Раді Вас бачити!

У корчмі випивка, як і грошенята у кишеню Кіндрату, лилася рікою. Гноми на всі лади славили Галю. Сера Ель Ранго тричі підкидали вгору з вигуком:

– Будьмо-гей! Качайте, браття!

– За Галю!.. За нашу Валайю!..

– А як вона цього крутька, га?!.. Раз-два і на місце поставила! Наша порода! – радісно промовив Бор і випив повний келих медовухи. – За Валайю!..

Лише Валентина кривила пику, мов побачила таргана Мстислава, який ворушив вусами, сидячи на краєчку шинквасу.

– Ти дивись, щоб усе до копієчки заплатили, – шипіла вона на вухо трошки п’яненькому Кіндрату. – І досить пиячити! Бо обов’язково надурять!

– Валю, дай відсвяткувати! Це ж наша Галя!.. – стримано посміхався хазяїн корчми, наче вибачався перед нею, що шеф-кухарка, барвумен та подавальниця в одному обличчі пройшла відбірковий тур.

– Тобі б лише святкувати! А працювати хто буде?

– Та ну тебе! – відмахнувся Кіндрат і підсів до столу, де гноми вже розлили свою міцну гномовуху – як її називали деякі гості – та на всі голоси знову й знову вихваляли Галю.

Сер Ель Ранго встав з-за столу, попрощався і тихенько пішов до Галіного будинку, бо там Кумуся, яку він забрав у відьми, вже нервувала – ніхто рибки не дав, кісточки не витягнув, гіркою не виклав, сметанки не налив. А її треба ж балувати. Як Галю.

Трансфер відвіз учасників шоу до двох котеджів. Тринадцять чоловіків і сім жінок. Усіх розселили по двоє в кімнаті. Лише одній пані з Македонії виділили окрему кімнату, бо вона була найстарша. Галі випала честь розташуватися в одній кімнаті з ельфійкою. Та лишень закочувала очі всім своїм видом демонструючи небажання знаходитись поряд. На Галя плювати на це хотіла з лаврської дзвіниці! Галя, прийнявши душ, зателефонувала коханому.

– Я пишаюся тобою! – ніжно проворкував сер Ель Ранго. – Ти так гарно тримаєшся. Ми тут всією корчмою за тебе вболіваємо!

– Ти у корчмі? – серце Галі стислося від ніжності.

– Я вирішив поки пожити у тебе. Кумусю я забрав у Димури та нагодував. Ми з Бором та іншими відвідувачами цілком і повністю на твоєму боці. Ти дуже хвилюєшся?

– Та начебто ні, – знизала плечима Галя. – Але якось втомилася.

– Відпочивай, – потім він додав кілька слів ельфійською і Галіне серце розтануло від кохання.

– Кохаю тебе! – додала на прощання шеф-кухарка, барвумен та подавальниця в одному обличчі.

– Сю-сю-сю! – передражнила Галю ельфійка, що жалкувала, мовляв, запізно витягла штепсель з розетки, треба було раніше це зробити.

– Стули пельку та заздри мовчки, – Галя позіхнула й вклалася під ковдру.

– Ти не знаєш з ким зв’язалася, – почала ельфійка.

– Знаю, – крізь сон пробурмотіла Галя, – з заздрісною бабою, якій нема чим зайнятися у житті, тому вона цікавиться життям інших. Якщо більше питань нема, то добраніч.

Зранку Галя вже сиділа надворі під липою з чашкою кави – що ж вона за хазяйка й шеф-кухарка, якби не взяла з собою портативну кавоварку? – і читала розпорядок дня на сьогодні. Якого в принципі не було. Вільний день. Лише треба записати кілька відповідей на безглузді запитання і все.

Галя витягла суперсмарт і записала все що вона думає з приводу цих запитань, того, хто їх склав і своїх конкурентів. Натиснула «відправити файл» і одним ковтком допила каву.

Сьогодні їм дозволялося сходити до місцевої крамниці, щоб купити продуктів. Галя зітхнула, бо виявилося, що годувати їх у вільні від зйомок дні не збиралися. Що ж, спасибі, що хоч на період зйомок надали житло з більш-менш нормальними умовами.

