Спочатку:
На сторінку книги
Вночі Дін непомітним пройшов повз сплячого чергового. Хотів відчинити двері на сходи, але двері було замкнено. Хлопець озирнувся назад і ледь не крикнув за ним стояла тінь, у темряві можна злякатися будь кого, а Діну здалося за ним стояв велетеньський звір у якого світилися очі. Та почув глузливий голос перекладача Еліка:
- Що не вдається піти на таємне побачення?
- А ти що тут робиш? – комп'ютерник вхопився за серце, - Так і померти від переляку можна.
- Ми ж допили увесь крадений ресторані алкоголь. Дід Ворона мене за пивом послав, каже йди, десь воно має тут продаватися. Каже, навколо ж місто, а ти ту кляту мову знаєш. Я й пішов.
- Тихо, розбудиш наглядача. Ніхто нікуди не піде, двері зачинено, - шипів Дін.
- Зараз відімкнемо, - усміхнувся п’яний перекладач, провів рукою по замку, здивовано прошепотів, - Не усе так просто. Якась курва тут блокує. Дін спостерігай за наглядачем. Зараз відкрию, якщо я ще пам’ятаю як це робити, - усміхнувся хитро, перевірив кишені штанів, знайшов щось схоже на шпильку, - Зробимо усе прикладним методом, хмикнув.
Дін не знав що той студент хотів зробити й що зробив, але замок тихо клацнув і двері відчинилися. Хотів запитати Еліка чи той не крадій часом, та побачив Людмілу яка сиділа на підвіконні, помчав сходами до неї. Маленька налякана вона завмерла, виставила руку перед собою захищаючись:
- Тільки не торкайся мене.
- Не буду, - спантеличено відповів комп’ютерник.
- Вона знає міжгалактичну? – запитав Елік.
- Не ідеально, але трохи знає, ми розмовляли у ресторані.
- А, ну тоді вам гарно провести час. Я пішов. – Елік тихо промугикав популярну на Пайрі мелодію пішов сходами у низ, у темряву.
Людміла скочила з підвіконня зашепотіла у спину прибульця:
- Куди ви? Нє можна без дозволу!
- Сходить купить пива і повернеться, - спробував заспокоїти її Дін.
- Я мушу доповісти, - Люда зблідла, - Але як, як я поясню свою присутність тут вночі? - дівчина ледь не плакала.
- Ніхто не дізнається, головне не кричати, бо розбудимо наглядачів, - почав вмовляти її Дін, він взагалі перестав розуміти що відбувається і чому вона плаче.
- Так, так, дєжурних розбудєм… Мамо! мене ж посадять. Мене і маму відправлять до трудового табору, - Людміла обхопила голову руками. - Я така легковажна.
- До табору? На відпочинок? – здивувався Дін. Він хотів обійняти дівчину, але своєчасно згадав що вона йому заборонила це робити.
- На смерть, - огризнулася Люда, нічого не пояснювала, знову підхопилася на ноги й пішла сходами вниз. Кинула не обертаючись, - Добраніч.
- Чекай не йди так! У нас побачення! – покликав її Дін.
- Це побачення може коштувати нам з мамою життя, - відповіла дівчина, відчинила двері жіночого поверху й зникла за ними.
Дін поклявся набити перекладачу пику, й пішов нагору, там його чекав черговий:
- Где ви шляєтесь? Запрещено ночью покидать комнату.
- Ні більмеса не розумію що ти мелеш чуваче, я спати, - відповів йому Дін і посунув у кімнату.
У кімнаті професор Ворона і пілот космічного корабля Мурсар сварилися вже у повний голос, обговорюючи засоби керівництва планетами. Дід Ворона доводив до має бути місцеве самоврядування. Мурсар твердив до демократія і змінні керівники. Дін засмучений сів на своє ліжко. Дядьки припинили суперечку, відволіклися на азсмученого юнака.
- Не прийшла? – співчутливо запитав Мурсар.
- Діду, навіщо ви перекладача за пивом послали? – запитав Дін у професора, - Він мені побачення зіпсував.
- То й може добре малий бо місцеві вони не хороші, - спробував втішити хлопця Дід.
- Не можуть усі на планеті бути не хорошими, - заперечив юнак, - вона хороша, тільки дуже налякана.
- Налякані вони ще небезпечніші, - застеріг дід Ворона.
Елік спустився сходами на перший майданчик між сходами, відчинив вікно, й виліз на вулицю, тихо не чутно. У місті було темно наче у горах безлюдної планети, жоден ліхтар не світив на вулицях, темні були і вікна, лише над парадними дверима готелю тьмяніла лампа.
