Спочатку:
На сторінку книги
Сейко заблукала у підземеллі, намагалася уникнути солдатів які її шукали.
Та її знайшли, оточили у глухому куті, на переговори послали Валєнтіну Івановну.
Та ламаною міжгалактичною намагалася пояснити капітанні корабля чистильника, що сопротівлєніє бєсполезно, з підвалу нєту вихода й найкраще здатися.
Сейко вхопила жінку за комір розвернула спиною до себе обхопила шию рукою, трішки придушила, крикнула до солдатів:
- Відступіться, бо задушу її.
З ряду озброєних військових вийшов Гор, він вистрілив гідессі у голову. Вона померла миттєво, стала важкою, Сейко випустила її з рук. Гор наказав:
- Лягла на підлогу, лицем вниз руки за спину, бо я тебе застрелю. Давно кортить тебе застрелити, дістала своїми вибриками. Ні щоб робити що тобі кажуть, ні-і-і усе наперекір. Дістала! - вистрілив Сейко у коліно. І знову націлився.
Сейко ледь стрималася щоб не закричати від болю ненависті і злості. Лягла. Гор сам закував їй за спиною руки, підняв вивертаючи руки так щоб змусити зігнутися, примусив так йти.
Нога пекла капітанні вогнем, не слухалася. Кров текла означуючи шлях яким вона йшла. Сейко вперто шукала вихід, злість наче роздирала її зсередини додаючи болю.
Гор запхав її до якоїсь кімнати, посадив у крісло. Сейко підняла очі і стикнулася поглядом з зеленими очима Ралуми котра стояла біла хірургічного столу над тілом Еліка. Їй стало недобре наче голову стиснули залізні обручі. До капітанни підійшов великий Пу, із склянкою води:
- Випий стане легше, бо мама так гіпнотизує, що потім голова болить.
- Не питиму я, знову отруїте, - прошепотіла Сейко, голова їй і справді шалено боліла кожен звук бив у скроні, як скажений молоток.
Пу вхопив її за підборіддя і силою налив рідину у рота:
- Дурна баба. Набігалася? Я казав тікати нікуди, - бубонів сердито.
- Що ви від мене хочете? – запитала Сейко, - Я не буду з вами співпрацювати хоч вбийте?
- Вийдеш за мене заміж, - хмикнув Пу, - маю пропозицію руки і серця.
Сейко відчула що голова перестає боліти, вона розглядала кімнату. Ігорь Васильєвіч сидів у кутку. Ралума притягла другий операційний стіл, постелила на нього ковдру. Елік не рухався, чи був мертвий, чи непритомний.
- Він не мертвий невісточко, - відповіла Ралума, наче читала думки Сейко. Але поки не живий.
- Що б ви не вигадали, йдіть у сраку! - Сейко лаялася з відчаю.
- Яка нечемна у нас родичка, мамо зроби щось із нею. – попросив Гор у Ралуми.
- Тільки не сильно, я люблю норовливих, хай у мене закохається і робить усе що я вимагатиму, - додав Пу.
- Бабій, - незлостиво мовила Ралума. Наказала, - Лягай дурню, час змін.
- Що ви робите? Хто ви такі? Це якесь божевілля. Відпустіть мого перекладача, ви взагалі збожеволіли, - закричала Сейко.
- Цить, дратуєш, - тихо сказала Ралума і Сейко здалося що її рот онімів, - твоя черга ще прийде. Спочатку мій син.
Пу ліг на операційний стіл. Ралума стала між двома столами поклала одну руку на груди Еліка, а другу на груди Пу. Пу миттєво заснув, чи втратив свідомість, чи помер. Сейко не могла зрозуміти що відбувається. Вона не вперше стикалася з магією, але це була якась прадавня магія, заборонена, не прості маніпуляції з речовинами, чи левітація предметів, ні це була та стародавня науку про яку люди майже забули.
Гор сів біля неї, розповідав тихо, щоб не відволікати свою мамцю. Сейко навіть не чула його, не розуміла. Ралума почала світитися, обидва чоловіка на операційних столах також огорнуло сяйвом, як святкові вогники бігали кімнатою.
- Люблю поговорити з мовчазною жінкою, - жартував Гор. Він не вперше бачив те що відбувалося, й певне також приймав у тому участь.
Сейко намагалася розкрити рота та їй не вдавалося, потрібно було вчитися у батьківського мага, а вона висміювала старого. Ох як би зараз знадобилась здатність відбивати ментальні напади. Та годі рюмсати, подумала Секо, треба якось звільнитися, хоча б поки цей гімнюк, Ігорь Васіль’євіч, співає наче соловейко.
- Ми з братом є чистим розумом, мама нас створила й виростила. На жаль у нас немає здібностей до магії, але ми зберігаємо пам’ять коли нас переселяють з тіла у тіла. Тобі ж подобається твій перекладач, я бачив як ти на нього дивишся? От вийдеш тепер за нього заміж.
- Сейко рипнула зубами, - думала та що завгодно, аби вибратись з Віїри, а там усе можна анулювати, але до неї врешті дійшло що від перекладача залишиться тільки тіло всередині його буде мерзенний Пу. Сейко заборсалась, хотілося вирватися з пастки врятувати Еліка й себе.
- Ти будеш слухняною дружиною, повір. Мама вміє перепрограмувати людську особистість, навіть якщо глибоко у душі у тебе будуть бажання задушити мого брата, ти не зможеш цього робити, ти будеш лише виконувати його накази.
Сейко, скоса глянула на потвору у людському тілі. Мозок капітанни хаотично шукав способу порятунку.
