Раді Вас бачити!

Лілі

Мені було максимально ніяково перебувати поруч з цими дівчатами. Я не могла підтримати жодну тему чи ж то про відпочинок за кордоном, чи нову колекцію відомих брендів. Так ще й найприємнішу дівчину з компанії, на мій скромний погляд, Мирославу, постійно відволікала Ольга. А також Єсенію, яка своїм минулим мене непокоїла.

Насправді, всі вони були приємними і м'якими, ніяк не намагалися мене розговорити, зрозумівши, що мені нічого розповідати. Я і стояла з ними, слухаючи справді цікаві, розмови таких красивих людей. Вони розповідали цікаво і не забували про мене, я не відчувала зневаги або чогось подібного, тільки трохи, від Ольги. Судячи з усього, вона не тільки мені не сподобалася.

Мені було дуже ніяково ще й тому, що я явно виглядала на їхньому тлі інакше. Дівчата були такими природними в своїх красивих сукнях, а я боялася забруднити свій одяг, випити зайве шампанське, сказати щось не те і не так. Стискала клатчик, де був мій телефон, пудра і гребінець, й дуже хотіла швидше втекти.

Хоча тут добре. Сюди не долітають проблеми, які у мене постійно трапляються. Тут немов інший світ-щасливий, безпечний, радісний. Шампанське не таке неприємне, як на моєму випускному. Точніше, воно зовсім не противне, а зі смаком ягід і трохи солодкувате. Дівчата, спілкуючись поруч, не роблять вигляд, що мене немає, ловлять мої посмішки своїми і я реально слухаю їх, сміюся - то з незграбного вчинку чоловіка однієї з дівчат, то через кумедні ситуацій з дітьми або тваринами. Всі дівчата були добрими, це дуже помітно, але Ольга трохи бентежила. Вона якраз робила вигляд, немов мене немає і навіть не дивилася в мою сторону, за те дуже багато спілкувалася з Єсенією і Дариною.

Вигадавши невелику паузу, я обережно торкнулася плеча Мирослави і запитала:

- А не підкажеш, де тут туалет?

Ледь не звернулася на «ви», але вчасно зорієнтувалася. Дівчина добродушно киває:

- Ой, я теж хочу припудрити носик. Йдемо, покажу, маленька, - дівчина з посмішкою вказала в сторону і з нами йде ще Єсенія.

Ледве ми заходимо, інша групка дівчат виходить. Я відразу йду в кабінку, але прекрасно чую дівчат:

- Як же вона дістала. Чому, якщо Льоша одружився на такій, я повинна тримати обличчя і не висловити все, що про неї думаю? - це голос Єсенії.

- Ми з тобою це можемо зробити і чоловіки все прекрасно розуміють, але... Це ж справа Города і твоєї сестри, - вимовляє серйозно Мирослава.

- Ось і даремно, що не влізла, знала б зараз напевно, що тоді сталося, - роздратована Єсенія змушувала внутрішньо насторожитися. Я обережно поправляю кожну складочку комбеза і виходжу до дівчат.

- Вибач, це ми про Олю, - Єсенія бачить мене в дзеркалі і поправляє своє красиве світле волосся. - До неї, Льоша, чоловік її, був одружений на моїй сестрі і я досі не можу звикнути, хоча минув час, - не знаю, навіщо вона виправдовується, але я з розумінням киваю і посміхаюся.

- Якщо вони любили один одного, то це ще більш дивно, я розумію, - споліскую руки теплою водою і дивлюся в дзеркало. Не вірю, що ця сіроока брюнетка - я. Виглядаю дуже добре, краще, ніж будь-коли і мені подобається бути такою красивою.

- Ви з Кіром довго зустрічаєтеся? Раніше він нікого не знайомив з нами...

