Раді Вас бачити!

– Увага! Запрошуємо всіх учасників шоу на знімальний майданчик! Йдіть по помаранчевій доріжці та дотримуйтесь тиші. Всі свої речі, які знадобляться вам для шоу, можете взяти з собою! Бажаю всім успіху! – пролунало десь згори.

Галя тричі перехрестилася, підштовхнула аеротацю і рушила з гримерної. У коридорі вже був натовп. Галя схрестила на грудях руки, спостерігаючи за учасниками, які прагнули дістатися першими знімального майданчика. Шеф-кухарка, барвумен та подавальниця в одному обличчі вирішила, що без неї шоу не розпочнеться. Вона мужньо чекала допоки натовп не розсмокчеться. А потім останньою вийшла у коридор. На підлозі світилася веселими вогниками помаранчева доріжка, якою Галя не поспішаючи дісталася студії. Там асистенти причепили до її кітеля ґудзик-мікрофон, одразу ж перевірили його й вимкнули, щоб Галя не бовкнула чогось зайвого. А вона могла, бо вже починала дратуватися. Причому на себе, що погодилася на цю аферу. Нащо воно їй здалося? Краще б займалася своїми справами. Он у неї яка мрія – проєкт усього життя! Розважально-туристичний комплекс! Так ні, клята гордість! А як же! Всі почули про те що вона повинна взяти участь, а вона дасть задню? Дзуськи! Викусіть, панове!

Величезна студія зустріла Галю бурхливими оплесками. До неї відразу підлетіли дрони від яких їй захотілося відмахнутися, як від настирливих мух. Галя озирнулася – у величезному павільйоні кругом знімального майданчика височіли трибуни з вболівальниками та народними артистами масових сцен та шоу програм, як їх називали позаочі, які ніде не працювали, а лише ходили по зйомках програм і серіалів. Декому вдавалося зробити кар’єру і він ставав артистом епізодичних сцен. Але удача посміхалася не кожному. А на кулінарні шоу вони дуже любили ходити, бо і їм трошки перепадало з того, що готували учасники. А це, у більшості випадків було смачно.

– …І-і-і учасниця під номером тринадцять – пані Галина Лагідна!.. – рявкнув на весь павільйон Жан Турботина.

– Панна! – гримнула Галя і тупнула зручним черевиком.

Оплески вщухли. Запанувала тиша.

– Звичайно ж, панна! – виправився ведучий і помчав до трибун.

Знімальний майданчик являв собою величезну кухню. Металеві поверхні столів виблискували у сяйві софітів. Галя збилася, коли перераховувала учасників шоу. Та яка різниця? Головне вона твердо запам’ятала – їй потрібно виграти! Будь-що, будь-як. Але вона повністю довіряла передбаченням Димури – все в її руках. А в Димуриних руках зараз Кумуся. На тиждень відьма забрала її до себе.

– Пані та панове! Ми розпочинаємо новий найпекельніший, найцікавіший, найнезвичніший сезон кулінарного шоу «Битва на лопатках»! – оголосив Жан Турботина. – В цьому сезоні у нашому шоу беруть участь… професіонали!..

І понеслося!.. Галя декого знала, про декого чула, а дехто був їй зовсім незнайомий.

– І – солоденьке! Я з превеликим задоволенням хочу представити вам членів нашого вельмишановного багатосвітнього журі! Отже, вітайте бурхливими оплесками! Сер Артюр фон Зібельбах. Сер Артюр – володіє мережею ресторанів «Слоняче око» у галактиці Колесо Брички! У закладах сера Артюра готують усі види м’яса з Багатосвіту! – у колі світла опинився величезний кремезний чолов’яга з чорною гривою волосся ще й усмішкою такою, наче лев роззявив пащу.

– Мадам Мальва Майська. Мадам Мальва протягом десяти років викладає кулінарну естетику у вищих навчальних закладах Багатосвіту!

