Раді Вас бачити!

Чорна машина у супроводі військових під’їхала до глибокого рову. За канавою височів білий паркан, метрів п’ять у висоту, схожий на мур старовинного замку. Що п’ять метрів бовваніла широка башта з бійницями, обладнана ліхтарями і приладами нічного бачення, на баштах було встановлено потужні сучасні лазерні гармати.

Машини зупинилися перед сталевими воротами. Через рів опустився міст на товстелезних, чорних ланцюгах. Мостом переїхали через глибокий рів заповнений брудною водою.

Елік не втримався запитав у Ігоря Васіль’євіча:

- А у воді щось водиться?

- Там кислота, - відповів віїрець й собі запитав, - хочете скупатися?

- Ні, не хочу, лише цікавлюсь, - усміхнувся Елік.

- Шановний пане, а нас взагалі випустять з вашої прекрасної планети, чи й справді втоплять у цій стратегічній водоймі? – запитала Сейко.

- Це залежить від вашої згоди на співпрацю, - відповів Ігорь Васіль’євіч.

- Так я чомусь і подумала, - хмикнула Сейко. Насправді вона відчувала страх, розуміла що за свободу потрібно буде боротися. Одна надія що сигнал про небезпеку з Пташки встиг дістатися Пайри. Бо, наскільки вона розуміла, місцеві таки відчинили її корабель. Капітанна скрипнула зубами.

- Моя порада, будьте ввічливими, слухняними і покірними, тоді для вас усе скінчиться добре. Великий Пу не любить бунтівників.

Елік і Сейко перезирнулися. Обидва навіть не розуміли, що хоче від них віїрський чиновник.

Ворота важко піднялися. За воротами довгий коридор з бійницями, з бійниць стирчать дула рушниць. Тут військові машини зупинилися, Ігорь Васіль’євіч вийшов з машини й причинив дверцята, помахав прибульцям рукою, усміхнувся криво, наче вже помстився. Цивільна машина проїхала з воріт у прекрасний зелений сад наповнений світлом. Зелені дерева, яскраві квіти. Ставки з чистою водою. Сейко здивувалася коли побачила дівчинку в білій сукні яка бігла за маленьким кудлатим песиком. Це була перша дитина яку вона побачила на Віїрі.

А посеред саду височів білий палац. Схожий на казковий. Територія саду і сам палац були захищені куполом силового поля. Капітанна відчувала що повітря під куполом чистіше ніж за стінами палацу.

Машина зупинилась перед парадним входом, під портиком з колонами.

Слуги у яскраво червоних лівреях відчинили великі двері з білого дерева, вклонилися і застигли не піднімаючи стрижених голів. Елік вийшов з машини й подав руку Сейко.

- Не потрібно тут цих старих палринських етикетів, - Сейко виборсалася з низенької машини, - Досить диктаторських приколів.

Елік усміхнувся, мовиш тихенько:

- Втрапили ми з вами пані капітанно, по самі маківки.

- Теж мені новина, я вже зранку зрозуміла що це триндець якийсь. Якби зі мною Доол поїхала сюди, ми б вибралися. А зі мною ти, я за тебе відповідаю. Слухайся мене хоч тут.

- Добре, - погодився Елік.

Гості увійшли, двері за ним зачинилися. Сейко і Елік зупинилися у великому передпокої. Тут було дуже світло. Сонячне проміння лилося з панорамних вікон. Посеред зали бовваніли розцяцьковані золотом сходи.

Слуги у червоній формі стояли у нішах нерухомі. Очікували наказів.

На сходах стояла жінка у блискучій, довгій сукні у палринському стилі. Вона була зовсім не схожа, ні на дружин місцевих урядовців, ні взагалі на жінку Віїри. Наче лялька у ляльковому палаці, випещена, сумна, напевне захована від світу. Довге біле волосся вкладено у складну зачіску. На юному гладенькому, чистому обличчі найкращою прикрасою блискотіли зелені очі. Ось вона зустрілася поглядом із капітанною і привітно посміхнулася. Яка то була посмішка, наче струмені світла пронизали передпокій.

- Вітаю Вас, - мовила вона міжгалактичною, - мене звати Ралума, я сестра славетного правителя Віїри. Я буду вами опікуватися.

