Раді Вас бачити!

Сейко здалося що вона тільки заснула як її розбудила музика, досить гучна ритмічна й неприємна.

Капітанна зайшла у душ, вода була ледь тепла. Вона наважилась стати під тоненький потік води, маленький шматочок мила так смердів що палринка вирішила митися без мила. Зате прохолодна вода її розбудила. Відчула що замерзла, поспіхом витерлася жорстким полотенцем, одягнулася. Свіжої білизни не було, одяг вчорашній, цікаво чи є тут пральні машини? Сейко вже сумнівалася. Здавалося на цій планеті усе влаштовано так, щоб людині було вкрай не зручно. Чи то тільки у цьому готелі така побутова відсталість.

Коли капітанна вийшла з кімнати, там вже стояла загорнута у полотенце Лісі й канючила у чергової гарячу воду. Ені загорнулася у ковдру, й перекладала слова штурмана. Віїрка стверджувала, що вода досить гаряча, кращої вже не буде, й що дівчатам потрібно одягатися бо їхній вигляд порушує правила готелю та планети.

Доол вже одягнена стояла в дверях, спостерігаючи з усмішкою за штурманкою й перекладачкою.

З'явився як примара Ігорь Васіль'євіч, якусь мить розглядав дівчат, побачив Сейко, відвів погляд. Лісі зла повернулася у свою кімнату. Ені Сейко затримала. Вона бачила як оголені руки й ноги вільної палринки дратують і збуджують цього Васіль’євіча.

- Що знову? - спитав віїрець.

- Вода холодна, - відповіла Сейко.

- У нас це гаряча вода. Ваші підлеглі погано виховані, - відверто відповів Ігорь Васіль'євіч, й з осудом глянув на Ені, - Дівчата мають бути слухняні, і не демонструвати своє тіло незнайомим людям.

Ені здивовано й навіть обурено глянула на віїрця й переклала капітанні ті слова.

- Мої дівчата гарно виховані, а вміння турбуватися про себе, я не вважаю вадою, - відповіла капітанна Сейко, - Прошу поважати і наші звичаї, а не вбивати у голови моїх працівниць ваші забобони. Коли нас повернуть на Пташку? Я хочу якнайшвидше виконати замовлення й відлетіти з вашої прекрасної планети. І де обіцяний аванс?

- Завтра вас відвезуть на ваш корабель, сьогодні на космодромі позапланове прибирання, багато пилу, завтра ми вивеземо вас на ваш корабель, - відповів Ігорь Васіль'євіч, - Сьогодні увечері дамо шість злитків іріду.

- Ми саме працюємо з такими явищами як пил. Чим швидше ми повернемося на наш корабель, тим швидше ми почнемо встановлення очисних фільтрів на вашій планеті, адже заради цього ми тут. Ми домовлялися у ціну дві тисячі тестолів, до чого тут злитки іріду?

- Продасте ірід на вашій Пайрі отримаєте тестоли. А сьогодні ми просимо вас відвідати найславніші місця нашого прекрасного міста. Зайвий день відпочинку за наш рахунок, - відповів Ігорь Васіль'євіч, й додав, - за півгодини чекаю вас у столовій на першому поверсі, пані чергова вас проведе. Вашим чоловікам вже довели цю інформацію, - розвернувся й пішов.

- Я не розумію що від нас хочуть, - з притиском мовила Сейко йому у спину. Й до юної перекладачки, - Ені йди скажи Лісі збиратися. Не подобається мені це усе. Що скажеш До?

- Що відчуваю себе не на своїй палубі, - відповіла Доол.

- А якщо вони нас не випустять? - запитала перекладачка, й додала тихіше, - взагалі?

- Тоді втечемо, - рішуче відповіла Сейко, - Корабель все ще наш, - Але потрібно увімкнути посилювач телепатичного зв’язку, щоб послати волання про порятунок на Пайру.

- Так, це треба, - погодилась дівчина, - бо тут якось незатишно.