Галя зазирнула в чашку, але там нічого окрім гущі не залишилося; помила чашку прямо недалеко від котеджу, де бив фонтанчик питної води. Не треба бути ясновидцем, щоб дізнатися, що вона першою прийшла до крамниці.

Готувати не хотілося зовсім. Вона вирішила поберегти сили на змагання. Крамар прискіпливо оглянув Галю, а потім розплився в усмішці:

– Панно Галино! Вітаю у моїй скромній крамниці! Що вам до вподоби? Чим порадувати?

Галя озирнулася. Та іншої Галі крім неї тут не було. Вона зітхнула – ось вона, народна слава, яка на даному етапі життя їй була не потрібна.

– Добрий ранок! – удавано радо привіталася вона. – А чи нема у вас готових сніданків?

– Дивлячись що до вподоби вам, панно Галино!

– Вівсянка на молоці або сирники.

– Є сирники, золотаві теплі, щойно спечені!

– Дайте порцію.

– І все? – крамар розчаровано дивився на Галю.

– Поки що так. А комплексні обіди ви готуєте?

– Сьогодні – капусняк, гречаники з томатною підливкою і узвар з айви, слив та груш, – перелічив крамар.

– Беру за передплатою, – Галя дістала з гаманця карточку. – І дайте мені ще пляшку мінеральної води. Он тієї, – вона вказала на синю скляну літрову пляшку.

Крамар вручив Галі гарячий паперовий пакунок з сирниками. Галя вийшла з крамниці та просто неба з величезним задоволенням поласувала сирниками з вишневим конфітюром, запила водою і пішла до котеджу.

Всі ще спали. Вона зітхнула, вставила у вуха навушники й, виходячи з кімнати, почала черговий урок з ельфійської мови. Після години занять повернулася. Та все одно – ельфійка дрихла без задніх ніг. Робити було нічого. Галя погортала свої записи, перечитала деякі рецепти й поклала їх до валізи – хто його зна’, що буде завтра? Яке їй м’ясо дістанеться. А якщо щось екзотичне, щось таке, чого вона ніколи у житті не готувала? Миттєва паніка вщухла майже так, як і виникла. Відбірковий тур вона пройшла. Пройде і цей. Вона глянула на годинник – о пів на першу.

З вулиці потягнуло димом. Шеф-кухарка, барвумен та подавальниця в одному обличчі ніколи в житті не переплутає цей запах – шашлики! Скільки минуло років, а чоловіки й досі ласували шашликами! Вона виглянула у віконечко – так і є. Козлоногий сатир однією рукою крутив на мангалі шампури, а другою роздмухував жар.

Поряд з ним стояв гном, ельф і звичайний чолов’яга з пляшками пива. Чим все закінчиться Галя знала наперед. Тому лишень похитала головою і відійшла від вікна. Прокинулися дівчата, загомоніли у коридорі.

– Хтось обідати буде? – поцікавилася Галя вже біля будинку, збираючись до крамниці.

– А що, нас не пригостять шашликами? – здивувалася тендітна жінка років сорока.

– Попитай у них, може й пригостять. Я не хочу. Завтра зйомка.

– Боже, яка ти нудна, – позіхнула ельфійка і звернулася до жінки: – Ходім до хлопаків, пригостимося шашликами. У мене є пляшка віскі…

…Вночі Галі довелося надягати навушники – пісні волали на різні голоси. Вранці прийшов трансфер, та окрім Галі всі міцно спали, бо вляглися годину тому. Прийшлося вмикати сирену. Схопилися всі. Їхали до павільйону мовчки. Галя увімкнула окрім кондиціонера ще й мінівентилятор, бо у салоні не було чим дихати після вчорашніх шашликів.

– Ти ба, яка вона тендітна, – з неприхованою злістю прошипіла ельфійка.

– Ще одне слово на мою адресу, і я за себе не відповідаю, – попередила Галя.

Все повторилося як і позавчора – перевдягання, грим і хода на знімальний майданчик. Столів поменшало. Й не дивно – десять учасників вибуло з відбіркового туру. На Галі тепер був темно-зелений кітель з вишитими соняшниками та метеликами.

