Раді Вас бачити!

Минув майже рік після отримання бажаної золотої рукавички та ще й таблички «Найкращий заклад усіх світів та народів». Шеф-кухарка, подавальниця та барвумен корчми «Самжене&Смажене» Галя-Криголам працювала з потрійною енергією. Сім разів переробляла нове меню під яке замовила сучасні гаджети. Тепер воно з’являлося у вигляді сувою, що розгортався перед очима відвідувачів щойно вони сідали за стіл. Черги до корчми були чи не довші за ті, що колись стояли до першого американського закладу швидкої їжі, який відкрили у далекому ХХ сторіччі, й сягали тоді ледь не до самого Дніпра-батька.

Вперше у житті Галя вдалася до авантюри. Вона зібрала нараду кухарів, подавальниць та охорони, на яку запросила Кіндрата з Валентиною. На дверях з’явилася табличка «Спецобслуговування». Від такого нахабства дружина корчмаря спочатку позеленіла, потім посиніла, а під кінець почервоніла. Чи це десь чувано, щоб якась шеф-кухарка збирала наради! Не корчмар з нею, а Галя! Шеф-кухарка, подавальниця та барвумен в одній особі відмахнулася від тріади бухгалтерки як від нахабного комара, мовляв, помовч! Валентина й замовкла. Лише вже на блідому порцеляновому обличчі ходором ходили жовна.

Галя звітувала їм, що одноголосно їхня команда проголосувала за апгрейд. Кіндрат гикнув. Валіне обличчя набуло загадкового бузкового кольору. А Галя й оком не моргнула – веліла Кіндрату зробити капітальний ремонт у корчмі. Стилізація стилізацією, але прогрес не стоїть на місці. Он меблі давно вийшли з моди, освітлення треба змінити на сучасне, суперекономне, що пропонують гноми, басейн замалий для такої кількості відвідувачів, та й взагалі місця мало. Стоянку потрібно розширити й змінити камери спостереження. Номерів для такого напливу відвідувачів і туристів – пшик, що таке двадцять номерів і маленька віп-зона? Тож потрібно думати. Наприклад, додати до басейну вічнотепле озеро, яке пропонують гномські інженери. Й там розташувати оздоровчий комплекс зі спа, масажами, спортзалом та салоном краси. Зробити вічнохолодну ковзанку… Ідей море. Й усе буде сучасне, безпечне й стилізоване під українську автентику.

Так, це неабиякі капіталовкладення і ризики, але ж вони оправдані. Вона може проспонсорувати частину витрат і стати на законних підставах співвласницею закладу. А взагалі-то, вони з колективом бачать тут не корчму, а цілий розважально-туристичний комплекс. Тож можна взяти під це діло кредит у гномському банку. Вона вже дізнавалася де найвигідніше. І процент нормальний, і умови божеські.

Якщо ж Кіндрат відмовиться, то вона охоче погодиться на пропозицію у світі гномів, куди її люб’язно запросили на роботу, і де зарплатню будуть платити золотом, а не гривнями. Галя закінчила палку промову і не зводила сірих очей з облич подружжя Гнатенків.

– То що? – вона від нетерплячки поцокала акуратним блискучим нігтем з червоним суперлаком по стільниці. – Згодні?

– А бодай би ти крізь землю провалилася зі своїм апгрейдом! – замість Кіндрата випалила Валентина. – Ти хоч знаєш у яку кругленьку суму нам обійшлося частування після твоєї перемоги у телешоу?! Так то лишень продукти, а це – будівництво!

– Валю, припини, – промимрив Кіндрат. – Її правда, он поглянь у вікно, – він кивнув у бік вхідних дверей, де юрбилися відвідувачі, зазираючи у вікна і розводячи руками. – Де їх усіх розміщувати? Краще признай, що…

– А ти мені рота не затикай! – мов праска розпалилася Валентина, перебиваючи чоловіка. – А ви що, – вона свердлила очима кожного співробітника, – зовсім розум втратили?! На що ви повелися?! Що ця шеф-кухарка вам наобіцяла?! Га?! Та не мовчіть вже!..

Але команда як в рот води понабирала.

– Змовилися? – зашипіла немов гадюка Валентина. – Тож начувайтесь! Жодної копійчини премії аж до Різдва не побачите!..

