Раді Вас бачити!

Кир

Я вважав, що більше ніколи не буду їхати цілеспрямовано для вбивства. Що взагалі більше ніколи не повернуся в ті часи.

До зустрічі з Сашею, я ніколи і нікого не вбивав. Так, дуже часто брав участь в бійках, навіть любив це, займався трохи боксом, потім боями... Все це було по малолітству і особливо ніколи не думав займатися спортом серйозно. Випустив пар не де-небудь за гаражами, або на рингу, і жив далі. Мати була задоволена, що її син не займається брудними справами. Я мав гарне тіло, як бонус, і через це ніколи не знав проблем в пошуку коханок. Одного разу, ділився з Єсенією своїм першим досвідом з однокласницею. Ох, як я після неї любив оральний секс - неможливо уявити! Без нього довгий час навіть не міг збудитися.

Потім потрапив до Саші. Випадково. Майже.

У мене захворіла мати. Не так, щоб смертельно. Але так як вона єдина рідна людина, я готовий був гризти землю і робити все, що скажуть, аби вона була здорова.

Пішов заробляти боями і в першу ж ніч Сашко запропонував мені спробувати працювати з ним. Того вечора я зустрів його вперше, а він час від часу відпочивав в подібних місцях. Побачивши мене і зробивши ставку на мою перемогу просто тому, що був гарний настрій, він отримав ввідданого і вірного союзника, який назавжди запам’ятав його доброту. Його прізвище звучало не один рік гучно на все місто і те, що це не просто схоже прізвище я одразу здогадався. Ігнатови славилися впевненістю в собі і синіми очима.

Впевненості в молодому хлопцеві, на два роки всього старшого за мене, іскрилася з усіх щілин, а бажання трахати все, що рухається збіглося з моїм. І ставши його помічником, я отримав доступ до елітних повій і до багато чого іншого. Тож, перші місяці відривався на повну, ледь переконався, що мама в Німеччині і все у неї добре. Потім вона вирішила там залишитися жити та іноді прилітає тепер до мене. Звичайно, вона не знала, чим і як я заробляв на життя.

Потім з'явилася Єсенія. Через кілька місяців після їхного весілля Саша, за допомогою брата, інсценував свою смерть. Цілий рік повністю іншого життя. Дівчина зберігала вірність мертвому чоловікові, змінювалася на очах, утримувала бізнес. Звичайно, я багато чому її навчив, чого сам навчився від Саші, але Єсенія вела трохи іншу політику. Багато з тих хто не рахувався з нею, отримували за це. І якщо спочатку я думав, що у неї нічого не вийде, то коли з'явився Саша з новим обличчям, мені було не зрозуміло, як він знову стане біля керма.

А він і не став.

Він просто передав ці клуби мені, а всі проблеми повісив на нових молодих хлопців. Можливо, з нас ніколи не витягнути це бажання скинути негатив за допомогою чужого болю, але я впевнений, що заради жінки, заради дітей від неї, можливо змінити весь світ. Заробити брудні гроші і жити розкошуючи.

Все краще, ніж просто сидіти і скиглити, що всі погані. Що ніхто не дає тобі просто так мільйони.

Так ось.

Я вбивав. Коли збився з рахунку, зрозумів, що це легше, ніж можна уявити. Особливо, якщо перед тобою якась гнида, яка ґвалтувала дитину, або била жінку. Або будь-яка інша грішна душа.

Всі ми грішні, звичайно. Але, думаю, суть я вже передав.

Ми ніколи не робили щось просто так. І багато часу вели бізнес - акції компаній у обох моїх колишніх начальників, спочатку Саши, а потім Єсенії, ніхто не відміняв. Зараз я практично добропорядний громадянин з бізнесом і повністю чистий перед законом. Хоч і обійти його мені або моїм друзям - раз плюнути. Але ми намагаємося уникати цього.

Правда, не сьогодні.

Зупинившись біля будинку Лілії, я вийшов на вулицю і, спершись об машину спиною, подивився на четвертий поверх. У відкритих вікнах квартири було чути переполох.

- Ну і райончик, - Саня хмикає, підійшовши і притулившись лопатками до автомобіля.

- Я жив у приблизно такому ж районі, - відповідаю, посміхнувшись.

- Правда? - Льоша здивувався. Хоч і прості вони, незважаючи на те, що виросли інакше, але іноді таке проскакує. Забавно.

- Так. До того, як став помічником Саші, - киваю. - Відразу відвіз матір до Німеччини, сам жив у орендованій квартирі довго, - неголосно розповідаю.

- Дивно, які хороші люди тут трапляються, - Льоша похитав головою.

- Єсенія з Женею теж, як би, не в центрі жили, забув? - Саша хмикнув. - Добре, що ми їх забрали.

- Так, звичайно, - Льоша киває. - Просто, шкода, що багато нормальних людей застрягають у цьому...

- Як одного разу сказав Кир моїй дружині - всім не допоможеш, - Саша трохи цинічно знизав плечима. Я кивнув, погоджуючись і думаючи, що саме хочу зробити. І, трохи поміркувавши в мовчанні, я неголосно запитав:

- Вбити її батька занадто просто, правда?

- Занадто. Посади його без права застави, на довічне, - сказав Саша, зрозумівши, що я питаю його. - Викликати? - друг дістав телефон з кишені.

- Так, тільки я хочу подивитися спочатку на нього, - відповідаю. - Привітатися хочу. - Телефон не останніх людей в поліції і прокуратурі у мене самого є, але нехай він дзвонить, раз сам запропонував.

Ми з Городом йдемо в під'їзд, поки Саша дзвонить. Він зайде, ледве завершить, я точно це знаю.

