Раді Вас бачити!

Галя йшла коридором павільйону так, наче приїхала у власний туристично-розважальний комплекс повноправною директоркою. За нею ледь поспішав хлопець невідомої раси, мабуть, з паралельного світу, бо очі витрішкуваті жовтогарячі, шкіра майже бузкова і по сім пальців на руках. Хлоп вів перед собою за допомогою дивного пристрою аеровішалку, яка парила над підлогою важкою хмариною, а поряд з нею – величезну червону валізу, яку Галя придбала у Долині велетнів.

Туди вона напхала всього й ще трішки. Окремо в екоторбинці – білизна на тиждень, креми та маски для обличчя та рук і ніг, ельфійські кухонні рукавички, що зверху гумові, а всередині – бавовняні. Тонкі, міцні та ідеальні. Десять кухонних чепчиків. Хоч Галя і планувала заплітати коси, та все одно краще перестрахуватися. Чепчики теж привіз коханий. Вони відрізнялися від товарів HoReCa міцністю, елегантністю і найголовніше – зручністю. Чепчик мов хмаринка оповивав голову й не стискав, як ті, що й досі робили вітчизняні виробники. Сер Ель Ранго, як фея-хрещена, зробив Галі найголовніший подарунок для шеф-кухарки – черевички на низькій ході, які не давали ногам відчувати втому. За що отримав палкий і пристрасний поцілунок.

Ще в одному ящичку – купа спецій та приправ: якісь куплені, а якісь приготовані власноруч. В окремому ящику – трохи закруток у малесеньких баночках, мінібар з деякими напоями й настоянками у сувенірних пляшечках. Різноманітні чаї, трави й маленькі трохи недостиглі пружні виноградини. Навіщо вони їй знадобилися – Галя не знала, але взяла. Про всяк випадок. Хто зна’, а раптово згодяться?

Хлоп штовхнув якісь двері й вони опинилися у величезній просторій гримерні. По обидва боки висіли дзеркала з яскравими лампочками навпроти яких сиділи майбутні учасники шоу. Біля них легкими метеликами пурхали стрункі дівчата різних рас. У Галі запаморочилося у голові, та вона миттєво взяла себе в руки:

– Де моє крісло?

– Тут, мадам, – з яскраво вираженим акцентом відповіла тоненька, мов соломинка дівчина з акваріумом на голові. В ньому плавали якісь яскраві штуки.

– Мадемуазель, – виправила дівчину Галя. – Я ще тільки заручена.

– Ой, вибачте! – переполохалася дівчина й штуки замиготіли. – Цього більше ніколи не повториться, – запевнила вона. – Вибачте, будь ласка, мадемуазель Галина, я забула.

– Прошу, – посміхнулася Галя.

– А я вас знаю! – повернувся до неї малий і кремезний бородатий хлопець з рудою чуприною. – Ви наречена Ель Ранго! – викрикнув він на всю кімнату.

– Сера Ель Ранго, – зауважила цьому крученику Галя і закрутила головою, бо здалося, що кожен присутній накинув оком на коханого.

У величезній гримерці миттєво запанувала тиша.

– Щось не так? – тишу порушила Галіна гримерка, що ледь не тремтіла з переляку: це ж требу було так лопухнутися і не признати переможницю торішнього шоу «Інспектор»!

Галя вдячно посміхнулася до неї.

– Мадемуазель, я хочу перевдягнутися, щоб потім не вимазати одяг.

– Хвилиночку! – дівчина натиснула на стіну біля дзеркала, засвітилася панель з зеленою кнопкою, на яку вже натиснула тендітним пальчиком гримерка. дзеркало зі столиком від’їхали у бік. За ним виявилася невеличка затишна кімната. Як раз для аеровішалки з валізою. Під стінкою стояв зручний м’який диван, а поруч – шафа.

Галя ступила у кімнату, забираючи валізу з аеровішалкою. Двері зачинилися. Галя звернула увагу, що всі чохли пронумеровані. Вона обрала перший, витягла з нього кітель, тоненьку бавовняну майку і штани. На темно-синьому кітелі, як і на лівій штанині – вишиті волошки й колоски пшениці. Тканина настільки приємна на дотик, що не хотілося знімати. А найголовніше – вона не зминалася. Кітель зі штанами – наче щойно випрасували. Все зручно, нічого ніде не тягне. Це не київські ательє, в які потрібно було їздити по декілька разів на примірки. Мабуть, і через сотню століть все залишиться так. Не все ж має бути ідеальним, як в ельфійському світі.

