Раді Вас бачити!

Кир

Ніколи ще я не горів так сильно. Ніби фізично, живцем, відчуваючи, як горять всі нутрощі. Ніколи я так сильно не відчував стільки всього до однієї маленької дівчинки.

Хочу взагалі не виходити з квартири, бути постійно з нею. В першу ж ніч, розглядаючи сплячу красуню, я зрозумів, що мені буде складно. У мене так рве дах з самого першого дня, що я і думати забув про Єсенію. Нарешті, я знайшов свій антидот і тепер хоч Сашко не так переймався. Хоча, судячи з тієї нашої розмови, він і не збирався хвилюватися.

По правді, з тієї ночі в клініці, вона мене взагалі не турбує. Не чіпляє. Більше я не вдихаю її запах, не чекаю її посмішки і не реагую всім тілом на її сміх. А ось з Лілі все інакше.

Набагато. Інакше.

Її запах провокує всередині мене голодного, дикого, хижого звіра, який заспокоюється тільки поруч з нею, відчуваючи її тепло. Щоночі я не можу заснути, не залипнувши на неї на годину-другу. Дико не висипався, справами себе завалив, але не приходити в спальню до неї просто не міг. Мені було необхідно її відчувати. Щоб хоч трохи заспокоюватися і вранці не кидатися на неї.

Здається, через те, що я занадто стримувався, намагаючись трохи тверезо думати і жити, я став дуже холодний з нею. Я намагався менше з нею розмовляти, контактувати, боячись її образити своїми бажаннями. Здавалося, що ледве я торкнуся її, більше не зможу зупинитися. До тих пір, поки не буде мій внутрішній демон ситий і задоволений.

Такого, якщо чесно, я не відчував навіть до Єсенії. З нею все було шалено, тоді, кілька років тому. І я занадто її ідеалізував, занадто, правда. Як з'ясувалося, вона не одна така мила, чесна і не у неї однієї такі солодкі губи. Хоч якщо чесно, я і не пам'ятаю смак її губ. Але, щоб ви думали? Я все ще пам'ятаю смак Лілі. І мене накриває сильніше. Адже з якогось переляку друзі ж вирішили, що ми пара? Значить, я на прогулянці занадто часто відволікався на її дзвінкий сміх. Ні, вони теж реагували на своїх дружин, але явно не так жадібно.

Та й плювати на інших, ось правда, сьогодні я в цьому переконався. Сьогодні я завмирав, чуючи сміх або голос Лілі, часто "залипав", втрачав суть розмови, але друзі нічого не говорили. Або я ніяк не видавав себе, або вони зрозуміли, чому я такий загальмований.

А все через неї ж. І це так чудово!

У перший же день, коли я приніс чай, хотів прояснити, хто ми тепер один одному і навіть думав сказати про те, скільки всього я відчуваю поруч з нею, розповісти, як я до неї ставлюся. А вона спочатку вирішила піти, а потім ще й почала плакати.

І вона зрозуміла, що я був закоханий в іншу. В дружину друга! Вона запитала про це прямо, чітко сформулювавши питання.

Проте... Це вже минуле і зараз мені складно саме поруч з нею перебувати. Я мало не втратив її, я покарав винного, її мати поки не сидить, на умовному терміні, але хоч одна спробує зв'язатися з Лілі або якимось чином допомогти чоловікові - і її чекає те ж саме. І вона повинна сказати дякую за те, що я зберіг їм життя.

Лілі, до речі, не дуже й то хотіла знати, як справи у її рідних. Це втішало, це означало, що вона не пробачила і не пробачить. Як взагалі можливо це пробачити, я теж не розумію.

- Ти ще не спиш? - тихенько запитує дівчина за спиною. Я здригаюся і повертаюся, здивовано бачачи Лілі в милій білій піжамі. Так, Сеня постаралася, щоб гардероб дівчини ідеально підходив їй. Вона, немов рентген, відразу зрозуміла, яка Лілі і що їй підійде. Одне тільки плаття, в якому сьогодні гуляла крихітка! Ніби на неї пошили, ідеально сиділо на ній.

- Ні, не сплю, - як завжди, чекав, поки вона засне. Щоб провести по м'якому волоссю, щоб укрити плечі і невагомо торкнутися губами її щоки або чола. - Вже за одинадцяту, зазвичай ти спиш в такий час.

- Так, - дівчина обняла себе за плечі і опустила погляд на босі ноги. - Я хотіла поговорити...

- Уважно слухаю, - хмикаю.

- Я вважаю, що найкраще буде зараз мені виїхати, - знову одне й те саме. Цікаво, тільки, чому вона так прагне віддалитися від мене. Я їй настільки неприємний? Або в чому справа? Забавно тільки те, що у неї це зараз не виходить, як і минулого разу. Бити її я не збираюся, звичайно, але кумедно... З нею точно не буде нудно.