Галя з сумом подивилась надвір, де налиті соком сливи ледь не ламали гілки й стукали у вікно в такт вітерцю. Так, Кіндрат дбайливо поставив під них підпірки, але цього року слива дала надврожай. Щодня Петрович з Тохою збирали відрами плоди, а Галя хапалася за голову, бо не знала що з ними робити. Вже й намаринувала, наварила варення, накрутила повидла, кухарі щодня пекли різноманітні пироги, робили соуси, запікали їх з часником, гострим і солодким перцем, сушили на зиму, в’ялили, Кіндрат вже зробив сто літрів слив’янки, а їх ще було і було.

– Та що ми… – першим зламався Петрович. – Це ж Галіна пропозиція.

– А вам що з того, що кімнат мало? Роботи вдосталь! Всім! Туристів дофіга й трішки, чаєві дають… – почала загинати пальці Валентина. – Чого вам не вистачає, га?!

– Нормальних умов роботи, – як одрізала Галя. – А ну, скажи мені, Кіндрате, чи не я вивела твою корчму у найкращі заклади усіх світів та народів?! Чи не я двічі уконтрапупила орка Валеру Вирвидупу?! Чи не я врятувала тебе, Петровичу, від Намистинки, коли вона тебе теліпала басейном, га?!

– Ти мені все життя про це нагадувати будеш? – обурився Петрович і подивився на Антона. Викидайло удав ніби він вперше у житті про це чує.

– Ось вона, подяка, – зітхнула Галя.

– Галь, – боязко почала кухарка Оксана, – ми це… Ми можемо і в таких умовах працювати, правда? – вона боязко обвела поглядом принишклих співробітників. – Це ти у нас зірка, а ми так, десь у твоїй тіні… – вона потупила погляд і почервоніла по самісінькі вуха.

– Зірка? – Галя на мить застигла як монумент Матері-Батьківщині, який перенесли до парку Пам’яті радянській спадщині. – А ну, мої ж ви заїньки, скажіть-но мені, а що б я сама без вас зробила б?! Чи я одна б впоралась?!

– Ти, так, – Оксана стала як крашанка на Великдень – наче її скупали у відварі з цибулевого лушпиння.

Галя обвела насуплених співробітників зневажливим поглядом. Очі потемніли наче дві зимові вирви – бездонні й холодні. Навіть здалося, що вони покриваються кригою.

– Ех ви!..

Валентина, переможно схрестивши на грудях руки, зверхньо дивилася на Галю, мовляв, з’їла? Лише Кіндрат, похнюпившись, колупав скатертину. Він надто кохав Валю, щоб сперечатися з нею, але знав, що правда на боці Галі.

Галя гмикнула, дістала з сумочки папірець і поклала його перед Валентиною.

– Тоді розрахуй мене за згодою сторін.

– Що-о-о?! – Валя трясонула кучерями. – Нізащо!.. А хто працювати буде? Де я в розпал сезону знайду нового шеф-кухаря?!

– Он у вас ціла команда працівників. А я працювати у вас не хочу. І взагалі, – вона підняла підборіддя, – мені сер Ель Ранго освідчився. Через три місяці у нас весілля. Я сподівалася, що ми купимо тут недалечко великий будинок і будемо собі жити й працювати. А вийшло так, як вийшло. Тому розрахуй мене, Кіндрате, і я піду в інше місце шукати щастя.

Голос шеф-кухарки, подавальниці та барвумен в одному обличчі був тихий, спокійний, навіть лагідний, такий лагідний, що острах взяв кожного присутнього крижаними пальцями за вуха. Кухарі й подавальниці переглядалися і перешіптувалися. Такого ніхто не очікував. Ну подейкував хтось, що начебто Галя зустрічається з кимось. Але з самою зіркою Багатосвіту? Ніхто й гадки не мав, що таке могло статися. Ну трапилося дещо на програмі, але ж то задля рейтингів, а воно он як вийшло!.. Валентина презирливо підібгала губи.

– Розрахуй її, Кіндрате, – веліла вона. – Ти її брав на роботу, ти й звільняй. Нам не потрібні міжсвітові плітки. Хай іде світ за очі. Рушником дорога, скатертиною доля!