- Недовго, - ухиляюся від відповіді, але обидві дівчини і не намагаються дізнатися більше. Замість цього, Єсенія посміхнулася:

- Я дуже щаслива, що він сьогодні не один. Він занадто багато для мене означає, на рівні з моїм чоловіком. Він не раз рятував мене... Він дуже хороша людина, - несподівано каже вона, а я здивовано ковтнула. - Що б не писали ЗМІ, - додає обережно і з лукавою посмішкою Єсенія, а я киваю. Мирослава погладила мене по плечах.

- Ти її ще налякаєш, Сень, - дівчина приобняла і, глянувши в дзеркалі на мене, посміхнулася. - Але вона права. Ти переконаєшся, маленька.

- По правді, я... Все сталося так швидко, що я... - грати навіть нічого не потрібно. Мені приємно, як вони ставляться до мене, і від цього хочу плакати. До мене ніхто не ставився так ласкаво.

- Значить, все не дарма. Він же подобається тобі?

Я киваю, взагалі не збрехавши. Звичайно, Кирило мені подобається, він же... Такий...

Коли ми повернулися до Дарини і Ольги, там були і чоловіки. Вони всі були трохи веселі, але не п'яні, просто з хорошим настроєм. Ледве я переглянулася з Кирилом, несподівано почалася повільна музика і моїх нових знайомих закрутили в танці їхні чоловіки. Кирило не став відставати: зловив мою руку, притиснув м'яко до себе, змушуючи знову дихати його теплом і поклав другу руку на поперек.

- Як справи? - він посміхнувся, питаючи неголосно.

- Добре, - мимоволі ніяковію під його палаючим поглядом. Поруч танцюють його друзі з дівчатами. Дружинами, точніше.

- Ти не зомліла від хвилювання або сорому, значить все і правда добре, - чоловік кладе мою долоню, яку стискав, собі на плече. І, піднімаючи його, нахилився до мене. - Знаєш, що сказали Оля і Дашка?

- Що? - прошепотіла питання. Його дихання я відчуваю губами і це здається занадто інтимно. А навколо багато людей.

- Що ти або занадто схвильована, або я тобі добре заплатив, - сміється весело і тихо, а я здивовано шукаю в парах Олю або Дашу. - Як чітко, правда? - чоловік видихає це мені прямо в вухо і я здригаюся.

- Припини... - нервово повертаюся, але опиняюся в міліметрі від його губ. - Будь ласка...

- Ми домовилися на повну роль пари... А чоловік може поцілувати свою дівчину...

Я різко вириваюся і мовчки біжу на вихід. Не подивившись навіть на нього, прекрасно розуміючи, як це ніяково для нього. Що я повинна бути більш відкритою з ним на публіці, грати закохану... Але грати нічого не потрібно і це ще складніше, тому що він манить мене, буквально божеволію і мало не поцілувалася з ним... Я дуже хочу, але...

На вулиці я здригнулась від холоду і дістала телефон, щоб... Не знаю, тікати від нього я не хотіла навіть в танці, але повернутися теж дивно... Я болісно кусаю губу і обіймаю себе за плечі.

Через секунду на них лягає чоловічий піджак. Звісно що, запах я впізнаю і ніяково повертаюся до абсолютно спокійного Кирила. Він не злиться, але явно не розуміє, навіщо я так вчинила. І не встигає нічого запитати:

- Кир! Все нормально? - до нас підходять Саша і Єсенія. Чоловік теж ділиться своїм піджаком з дружиною.

- Все добре, просто...

- Мені стало душно, все нормально, - допомагаю йому збрехати. І помічаю, як здригнулися його пальці на моєму плечі. А може, Кирило закоханий саме в неї, в Єсенію? Це цілком зрозуміло, хоч і зовсім не моя справа.

- Так, розумію, гостей багато, душно, а офіціанти зовсім не стежать... Піду-ка...

- Вгамуйся, - ніжно зупиняє Єсенію чоловік і дивиться на мене дуже уважно, повністю оглядає, а потім переводить погляд на Кирила. - Радий, що ти прийшов не один.

- Ти це говорив. Дякую. Гарного вечора. Побачимося через кілька днів.

