Раді Вас бачити!

 

- Доол посели перекладачів. - Й до студентів, які чекали біля трапу, - ось Доол, вона наш лікар, покаже вам де що, й вашу каюту, - Капітанна пішла у корабель.

Доол глянула на студентів, наче то були немовлята, яких їй підкинули няньчити, зітхнула:

- Вже й побутом займаюся. Вигадує Сейко нам постійно якісь нові обов'язки. – і звернулася до близнюків, - Я хімік, звати мене Доол, а ще я лікар. Тож не хворійте.

- Елік, - назвався юнак.

- Ені, - мовила дівчина.

- Отже дітки, у нас є одна вільна каюта, там два ліжечка. Якось там поміститеся Раджу, поки летимо, поспати перед роботою. Що у вас з багажем.

- Тільки сумки, - Елік показав на велику сумку, на довгому паску перекинутому через плече.

- Якщо що потрібно, звертайтеся до мене, - мовила Доол, зітхнула, - певне й мила з полотенцями не брали, а у нас тут не круїзний лайнер, душ спільний, біля машинного відсіку. Я там поставлю для вас усе потрібне.

Доол завела перекладачів у кобель, пояснюючи, де що знаходиться, наче екскурсовод.

Корабель піднявся у повітря на гравітаційному двигуні, палубу трохи хитнуло, і ввімкнувся мікроклімат. Пташка бульбашкою вилетіла з атмосфери Іноти. Увімкнувся просторовий молекулярний двигун, загудів тихо, потужно.

 

Біла Пташка приземлилась на темній стороні великої планети.

Лісі сиділа у штурманському кріслі, здивовано розглядала космодром.

Мурсар підійшов до бокового ілюмінатора.

- Чому тут так темно? - запитала Лісі.

- На цьому космодромі порожньо як у пустелі! - Вигукнув механік який бачив у темряві як кіт.

- Ми десь не там сіли? - Запитала капітанна, вона також підвелась з капітанського крісла, визирнула у ілюмінатор, - Аж надто темно. Ще ніколи не бачила, щоб діючий космодром був без світла, ще й на нічній стороні. Ото вежа ледь світиться? Чому вони не відповідають?

- Та там ми сіли. Але де місто? - запитала Лісі, - За космодромом що, ліс чи ферми? Тут і містечка для працівників немає?

- Ферми чи заводи мали б світитися. А з космосу ми вогнів й не бачили, у них певне мало міст, чи вони на іншому боці планети, - розмірковував Мурс.

- Атмосфера придатна, багато шкідливих домішок. Вони заздалегідь прислали нам занижені дані. Та умовно тут можна дихати, - повідомив комп’ютерник, читаючи цифри з монітора, - десять градусів тепла, вітер, висока вологість. Бактерії загальні.

Капітанна оголосила на весь корабель:

- Відчиняємося, силове поле залишаємо. Лісі піднімай рівень поля, бо зіпсуємо собі  мікроклімат на борту. На перемовини підемо я Дід, й хтось один, з перекладачів. Там холодно й брудно, Діду візьми кисневу маску, бо нові легені пошкодиш.

- А можна я? Можна я, - почала підскакувати у своєму кріслі Лісі.

- Добре піде ще Лісі й мовчатиме, - погодилась капітанна Сейко.

Сейко вийшла першою, куртка з штучним хутром погано захищала від вітру, їй стало незатишно, наче тоді коли вона вперше прилетіла працювати на незнайому планету.

Та ось засяяли потужні вогні. Наближались й сліпили очі. Три машини на колесах під’їхали до трапу Пташки.

Машини працювали на очищеній нафті, сморід диму від машин здавався капітанні Сейко нестерпним. Вона озирнулась, глянула на професора Ворону, той скривився, наче казав - так, так, саме цього я очікував.

