Раді Вас бачити!

 

Усіх чистильників розсадили у приземкуваті машини.

Ігорь Ваісіль'євіч запросив до своєї машини Капітанну Сейко. Вона потягла за собою Діда й Еліка.

Як тільки пасажири зайняли свої місця, машини відразу рушили. Сейко визирнула у вікно. Вогні навколо її корабля здавалися світловою пасткою, низенькі військові стояли навколо Пташки наче спіймали й замкнули її на цьому темному космодромі.

У машині сидіти було незручно й неприємно. М'які крісла пахли правдивою шкірою. Дошкуляв запах різкого чоловічого парфуму. Стеля нависла над головою. Сейко зі своїм майже двометровим зростом співчутливо глянула на перекладача, який був трішки вищий за неї. Їм обидвом навіть ноги неможливо було розправити, сиділи у тісному салоні скоцюблені.

Дід огледів салон й прошепотів до своєї капітанни з ностальгічним усміхом:

- Навіть не думав що колись знову опинюсь у подібній машині, у нас такі були, але я малим ще катався. Тіснувато вам?

- Маю надію ми не сидітимемо тут довго, - прошепотіла Сейко.

Машини доїхали до великих воріт у височезному паркані з колючим дротом. Біля воріт нависали вежі спостереження. Ворота від’їхали убік, пропустили машини і зачинилися.

Сейко побачила темні будинки на фоні темно-синього нічного неба. Жодного вогника, крім фар машин у яких везли прибульців. Ні транспорту, ні людей.

- На ніч у вас вимикають освітлення? - поцікавилась капітанна Сейко у Ігоря Васіль'євіча.

- Заради безпеки, - відповів чоловік, - щоб ворог не бачив наші міста з космосу.

Дід ледь не розсміявся уголос.  Сейко запитала:

- У вас є вороги у космосі?

- Так - Галактична Рада, - відповів Ігорь Васіль'євіч, - вони хочуть захопити нашу прекрасну планету й зробити людей великого Пу рабами.

- То ж саме Галактична Рада віддала вам цю планету, - обурився врешті Дід.

Перекладач глянув запитливо на капітанну. Вона не знала що й сказати, мовила до перекладача:

- Повна нісенітниця, скажи йому що це неможливе.

Студент стисло переклав:

- Галактична Рада не може загрожувати вашій планеті.

- Звичайно, ви мусите так казати, - відповів Ігорь Васіль'євіч, - Вас, певно добре вчать, як правильно, політкоректно спілкуватися з інопланетянами. Або ви не знаєте правди.

Сейко і Дід обмінялися поглядами.

У салоні зачаїлося мовчазне нерозуміння.

Машини зупинилися біля високого будинку. У цьому будинку світилися вікна на першому поверсі.

Ігорь Васіль'євіч запропонував вийти з авто:

- Це найкращий готель нашого міста, побудований для найкращих людей планети.

- Ми вдячні вам, за вашу гостинність, - відповіла капітанна Сейку.

Чистильники почувалися незручно, бо їх зустріли наче якихось галактичних урядовців.

- Може вони помилилися, треба їм сказати що ми не посли й не старійшини Ради, - буркотів Мурсар.

Елік кашлянув.

- Вони знають, - мовив Дід, - але у них такі звичаї, добре хоч до готелю привезли.

- А куди б ще вони могли нас привезти? – запитав Мурсар.

- Замкнули б десь у підвалі, а Пташку б розібрали й брехали б слідчим розшуковцям що нас ніколи не бачили, - Дід знизав плечем й скривився, рука йому боліла.

- Навіщо їм таке робити? – кліпала оченятами Лісі.

- Така у них натура, - зітхнув Дід, - От не потрібно було сюди летіти.

Прибульці зайшли до великого передпокою, де лежали килими й яскраво сяяли жовті лампи за кришталевими абажурами.

Гострі вуха механіка настовбурчились, він задоволено муркнув:

- А тут тепло.