На поверсі галасно. Двері в квартиру відчинені, срач по коридору, від неприємного запаху ледь не вивертає, а амбре від паленої горілки душить горло. На кухні дивна картина.

Сидять дві жінки за столом. Одна плаче, інша, явно ледь проспавшись, розповідає дільничному про те, що було вчора. Слова через хрипкий голос ледь були зрозумілі.

- Ви хто такі? - зліва запитує чоловічий голос і я різко повертаюся.

Мужик в брудному домашньому одязі - майці і штанях, на яких бурі і якісь ще плями. На руках видніється засохла кров і у мене опускається повільно шторка. Я смикаюся. Всього один удар і він летить в стіну, тримаючись за ніс. Крик піднімає такий, що дільничний вилітає до нас, витягнувши пістолет. Стискає мої руки за спиною, але ж я універсальний солдат, правда? Швидко вирвався, направив його іграшку йому в голову. Льоша встав на порозі кухні, діставши свій іменний пістолет, щоб жінки не втекли. Досвід стрільби у нього добрий і з різної зброї.

А мужик, зрозумівши, що відбувається якась хрінь, яка йому не подобається, різко прослизнув в коридор. Я тільки встигаю заматюкатись, а в наступний момент бачу, як він летить назад, а Саша зачиняє двері.

- Бачу, ти вже привітався, - Ігнатов усміхнувся.

Я відпускаю дільничного і, все ще тримаючи його на мушці, запитую:

- Ти навіщо сюди приїхав?

- Пропала дівчина... Викликали... - хлопець явно мало не обіссався, а я хмикаю. Молодий ще. Видно, ледь випустився з академії.

- Тобто, ти береш свідчення у тих, хто мало не вбив невинну дівчину? - перепитав я. - Дивись! - я головою його тицьнув у штани мужика, який був під прицілом Сані. - У нього кров! І я можу відразу сказати, чия вона!

- Хто ви взагалі такі?! - вереск жінки з кухні ріже вухо. - У мене дочка пропала!

- Якщо ви від Гоги, то я борг скоро погашу! - прокричав мужик з підлоги, злякано дивлячись то на мене, то на Сашка.

Я посміхаюся, дивлячись на друга. Старий друг Горяїнов Гоша і тут відомий!

- Ні, мужик, танцюй! - сміється Саша. - До тебе завітав сам пан Ігнатов і його друг Добровольський, - він присів. Мужик, судячи з подиву на обличчі, впізнав його. Ковтнув.

- Так ви ж не працюєте... Більше...

- Так, вірно. А у тебе більше немає доньки, - вимовляю я, нахиляючи голову. - Якщо тобі, дауну, не зрозуміло, як складно одній маленькій дівчинці вигрібати твоє лайно, то і донька тобі не потрібна, - я б'ю його по ногах, кровожерливо посміхаючись, чуючи хрускіт кістки. - За що ти її так побив? - змушую його замовкнути, беру за шию. Друзі не лізуть з допомогою, або щоб відтягнути мене. Розуміють, що я дуже добре контролюю себе.

- За те, що вона пішла з дому! На всю ніч! - мужик захрипів.

Я чую, як піднімаються люди на поверх. На всю квартиру лунає неприємний дзвінок у двері. Саша йде відкривати, а я стискаю шию батька Лілі.

- Запам'ятай мене гарненько, мужик. Кожен день на нарах пам'ятай, хто тебе посадив. Щогодини пам'ятай, хто не пошкодував часу і грошей, щоб зробити твоє життя до кінця днів нестерпним. Повір, тебе чекають десятки років пекла. І покінчити життя самогубством ти не зможеш. Я тобі обіцяю.

Відпускаю його, вдаривши потилицею об стіну і випрямляюся. Поки всіх забирають озброєні специ, я заходжу у ванну. Або те, що було колись ванною.

Там доказів до біса. Вся маленька кімната в закривавлений речах, я підозрюю, що Лілі тут переодягалася в чисті речі, а щоб полегшити собі біль, ще й перев'язувала рани старими ганчірками. Моя маленька смілива дівчинка цього не заслужила.

Потім мовчки йду в одну з кімнат. Бачу на килимі біля вікна велику калюжу крові, що трохи підсохла. На підлозі кухонний ніж, з кров'ю теж. Проходжу до вікна, де бачу на підвіконні відбитки маленьких пальчиків. Здається, це була кімната Лілі. Маленька, трохи затишніше, ніж вся інша квартира і з допотопним ноутбуком на столі. Там же кілька книг класичних творів. Тут було не так брудно, як по всій квартирі, крім свіжих плям. Я стискаю в кулак долоню, розуміючи, як ми схожі з нею. Мій рідний батько не кращий за це. На щастя, сім років тому він помер у в'язниці. А ми з матір'ю отримали свободу і хороше життя ще раніше, ніж його посадили.

- Йдемо звідси, Кир.

Я повертаюся, бачу на порозі Сашу.

- Тут вона жила. Вона не заслуговує такого ставлення.

- Не заслуговує. Але їй дуже пощастило потрапити до тебе на роботу, - Саша підходить до мене, міцно обіймає. - І повір, ти отримаєш від неї набагато більше, ніж віддаси. Матеріальне благополуччя - лише малі крихти, хоч і неймовірно значні.

- Так, я знаю це, - киваю. Відходжу і посміхаюся трохи. - Ти пробач мене. Я тільки зараз почав приходити до тями...

- Розумію, - Саша відповів. - Поїхали, дізнаємося, скільки він винен цьому Гоші.

- Поїхали, - киваю.

Це вийшла сама безглузда справа з усіх, що у нас була. Я вперше не міг думати тверезо, вперше з нами був Льоша і вперше Саша заспокоював мене, якщо це можна так назвати.