І зараз навіть в очі не дивиться. Нервує дуже. Смикає край піжамної кофти.

- Зараз прямо? - питаю спокійно, хоча і поки впевнений, що обов'язково залишу її будь-яким способом тут.

- Ну, завтра вранці, - дівчина невпевнено піднімає свої очі. Облизує губи, а я смикаюся, сильно стримуючись. Сам хочу їх облизнути.

- Тобі тут не подобається? - цілком нормальне питання. Раз вже вона постійно хоче втекти, може їй не подобається квартира або сусід. Хоч і тут все одно краще, ніж у неї вдома.

- Подобається, - дівчина ковтнула. - Просто, це дуже не зручно. Ти через мене не будуєш своє особисте життя.

Я реготнув. Своє особисте життя я не будував через Єсенії, але точно не через неї. Я, в принципі, хочу, щоб вона була моїм життям. Лілі, тобто.

- Не вигадуй нічого і йди відпочивай.

- Кирило, - дівчина ніяково робить крок вперед. - Будь ласка... Я не хочу тікати чи сваритися з тобою після всього, що ти зробив для мене. Але ж немає великої потреби мені тут перебувати. До того ж, ти завжди зможеш приїжджати раніше додому і ніхто не стане тобі заважати в твоєму ж домі.

Як же вона не права. Звичайно, серцю не накажеш, але у мене є непереборна потреба в її присутності тут. Я не можу знаходитись з нею в одному приміщенні довго, зараз вже відчуваю, що хочу просто притиснути її до себе і щоб вона більше ніколи не говорила про те, що їй потрібно поїхати, або про те, що вона заважає мені. Потрібно або зв'язати себе, або на ділі показати, як вона помиляється.

- Ймовірно, ти вже вже знаєш? Куди поїдеш?

- Не знаю. У мене є трохи грошей, що ти давав... Якщо чесно, я ніколи не жила одна, але... - дівчина покусала губи. - Мені незручно користуватися так довго твоєю добротою.

- Друзі ж допомагають один одному,- так, щось не подобається мені, куди повертає ця розмова. Хмурюся, не розуміючи, як я можу її зупинити.

- Так, але... - дівчина зніяковіла чомусь. - Правда, ми можемо спілкуватися і не заважати один одному...

Та-а, якого біса... Я їй заважаю?

Нервово киваю, випиваю залпом ром і стискаю губи. Якщо я їй заважаю...

- Добре. Допомогти з переїздом?

- У мене не багато речей, дякую, - Лілі посміхнулася. Раптово вона стала більш впевненою і навіть плечі розправила. - Тоді добраніч, Кирило.

Дівчина пішла, а я повернувся знову до вікна.

Раптом приходить усвідомлення того, що вона ніколи не була по-справжньому вільною. Нехай, вона до кінця не усвідомлює, що я знаю про неї більше, ніж вона думає. А я тим часом дам їй шанс відчути свободу, вирішити, як вона хоче жити і що робити далі. Навчається вона на цікаву спеціальність, може, і вийде з неї хороший журналіст. З мене поганий вийшов дипломат і юрист, останні курси я вже працював у Сашко і закривав все за допомогою хабарів. Хоча, з якого боку подивитися... Зараз, займаючись бізнесом, я досить непогано веду переговори.

Засинає вона швидко. Як і зазвичай, спить на спині, розкинувши волосся по подушці і абсолютно в розслабленій позі, закинувши ніжку на ковдру. Красуня навіть не здригається, коли я нахиляюся до неї і торкаюся її щічки губами. Потім носом у волосся, щоб вдихнути її запах. Виникає сильне бажання ще провести долонею по фігурці, запустити під піжаму руки і торкнутися шкіри, зігріти її.

Не хочу її відпускати, але не можу і не відпустити. Це як якесь замкнуте коло, де я постійно згадую про свої потреби, але глушу їх заради неї. Може, відпустити її не така вже й погана ідея? Я ж в будь-який момент можу дізнатися, що з нею, як справи і де живе.

Та й досить, врешті-решт, вести себе як підліток. Ми повернемося обов'язково до цих розмов.

Просто пізніше.

Спускаючись, я розумію, що все ж дуже мало знаю про неї. Точніше, про неї саму, а не про її життя. Мені відомо, що вона дуже ніжна і м'яка характером, що дуже обов'язкова і не кинула університет, хоча і було складно поєднувати все разом.