- Навіть спекотно, - відповіла Лісі. Вона скинула свою теплу куртку з малюнком на спині, маленькими  різнокольоровими крильцями у кубі, символом космічних штурманів залишилась у коротенькій блакитній сукні, яка дуже личила кольору її волосся. Чорні колготи й високі черевики додавали її образу екзотичної елегантності. Перекладачка вбрана у зелену коротку сукню, темно сірі колготки й чорні черевики на товстій підошві. Її довжелезне волосся зав’язане у хвіст, сягало колін. Лісі обняла студентку наче подругу:

- Яке тут усе доісторичне. Це такий антураж? Стиль готелю? Цікаво.

- Це відсталість, манюньо, - відповів Дід.

 

Дві жінки у спідницях до колін й вільних піджаках з жахом й осудом розглядали інопланетних дівчат. Поспіхом, за протоколом, зібрали у прибульців верхній одяг й винесли кудись.

Мурсар не мав нічого святкового, тільки його помаранчевий комбінезон. Мав їх два -на вихід чистий і робочий брудний, на вечерю вдягнув чистий. Пригладив коротеньку сіру шерсть на голові.

Капітан Сейко так і залишилась у однострої темно сірого кольору, колись вона служила у космічному патрулі, а ті хто служив у патрулі на усе життя мають привілей носити форму.

Комп'ютерник Дін у жовтому пухнастому светрі й широких штанях з вишивкою. Мав довге золотисте волосся закручене у дреди. Викликав шквал прихованого засудження.

Доол вбралася у білий светр й світло сірі штани, а Дід одягнув свою улюблену сорочку, як він казав автентичну. Сорочка була оздоблена правдивою чорно-червоною вишивкою.

Ігорь Васіль'євіч коли побачив сорочку професора Ворони знову почав кашляти.

Перекладач зняв куртку з каптуром, його довге волосся сягало пояса. Віїрці, які знаходились у кімнаті посміялися, із зневагою обговорювали зовнішність, зачіски і вбрання прибульців.

Ігорь Васіль'євіч запросив усіх до сусідньої кімнати, де було накрито стіл для гостей. Біля столу тупцяло ще декілька чоловіків й жінок у простому сірому й чорному вбранні. Ігорь Васіль'євіч називав усіх по черзі, казав що то видатні вчені, спеціалісти, які допомагатимуть людям з космосу якнайкраще виконати свою роботу.

Чомусь помічники вчених на перший погляд краще харчувалися. Бо самі видатні вчені були надто худими, у погано пошитих костюмах виглядали наляканими, уникали прямого погляду.

Струнка худорлява жінка спортивної статури запропонувала гостям сідати до столу.

З сусідньої від столової кімнати, наче привиди, з’явилися люди у білому, поставили на стіл тарілки з гарячими наїдками й вийшли.

Жінка яку назвали Валєнтіна Івановна добре поставленим голосом наказала усім наповнити келихи. Місцеві опікувалися, щоб п'янкі напої налили усім прибульцям. Крім Ені і Лісі. Дівчата перезирнулися.

Валєнтіна Івановна пояснила що дівчата ще дуже молоденькі, а напої великої імперії Пу надто міцні, й почала промовляти довжелезний тост у якому розповідала про славетного полководця і великого правителя імператора Пу першого. Про те, як він привіз великий народ Пу на гарну нову планету й навчив будувати будинки, навчив ковальству, землеробству й навіть винайшов перший автомобіль. Твердила що велий Пу безсмертний богорівний, ніколи не помирає, він перероджується у новому тілі, щоб далі опікуватися своїм вірним народом, навчати й направляти. Імператор Пу п’ятий підкорювач зірок продовжує правити великим народом і вести його у світле майбутнє, крізь терні до зірок.

Елін спробував перекладати чистильникам ту промову, але врешті здався, й мовив:

- Вона розповідає про правителя який у них був, і того який є й буде, я вже нічого не розумію, це набір хвалебних міфів без логіки.

- Та у них завжди так, як хтось вилізе їм на дурні голови той і великий і славетний, чим дурніший тим славетніший, - буркотів професор Ворона.

Ігорь Васіль'євіч осудливо глянув на перекладача, а потім на Діда.

Сейко здалося що віїрець розуміє міжгалактичну, тоді навіщо він це приховує. Вона глянула на перекладача, той також здивовано поглянув на Ігоря Васіль'євіча. Але відразу відвів погляд.