Кирило потискує руку друга і коротко цілує тильну сторону долоні Єсенії. А Олександр чемно торкається губами моєї руки. Його дружина обіймає мене.

Коли підходимо до автомобіля, Кирило дуже несподівано відпускає свого водія, давши йому кілька купюр. Потім обходить свій джип і відкриває мені двері на переднє сидіння. Я обережно сідаю, ні на секунду не боячись його. Поки що. Чому я впевнена в ньому, не знаю, але ледь він сідає за кермо і заводить машину, я прикриваю очі і розумію... Я провалила все, що можна провалити.

Звільнить, напевно, або змусить відпрацьовувати гроші, а потім вижене.

Я обережно дивлюся на нього в профіль і повільно паморочиться голова. Він ідеальний, красивий і впевнений. Тримає кермо однією рукою, другою водить по губах, задумливо дивлячись вперед, не забуваючи стежити за знаками і світлофорами. Все ще приємно пахне, все ще обіймає його тепло від піджака. Я хочу плакати, адже розумію, що це кінець... Ну, хто захоче терпіти дівчину, яка не змогла впоратися з таким простим завданням?

Він заїжджає по дорозі в якийсь магазин, залишивши мене в машині. І знову їдемо.

Коли ми залишаємо межі міста, окружну, я починаю дрібно тремтіти. Я ж знаю про нього багато і тепер стали миготіти перед очима картинки, в стилі улюбленого батьківського «Бандитського Петербурга» або «Бригади». Я нервово стискаюся на сидінні, сльози самі собою потекли по щоках.

Особливо, коли велика машина звернула на грунтову дорогу і, ще хвилин п'ять рухаючись повільно по бездоріжжю, зупинилася. Я заціпеніла від страху, стискаючи тканину дорогого піджака і обережно глянула на Кирила.

Він помічає мої сльози і різко напружується:

- Лілі, ти чого це плачеш? - не розуміє він. Хмуриться, немов не хоче вбити мене тут. Я мимоволі смикаюся від його пальців, які тягнуться до моїх щік, тремчу всім тілом і ледве можу дихати.

- Будь ласка...

- Так-так, стій... Не розумію, що все ж сталося? Я образив тебе в ресторані? - чоловік здивовано дивиться на мене.

- Ви... Ви... Кирило Маратович, будь ласка, я все виправлю... Просто не потрібно, благаю вас... - шепочу беззв'язно тремтячими губами. Чоловік хмуриться.

- Та-а-ак! - йому явно набридають мої сльози і він ловить моє обличчя долонями. - Заспокойся. Чуєш? Лілі, будь ласка, заспокойся!

Він дає мені води, яку жадібно п'ю і трохи приходжу в себе. Чоловік теж випиває.

- А тепер, спочатку. Що ти виправиш?

- Я все зіпсувала, поводилася не так, як потрібно... - я дивлюся на свої пальці, які стискають маленьку сумочку. - Зрозумійте, я вперше в такому ресторані, в такій компанії... Я б хотіла все виправити, але не знаю як... Будь ласка, дайте мені ще один шанс...

- Хм... - Кирило вислуховує мене. - Тобто, ти плакала, тому що... Погано зіграла роль моєї дівчини?

- Ну, ви ж тому хочете... Тут... Ну, вбити... - я зацьковано дивлюся на чоловіка.

- Що? - охренів, здається, абсолютно щиро Кирило, моргнув, незрячим поглядом дивлячись на мене і мовчки відкинувся на спинку крісла. Реготнув. - Ти помиляєшся, крихітко, я не хочу тебе вбити.

- Правда? - я з надією дивлюся на нього і він посміхнувся:

- Еге ж. Ти можеш вважати інакше, але зіграла ти дуже добре. Я вирішив привезти тебе сюди, де відкривається гарний краєвид на місто... А мене прийняли за вбивцю...