Капітанна і Елік стояли ошелешені її красою. Елік швидше вийшов з трансу у який Ралума увігнала гостей, вклонився до господині вітаючись за звичаєм Пателли приклавши руку до серця. Сейку кивнула, усміхнулася зачарована красою.

- Вітаю. Сейко Лі, капітанна корабля чистильника з Пайри.

Ралума спустилася сходами, йшла до гостей наче пливла, сукня блискотіла переливалася.

- Елік Рідас, перекладач з корабля чистильника.

- Приємно вас бачити у нашому палаці. Я приготувала вам сніданок. – Ралума потиснула руки гостям і вказала напрямок у коридор залитий світло, - Йдіть зі мною.

Чистильники перезирнулися, ця неймовірної вроди жінка наче заманювала їх у пастку. Сейко зловила себе на недоречній думці, що вперше після школи почувається ніяково через те, що вбрана у однострій і куртку патрульного, що не милася нормально два дні.

Її юність як спадкоємиці славетного роду космічних торговельників, пройшла у пансіоні, потім у спеціалізованому вищому навчальному університеті для майбутніх володарів грошових імперій. Правила етикету, норма поведінки, ведення ділових розмов доводили юну Сейко до істерик. Врешті вона втекла і стала космічною патрульною, як мріяла. Спадок приняла її молодша сестра.

Цей палац нагадав капітанні корабля чистильника юність, її власний дім, маму яка здавалося зараз вийде з однієї з кімнат й примусить передягтися пристойно, як належить Лі. Браслет з кристалів, подарований батьком, який вона ніколи не знімала, наче обпік зап’ясток.

Суцільна позолота. На рамках старовинних картин, на ліпнинах, що прикрашали стіни, на стелі над кришталевими люстрами. Підлога викладена блискучим паркетом, з дорогоцінної різнокольорової деревини, біле, червоне, скляне дерево Ніту. Стіни оббиті шпалерами з шовку, зітканому павуками планети Уяу. Усього аж надто, наче до цього палацу завезли дорогоцінні предмети і масивні меблі з інших планет. Усе як любили космічні торговці. Ця роскіш на планеті де люди жили у багатоповерхових тісних будинках з маленькими вікнами здавалася насмішкою над іншими мешканцями планети.

Господиня палацу привела прибульців до великої обідньої зали з блискучим паркетом. Посеред зали стояв довжелезний стіл під білою скатертиною, накритий на три персони. Слуги у червоному винесли теки з тарілками, розставили їх біля приборів і позадкували до дверей кухні.

У цій вітальні було затишно. Шпалери, гардини, меблі світлих пастельних тонів, і вітражі у вікнах, різнокольорові сонячні промені на світлому паркеті. Казкова атмосфера що оточувала казкову жінку. Ралума у блискучій сукні сіла на стілець поправила складки.

Сейко кортіло торкнутися її сукні, вона зналася на коштовностях, бачила що то правдиві діаманти дрібні наче бісер з Лелілати, але ж тоді яка важка ця неймовірна сукня. Це які сильні ноги і хребет треба мати щоб ходити у цій прикрасі.

Троє голомозих слуг синхронно налили у бокали біле вино, за тим у філіжанки каву з золотих кофейників.

Елік поспіхом спробував вина, біле чудове, з виноградників планети Боргу. Сейко оглядала наїдки, Сир на столі з планети Равіту, келихи стародавні з кришталю Мойю, холодної планети. Млинці, джеми, масло, усе правдиве на відміну від того чим їх годували у місті. Що ж діється на цій планеті. Адже після двох дне проведених у найкращому готелі планетарної столиці вона була певна у цілковитій відсталості Віїри і її відірваності від іншого всесвіту. А виявляється що тут гіганська прірва між населенням і правлячою елітою.

- Не напийся, - попередила Сейко перекладача.

- Слухаюсь пані капітанно, - відповів він. І ковтнув кави.

- Пригощайтеся, - усміхнулася Ролума, - Ви з Пайри? Я давно там не була. Мені подобається музика вашої планети. У нас тут, у глушині важко дістати хороші записи. А зв’язок з інформаційною сіткою всесвіту дуже слабкий.