Якби можна було б вбивати очима, то Валентина б стратила Галю. Розстріляла без суду та слідства. Такої підстави від шеф-кухарки, подавальниці та барвумен Галі-Криголама вона не очікувала.

– Ходім, – Кіндрат підвівся і почимчикував до кабінету.

Галя мовчки, дивлячись вперед себе, пропливла могутнім криголамом повз отетерілих вже майже колишніх співробітників. Спідниця прошурхотіла хвилями чотирьох океанів.

– Діла-а-а, – тільки й промовив Петрович і тяжко зітхнув.

– А могли б тутечки відзначити весілля, – несміливо почала Оксана. – І весь Багатосвіт би побачив. Безплатна реклама корчми. Це ж перед самим новим роком та Різдвом…

– Якби найняли багато будівельних бригад гномів, то за три місяці впоралися б з апгрейдом. Вони працюють завзято, швидко і якісно. Орків брати не варто, з них не тільки кепські будівельники, а й різнороби. Я більш ніж впевнений, що Галя вже й проєкт замовила у гномів, – видав Антон. – Що скажете, пані Валентино?

Валентина гнівно тарабанила кістлявими пальцями по столу.

– Та йдіть ви всі в сраку! – лайнулася бухгалтерка й схопилася зі стільця, наче їй під те саме місце, в яке вона щойно послала співробітників, шмигонули кропивою.

Галя сиділа в кабінеті Кіндрата. На столі стояв плетений бутель з торішньою слив’янкою. Мариновані сливи-оливи височили гіркою, поряд стояла тарілка з запашною смаженою домашньою ковбасою та солоними огірками. Маленькими, як Галін мізинчик. Дві чарки повні по вінця. Нахабні всюдисущі мошки вже роїлися над слив’янкою.

– Та гори воно все вогнем!.. – корчмар хильнув не цокаючись, немов поминав когось. Захрумтів огірком і поклав у рота кружальце ковбаски.

– І скачи конем, – додала Галя і теж хильнула слив’янки, але закусила маринованою сливою.

Двері гепнули, на порозі стовбичила Валя. Розхристана, наче від залу до кабінету чоловіка відстань не менше кілометра. Валентина підійшла до столу. Галя мовчки налила чарку, та її лишень пригубила.

– Гаразд, – видихнувши сказала Валентина. – Якій відсоток ти хочеш?

– Оце діло! – зрадів Кіндрат і налив собі слив’янки.

– Зась! – скомандувала Валя. Кіндрат зітхнув так, наче образився на весь світ, але до чарки не доторкнувся.

– Тридцять три, – Галя навіть не скривилася, навпаки, ще й поплямкала червоними мов пелюстки маку губами й посмакувала ще однією сливою-оливою.

– Нічого не трісне? – підійняла тоненьку ліву брову Валентина.

– Хіба що в когось дупа від заздрощів, – не залишилася у боргу Галя. Що й казати, а за стільки років роботи вона втомилася від постійних шпильок бухгалтерки.

– А ну припини! – тупнула тоненьким підбором Валентина. – Скільки коштує проєкт?

Шеф-кухарка, подавальниця і барвумен Галя-Криголам з-під лоба дивилась на Валентину. Презирливо. Навіть не так. З огидою. Ось.

– Я звільняюсь, якщо ти забула. Розрахунок я отримала на картку, – вона погладила пухкенькою долонькою невеличку сумочку. – Заяву підписано. Тож, прощавайте. З гномами легше домовитися аніж з вами.

– То ти до гномів йдеш працювати?

– Забула? Вони платять золотом. А праці я не боюся, – Галя виплюнула в долоню кісточку і підійнялася, наливаючи останню чарку. – Ну, будьмо, гей!

Валя стала у дверному отворі, розставивши руки та ноги, наче Спайдермен у стрибку. Еге ж, й досі про нього знімали фільми. Героїв не забувають! Завжди можна придумати нові пригоди людини-павука.

– Не пущу! – заволала Валентина. – Бери її назад! – крикнула вона це вже Кіндрату.

Галя лише закотила очі.

– Припини цей цирк, – процідила вона крізь зуби. – Я вже при всіх почула твою думку. Тобі шкода грошей на квітучу корчму. Тож сиди на сраці рівно, а я…

– Береш участь у кулінарному шоу «Битва на лопатках»! – пролунав за спиною Валентини мелодійний оксамитовий голос, від якого обидві жінки покрилися сиротами. Жодних сумнівів – за спиною Валентини стояв сер Ель Ранго власною персоною.

