почала накручувати себе. Придумувати варіанти відповіді на всі можливі запитання.

Найбільше боюся того, що він скаже:

"Це все була гра. Я вже награвся, ти мені набридла".

Тому найбільш імовірний варіант, який я безкінечно прокручую в голові: що я буду казати, що робити, коли він мені про це повідомить.

Але з іншого боку... він міг би це сказати по телефону. А не просити вихідний, щоб "серйозно поговорити".

Крихка надія жевріє в грудях.

Але все одно я налаштовую себе на найгірше.

Субота й неділя пролетіли як один затяжний день. Народу було стільки, що голова йшла обертом. І ось — вечір неділі. Я сиділа в кімнаті гуртожитку й гадки не мала, що казатиму йому завтра, як дивитимусь у ці проникливі очі. Але вихідний на вівторок, як і обіцяла, у адміністратора я собі вибила.

Вчора пізно ввечері він написав, що заїде за мною о 19:00.

Сьогодні моя зміна закінчувалася о третій дня. Це давало мені чудовий шанс — встигнути підготуватися. Привести до ладу не лише зовнішній вигляд, а й розкидані думки.

Робочий день уже добігав кінця, коли мій телефон завібрував. Невідомий номер. Я підняла трубку, і слова на тому кінці дроту змусили моє серце спочатку зупинитися, а потім зірватися в шалений галоп:

— Вітаємо, Ельвіра! Вас зараховано на переддипломну практику в готельний комплекс...

Виявляється, документи надіслали ще в п'ятницю! Деканат усе перевірив, затвердив, і ось — із наступного тижня я офіційний практикант у розкішному готелі!

Хвиля такої раптової, неймовірної радості піднялася з грудей, що мені захотілося підстрибнути й закричати на всю кав'ярню. Я лише щосили стиснула кулаки, відчуваючи, як по спині біжать мурашки. На мене вже з цікавістю позирали відвідувачі, тож я, намагаючись стримати божевільну посмішку, яка просто розпирала щоки, кивнула в трубку й повернулася до каси. Але думки були вже далеко. В моїй голові підстрибували бісики й танцювали запальну ламбаду, і я ледь стримувалася, щоб не почати пританцьовувати з ними, прямо за барною стійкою.

Закінчивши зміну, я не йшла — я летіла в гуртожиток. Руки самі тягнулися набрати Пашу, поділитися цим щастям, але я вчасно зупинилася. А раптом він зайнятий

Вирішила спочатку змити з себе робочу втому. Після душу, буквально застрибнувши на радощах у кімнату, я першим ділом набрала його номер. Ейфорія переповнювала мене настільки, що я навіть не знала, з яких слів почати. І щойно Паша відповів, я просто прокричала в трубку:

— Паша-а-а! Мене взяли! На практику! — мої слова злилися в один суцільний щасливий вереск. — Яка я щаслива! Ура-а-а!

Проте його голос пролунав незвично стримано, навіть трохи відсторонено, хоча в ньому й відчулося полегшення:

— Я дуже радий за тебе. Відсвяткуємо? Заїду за тобою через годину. До зустрічі.

У слухавці клацнуло. Моя ейфорія миттєво змішалася з легким занепокоєнням.

От чорт... Мабуть, я відволікла його, у нього якісь важливі справи, а я тут зі своїми дитячими емоціями... Чи все-таки я йому набридла?

Але він буде за годину! Треба терміново збиратися!

Мінімум косметики — трохи туші на вії, прозорий блиск на губи. Одягла свій улюблений легкий льняний сарафан і вибігла на вулицю. Паша вже чекав, як і обіцяв. У його руках був велетенський, неймовірної краси букет бордових троянд. Побачивши мене, він підійшов і коротко, але так палко поцілував у губи, що цей дотик залишив по собі справжнє відчуття спеки в грудях. Мені здалося, що в глибині його очей залягла якась важка, чорна втома, але він швидко сховав її за посмішкою.

Він відчинив переді мною двері машини:

— Сідай.

Куди ми їдемо — залишалося таємницею, хоча всередині я вже здогадувалася.

Я помічаю, як Паша зиркає на мене.

Що сталося на вихідних?

Вирішую запитати, щоб остаточно розставити всі крапки над "і", бо моя нервова система цього не витримає.

— Пашо, в тебе щось сталося? Чи це через мене?