Гості й не чекали запрошення. Були голодні, Сейко подумки хмикнула, вона навіть не очікувала що на цій планеті може бути зв’язок з всесвітньою інформаційною сіткою, але ж якось з нею зв’язалися, коли замовляли чистильника. Якою ж вона у цю мить відчула себе наївною. Відповіла діамантовій дамі що сама давно не була на Пайрі, хоча музика її не зовсім цікавить. Й забрала на свою тарілку ще один млинець. І джему побільше.

У вітальні у затінку, самотній стояв білий рояль. Елік любив такі інструменти, тому поглянув на нього наче рояль кликав його. Господиня помітила його зацікавленість, запитала:

- Любите живу музику, студенте з Пайри?

Елік сором’язливо усміхнувся.

- У світі любителів маршів я вкрай мало чую гарну музику. І не дуже вправна піаністка. Будь ласка, - вона вказала прекрасною рукою з витонченими пальцями і дивним манікюром, дивним тому що нігті було зроблено наче діамантові кігті, на білий рояль, - він добре налаштований.

Елік підвівся. Капітанна прошепотіла, - впевнений?

- Самовпевнений, - відповів їй Елік схилившись до її вуха.

Вона несподівано відчула вир почуттів. Давненько з нею такого не було. Та ні, подумала, вона взагалі ніколи не любила аж таких молодих, аж таких гарних.

- Удачі, - процідила пані капітанна.

Ралума посміхалась спостерігаючи за гостями. Вона насолоджувалась емоціями і спілкуванням. Милувалася ними, вивчала їх. Сейко почувалася сонною.

Елік сів на стілець за роялем. Зіграв декілька акордів, знайомлячись з інструментом. Він відчув рояль як живу істоту, привітався з ним погладивши білий дерев’яний корпус блискучий від лаку. Ралума присіла на краєчок крісла, неподалік. Рівна спина, руки на колінах, пальці сплетені. Великі зелені очі сповнені зоряного світла, очікували дива. Сукня наче жила своїм життям, капітанна була певна що Ралума не чіпала колючого матеріалу, що він сам якось огорнувся навколо ніг місцевої королеви.

- Тай’ю, якщо знаєте, - попросила жінка.

Композитора Тай’ю Елік знав. Зіграв перші акорди, начебто простої мелодії. Ралума витягнулась. Від майстерно виконаної симфонії шкіра Ралуми, ледь світилася.

Капітанна не особливо любила музику, але мелодія причарувала і її. Не помітила як допила вино, й голомозий слуга долив їй ще.

Ралума чудово співала. А перекладач взагалі здивував, у нього виявився добре поставлений голос. Співаки такого класу рідко зустрічалися серед знаменитостей Пателли.

- Ти не хочеш спробувати себе у опері? – запитала Сейко.

- Ні, - відповів студент. І вона бачила як на мить спохмурніло його смагляве обличчя, - вже не люблю бути на публіці.

- Є досвід? – запитала сп’яніла пані капітанна.

- Загалом можу сказати, скінчилось те недобре, - ухилився від прямої відповіді Елік. І почав внагравати нову мелодію, підкреслено веселу.

До вітальні увійшов чоловік середнього росту, середнього віку, міцної статури, на перший погляд наче привабливий. Став у дверях слухаючи музику, чекав поки його помітять. Його наче причарувала Сейко.

Ралума помітила чоловіка, підвелась йому назустріч розкривши обійми, він звично схилився, вона поцілувала його у лоба, він поцілував шанобливо її руку.

Правитель Віїри похвалив музичні таланти Ралуми і прибульця. Ралума взаємно подякувала його за чудових гостей, котрі подарували їй, усамітненій, гарний день. Усе було так по етикету що у Сейко защемили зуби.

Слуги налили вина з нової пляшки. Капітанна відчувала спрагу після солодкого сніданку й випила швидко. Зустрілася поглядом з Еліком, він здавалося хотів її застерегти, та не встиг, вона відчула нудоту, і втратила свідомість. На границі свідомості почула як падають меблі, як перекладач відбивається від солдатів, що увірвалися у світлу кімнату наче чорна зграя. Чи то вже був сон.