– На яких ще лопатках? – Галя кліпала очима мов лялька з двадцятого сторіччя.

– На кухарських. А ти на яких думала? Добрий вечір! До речі, що у вас тут відбувається? – він з цікавістю розглядав Валю, яка так і стояла у дверях у розчепірку.

– Та це… Йога! – знайшлась вона й прибрала руки з отвору, посміхнулася і пройшла до кабінету, відсовуючи стілець. – Прошу, сер! – жестом запропонувала бухгалтерка.

– Залюбки, – Ель Ранго всівся на стілець і взяв у свою руку Галіну.

– Ти мені в очі не зазирай! – Галя одним махом відрубала залицяння. – Скажи краще яка битва і на яких лопатках?

– Мені сьогодні передали запрошення, – ельф витяг з кишені блакитний конверт з круглим логотипом – на фоні пательні дві схрещені лопатки. Й напис: «Битва на лопатках».

Галя рішуче вихватила його й відкрила. Каліграфічним почерком на крейдованому папері було написано:

«Панно Галино! Раді повідомити Вам, що Вас запрошено взяти участь у першому кулінарному шоу шеф-кухарів Багатосвіту «Битва на лопатках». Чекаємо на Вас…» Дата стояла завтрашня, час – ополудні. На звороті дрібним друком – умови участі. Галю хитнуло, вона схопилася за серце.

– Що? – Ель Ранго підхопився. – Краплі?

Галя махнула рукою, показуючи на слив’янку. Кіндрат перший збагнув що треба й налив по самісінькі вінця. Галя видохнула, одним духом випила, закусила ковбасою, сливою-оливою, огірком, потім знову ковбасою.

– Ти б поїла, – турботливо пробурмотів ельф. – Мабуть, весь день працюєш голодна.

– Може й так, – погодилась Галя.

Вона пройшла на кухню, за нею кумедно дріботів ельф. Корчма вже працювала у звичному режимі. Кухарки, побачивши сера Ель Ранго, посміхнулися так, наче раптово виграли у лотерею мільйон, до того ж кожна. Ведучий привітався з дівчатами.

– А де ваш колега? – не витримала Оксана, бо ледь не луснула від цікавості.

– Він у готелі. Відпочиває. Дуже важкий тиждень, – абсолютно серйозно відповів ельф.

– Передавайте вітання від нас, – продовжувала посміхатися Оксана. На неї глянула Галя так, що усмішка сповзла з обличчя Оксани мов засмага після приїзду з Азовського моря. – Вибачте, багато роботи. Гарного вечора! – вона тінню прослизнула повз Галю.

Шеф-кухарка, подавальниця і барвумен в одному обличчі дістала велику тацю, налила чотири миски борщу, у кожну поклала по шмату запашної яловичини й по ложці кремової густої сметани, нарізала тоненькими скибочками шпондер копчений на вишневих гілках, поставила горщики з печенею, у глибоку глиняну миску миттю нарізала салат зі свіжих огірків, помідорів, різнокольорового солодкого перцю, зелені, щедро додала підкопчених оливок, колупнула овечого сиру й покришила у салат, потім замислилася і доклала трохи перцю-чілі. Двома ложками перемішала, скропила лимонним соком, додала карамельного дресінгу, витрусила з маленької пляшки краплю ельфійського соусу і полила оливковою олією. Галя ще раз перемішала салат. З холодильника витягла величенький горщик холодного узвару. На другу тацю поставила пампушки з часником – бо який борщ без них? – паляницю і чотири ельфійські булочки. Кинула паперові й лляні серветки, столове приладдя, кухолі, чарки, сіль та перець. Галя була впевнена, що Кіндрат не забуде про слив’янку.

– Ксюхо, через пів години принесеш на віп-веранду чотири горнятка кави. Ми під сливою.

– Угу, – не підіймаючи очей мугикнула Оксана.

– Я допоможу, – запропонував Ель Ранго, намагаючись схопити тацю з їжею, але Галя спокусливо посміхнулася до нього.

– Облиш, ще впустиш. Ти профі в іншому, – вона зашарілася, а сер Ель Ранго облизав губи. – Краще відчини двері.