Чистильники знову зібралися у столовій кімнаті. Тут і згадки не залишилось про вечерю. Навіть повітря було свіжим і прохолодним, що дивувало, адже готель знаходився у центрі великого міста, невже у місцевих екологічні засоби пересування, може не такі вони вже й відсталі?

На столі стояли тарілки, чашки та великі чайники, пахло фірго.

За столом сиділа Валєнтіна Івановна і миловидна дівчина з блокнотом і ручкою, зовсім маленька і така худа що здавалося прозора. Біля дверей стояли три кремезних чоловіка добре вгодованих, усі у чорних костюмах з дуже цупкої тканини.

Крізь великі вікна кімнату заливало світло. Люди й білому принесли таці на яких стояли великі тарілки з тоненькими млинцями.

- Сідайте, - запросила прибульців Валєнтіна Івановна, - таких смачних млинців ви у своєму космосі не куштували. Познайомтеся це Людміла вона журналістка напише про вас статтю у нашу планетарну газету.

Людміла підвелася й вклонилася. Палринці відповіли їй приязними усмішками, Дін простягнув руку привітатися, дівчина відсахнулася від ого руки. Вибачилася:

- Проститє, у нас не прийнято.

- Що? – комп’ютерник запитливо глянув на Еліка.

- Говорить, що не можна тиснути один одному руки, - переклав студент, - не приянято, звичаї певне якісь.

- Шкода, - процідив Дін і приязно усміхнувся до журналістки.

Чистильники дещо дезорієнтовані різкими змінами планів відчували себе наче під арештом. Привіталися сіли за столи. Офіціанти наливали їм гаряче фірго.

Лісі зазирнула у свою чашку:

- Це не фірго, - мовила, - це помиї з фірго.

Сейко вирішила що не буде примушувати своїх людей тримати язика за зубами. Най місцеві зрозуміють, що усі ці вечері сніданки екскурсії вкрай недоречні.

- Сьогодні ми покажемо вам наше прекрасне місто, музей і школу де навчаються найкращі діти нашої планети. А також дім пам’яті.

- Десь нас там і закопають, - пробубнів дід Ворона, - На пам’ять.

- Смачненькі млинці, - муркотів Мурсар.

Лісі відпила фірго зі своєї чашки, - Фе яке воно солодке, це не фірго це сироп.

- На нашій планеті цукор це привілей для обраних, - мовив Ігорь Всільєвіч міжгалактичною, заходячі до кімнати, - То ж для вас усе найкраще. Не вередуйте, панно.

Лісі здивовано подивилася на віїрця:

- Я лише хочу повернутися на наш корабель, - відповіла, - ми ж мусимо робити нашу роботу, так пані капітанно?

- Цілком підтримую тебе дитино, - усміхнулася Сейко, - отже. Коли нас повернуть на наш корабель? Пане.

- Завтра зранку вас відвезуть на ваш корабель, - Щиро обіцяв віїрець.

- Ще одну ніч у холоді і ще один ранок без гарячої води, я вже відчуваю себе жахливо брудною, - не втрималась Лісі.

- Це лише невеличкі незручності, вони тренують волю, - повчально мовив Ігорь Васільєвіч, і сердито глянув на штурманку з корабля чистильника, наче хотів запитати що ця мала собі дозволяє.

- І призводять до пневмонії у білкових, - тихо мовила перекладачка.

Сейко посміхнулася.

- Добре що у мене є ліки від простуди, - додала Доол.

- І радикуліт мені вилікуєш, щось спину тягне після спання на цих протягах, - жалівся професор Ворона, - Розвалююся.

Комп’ютерник спробував Фірго, скривився.

- Снідайте я чекаю вас у автобусі, - мовив Ігорь Васільєвіч і вийшов з кімнати.

Валєнтіна Івановна весь час закочувала очі до стелі і здавалося що кожне слово невдячних прибульців вражає її у самісіньке серденько.

- Наші владарі влаштували вам прекрасну зустріч і чудовий день розваг, - мовила жінка, - Це усе для вас із вдячності до вашої праці.

- Ми вдячні, - відповіла Сейко, - але ми мусимо спочатку зробити нашу працю щоб отримати вашу вдячність.