Першими приїхали три видовжені низькі машини, за ними сунули великі, з наметами на платформах, з тих наметів повискакувало багато чоловіків у військових одностроях. Почали встановлювати лампи на підставках, розмотувати товсті шнури, щось під'єднали, щось вмикали. Машини перестали гуркотіти, натомість увімкнувся якийсь торохкочучий прилад. Лампи на підставках засяяли. Морок безлюдного космодрому навколо яскраво освітленого майданчику став ще густішим і здавався хижим.

Від приземкуватих машин до корабля чистильників люди у однострої розстелили доріжки до новоприбулого корабля.

Усе відбувалося так швидко, наче то була вистава після довгих ретельних репетицій. Капітанна Сейко тільки встигла застебнути свою куртку. А прожектори вже світилися наче на сцені, й до її ніг докотили червону килимову доріжку.

Капітанна озирнулася. Професор Ворона скептично розглядав усі приготування численних людей у однострої посміхаючись у вуса, прозора киснева маска, що була також силовим полем й здавалася лише легким ореолом над головою діда, не ховала його обличчя.

Лісі стояла ошелешена біганиною місцевих, намагалася зрозуміти навіщо те усе відбувається й знайти у діях місцевих логіку, тихо запитала:

- Мабуть поле космодрому брудне, вони не хочуть ноги забруднити.

- Мізки у них дурнею й брудом набиті, - стиха відповів Дід, - та це невиліковно.

- Циц, - шикнула капітанна, глянула на перекладача.

Тітка Доол віддала юнакові свою куртку, яка була на нього широка, він тримав руки у кишенях трохи скоцюбився від холоду. Капітанна запитала:

- Готовий до роботи?

- Так, - відповів студент й сором'язливо усміхнувся.

З машин вискочили молоді жваві чоловіки, знову у одностроях тільки чорних, одночасно наче за командою, відчинили задні дверцята приземистих машин. Й на килимові доріжки вийшли огрядні чоловіки у темних костюмах. Першим йшов чоловік молодший за інших, кремезний. вайлуватий. Очі й нього були порожні й холодні. Обличчя кругле, симпатичне, наче й доброзичливе. Залисина на лобі надавала його обличчю щось від філософа чи вченого який дуже багато думає. Рухався повільно й ліниво.

- Перекладаєш мені міжгалактичною усе що вони кажуть, а їм перекладаєш те що кажу я, - тихо сказала капітанна перекладачу.

- Так, - відповів студент й усміхнувся.

Чоловіки підійшли, перший простягнув руку у тоненькій білій рукавичці, професору Вороні.

Дід вказав на Сейко:

- У нас вона головна.

Перекладач переклав.

Місцевий оглянув діда з неприязню. Повернувся до капітани насмішкувато оглянув її з ніг до голови, завагався на мить, та врешті простягнув руку до неї, мовив:

- Рад привєтствовать на нашей планєтє, названой в чєсть великого імпєратора и полководца, покоритєля звезд и галактик, строителя нового будущего - Пу пятого.

Дід посміхнувся, глянув на Лісі яка розглядала місцевих людей, наче вони були акторами. Докинув пошепки:

- Імперія, дитинко, то не аби що.

Лісі не зрозуміла жарт Діда.

- Імперія на одній планеті? Дивно, - відповіла тихенько, - маленька така імперіїчка, імперка, - захихотіла, - імперюшечка.

Перекладач переклав привітання міжгалактичною. Капітанна потиснула руку віїрцю:

- Капітанна корабля чистильника - Сейко Лі. Це професор Ворона, вказала на Діда.

Перекладач переклав. Почувши прізвище вченого місцевий почав кашляти, ще пильніше глянув на професора.

- Лісі, штурман, - Сейко повернулася до дівчини.

Лісі зробила кнікс за палринским звичаєм й потиснула руку зустрічаючому.

- Елік, перекладач.

- Меня називайтє Ігорь Василь'євич, я советник вєлікого імпєратора Пу пятого, по вопросам екологии.