Вона легко, мов пір’їнки, підхопила таці, а відомий ведучий кинувся відчиняти їй двері. Галя звичним шляхом рухалась до віп-зони. За столом вже сиділи Валентина з Кіндратом. Валентина кусала губи й тарабанила кістлявими пальцями по стільниці. Кіндрат поклав голову на руки, спершись ліктями на стіл.

– Що робити?

– Ти про що? – не зрозуміла дружина.

– Та про цей конкурс! Грець би його вхопив!.. Нащо він їй потрібен? Хто буде працювати?

– Та чого ти драматизуєш? Вона й так начебто звільнилася.

– Без неї корчма не корчма. Згниє. Й Димура нас прокляне, – Кіндрат тричі сплюнув через ліве плече й перехрестився.

– Що ти верзеш? Їй яке діло до нас?

– Вони подружки, – нагадав Кіндрат. – Якби не конкурс…

– Ну, конкурс, ну візьме вона участь, – перебила його жінка. – Навіть якщо не виграє, то що? Краще подумай, що вона хоче відтяти аж тридцять три відсотки від корчми. Ось що повинно тебе турбувати, а не якийсь там конкурс! І припини пиячити!.. – Валя тріснула по руці чоловіка. Той ледь не впустив чарку зі слив’янкою.

– Та відчепися!.. – рявкнув Кіндрат і одним духом видудлив чарку.

З’явилися Галя з сером Ель Ранго. Галя швидко накрила на стіл. Їли мовчки, мов на поминках. Коли принесли каву, сер Ель Ранго обійняв Галю. Вона поклала голову йому на плече й закусила губу. Такої підстави з клятим шоу вона не очікувала. Удар під дих. Краще б ще одного Валеру Вирвидупу знешкодити. Туди, на шоу, такі крутезні специ приїжджають, що за короткий час готують справжні шедеври! До того ж з усього Багатосвіту! А чим вона може здивувати? Першим не витримав Кіндрат.

– Та що ми мовчимо? Чи поховали когось?

– Мене поховали, – зітхнула Галя. – Якщо не піду – ганьба, якщо піду – подвійна ганьба. І де ти взяв це кляте запрошення, – вона відсунулася від ельфа. – Хто тобі його дав?

– На телебаченні, – сер Ель Ранго кліпав очима й не розумів до чого клонить Галя. – Мене зустріли у коридорі й передали конверт. Сказали, що твоя анкета дуже всім сподобалася. Вони пам’ятають тебе з торішнього шоу «Інспектор». Розраховують, що ти їм зробиш рейтинг.

– А звідки вони знають, що ми разом?

Сер Ель Ранго дивився на Галю наче бачив її вперше у житті.

– З соцмережі. Забула?

Він дістав надплаский суперсмарт і знайшов фото, де вони цілуються. Фотографія з його програми «Інспектор» у рамочці у вигляді серця. І допис: «До весілля залишилося…» поряд з ним таймер, який відлічував секунди до їхнього весілля.

– Дідько!.. – лайнулася Галя.

– Ти передумала? – сер Ель Ранго злякано дивився на Галю.

– Тю на тебе!.. – знову лайнулася Галя.

– От і добре, – видихнув ведучий, до якого підскочила маленька русява дівчинка з планшетом.

– Можна автограф? – вона простягнула йому тоненький стилус.

– Звичайно, люба, – посміхнувся сер Ель Ранго. – Як підписати?

– Вероніці-Селесті-Алевтині-Урсулі, – вона щиро й беззубо посміхнулася.

Сер Ель Ранго старанно виписав усі імена дівчинки й додав «Від щирого серця!» Щаслива Вероніка-Селеста-Алевтина-Урсула пострибала до столика батьків, притискаючи до себе планшет з автографом зірки.

– Так що тебе так розсердило, кицюню? – ельф стурбовано взяв за руку Галю.

– Звісно ж, анкета! Я не заповнювала ніяких анкет!

Каву принесла не Ксюха, а Олюня на прізвисько Месенджер. Тому що, що б не почула Олюня, через мить про це вже знав майже весь Київ. Будь-що вона терміново викладала у соцмережі Багатосвіту.

– Що за анкета? – оживилась вона, а віртуальні пальці вже подумки набирали допис.