– Вітаємо вас, пане та панове на новому найпекельнішому, найцікавішому, найнезвичнішому сезоні кулінарного шоу «Битва на лопатках»! – заволав як ненормальний Жан Турботина. – Сьогодні змагаються двадцять найкращих учасників! Найнеймовірніших шеф-кухарів Багатосвіту! Увага, учасники! Наша найзагадковіша рубрика – кіт у мішку! Помічники, в студію!

На знімальний майданчик вийшли помічники, які штовхали поперед себе аеротаці з чорними ящиками. Гномка-помічниця стала біля Галіного столу й загадково підморгнула їй. Галя не зрозуміла, на що та натякала. Та коли по команді Турботини вони прибрали ящики – Галя скам’яніла. Під ним опинилася справжня отруйна зміюка. Щоправда, мертва. І скоріш за все, вбили її щойно, бо була ще тепла, коли Галя поклала її на стіл перед собою. Що робити? Повз неї до холодильників пробігла ельфійка, яка не стрималася і відпустила шпильку:

– О-о-о! Наша гадюка отримала зміюку! Так тобі й треба!

Галя гмикнула й одним рухом відсікла голову плазуну. Ельфійка гикнула та поквапливо побігла на своє місце. А Галя продовжувала – розітнула живіт, обережно витягла тельбухи, на тарілку поклала жовчний міхур. Потім підвісила зміюку за хвіст, який прив’язала до водопровідного крана. Тушка звисала майже до підлоги, під неї Галя підставила полумисок, щоб стікала кров.

А до неї вже мчав переляканий Жан.

– Боже ж мій! – він явно перегравав, бо очах окрім огиди більш нічого не було. – Що це?

– Твій родич! Так само крутився й ось, докрутився, – Галя перебирала баночки з приправами на таці.

– Пані Галино, може спробуємо поговорити без образ?

– Авжеж, – Галя навіть не дивилася у його бік, – саме тоді поговоримо, коли ти запам’ятаєш, що я панна!

Турботина кліпав очима й мовчав.

– От і домовилися. А зараз згинь з моїх очей, бо лише попід ногами крутишся і заважаєш працювати.

– Успіху вам, панно Галино, – бовкнув Жан і підбіг до ельфійки, яка радісно защебетала на його привітання.

Галя сплюнула, помацала зміюку й почала акуратно знімати з неї шкіру. Коли окремо лежала зміїна панчоха, до неї підійшов сер Зібельбах.

– Еге ж, не пощастило вам, панно Галино, – «підтримав» він її. – Та це лише гра. Хоча, якщо правильно приготувати, вона смачна, – підморгнув сер Артюр.

– Побачимо, – Галя покрутила в руках непотрібну зміїну панчоху. – Можу подарувати, хочете?

– Ой, облиште, у мене цього добра вистачає! – замахав руками сер Зібельбах.

Він пішов до інших конкурсантів, а Галя зробила міцний розчин солі й засунула змію у цім розчині у нано-каталізатор, увімкнула на сім хвилин. Перебрала свої спеції, дістала дещо, поки змія віддавала соляному розчину залишки крові. Потім дістала її, добряче промила під проточною водою. І вже просто у воді поставила на дві хвилини у нано-каталізатор.

Коли прилад весело дзенькнув, витягла з нього зміюку, поділила на п’ять частин і закинула у нано-шокер. Виставила таймер на п’ятнадцять хвилин. Й допоки зміюка заморожувалася, замислилася, спостерігаючи за конкурентами. Ельфійка продовжувала щебетати з Турботиною, гном щось енергійно перемішував у мисці, стоячи на низенькій, але зручній табуретці. Сатир стояв схрестивши руки на грудях. Він поглядав врізнобіч, примруживши свої страшенні очі. Щось у Гали всередині ворухнулося, наче ожила змія. Вона вирішила прогулятися до холодильника, що стояв поза спиною сатира.

Проходячи повз, спитала:

– Проблеми?

– Мені підсунули свиню! – звискнув він як порося і тикнув пальцем у підсвинка. Від сатира тхнуло перегаром. Шашлики вдалися на славу! Йому б зараз бульйончику та стопку горілки. А він, іч, стоїть, хитається, як слива Кіндрата під вагою плодів.