Він тихо сміється, хитаючи головою. Я випрямляюся і дійсно через лобове скло бачу нічне місто перед собою. Воно горить мільйоном вогнів, розкидане на багато кілометрів вперед, до самого горизонту і це виглядає неймовірно.

- Як красиво... - тихенько прошепотіла я. - Вибачте...

- Нічого, все розумію, - кивнув він, глянувши знову на мене. - Я б і не те подумав, будь таким же слабким і милим. Єдине, що потрібно все ж було зробити - це поцілувати мене, щоб ні у кого не було питань. Ми це спишемо на... Твою невинну і ніжну натуру, нічого.

- Просто... - я навіть спину розслабила, кусаю губи, але наважуюся зізнатися. - Я ніколи не цілувалася ще.

Чоловік здивовано завмер. Округлив очі, кумедно підняв брови.

- Серйозно, чи що?

- Ну, так, - знизую плечима скромно. Чоловік ковтнув і відвів погляд на нічне місто.

- І, тим не менш, погодилася на цю авантюру? Через гроші?

- Частково, - я відвернулася, не бажаючи обговорювати свою сім'ю з ним. Він - моя віддушина і поки я поруч з ним, хочу думати тільки про нього.

Чоловік бере пакет з заднього сидіння і дістає з нього дві пляшки шампанського і нарізку сирів в пластмасовому контейнері. Я дивлюся на нього здивовано, коли Кирило відкриває пляшку і дає мені.

- Я не подумав про стаканчики, тому будемо пити з пляшок, - спокійно пояснює він. - Це таке ж шампанське, як на святі.

- Але ви ж за кермом.

- Я можу водити в будь - якому стані, не бійся, - Кирило прибирає в пакет обидві пробки і посміхається мені. - Давай сьогодні на "ти", все ж? Я ледь не вкрав твій перший поцілунок. Думаю, маю право.

- Я не п'ю алкоголь...

- Це майже як газована вода солодка. Залишишся у мене, щоб батьки не дізналися. Ти ж працюєш в нічні. Ось і скажеш, що в нічну...

Він неголосно цокається пляшками і робить ковток. Я теж наважуюся ковтнути смачного шампанського. Воно дійсно таке ж, як і на святі.

- А впоралася ти добре, - він відкинувся головою на спинку. - Якби не знав усієї правди, повірив би, - хмикнув чоловік. - Якщо я сильно розпускав руки, можеш попросити премію.

- Що ви... Ти , - я виправляюся. - Все нормально. Дивно було б, якби ми весь вечір не перетиналися навіть.

- Значить, все нормально? - м'яко запитує Кирило.

- Ага, звичайно, - киваю кілька разів і беру шматочок твердого сиру.

- Про що ви спілкувалися з Єсенією і Мірою? Коли пішли, - я очікувала цього запитання.

- Спочатку, вони були не задоволені Ольгою, потім Єсенія сказала, що ти хороший і не скривдиш мене, - я відкинула голову на спинку теж і подивилася на нього. - Я їй вірю.

- Кілька хвилин тому думала, що я тебе вб'ю, - весело вимовив він.

- Думала, - сміюся.

Ми довго спілкуємося. Неголосно, попиваючи шампанське і повільно смакуючи сир. Атмосфера просто неймовірна, я навіть і мріяти про таке не сміла в своїх снах, але я зараз була з ним наодинці, він був іншим.

Красивим, спокійним і дуже товариським. А ще м'яким і добрим. Розповідаючи про маму, він світився, а слухаючи мене посміхався ласкаво, уважно і перепитуючи, де не було зрозуміло.

Шампанське розслабляло, але я розуміла все. Він ні на що не натякав, максимально обережний був і дуже щиро сміявся разом зі мною.

Я не хотіла питати про його почуття до Єсенії, адже зараз з ним я, а не вона. Ми спілкувалися, немов старі друзі і це було чарівно. І...

Серце завмирало при кожному його випадковому дотику, його невимушена турбота, практично повністю прибрала всі думки про погане. Мені дуже добре з ним і я не хочу, щоб це закінчувалося.