– На кулінарне шоу, – відповіла Валентина. – Нашу Галю запросили на кулінарне шоу.

– Овва! – Олюня Месенджер вже витягла з кишені суперсмарт і набирала допис одночасно у п’ять соцмереж – людські Пекуча Перчина і Тік-Так, ельфійські Легке Перо та Квітковий Шлях, а також гномську Кірку та Ковадло. – Тепер про тебе знає увесь Багатосвіт!

– Та хто б сумнівався! – Галя глянула на Валентину так, що від неї мала б залишитися жменя попелу. Але на щастя, спопеляти шеф-кухарка, подавальниця та барвумен в одному обличчі не вміла. Тому Валентина лише зіщулилася і схопила чоловіка за руку, шукаючи підтримки.

Кіндрат тільки зітхнув. Від слив’янки його розморило, він куняв і хотів лягти під сливою, щоб ніхто до нього не чіплявся з дурнуватими питаннями та пропозиціями. Але потрібно розв’язати ці кляті питання.

– Що я там буду готувати? У що я буду одягатись? І взагалі, чим я можу здивувати багатосвітське журі? – Галя розмірковувала вголос. – Ти хоч знаєш хто там в журі? – звернулася вона до нареченого.

Той лише знизав плечима.

– Та я якось не цікавився.

Галя відсьорбнула пів горнятка кави й потицяла пальцем у суперсмарті. Коли на екрані з’явилися члени журі, вона ледь не плакала – бо серед шеф-кухарів була магура. Ця істота завжди надає перевагу чоловікам.

– Що з тобою? – занепокоївся ельф.

Галя мовчки простягнула йому суперсмарт і вийшла з-за столу. Вона спустилася вниз до сливи. Вона зірвала з гілки величеньку теплу й соковиту угорку. Тільки-но надкусила, як руки доторкнулися шорсткі грубі пальці. Шеф-кухарка здригнулася і ледь не вдавилася – поряд з нею стояв гном Бор.

– Валайя, дозволь говорити, – попросив гном.

Шматочок сливи застряг у горлі, тому Галя тільки-но кивнула.

– Я дізнався з мережі, що ти береш участь у кулінарному конкурсі.

Галя мовчки їла сливу.

– Серед членів журі – магура. Від її слова багато чого залежить. Імовірно, що вона надасть перевагу чоловіку.

– Дякую за підтримку, – нарешті вичавила з себе шеф-кухарка. – І, до речі, мене підставили, – тихо продовжила вона.

У сутінках почувся шурхіт – до них підійшов сер Ель Ранго.

– Хто ця потвора? – проричав гном. – Я вб’ю його або її!

– І тебе посадять мінімум на двадцять років, – видихнув ельф. – Друже, ти не у своєму вимірі, де вбивство ворога можна виправдати.

– Тільки зраду виправдати не можна, – тихо промовила Галя.

– Клянуся твоїм святим ім’ям, Валайя, я знайду того, хто тебе так безчесно підставив! – вдарив себе могутнім кулаком у груди гном.

– Дякую, але хай йому грець. Справу зроблено. Вороття нема. Що мені робити? – Галя підійняла на ельфа очі повні розпачу. – Коли рік тому ти повинен був приїхати з Вольфиком, то я просто нервувала і знала чим я буду вас частувати. А тут… Зганьблю себе на весь Багатосвіт…

– Подивись на мене, моя прекрасна і відважна Галино! – оксамит, що лився з вуст сера Ель Ранго торкнувся серця шеф-кухарки. – Я впевнений, що ти впораєшся. Ти зможеш здивувати чим завгодно, бо твої руки, – він взяв її долоні й поцілував, – чарівні. Ти у мене така відчайдуха, що утреш носа будь-якому орку. Навіть якщо його прізвище Вирвидупа й він міжнародний злочинець. Ти – найкраща. А я ніколи не помиляюся у жінках.

Галя знітилася. У свої тридцять п’ять вона так і не навчилася приймати компліменти. А на душі одночасно заспівали всі солов’ї Багатосвіту.

– Таке скажеш… – її щік наче торкнулося лагідне вранішнє сонечко.

– Твоя правда, сер Ель Ранго, – підтакнув гном. – Наша Валайя зможе все!