Ти диви, свиню йому підсунули! Галя миттєво склала у голові хрін з буряком і здогадалася чиї це витівки, але промовчала.

– Ти не один, – поплескала вона його по кудлатій спині. Навіть під сірим кітелем відчувалося жорстке кучеряве волосся.

– Та я не очікував такої підстави! – белькнув та осікся, не зводячи своїх страшенних очей з Галі.

– Овва! – тепер Галя склала руки на видатних грудях. – А з цього місця, докладніше. Ти що, з кимось у змові? То тобі підіграють?

– Ти що верзеш, жінка! – він гнівно тупнув копитом.

– А чого тоді такий засмучений! Це тобі не змію готувати!

– Міняймося? – примружив очі сатир.

– З якого переляку? Я вже голову відрубала, шкіру стягла, кров злила, а тепер віддати тобі? Біжу й перечіпляюся!

– Баби не вміють готувати змій!

– Йой, то ти сексист? – брови Галі погрозливо з’їхалися в одну лінію.

– Та я це… – позадкував сатир, – я пожартував. Що ти одразу лізеш у пляшку?..

– До речі, про пляшки! Я ж тобі казала ще вчора, не пий, бо… гм… – вона вчасно замовкла, бо сатир ошкірився.

– Йди геть! – гаркнув він на весь знімальний майданчик. І одразу пригорнув до себе увагу. До них миттєво підскочив Жан. Чуприну він намагався запхнути за вухо, але вона щоразу вислизувала, буцімто там було намащено олією.

– Овва! А у нас суперечка! Що ви не поділили, панове?

– Та боже збережи з ним щось ділити, – процідила Галя крізь зуби й на нервах тричі показала фіксу.

– Вам погано? – злякався Жан і закрутив головою.

– Мені краще за всіх, – заспокоїла його Галя, але не зводила важкого погляду з сатира.

Той закляк на місці. Звідки ця клята шеф-кухарка знає таємний знак його племені? Якщо жінка тричі показує зуб з карбом або фіксу – це означає, що вона викликає його на двобій. Битися з цією бабою? Цього ще не вистачало. Але ж він не має права зганьбити своє ім’я. Бо весь Багатосвіт бачив це. Але ж треба було вчора так нажертися гномовухи! Він вранці ледь розліпив очі. Сухий сніданок, який видали учасникам так і лежав у наплічнику. Він видудлив два двадцятилітрові бутлі води в студії. Але не полегшало. Ще й така підстава з м’ясом! От яка сволота поміняла його зміюку на підсвинка? Він же ще позавчора домовився з асистентом, ще й відвалив кругленьку суму за змію, а тутечки… Суцільна драма, а не життя! Краще він сьогодні та завтра як належить відіспиться, а на третьому турі він їй залиндить треба, щоб при всіх, бо тут свідком став увесь Багатосвіт! Ти диви, вона ще погрожувати йому буде!

– Пані Галино…

– Панна!.. – у Галі знову почався нервовий тік.

У сатира жоден мускул не здригнувся, а от всередині вирував ураган. І, як навмисно, над її противною пикою завис дрон, демонструючи обличчя всім глядачам. А за нього всі родичі вболівають! От же ж трясця!..

Жан вкотре намагався закрутити за вухо прядку, але вона все одно понуро висіла над носом.

– Що сталося, панове? Ви навмисно обмінялися м’ясом? – він зазирнув через плече на підсвинка сатира.

– Ще чого! Я роблю своє м’ясо, він своє. Мені його підсвинок не потрібен! – гмикнула Галя й попрямувала туди, куди й збиралася – до холодильника.

Там на поличках лежав кошик хурми. Галя помацала її та взяла декілька жовтогарячих куль. Ще знайшла одну гілочку розмарину та один зубок часника. Не густо, але треба було відразу штурмувати холодильники та шафки, а так має те що має і нічого жалітися. Ще б десь розжитися хоч би одним яйцем! Вона покрутила головою і вбачила гнома, який готував салат. «Готував» – це гучно сказано, так, шматував руками листя і намагався щось натерти на тертці.