Перекладач переклав, Сейко замислилась, як ото постійно вимовляти довгі та складні імена.

- Вже п'ятий наче першого їм не вистачило, - прошепотів Дід до Лісі.

- А п'ятий то погано? - запитала дівчина.

Сейко погрозилась Лісі кулаком, аж браслет блиснув з під рукава капітанської куртки. Робила це приховано, щоб віїрці не бачили.

- Я хочу пригласить вас и ваших людей на небольшой фуршет в чєсть вашего прібитія. Приглашаєм всех члєнов вашего екипажа.

- Прібітія, не приведи боже, - буркотів Дід.

Послухавши переклад Сейко усміхнулась, спробувала пояснити:

- Зазвичай, коли ми прилітаємо, ми досліджуємо стан планети й починаємо очисні роботи, отримуємо зарплатню і відлітаємо.

- Прошу поважати наші звичаї, - з притиском мовив Ігорь Васіль'євіч, - Мушу повідомити вас, що космодром зачиняється вночі. Заборонено знаходитись на його території, заборонено знаходитись на вулицях міста.

- Може ми тоді посадимо корабель у іншому місці? Будь де, де можна знаходитись? – Запропонувала Сейко.

- На нашій планеті вільно не ходять ніде, - відповів чоловік, - Заради безпеки самих громадян і гостей планети.

Сейко захотілось відмовитись від співпраці з людьми, на планеті у яких заборонено вільно ходити, заради безпеки.

Дід закрив обличчя долонею, зітхнув.

- То поїдемо на ту вечерю, а завтра почнемо роботу, - мовила Лісі й глянула на перекладача, - Люди нам свято хочуть влаштувати.

- Я б не їхав, - мовив Дід, - раджу забиратися звідси. Вже. Взагалі, подалі.

- Діду не перебільшуй, - шикнула Сейку, й відповіла Ігорю Васіль’євічу, - Добре. На ту вечерю підемо ми втрьох. Інші зачиняться на кораблі. Бо палуба корабля, то територія Пайри.

- Я наполягаю. На вечері має бути присутній весь екіпаж корабля. Ваш корабель наші люди охоронятимуть до вашого повернення. Це головна умова. Такі наші звичаї. Після вечері ми оплатимо аванс.

Вислухавши переклад умови від місцевого радника Сейко озирнулась. З головного люку визирали механік й комп'ютерник, за ними темніла масивна постать Доол. Маленькая студентка сиділа на рампі. Гроші потрібні на платню екіпажу, на нові деталі, паливо харчі, хімічні сполуки.

- Вони не змінилися, - пробуркотів Дід.

- Добре, я погоджуюсь, відпочинок потрібен усім. Гроші потрібні нам усім, про гроші не перекладай. Скажи, звичаї то святе, - оголосила капітанна Пташки. Підняла руку мовила у наруч зв'язку. - Мурсе збирайтесь, усі. Йдемо вечеряти. Заблокуй корабель, так щоб навіть з вибухівкою у нього не залізли. Щоб ракетою не пробили, чи що тут у них є.

- Оце правильно, - схвально кивнув Дід, - Добре що Пташка була військовим катером. Хоча я б волів забратися, усім нам звідси, геть і вже, і покликати патруль хай охороняють щоб з цієї планети ніхто не вилетів, - додав вже зовсім тихенько, - Або бетоном залити.

Перекладач переклав згоду капітанни Ігорю Васіль'євічу. Той похвалив Сейко наче школярку й задоволено та привітно усміхався.

Поки тривала розмова, два чоловіка у темному вбранні мовчки стояли за спиною Ігоря Васіль'євіча, за ними височіли чоловіки у чорних одностроях. Корабель і освітлений майданчик оточували люди у зелених одностроях, невисокі зростом, хворобливо худі, але їх було дуже багато, усі вони були озброєні примітивною вогнепальною зброєю.