Галя, побачивши Мальву Майську здригнулася, згадавши один прикрий випадок з минулого. Дванадцять років тому Галя підробляла як домашній кондитер. А ця Мальва виїла їй мозок зубочисткою – мені потрібен колір торта, як ранкова троянда. Галя і гадки не мала якого саме кольору у неї ранкові троянди й попросила скинути рефренс, Мальва скинула. Галя відповіла, що один в один не вийде – екран завжди викривляє зображення. Мальва ледь не тупотіла від гніву – їй потрібен саме такий колір. Галя пів ночі намагалася досягти саме такого відтінку, зіпсувала три кілограми крем-сиру, та колір все одно на пів тону відрізнявся. Галя надіслала фото Мальві, та озвіріла – волала так, начебто їй дверима прибило мізинчик на нозі. Галя відставила суперсмарт від вуха, щоб не чути образливих слів на її адресу. Бо вона за думкою Мальви була незграбною, рукодупою та тупою кондитеркою. Та хіба вона хоч колись стане професіоналом, якщо не може впоратися з такою дрібницею як відтінок? Галя дослухала гнівну промову до кінця і пообіцяла Мальві, що буде так, як та хоче.

А зранку… Зранку прокинулася нова Галя. Саме така, якою вона була зараз: впевнена, рішуча, незалежна. Вона оформила торт, зателефонувала замовниці. Та зажадала, щоб вона внесла торт до зали ресторану без коробки з запаленою свічкою. Саме внесла, а не вивезла на таці. А свічка одна – символічно, щоб загадати бажання і задути. Бо нікому не потрібно знати, скільки їй виповнюється. Але Інтер-Вікі знала про Мальву набагато більше.

Галя зробила замовлення знайомій, яка займалася виготовленням свічок. Та з радістю зробила їй свічку. Галя урочисто внесла торт у залу ресторану, запаливши величезну свічку. Цифри «48» побачили всі. Підходячи до Мальви, Галя навмисне спіткнулася і торт полетів в усміхнене обличчя Мальві, що змінювалось як в уповільненій зйомці на мармизу. «48» приземлилися прямісінько Мальві в руки. Галя підійнялася, обтрусила одяг, загадала бажання, задула свічку, мовчки зверху поставила мішечок з задатком. Вона завчасно заїхала до банку та розміняла суму в монетах по п’ятдесят копійок. І з посмішкою спитала:

– Вибачте, що так незручно вийшло. Задаток перераховувати будете?

Шокована Мальва щось пробурмотіла, але Галя вже йшла до таксі, сяючи як золотий з гномського гаманця. Тоді вона вийшла переможницею. То може ця клята Мальва дізналася де працює Галя і заповнила за неї анкету? Галя кусала губи. От тобі Галочка й підсвинок з хріном! Їж, та не вдавися!

А Жан аж підстрибував від радощів:

– Наступний член журі – пан Марко Войт! Пан Марко знається на кухні всього Багатосвіту! Він найвідоміший спеціаліст з приготування страв з риби та морепродуктів!

Галя зітхнула розглядаючи невеличкого лисуна, який сам нагадував морського окуня – очі величезні, чорні, мов от-от викотяться з орбіт на гладенький і кругленький лоб. Його костюм блищав мов луска золотої рибки, а маленькі пухкі ручки пан Войт склав на пузьку й на всі боки розкланявся. Над носом-бараболею висіли довгі тонкі чорні вуса, а пухкі губи доповнювали його схожість з окунем.

– Вітайте бурхливими оплесками ще одного члена журі містера Орса Хорса! Містер Орс прибув на наші змагання з галактики Хмара Сміт! – у центр майданчика вийшов справжнісінький велетень ще й темний, як ніч. На порослому обличчі виблискували лише сині немов волошки очі та білі зуби. Містер Орс усміхався. Галі дуже хотілося вірити, що від щирого серця, але кров застигала у жилах, коли вона бачила гострі, майже акулячі зуби.

– І наша перлина, наш скарб, наш діамант! Голова журі пані Волеслава Яромудра! – Жан крутився як… Галя звичайно ж підібрала ці слова, але думати про таке на кулінарній програмі не хотілося. Нащо опускатися до рівня цього крутька?

А в центрі знімального майданчика з’явилася невисока статна жінка у короткій спідниці, яка відкривала сильні спортивні ноги. Туніка прикривала маленькі апетитні груди. Русяве волосся зібрано у високий хвіст і заплетене в косу. Дай їй в руки меч та спис – і піде в атаку. Магура. Голова журі.

Дрони кружляли над усім майданчиком бджолиним роєм. Галя ледь стримувалася, щоб не махнути рукою та щоб ці дзижчалки не попадали дідьку в обійми.