— Сталося, але я зараз не хочу про це говорити. Давай залишимо цю розмову на потім. Сьогодні твій щасливий день, і я не хочу псувати тобі настрій.

— Паш, якщо це щось важливе, я хотіла б знати. Я ж бачу, що ти геть на себе не схожий.

Кладу свою руку на його — вона лежить на коробці передач. Він стискає мою руку, підносить до губ і цілує. Саме в цей момент я розумію, що даремно себе накручувала. Паша, як завжди, поводиться як джентльмен. Він не зміг би гратися з моїми почуттями.

— Ель, я тобі все розповім, коли щось знатиму. Домовилися? — він не відпускає мою руку, а навпаки — стискає мої пальці з ніжністю.

Я кивнула. Вирішила не діставати. Бо я ж не знаю, що там сталося, а знаючи його минуле, могло бути що завгодно.

Автомобіль зупинився біля знайомої елітної багатоповерхівки, моє серце заколотилося ще частіше. Швидкісний ліфт підняв нас на самий дах.

Кони двері розсунулися, у мене перехопило подих. На даху стояв величезний, затишний прозорий намет, а всередині — ціле море живих квітів і тепле, м'яке мерехтіння десятків свічок. Ми зайшли всередину, і я зрозуміла, що це не просто намет, а наче розкішний міні-номер. В одному кутку стояло велике ліжко, на якому виднілася невелика коробочка, перев'язана шовковою стрічкою. В іншому — витончений скляний стіл, засервірований на двох, із кришталевими келихами.

— Паша... Це неймовірно красиво, але... це вже занадто, — ледве спромоглася вимовити я, оглядаючись навколо.

Він м'яко, але переконливо перервав мене:

— Ніяких "але", Ель. Сьогодні ми святкуємо, і ми залишимося тут на ніч... — Його погляд став серйозним, глибоким. — І можеш не хвилюватися, я ні до чого не буду тебе змушувати, якщо ти сама цього не захочеш.

Він підійшов до ліжка, узяв коробочку й повернувся до мене.

— Сподіваюся, тобі сподобається.

Я взяла подарунок. Пальці зрадницьки тремтіли, коли я знімала кришку. Всередині, на чорній оксамитовій підкладці, виблискував витончений сріблястий браслет. Я обережно дістала його, повернула до світла свічок і помітила акуратне гравіювання:

"Я буду завжди поруч".

Я підняла на нього очі, і в цю мить усі заготовані промови просто випарувалися. Паша заговорив тихо, але кожне його слово проникало мені прямо під шкіру:

— Я довго думав... Хотів знайти щось особливе. Щось, що нагадуватиме тобі, що ти більше не сама у цьому світі. Що ти завжди, чуєш? Завжди можеш розраховувати на мене. Це ні до чого тебе не зобов'язує. Це просто знак: я тут.

Він обережно застебнув браслет на моєму зап'ясті. Він був трохи завеликий, але мені було байдуже. Ніхто й ніколи не робив мені таких подарунків. Батьки завжди дарували щось практичне — одяг, техніку для навчання. Але ніхто не бачив у мені дівчину, жінку, яка хоче бути красивою. Я навіть перші сережки сама собі купила лише пів року тому.

— Дякую... — це єдине, що я змогла вичавити з пересохлого горла. Голос звучав хрипко від емоцій.

Я поривчасто обійняла Пашу за шию, вдихаючи його запах — дорогий парфумів. Мій поцілунок у щоку мав бути просто вдячністю, але став імпульсом. Він зреагував миттєво: його сильні руки охопили мою талію, притискаючи до себе. Його губи спочатку торкнулися моїх обережно, наче питаючи дозволу, а потім, коли я відповіла, стриманість зникла.

Наші уста злилися в палкому, ненаситному поцілунку. Його долоні ковзнули вниз по моїх стегнах, міцно стиснули сідниці, притягуючи мене ще ближче, змушуючи втискатися в нього всім тілом. Всередині мене вирувала справжня буря: дівочий сором переплавлявся в дике збудження, а ніяковість згорала в полум'ї пристрасті.

Унизу живота розлилося приємне тепло, напруга наростала, вимагаючи більшого... Я вже була готова повністю розчинитися в цих нових відчуттях, коли...

— Кхе-кхе... Перепрошую. Ваша вечеря готова.

❤️ Дякую мої любі читачі за увагу до моєї творчості ❤ Також додавайте книгу в бібліотеку, щоб не пропустити вихід нових розділів..❤️❤️❤️