Елік йшов впевненою ходою, він добре бачив у темряві.
Зайшов не далеко. З бічних вулиць на великій швидкості виїхали машини, засліпивши його світлом фар. Машини завищали колесами, різко зупинились, одна перед Еліком, інша за його спиною.
А з машин вийшли солдати у чорній формі. В шоломах, в окулярах нічного бачення озброєні сучасною у розвиненому космосі зброєю - наручними тадо (автоматична зброя стріляє голчатими кулями, лазером, іноді прилаштований вогнемет, вдягається на руку як наруч). У бронежилетах. Усі високі, як для віїрців, кремезні. Елік закляк, не знав що й діяти.
До нього підійшов дядько, понад два метри зростом, без шолома й окулярів, його очі світилися. Дивно світилися. Мав обличчя наче рублене, а на підборідді потворний шрам. Дядько нічого не запитав, різко вдарив прибульця в лице, поваливши одним ударом на асфальт.
Елік не очікував такого сильного удару, навіть не наважився відразу підвестися. Інший солдат підняв його вхопивши за довге волосся. Дядько зі шрамом вдарив кулаком у живіт чужинця, підхопив за комір куртки, так що Елік випав з тієї куртки, знову не втримався на ногах. Його знову підняли.
Шрамований запитав:
- Что ти тут дєлаєш?
- Не бийте мене! Я шукаю де можна купити пиво. А ви часом не знаєте? – запитав Елік і несподівано засміявся, - Пиво шукаю. За що ви мене вдарили? - обурився.
- Он п’яний? – з усмішкою мовив дядько, - пива хочет. Ідіот.
- Так, може допоможете? Нам тут ваші гроші дали, - перекладач витягнув з кишені зім’яті папірці.
Солдати розсміялися, шрамований забрав гроші, заховав у своїй кишені, процідив жорстко:
- Пакуйтє. Вернєм засранца в отель.
Солдат що стояв за спиною Еліка зав’язав йому очі якоюсь ганчіркою, що пахла нафтою. Замкнули кайданки на заламаних за спину руках. Хтось підхопив під руку. Запхали до машини, кинули на підлогу.
Елік отримав ще декілька ударів жорсткими черевиками.
- Що ви робите? – запитав вже налякано.
- Завали хлєбало, - почув у відповідь.
Його певне ще півгодини возили міськими кварталами. Підвезли до готелю зняли кайданки, викинули з машини. Охоронці готелю не зняли брудної ганчірки з очей затриманого, провели на верхній поверх, штовхнули до кімнати і кинули на ліжко. Мовчки вийшли зачинивши двері.
Мурсар і професор Ворона підхопилися зі своїх ліжок.
Дін кинувся до Еліка, та нічого запитати навіть не встиг. Елік зірвав пов’язку з очей, жбурнув у стіну.
До кімнати зайшла Сейко у супроводі Ігоря Васіль’євіча.
- Діду я не купив пива, - мовив Елік, - Гроші солдати поцупили.
Пані капітанна постукала собі пальцем по лобі, мовила наказовим тоном:
- Все досить пити. Це усіх стосується. Завтра багато роботи. Мусимо якнайшвидше усе зробити щоб полетіти з цієї гостинної, трясця планети.
- Це усе що ви йому скажете? – здивувався віїрець.
- Що ж я маю йому сказати? – хмикнула Сейко.
- Ви мусите його покарати, бо він порушив комендантську годину, - Ігорь Васіль’євіч був неабияк обурений реакцією капітанни на те що перекладач порушив правила його планети.
Сейко яка взагалі не розуміла навіщо введені безглузді правила роздратовано запитала:
- У вас тут якась війна? Чи катастрофа планетарного масштабу? Чому введена та ваша комендантська година? – Сейко сердилась, і не приховувала це.
- Пані капітанно, мене побили, - жалівся Елік.
Сейко запитливо подивилася на Ігоря Васіль’євіча і почала вимагати:
- Поверніть нас на наш корабель. Досить з нас цих, ваших ігор!
Віїрський чиновник якось вмить змінився, вирівнявся, розправив плечі, наче скинув з себе зайвий тягар доброзичливості. Хмикнув з кривою усмішкою, звернувся до капітанни:
- Завтра зранку ваші люди повернуться на корабель. Вас запрошено на аудієнцію до великого Пу. Візьміть вашого дурного перекладача, бо я супроводжувати вас не буду.
- Це якесь безглуздя, - вигукнула капітанна, - Чому ви постійно брешете?
- Ніхто вам не бреше пані. Добраніч, - відповів віїреці і вийшов з кімнати прибульців.
Сейко добре відчувала що щось змінилося. Наче стіни навколо звузилися.