Жан підскочив як переляканий заєць до Волеслави й поцілував руку. Галі здалося, чи то магура ледь стрималася, щоб не витерти руку? Мабуть, здалося. Що їй ділити з цим крутьком?

– Стоп! Знято! Перерва на рекламу – десять хвилин! – пролунав згори приємний чоловічий голос. Галя посміхнулася – в її майбутнього чоловіка голос краще.

Галя видихнула, стерла з обличчя усмішку і почала роздивлятися конкурентів. Те що боротьба буде запекла вона ані хвилини не сумнівалася. Тут було орченя, років двадцять, не більше. В цьому віці вони майже всі тупуваті. Нащо йому здалося це шоу? Який з нього профі? Та їй нема до цього аж ніякого діла. Поруч із нею стояв той самий гном з гримерки. Теж замолодий для шефа. Але гноми на відміну від орків були кмітливими. Може й цей дасть фору будь-якому шефові. Гном підморгнув їй:

– Магура більше любить чоловіків. У жінок шансів мало.

– Кухня – це не поле битви… – почала була Галя, та її обірвала тендітна довговуха ельфійка.

– То чого ти сюди приперлася, жінко? Чи думаєш, що захомутала Ель Ранго і все, тобі все можна?

– А ти одна з його фанаток? Вважала, що він обере тебе? – не залишилася у боргу Галя. – То не на того ти накинула оком! Он, – вона кивнула у бік орченя, – ото твій фасон!

Гном заіржав мов кінь.

Ельфійка примружила очі.

– Начувайся, – з холодною посмішкою процідила вона і кінчики її гострих вух затремтіли. – Буде тобі шоу!

– Та ти хоч відбірковий тур пройди! – видала Галя і відвернулася від конкурентки, продовжуючи розглядати конкурсантів.

Молодим цапом стрибав майданчиком смаглявий козлоногий сатир. Роги великі, загнуті. Очі страшні, жовті. Й горять пекельним полум’ям. Та й засмага – наче з пекла вистрибнув, тільки запаху сірки не вистачає. Галя не помітила того як перехрестилася і прошепотіла: «Господи, спаси й збережи!» У корчмі, звичайно ж вона їх бачила, обслуговувала, але так і не звикла до їхньої екзотичної зовнішності. Її жест сатир не залишив без уваги:

– Расистка? – наставляючи на неї круті роги, спитав конкурсант.

– З якого це переляку?

Сатир викотив на неї жовті очі.

– А чого тоді хрестишся?

– Так я молилася, – збрехала Галя. – Перед змаганням. Я завжди так роблю перед роботою.

– А-а-а, – протягнув юнак. – Тоді, вибач. Мир?

– Мир, – видихнула Галина й потиснула широку долоню сатира.

– Я працюю в Іспанії. У ресторані на самому березі Середземного моря. Наш ресторан має дві зірки Мішлен і рукавичку від «Інспектора» – похвалився він.

– А у нас поки що тільки рукавичка, – щиро усміхнулася Галя.

– Поки що?! – очі сатира збільшилися, а зіниці перетворилася на тоненькі ледь помітні палички. – Та ти отримала джекпот у вигляді головного інспектора!

– Думала, не впізнаю? – почулося з-за спини. – Я тобі ніколи не пробачу своєї ганьби!

– Мадам Мальво! – обернулася Галя. – І я дуже рада вас бачити! Як ся маєте? Сподіваюся, що не дуже втомилися. І вам гарної гри!

Галя спостерігала як Мальва виправдовувала своє ім’я і змінювала колір обличчя: білий, жовтий, рожевий, червоний, буряковий, майже чорний. Прям Валіна сестра. Якби не дрони, що веселою та набридливою зграєю кружляли над ними, мадам Мальва б залюбки вчепилася в Галю довгими нігтями, що були дуже схожі на пазурі – довгі, гострі, ще й пофарбовані у срібний колір.

– Усім учасникам шоу – зайняти свої місця згідно з планом! Вам допоможуть асистенти! – пролунало згори. – Тиша в студії!

Голоси замовкли. Невдоволена мадам Мальва почимчикувала на місце, а до Галі підскочила кругленька апетитна гномка в зеленому комбінезоні, на якому була намальована емблема шоу – дві схрещені лопатки на фоні сковорідки.