Черевики доповнили образ. Галя була у захваті сама від себе. Вона натиснула на кнопку, яку світилася зеленим вогником біля закритого отвору, двері відчинилися і шеф-кухарка, барвумен і подавальниця в одному обличчі ступила назад у гримерку. Її вмить оточила зграя дронів. Галя лише усміхнулася і всілася в крісло, біля якого тупцювала т сама гримерка. Галя тільки зараз побачила, що у дівчини замість ступень – маленькі срібні копитця. А вся вона – як прозоре блакитне желе. Галя й гадки не мала звідки таке диво. Але гримерка їй подобалася.

– Вам з волосся складну конструкцію робити? – дівчина огорнула Галю пелюшкою навколо шиї.

– Заплетіть, будь ласка, коси й укладіть короною, щоб я могла вдягти шапочку, – Галя поклала на стіл ельфійську шапочку.

– О, яке диво! – дівчина оцінила головний убір.

Пальці гримерки пурхали. Так швидко коси їй навіть Анжела не заплітала! Важку корону з кіс дівчина надійно закріпила на голові й акуратно сховалася під шапочкою. Галя помилувалася собою й залюбки підставила обличчя під пензлики та губки.

– Тільки, будь ласка, так щоб було яскраво і не вульгарно, – попросила Галя.

– Авжеж! Зроблю якнайкраще! – запевнила гримерка.

Галя покірно заплющила очі, а коли гримерка закінчила роботу, Галя видихнула і подивилася на відображення у дзеркалі й скам’яніла. На неї дивилася розмальована лялька. Тіні кольору лісових дзвіночків зі срібними й пудровими відтінками, губи як стиглі черешні у Галіному саду та й щоки – наче хтось дав два ляпаси.

– Це що? – від обурення вона була ладна прикласти дівчину пательнею як орка Вирвидупу.

– Це для телебачення, – виправдовувалася гримерка. Желейні колінця зігнулися і тремтіли, в акваріумі штуки заметушилися мов зграя переполоханих рибок, а копитця постукували по підлозі. Дівчина смикала себе за краєчок фартуха з емблемою шоу «Битва на лопатках». – Ми усіх так фарбуємо, мадам…

– Мадемуазель!..

– Пробачте, пробачте мені, мадемуазель Галя, – залопотала дівчина і додала декілька слів своєю мовою. – Я дуже старалася.

У величезних майже прозорих блакитних очах бриніли сльози.

– От бідося! – Галя вже шкодувала, що нагримала на дівчину. – Ну навіщо ж так яскраво?

– Розумієте, на екрані він не буде таким. Якщо я вас нафарбую нюдово, то вашу красу ніхто не помітить. Там софіти, дуже яскраве світло, тому ми усіх фарбуємо… виразно. Мада… Мадемуазель, я присягаюся, що на екрані ви будете справжньою красунею!

– Як вас звуть?

Гримерка закліпала здивованими очима:

– У мене складне для вас ім’я, тому по-вашому мене звуть Ритою.

– Гарно, – усміхнулася Галя. – Ритусю, мені потрібно забрати дещо з валізи. Чи є у вас пересувна таця? Бажано з декількома полицями.

– Одну хвилиночку! – зраділо видихнула Рита й побігла кудись у глиб гримерки, було чутно лише як цокають її сріблясті копитця.

А до Галі підскочив вертлявий молодик з чуприною схожою на вермішель швидкого приготування. Тонкі пасма понуро звисали, дістаючи кінчика довгого носа. Ще у молодика малися мерзенні вуса, кінчики яких він намагався підкрутити вгору, але рідкі вуса, здавалося за щось мстилися йому і висіли так само понуро, як і чуб. Золоті ґудзики на білосніжному кітелі сяяли так, що Галя незадоволено примружилася, рукою прикриваючи очі. На кишені кітеля з емблемою шоу «Битва на лопатках» тоненьким цвяхом блищав мікрофон. Над головою молодика кружляли три невеличкі, розміром зі сливу з дерева Кіндрата, дрони. Один з них облетів навколо Галі й завис над головою, другий – за правим плечем, а третій – за правим плечем молодика.