Але я не знаю, що вона любить, як мріяла жити і ким хоче бути. Розумію, що мріяти в тих умовах було складно, та й виживати такому ласкавому кошеняті теж. Але тепер у неї є шанс почати нове життя, і я сподіваюся, що ніяких підтекстів вона не бачить в моїх словах або вчинках. Нехай думає що хоче, нехай думає, що я люблю Єсенію і мучуся від нерозділеного кохання. Поки вона буде в цьому впевнена, я зроблю так, щоб вона ні про кого більше не могла думати. Я впевнений, що моя чарівність і симпатичне личко зроблять свою справу.

Нехай буде впевнена в тому, що я допомагаю їй через те, що ми товаришуємо. Нехай вважає, що я нічого до неї не відчуваю. Так вона навіть не помітить, що я стану для неї всім світом і вже тоді... Я зможу зробити її найщасливішою дівчинкою на світі.

Вранці я встав перший, але і вона довго не спала. Ледве вона зібрала свої речі, спустилася вниз і здивовано помітила мене.

- Доброго ранку. Вже прокинувся?

- Ага, прокинувся. Вирішив тебе все ж відвезти, - посміхаюся. - Ти знаєш, куди тобі потрібно?

- Так, я підшукала вчора зйомну квартиру. Я не повернусь додому, це точно...

- І правильно, - киваю. Потім підходжу до неї і простягаю коробочку з новим телефоном. Маленька здивовано подивилась вгору, на мене.

- Навіщо?

- Твій телефон старий і був розбитий тоді. Хотів ще раніше віддати, але зараз вдалий привід. Будь завжди на зв'язку зі своїм єдиним другом, - посміхаюся. Вона не бачить, чи що, як сильно мені подобається? Або що я дивлюся на неї постійно? Хм...

- Добре, - дівчина кивнула. - Мабуть, у мене ще з'являться подруги, вчора Єсенія ж запрошувала мене з ними розважитись...

- Це ж добре, - я посміхнувся. - Я їм всім довіряю, але ти багато не пий, раптом що.

- Я і так багато не п'ю, - дівчина посміялася, а всередині мене все потепліло від цього звуку.

Загалом, я її відвіз. Перевірив, що хозяйка квартири дуже навіть не погана, що район набагато ближче до центру і що ціна взагалі прийнятна. І залишив її одну, чудово розуміючи, що скоро я заберу її назад.

Просто їй потрібен час. Відійти, звикнути, подружитися з Єсенією, Женею, Дашею і Мирославою.

Нарешті, всі мужики при дівчатах. Навіть я, хоч і все ще не однозначно.

Тільки ця думка змушує мене посміхатися.

Я просто не дам їй відійти і відпочити від мене. Адже з нею я можу бути наполегливим, можу дбати про неї, навіть на друге побачення запросити, але пізніше. Нехай відпочине від минулих подій, нехай ранки заживуть. І фізично, і морально.

А чекати занадто довго не довелося, на щастя!

Приблизно через три тижні ми з друзями засіли в кабінеті мого клубу з кальянчиком, ромом, який Віт привіз з відпустки - відразу ящик, знаючи наші апетити - і вечір був навіть трохи нуднуватим. Ні, ром був смачний, пряний і дуже міцний, кальян вставив гарненько і ми обговорювали нагальні питання і актуальні новини на робочому і особистому фронтах. Насправді, звичайні чоловічі розмови. Ми рідко обговорювали своїх половинок, чоловіки взагалі рідко в компанії собі подібних говорять про якісь дурниці. Хоча, може це у мене таке коло спілкування і нам все одно де, як і коли говорити про справи. У звичайному ритмі життя ми рідко бачимося. Напившись, не так вже й часто приходить в голову покататися містом, дунути або щось в цьому роді. Так, я, напившись, поїхав на бої без правил, не думаючи про наслідки... Але ви навіть не уявляєте як адекватного мужика зупиняє думка, що у нього є в цьому світі дівчинка (у випадку моїх друзів ще й крихітні малюки), для якої він повинен стати опорою і захистом.

Та й ви часто бачили в нічних клубах одружених? Я ось рідко, і тільки тоді, коли ми їдемо забирати їхніх дружин.

Загалом, вечір проходив звичайно. Почали з обговорення смаку і ноток післясмаку рому і продовжили про нові проекти... Поки Сашко не розблокував телефон і не підскочив, дивуючи всіх нас:

- Херасе, ось це називається "поїдемо, вина вип’ємо з сестрою"! - друг показує чат з Єсенією, де фотографія п'ятьох дівчат-красунь, одягнених так привабливо і п'янко, особливо найскромніша з них, що я навіть не зрозумів, що це сказав:

- Ми їдемо туди! - від передчуття не тільки у мене загорілися очі.

І похер, що зіпсуємо дівич-вечір. З них ніхто заміж не збирався, принаймні, четверо дівчаток точно! Льоша з Женею просто розписалися вдруге без урочистостей.

Я хочу особисто бачити її в цьому короткому платті і п'яненьку!