– Панно Галино, будь ласка, ходім за мною, – вона щиро усміхнулася і відкинула за спину руді довгі коси. На грудях причеплений бейджик «Анраліона».

– Дякую панно Анраліоно, – відгукнулася Галя і, штовхнувши аеротацю, пішла за гномкою.

– Можна просто Ліона, – знову посміхнулася дівчина і на щоках заграли веселі ямочки. – Ви – мій кумир! – з усього серця випалила вона. – Я на вас поставила всю зарплатню.

Галя заклякла.

– Тобто?

– Так у нас тут свій поміжсобойчик, – пошепки поділилася вона новиною. – Ми всі робимо ставки на учасників.

– А якщо я програю? – кліпнула очима спантеличена Галя.

– Хто, ви? Та нізащо! Такі як ви – лишень перемагають! Я десять разів переглядала програму «Інспектор» з вами. Свята Валайя, як ви цього орка приложили…

– Досить теревенити! – обірвав гномку худорлявий високий хлоп з білою пухнастою чуприною. – Зараз почнеться зйомка.

– Ой! – схаменулася Ліона. – Ось ваше місце, панно Галино. Ні пуху ні пера!

– До дідька! – від душі лайнулася Галя. Чорний тоталізатор. Чого їй в житті ще не вистачало – так це ще ось таких пригод. Вона оглянула місце – металевий блискучий стіл, у ньому ж раковина, а зліва – плита з духовою шафою. Кожен учасник за окремим столом. Кожен бачить один одного. Всі столи вишикувані у шаховому порядку. Жоден учасник не заважає іншому.

– На рахунок «один» розпочинаємо зйомку! – знову пролунав вже знайомий голос. – П’ять!..

Галя обернулася – позаду вздовж побудованої павільйонної стіни стояли холодильники з прозорими дверцятами. Всі рецепти промайнули перед очима довжелезним потягом, яким проводили екскурсії сучасним Києвом, і щезли, наче не було.

– Чотири!.. Три!.. Два!.. Один!.. Мотор!.. Екшн!..

Згори пролунали позивні акорди шоу, на екрані, що здавалося висів у повітрі за спинами членів журі, що зручно розташувалися у судейських кріслах, з’явився логотип і назва «Битва на лопатках».

– Ми раді вітати вас на найцікавішому, найзапеклішому, найкращому кулінарному шоу всіх часів та народів «Битва на лопатках»! – заволав не своїм гласом Жан Турботина. – І перше завдання відправить по домівках десять кухарів, які не зможуть вразити вельмишановне журі. Тож, розстарайтеся! У вас рівно дві години, щоб приготувати вашу найкращу фірмову страву! Запускаймо годинник! – в студію виплив величезний пісочний годинник, який перевернув Жан. Пісок тоненькою цівкою посипався вниз.

Галя кинулася до холодильника. Там вона схопила курку, десяток яєць, картоплину, часничину, пучечок салату, ківі, пляшку олії та вершкове масло. Ще їй дістався маленький пакетик з горішками кеш’ю. Отже, котлета по-київськи. Галя вирішила не вигадувати щось незвичне. Одним рухом вона розвернула скатку. З аеротаці на стіл перебралися приправи, спеції часник, стиглі бурштинові виноградини. Таки знадобилися! Ще дістала зелений аґрус і сіль.

Як чорт з табакерки вистрибнув Жан і пританцьовував біля Галі.

– А зараз ми з вами подивимося, чим буде дивувати журі учасниця шоу під номером тринадцять, – застрекотали дрони й закружляли над Галею та Жаном. – Що будете готувати, пані Галино? – він вишкірився на всі тридцять два зуби.

– Якщо не запам’ятаєш, що я панна – приготую тебе. У власному соусі. То як? – спокійно відповіла Галя, дістаючи з шафки ківш та невеличку каструлю.

– Ги-ги-ги! А ви з почуттям гумору, – коником застрибав Турботина.

– Та звідки воно у мене взялося з такою напруженою роботою? – у голосі Галі не було й натяку на гумор, бо це цапеня почало дратувати її.

Жан зблід, на мить замовк і навіть припинив підстрибувати й крутитися. Але у вусі щось пробубоніли в суфлер.

– Поділіться рецептом, панно Галино, – він з сумішшю остраху та презирства подивився на Галю. – Може й нашим глядачам захочеться приготувати подібне?