- Не зможеш, нема як. Отже ти ж не почула з першого разу, розповідаю вдруге. Твоя сестра раптово помре, ти успадкуєш усю торгівельну імперію і перепишеш її на твого чоловіка, який також, судячи з усього не з бідних.
Прибіг посильний приніс листа вклонився мовчки поклав згорнутий трубочкою папірець у руки Гора й позадкував до дверей. Гор розгорнув листа. Скочив на ноги, побіг до матері, натикнувся на силове поле яким вона огорнула місце для переселення розуму свого старшого сина з тіла у тіло. Гор почав гатити по силовому полі руками, здавалось він збожеволів. Руки липли до стиснутого у стіну повітря.
- Вона не померла! Мамо вона не померла!
Фея почула крики молодшого сина, підняла голову, розплющила прекрасні зелені очі. Несподівано вона здригнулася наче отримала удар, згасло сяйво навколо неї і її сина. Ралума осіла на підлогу. Силове поле зникло. Гор ледь не впав, на карачках поповз до матері. Бубонів:
- Не знаю що то значить, але та мала вижила. Ти казала що це буде катастрофа.
- Де вона? – запитала фея.
- Вона втекла.
- То не вона нанесла мені магічний удар. Це щось дуже сильне. Це він, і він не людина. Як я могла так помилитися. Як. Пен мертвий розумієш? Він знищив його. Стер.
Сейко рвучко видирала руки з під шкіряних ременів. Ладна була зламати собі кістки на долонях, аби звільнитися.
Елік сів, глянув на Ралуму. Вона стомлено підвела очі, зустрілася з ним поглядом, де й сили взялися. Жінка перетворилася на блискучу діамантову ящірку й кинулася до Сейко, стиснула її як велика змія. Зашипіла на Еліка:
- Вб’ю її.
Елік сповз, ледь чи не впав зі столу,
Гор накинувся на прибульця з кулаками, кричав:
- Ти вбив мого брата! Клята потворо! Як? Як ти це зробив! – заніс ногу щоб вдарити лежачого Еліка, та той вдарив кулаком Гора у коліно зламав його, ще потягнув на себе. Віїрець впав. Елік підвівся вдарив Гора по обличчю, брат диктатора відлетів наче мішок. Елік вхопив Гора за голову, як наче хотів відкрутити її від тіла.
Ралуми тримала Сейко. Капітанна спробувала вирватись, та ящірка Ралума наче сама була з діамантів.
Ралума зашипіла:
- Ти вбив мого сина!
Елік усміхнувся, пообіцяв:
- Зараз зламаю шию й другому.
Сейко не пізнавала свого сором’язливого наївного перекладача. Він був інакший, впевнений, сильний, небезпечний. Мовив тихо і чітко:
- Відпусти її, й я відпущу цього дурня.
- Кляті дракони! Чому ви не виздихали усі?! – волала Ралума, стискаючі Сейко. Капітанна почала задихатися. - Я вб’ю цю палринську ляльку!
- Залиш її і я відпущу його і тебе, - мовив Елік.
- Я схожа на наївну дівчинку? – Запитала діамантова ящерка.
- Ти схожа на космічну фею, яка хоче жити, - відповів її перекладач.
Сейко вже втрачала свідомість. Діамантова ящірка нервувала, боялася, калічила її.
- Відпусти її і вшивайся! – наказав Елік, - життя за життя. Обіцяю.
- А мій син? – Ралума дрижала, діамантова луска різала тіло капітанни.
- Чи такий він тобі важливий? – запитав Елік
Несподівано Ралума розсипалася на блискітки, дрібні діаманти перетворилися на вирву й зникла.
Елік підбіг до Сейко підхопив її на руки заніс на операційний стіл. Кров текла з численних ран Сейко:
- Зараз я підлікуюю тебе. Усе, усе минулося.
Сейко хотіла відштовхнути його, вона дасть сама собі раду, аби знайти якісь бинти, хоча б шмати щоб перев’язати рани, тільки не регенеративна магія від якої чесалося усе тіло.
- Хто в біса такий? Ви обманули мене? Ти ж не перекрладач, не студент. Божечки, а така чемна дитина була.
- Не бійся, ми витягнемо вас з Віїри і зникнемо з вашого життя наче дурні спогади, - пообіцяв Елік.
- Ти хоч розумієш а яку небезпеку ти з сестрою наразив усю мою команду?
- Сейко! Мислиш якби не було нас із сестрою цей дурний Пу не намагався би втілити свої плани? Чи то я активізував його кровожерливість своїм прибуттям? Нісенітниця якась. Головою подумай, - розсердився він.
- Та взагалі ти правий. Вибач, - усміхнулася капітанна. Спостерігала за його руками, вони світилися а її рани зникали, - не люблю магів.
- Можеш не любити, але тут немає лікарів, то ж вже потерпи. – огризнувся Елік.
Гор отямився, сидів під стіною. Несподівано розплакався наче був маленьким хлопчиком якого покинула мати. Шепотів злостиво:
- Що ти наробив? Що ти наробив? Я вб’ю тебе, о ти пошкодуєш що вчинив таке з нами. Чому я не можу сам покинути це кляте тіло! Мамо! Й почав потроху відповзати до дверей.
Сейко злізла з операційного столу, підхопила з підлоги пістолета яким гор погрожував їй, й вистрілила Ігорю Васіль’євічу у голову, мовила:
- За численні злочини.
- Не хочеш зі мною співпрацювати? – запитав Елік.
- Ні я навіть не хочу знати де ти працюєш, - відповіла капітанна корабля чистильника.