Галя підійшла ближче. Вона миттєво збагнула що за салат він робить. Цей рецепт мав невідому магію. Його давали ті, хто його створив, лише тому, у кого душа була світліша за день. На смак салат виходив чарівний. А от рецептом ділитися – зась. Тільки-но він потрапляв у треті руки, як чарівний смак дивовижним чином зникав. Скільки б не намагався відтворити – нічого не виходило. Треба було звертатися до його кулінарного хазяїна.

Гном шматував, кришив, заправляв, смакував і спльовував. І Галя здогадувалася чому. Мабуть, хвалько вирішив комусь подарувати рецепт, і тепер мучився з клятим салатом. Одна порція салату відправилась у смітник, друга… Нарешті Галя не витримала.

– Що ти робиш? Нащо псуєш продукти?

Гном кинув на Галю тяжкий погляд.

– Салат, – нарешті вичавив з себе гном.

– Не виходить, – продовжила Галя, – тому що ти комусь базікнув рецепт, чи не так?

– Та я був впевнений, що ні! – його гучний голос луною прокотився по павільйону. А потім згадав як підступна гномка Бета підлабузнювалась до нього й лестощами виманила рецепт. Він похнюплено зітхнув: – Еге ж…

Галя вагалася. Над їхніми головами кружляли дрони. Але оленина, яка дісталася цьому хлопцю, без салату та соусу не розкрила б свій смак повністю. Галя стискала і розтискала кулаки, закусила до крові нижню губу. Потім розсипала на столі борошно, яке хлоп забув прибрати, й пальцем написала рецепт, який знала напам’ять. За нього вона віддала аж десять золотих монет!

Гном отетерів. Над ними вже кружляла ціла зграя дронів. Галя відмахнулася від них як від комашні й попрямувала до свого столу. Гном одразу ж витер рецепт, щоб він нікому не дістався. Щоправда, на це було мало шансів – бо дрон висів над самісіньким столом. Але він встиг все запам’ятати. Бо що то за шеф, який з першого разу не може затямити?

А Галя вже чаклувала над соусом, коли до неї тінню прослизнула мадам Мальва.

– То ти граєшся в добрюсіньку жінку? Галя-допомагаля? – на обличчі весь спектр почуттів – від ненависті до ярості.

– Думаєте, мадам, як підсунули мені змію, так я прям злякаюся?

– Ти смієш звинувачувати журі в підлості? – обличчя мадам пішло некрасивими буряковими плямами. Навіть грим не рятував, а лише посилював ефект почервоніння.

– Ви б до лікаря звернулися, мадам, – Галя спокійно помішувала соус у ківші, – може у вас якась заразна хвороба? Оночки й руки вже почервоніли. Якщо ваша ласка, відійдіть. Бо дуже не хочеться захворіти на конкурсі.

Мадам Мальва на фоні жовтого костюма виглядала феєрично й цілком виправдовувала своє ім’я. А до них поспішав містер Орс.

– Що тут у нас?

Галя витягла змію з нано-шокера. Й виклала на тарілку.

– Цікаво! – підморгнув містер Хорс. – Допомога потрібна?

Галя лише знизала плечима.

– Я лише читала про азіатську кухню, але ще не доводилося готувати таке.

– Я дам одну пораду – не розморожуйте, – він знову підморгнув їй і пішов до іншого конкурсанта.

– …Баммм! – пролунав дзвін.

– Нагадую, панове, у вас залишилося двадцять хвилин до кінця цього туру! – радісно сповістив учасників шоу Турботина.

А шеф-кухарка, барвумен та подавальниця в одному обличчі вже тримала пінцетом шматок розмороженої зміюки. В креманках-менажницях вже лежало два види соусу та салат з зелені кінзи, сливи-оливи й маринованих квітів гарбуза. Галя вмочила змію в молоко, потім у кляр і поклала у розігріту олію. Золотава скоринка так і просила: «З’їш мене!» Але Галя трималася. Вона поклала рибу на виноградне листя, поставила соус, салат. А потім витягла п’ять чарок, сувенірну пляшку фірмового самжене Кіндрата, обережно вичавила у пляшку жовч, поклала по кубику льоду у кожну чарку, розлила самжене і накрила клошем.