– Я секретами не ділюся, – Галя посміхнулася так, що Жан затремтів. – Йшов би ти, хлопче й не заважав. Це я ще лагідно прошу, – Галя не звертала уваги на ведучого й розібрала курку.

– Лагідна просить лагідно! – губи Жана знову роз’їхалися у неприродній посмішці. Він автоматично попідіймав кришки на каструлі й ківшу, нахилився до баночок зі спеціями.

Галя лишень закотила очі, ледь стримуючись, щоб не вхопити його за чуба.

– Ці-ка-во, – по складах промугикав Жан. – А ми продовжуємо мандрувати студією…

– І заглядати в каструлі як сорока в маслак! – додала Галя.

Турботина отетерів. Як же йому кортіло висловити все що він думає про нахабнючу Гальку, яку він заочно ще терпіти не міг. І його інтуїція не підвела – Галя просто жахлива жінка. Мало того, що не захоплюється ним, як інші учасники, так ще й в гріш не ставить.

– Шановна…

– Шановний, якщо ти не прибереш свої патли від моїх каструль, я власноруч поголю тобі лоба! – попередила Галина і поставила кулачки на круті боки. – Мені твоя лупа не потрібна.

– У мене немає ніякої лупи! – Жан схопився рукою за чуприну. – Я зараз доведу…

– Дома, над власною каструлею, – відрізала Галя.

Жан підібгав від образи губи й мовчки пострибав до іншого стола учасника. А Галя вже варила бульйон з кісток і відбивала філе. З кожної виноградини вона обережно пінцетом витягла по дві маленькі кістки, а замість них положила кеш’ю. Бульйон зварився, Галя дістала кістки, поклала їх на паперові серветки. З морозилки дістала масло. Трохи подумала й понишпорила по полицях холодильника й зраділа залишку овечого сиру та пучку ароматної кінзи.

Вона кинулася до столу до якого вже поспішала мадам Мальва.

– Чим будете дивувати? – заломила праву брову мадам.

– Котлетою по-київськи, – Галя навіть не повернула голови у її бік, бо саме формувала котлету.

– Гм, не дуже й цікаво, – мадам Мальва зазирнула з-за плеча Галі на стіл, де на кісточці вже була сформована котлетка. – Я чекала від вас чогось екстраординарного. Бо ваша корчма славиться на весь Багатосвіт.

Галі кортіло послати її під три чорти, але розуміла, що мадам Мальва не ведуча цього шоу, а вилетіти з відбіркового туру їй не хотілося. Тому вона удала, що не почула її шпильки.

– Це одна з улюбленіших страв наших відвідувачів. З невеличким секретом, – усміхнулася Галя. – Повірте, вам може це сподобатися.

Вона взяла з таці власний портативний блендер, який придбала з премії за перемогу в програмі «Інспектор».

– Це добре, – скривилася мадам Мальва, – бо у журі ні для кого нема попускань.

Коли котлети відправилися у холодильник, вона приготувала соус. Перебила ківі та аґрус у блендері та перетерла через сито, яке позичила у гнома, що чаклував над шматками баранини. Після того, потерла на дрібній тертці часник, дрібно нарізала кінзу. Перемішала, додала за смаком сіль, чорний молотий перець і краплю лимонного соку. От і знадобилися пляшечки. В одній з них виявилася з концентрованим лимонним соком, який Галя чавила з буревійних лимонів. Їх вона замовляла в одній гномській артілі.

Час непомітно плинув. Галя збила вінчиком яйця, насипала у тарілки борошно й сухарі та дістала охолоджені котлетки. Швиденько обваляла їх у борошні, викупала у збитих яйцях, обваляла у сухарях, потім знову відправила у яйця, та добре витерши руки паперовими рушниками, ще раз обваляла в сухарях та поставила охолоджуватися.

Тим часом ельфійка, з якою перед зйомками ледь не посварилася Галя йшла повз холодильник, в якому лежали котлетки. Ельфійка спостерігала краєчком ока що готує шеф-кухарка, барвумен та подавальниця в одному обличчі Галя-Криголам. І бажання як слід насолити підіймалося океанською хвилею. Тому вона причинила дверцята холодильника й витягнула штепсель з розетки.

Галя й гадки не мала, що ельфійка настільки підступна. Вона смажила у фритюрі картопляне гніздечко. Картоплю вона натерла довгими смужками на тертці, яку й досі називали корейською. П’ять гніздечок відпочивали на рушниках, які вбирали в себе зайвий жир.