– Ми готові! – комусь у простір вигукнув молодик жвавим козлячим голосом. – Вас вітає найзапекліше кулінарне шоу шефів «Битва на лопатках» усіх часів та вимірів і я, її ведучий Жан Турботина! А це – наша учасниця під номером тринадцять – Галина Лагідна!

Десь вдалині почулися оплески та схвальні вигуки.

– Пані Галино…

– Панна, – обірвала Галя ведучого.

– Вибачайте, помилочка вийшла!.. – Жан вишкірився так, наче раптово опинився у кріслі стоматолога, тільки що рота не відкрив. Від вранішніх чорних кіл під очима нічого не залишилося – дівчата попрацювали на славу.

Галя закотила очі. Раніше це шоу вела та сама магура, яка зараз у складі журі. А тепер ось це непорозуміння. Встояти на місці він не міг і крутився як миша в окропі. Ще й махав руками як старезний млин, що стояв за Лисою горою у дядька Гната.

– Так от, панно Галино, наші телеглядачі дуже хочуть ближче з вами познайомитися! Розкажіть про себе.

Галя начепила на обличчя яскраву усмішку.

– Звуть мене Галина Лагідна. Я працюю… – вона замовкла. Бовкнути, що вона вже не працює у закладі – скомпрометувати у першу чергу себе.

– Ми всі знаємо вашу славетну корчму біля Лисої гори. Якщо не помиляюся, вона називається «Самжене&Смажене», чи не так?

– Саме так, – Галя видихнула. І брехати нічого не потрібно. – Я шеф-кухарка, барвумен і подавальниця у цьому закладі.

– Що, проблеми з сервісом? З персоналом? Чи хазяїн жлобко? – брови Жана застрибали кониками над маленькими лисячими очима.

– Мені просто подобається все це.

– І прибирати?

– Я торік власноруч прибрала всю корчму, – погляд Галі поважчав і налився свинцем.

Крутько не зрозумів і продовжив грати з вогнем.

– Тобто, ви хочете сказати, що й унітази драїли? – він вважав, що дуже оригінально покепкував з Галі. Але відповідь шеф-кухарки, барвумен та подавальниці в одному обличчі заставила його заклякнути на місці.

– А у тебе вдома унітаз засраний? – не втрималася Галя і перейшла на «ти». – Чи може його не треба мити, бо з дупи вилітають метелики?

– У мене дома – робот, який прибирає все! – похвалився Жан, але настрій вже було зіпсовано.

– А у нас на той момент робот зламався і не було часу прохолоджуватися. Тому я повторюю, що власноруч прибрала всю корчму. І туалети теж.

– А зараз? – Жан аж пританцьовував від своєї, як йому здавалося, дотепності. – Зараз миєте, чи ваш заклад вже придбав робота-прибиральника?

– Господи, святі вареники, – пробурмотіла Галя. – Слухай сюди, ти, кручений панич! Ти програмою не помилився? Тебе точно призначили вести кулінарне шоу? Може на тебе чекають шоу про ремонт або ще якісь, що стосуються унітазів та іншої сантехніки, га? Вже ж не хлопчик, а всі жарти нижче поясу. Складається враження, що тобі унітази не дають спокою? Та не крутись ти як муха в узварі! Гидко дивитись! – Галя ледь стрималась, щоб не сплюнути, але схаменулася, бо на неї зараз увесь Багатосвіт дивиться.

На мить Жан Турботина закляк. А його попереджали, що Галю поза очі не дарма називають Криголамом.

– Га-га-гаразд, – загиготів як гусак Турботина.

– Що ти загагакав, як той гусак? Гаразд… Та не гаразд, хлопче. У тебе явні проблеми з головою.

Жан Турботина подумки прокляв тридцять разів і Галю, і тих, кому спало на думку запросити її на це шоу. Хотів потролити, а вийшло навпаки. Потрібно якнайшвидше закінчувати розмову та переходити до іншого гравця.

– Ги-ги-ги! Ваш жарт, панно Галино, зараховано! Ми побачимося з вами на знімальному майданчику, – скоромовкою випалив Жан, з полегшенням видихнув і боком, наче краб, посунувся до іншого учасника.

Галя теж видихнула, а Рита підштовхнула до неї аеротацю, підійняла великий палець вгору й пошепки додала:

– Дякую, бо він нас усіх дістав своїми приколами.

– Он воно що, – Галя прикусила губу й прискіпливо подивилася услід ведучому, який вже мавпою скакав біля наступного учасника.