– П’ять!.. Чотири!.. Три!.. Два!.. Один!.. Баммм! – Жан Турботина очікувано підскочив цапиком на місці. – І я нагадую, що тільки десять гравців потраплять у наступний тур нашого найдивовижнішого шоу «Битва на лопатках»! Фінал наближається, а конкурсанти – вибувають! – недотепно пожартував Турботина.

Галя роздивлялася трибуни з глядачами. Вона навіть не мріяла про фінал. По-перше, пожаліла гнома і віддала секретний рецепт. По-друге, в останню мить щось підказало їй не послухати суддю і розморозити м’ясо. І, по-третє, вона якось втомилася.

– Конкурсантка під номером тринадцять – Галина Лагідна!..

Галя отямилася – вона не вдома і не в корчмі. Треба тримати обличчя. Весь Багатосвіт за нею спостерігає!

Вона відкрила клош.

– Я чекаю на ваші коментарі, панно Галино, – Турботина навмисно зробив наголос на слові «панно».

Галя удала, що не розчула сарказму й усміхнулася.

– «Бурштинова змія»! Я вирішила саме так назвати цю страву, – оголосила вона. – Мені дісталося м’ясо отруйної змії.

– Овва! – зацікавлено вигукнула магура.

– І як ви її готували? – страшенна чорна пика містера Хорса саркастично посміхалася Галі.

– Як звичайно готують отруйних змій.

– А що це в чарках? – ткнула сріблястим нігтем-пазуром мадам Мальва.

– Це самжене, тобто фірмовий самогон хазяїна корчми з жовчю змії.

– Що-о-о-о? – мадам Мальва знову покрилася буряковими плямами. – Ви хочете нас отруїти?! Я не буду це пити! І навіть пробувати не буду цю гидоту! А якщо вона порушила технологію приготування? Я відразу кажу рішуче «ні»!

– А як ви збираєтеся судити наступний тур, мадам Мальво? – покепкував з неї сер Артюр. – Хай там як, а я скуштую!

Він понюхав вміст чарки, демонстративно вмочив кінчик язика.

– Гм! Цікаво… – випив чарку, закусив шматочком змії та тільки потім вмочив у один соус і в другий.

Мадам Мальва не зводила зляканого погляду з сера Артюра, але він продовжував наминати. Й допоки не доїв, не зупинився.

– А можна добавки? – замість рішення спитав він.

Зал вибухнув оплесками. Якась трибуна скандувала: «Галя!.. Галя!.. Галя!..» Та переляканій Галі чулося то «ганьба!», то «шайбу!»

Чоловічі голоси розділилися. Містер Хорс покопирсався у салаті, йому не сподобався соус з хурми, а самжене лише пригубив. Він відсунув від себе тарілку і спитав:

– Ви не дослухалися моєї поради?

В павільйоні вмить стало тихо. Лише дзижчали дрони.

– Ні, – Галя набрала повітря в легені. – Я не перший рік працюю на кухні. Та прекрасно знаю що таке поради, а що – провокації. Ваша порада виявилася недоречною. Поясню чому, – вона виставила долоню перед собою, не даючи слова містеру Хорсу. – Я прекрасно розумію куди потрапила. Ви робите шоу. Ваша задача – спровокувати конкурсантів на безглуздий вчинок. Але я намагаюся грати чесно.

Слова Жана Турботини, як і слова виправдання містера Хорса потонули в бурхливих оплесках, крику та схвальних вигуках.

– Це похвально, – з місця підійнялася пані Волеслава. – Панно Галино, розкажіть про соус з хурми. Мені він здався цікавим.

– Перетерта хурма, трохи часнику, сік лимона, цедра та горішки.

– Які саме?

– Та які знайшла – кедрові.

– Цікаво. Скажіть, будь ласка, – магура примружилася, наче придивлялася до Галі, – ви допомогли конкурсанту. Яка мета вашої допомоги?

– А хіба у допомоги є мета? – простодушно здивувалася Галя.

Пані Волеслава Яромудра підійняла великий палець вгору.

– Іншого я від вас, панно Галино й не очікувала. Тож, три голоси «за» проти двох «проти»! Я вітаю вас у наступному турі!

Галя розчулено затулила руками обличчя, щоб глядачі не побачили її підступних сліз. Підійняла очі вгору і прошепотіла: «Дякую».