Галя краєм ока помітила, як до холодильника, у якому лежали її котлетки кинулася Ліона. Галя вмить опинилася поряд.

– Що сталося? – в її голосі бриніла сталь.

– Хтось дуже не хоче, щоб ви перемогли, – пошепки додала Ліона і вставила у розетку витягнутий штепсель.

Галя ледь стримала емоції. Та не спійманий – не злодій. Вона дістала котлетки, обмацала їх і поставила у морозилку, підморгуючи гномці, яка вже бігла у глибину павільйону.

Галя озирнулася – та всі конкурсанти займалися своїми стравами.

– Я тебе все одно виведу на чисту воду, – пообіцяла Галя сама собі.

На зграю дронів вона вже не звертала уваги.

Після десятихвилинної перерви оголосили, що до кінця залишилося п’ять хвилин. Галя прикрашала страву. На листок салату вона поклала картопляне гніздечко, в середині якого розташувалася котлета по-київськи. Поряд з нею у глиняній мініатюрній розетці – соус з ківі та аґрусу, в який остаточною нотою Галя додала сушену лимонну цедру. Всі п’ять тарілок з приладдям стояли на таці.

Роздався гучний звук дзвона, який сповістив, що час вичерпано. І чого тільки не було на тацях! І м’ясо, і риба, і морепродукти, і салати, і солодощі, і навіть пироги. Галя задерла голову й з гордістю дивилась на свою страву. Коли дійшла її черга, вона схопила тацю і пішла до місця, де стояв презентаційний столик. Галя ледь не перечепилася, але тацю з рук не випустила. Жодна котлетка навіть не поворухнулася. Магура лише ледь підвела куточок губ, а мадам Мальва з прикрістю подивилась на неї, мовляв, шкода, що не впала.

– Презентуйте вашу страву, панно Галино, – звернулася до неї пані Волеслава.

– Я працюю у корчмі «Самжене&Смажене», що розташована біля Лисої гори, – почала Галя. – Спеціалізуюся на українських стравах. Звичайно ж, я б могла спекти найніжніші ельфійські булочки з кремом, приготувати наваристий мисливський гномський суп або неймовірний легкий салат зі смаженими креветками, але… – Галя майстерно витримала паузу. – Навіщо ламати себе, щось вигадувати, якщо я вмію готувати страви, якими захоплюється весь Багатосвіт? До вашої уваги – котлета по-київськи.

– Але ж їх подають гарячими! – зауважив сер Артюр фон Зібельбах.

– Завдяки ельфійському пристрою – котлети й зараз гарячі, – Галя урочисто усміхнулася. Еге ж, під кожною тарілкою лежав срібний п’ятак. Десять таких п’ятаків вона придбала два роки тому, коли відпочивала на курорті. Вони тримали потрібну температуру. Могли при відсутності електрики нагріти воду або підігріти будь-яку страву. Галя їх використовувала саме для цього.

– Я хочу це спробувати! – пан Марко Войт хіба що не підстрибував на місці як Жан.

Галя рознесла страву. Вона із задоволенням спостерігала, як гаряче масло з сиром витікають з котлетки, а всередині залишається виноградина з горішком.

– Який незвичний смак! – похвалив страву пан Войт, вмочуючи вже третій шматок котлети в соус.

– А мені забагато часнику в соусі! – відсунула від себе тарілку мадам Мальва.

– На смак і колір всі фарби різні, – продовжувала усміхатися Галя, хоча серце тріпотіло від пережитих почуттів.

– А мені подобається! – вигукнув містер Орс Хорс.

– Я сподіваюсь, що в наступному турі, коли настане черга м’яса, ви мене здивуєте ще більше, – підбила підсумок пані Волеслава Яромудра. – Я вітаю вас, панно Галино. Ви з гідністю пройшли випробування. Але, дозвольте одне маленьке питання.

– Так! – Галя ледь стримувалася, щоб не застрибати як ведучий шоу.

– Звідки ви дізналися, що я люблю курятину з виноградом?

Галя кліпала очима й безглуздо посміхалася.

– Я не знала, чесне слово. Це був експеримент. Я вперше у житті так приготувала котлету по-київськи.

– Продовжуйте! – щиро порекомендувала магура.