Галя не встигла навіть слова сказати, бо прийшла відьма Димура. Всі замовкли. Одинокий комар, що якогось біса залетів на двір впав у польоті – чи то від переляку, чи то від дії пастки, які висіли й стояли по всій території корчми.

– Вечеронька вам, добродії, – привіталася вона. – А що, хтось помер? Чого пики такі, наче з поминок повернулися?

– Ой, Димуронька, тут таке сталося, – Галя зраділа появі старезній подрузі та як на духу виклала усе й навіть більше.

– Ох ти ж, всратися – не піднятися у вас тут! Галь, а нумо до мене, кину на квасолі, подивимось хто, що і як. А ви, – вона звернулася до чоловіків, – поки почекайте. Хоча, йдіть до хазяїв, переговоріть поки що за розширення. А ми з Галюсею зазирнемо по той бік правди.

Серу Ель Ранго й гному Бору нічого не залишалося, як піднятися до віп-зони. А Димура з Галею вже сиділи у будинку відьми й роздивлялися квасолинки. Для Галі вони були майже однакові, хіба що відрізнялися кольором та розміром.

– Гм… – Димура мовчки вглядалася у квасолинки. Руда прядка волосся вибилася зі складно заплетеної коси. Яскраво-зелені очі сяяли гранатами, а повні губи кривилися, мов відьма побачила погадку сича. – Ця людина поряд з тобою.

– Яка? – Галя не зводила погляду з квасолин.

– Та, яка тебе підставила.

– Їй моє місце потрібне?

– Ні. Їй насрати тобі потрібно. Зганьбити тебе, підставити.

– Навіщо?

– Бо боїться тебе. Бо заздрить. Бо ти крутезна, а це – якась бідося. І, до речі, тарган Мстислав її рук справа, а не конкурентів, як ти думала раніше.

– Отакої… – Галя від інформації отетеріла. А Димура ніколи не брехала. І товаришували вони з першого дня відкриття корчми. Вісім років – це не горобців у стрісі рахувати! – То це вона?

– Я тобі кажу, що людина, а хто – вона чи він, не знаю. На квасолі це не написано. Давай кину карти, подивимося глибше.

Вона змахнула у маленьку лляну торбинку квасолю і дістала колоду карт. Куточки кожної були оздоблені візерунками з чистого срібла, перетасувала й кинула на стіл.

Галя від нетерплячки ледь не підскакувала.

– Ну що там?

– Жінка, – нарешті видихнула Димура. – З тобою працює. Заздрить по-чорному.

– Невже Ксюха? – похнюпилася шеф-кухарка.

– Тут ворожити треба, – абсолютно серйозно сказала Димура. – Але вона тобі не нашкодить. Бо моє замовляння просто так не перебити, – краєчками губ посміхнулася відьма.

– А що мене на цьому клятому шоу чекає?

Відьма поклала в центр карту з жінкою дуже схожою на Галю, тільки волосся зібране у високий кінський хвіст – таку зачіску іноді носить її коханий.

– Дивись, ось ти, – Димура тицьнула пальцем на карту, – ось твій ельф, – вона постукала нігтем по карті з чоловіком. – Те що навколо вас плітки, заздрість і всілякі розмови – то пусте. Так, ось ти на програмі. Там те саме тільки вдесятеро більше. Біля тебе два чоловіки. Один порядний, другий – гівно. А між ними дві жінки. Перша – сувора, але справедлива, друга – звідкілясь тебе знає і вона – така собі цяця. Але розумієш у чому річ, – вона постукала пальцем по карті, – тут ситуація складається так, що все залежить від тебе. Ти в будь-якому випадку переможеш. Навіть якщо зійдеш з дистанції. А випробування цікаве, хоч і запекла боротьба буде, – Димура хитро примружила свої котячі очі. – А якщо дійдеш до кінця, на тебе чекає навіть не суперприз. А те, про що ти й мріяти боїшся!

– Овва, – прошепотіла Галя. – Але мені навіть вдягти нічого.

– Ой, тримайте мене семеро! А твій красунчик тобі нащо? Чкурніть швиденько у його вимір, там допоможуть.

– І то так, – Галя вдячно приклала до термінала картку і ввела суму. У Димури задзижчав телефон – гроші зараховано. – Дякую тобі, Димочко. Піду, бо там, мабуть, вже розгортається битва.