Врешті Валєнтіна Івановна закінчила свій тост й запропонувала випити. Сейко взяла великий стакан, зробила ковток прозорої схожої на воду але дуже смердючої рідини й ледь не виплюнула її назад. Напій виявився не надто міцним, але дуже гидким на смак, схожим на медичний спирт. Вона змусила себе ковтнути те пійло, й відразу чимось заїсти.

- Он, щось схоже на хліб, - Дід підсунув їй тарілку з порізаними скибками, - заїж бо рота попечеш, я думав вони самі хоч самогон нормальний зробити можуть, а ні. Великий Пу не навчив певне, - Й знову зустрівся поглядом з сердитими очима Ігоря Василь'євича.

Віїрці накинулися на їжу, наче не їли нічого перед тим цілий день, чи усе життя. Хвалили наїдки, смакували, пропонували гостям спробувати те, чи інше. Один за одним виголошували промови про велич та щедрість великого й славетного Пу.

Сейко розглядала людей за столом. Обличчя у них почервоніли, говорили усе голосніше й голосніше. Капітанна Пташки побоювалася, що ця вечеря тягтиметься до ранку, поки тубільці не впадуть під столи.

Дід Ворона вже дрімав за столом. У перекладача певне щелепа вже болить перекладати слова Ігоря Васіль'євіча. Лісі і Ені сиділи над тарілками наповненими солодощами й сонно кліпали великими очима. Якийсь підстаркуватий дядько підсів до Лісі, намагався обійняти, та Ігорь Васіль'євіч так глянув на свого підлеглого, що той вмить відсунувся від інопланетної дівчини.

Мурсар нализався спиртного й собі почав щось розповідати симпатичній віїрці, яка усе підливала й підливала йому хмільне пійло. Доол втомилася сидіти на стільці, відкинулась на спинку, розглядала людей навколо, вона належала до кремнієвих, алкоголь її не п'янив. Комп'ютерник Дін втомився від уваги двох молодих віїрок яким, таке склалося враження, наказали залицятися до нього.

Після десятого, певне, хто ж їх рахував, тосту Сейко потягла за рукав светра свого перекладача, привертаючи його увагу, й звернулася до Ігоря Васіль'євіча:

- Моя команда зранку працюватиме зі складною очисною технікою. Ми вдячні, вечеря була чудова, але нам потрібно повертатися на наш корабель. Завтра важкий день.

Віїрець посерйознішав, наче й не пив, хоча його обличчя зараз було у червоних плямах. Відповів:

- Для вас ми приготували кімнати, де ви можете відпочити, - й рухом долоні покликав чоловіка у світло-сірому однострої, - Наші гості втомилися й хочуть відпочити.

Вмить у кімнату зайшли чотири жінки у костюмах, й вклонилися, жестами показували прибульцям йти за ними.

- Ви нас не попередили, - мовила ошелешено Сейко.

- Хіба ні? - Здивувався Ігорь Васіль'євіч, - я казав що космодром на ніч зачиняється.

Мурсар і Доол допомогли професору Вороні підвестися:

- Що додому? На рідну Пташку? - запитав Дід.

- Яке там, - роздратовано відповіла капітан Сейко, - Залишаємося у готелі.

- Я попереджав, - буркнув Дід, - це брехливі параноїки.

- Циц Діду! Прошу, - шикнула капітанна корабля чистильника.

- Та що, то ж навіть добре, - радів п'яний Мусар, - відпочиньмо у хорошому готелі, а завтра до роботи, хавчик смачний. Пійло у голову б'є. Щось голова аж надто обертом йде, потрібне масажне крісло. Доол маєш щось, щоб голова так не боліла?

Доол відкрила свою сумку витягла коробку з капсулами, звідти блакитну пігулку:

- Тримай.

Мурсар поспіхом проковтнув пігулку, навіть не запиваючи:

- Ох не можна мені багато пити, - жалівся, муркочучи.

Лісі й Ені йшли, трималися за руки, наче давні подруги. Дівчата були тверезі втомлені, й хотіли втекти з великої кімнати, від віїрців, які починали поводитися вкрай вільно й невимушено, навіть нахабно. Від їх хтивих, масних поглядів вже нудило.

Ігорь Васіль'євіч сказав що інопланетні гості йдуть, усі підвелися наче й не пили й знову виголосили тост.