Раді Вас бачити!

Кир

- Я був днями у «Свободі». Це просто нереально класне місце, ти просто молодець, - навіть через стільки часу похвала саме від Сашка для мене дорожча за всі прибутки, які я отримую від його колишніх клубів і мого власного творіння. За два роки я побудував новий нічний клуб, про який згадав друг і кілька ресторанів, один великий заміський комплекс з величезним штучним озером. Те, що всі ці місця відвідують небідні люди було гарною рекламою, попри інші просування в інтернеті.

- Так, на відкритті було багато народу, - я посміхнувся, затягуючи нікотин до легень та розглядаючи нічне озеро з тераси його маєтку.

- Не думаєш трохи угамуватись і подумати про другу половинку? - Сашко дивиться на мене, робить ковток рому з льодом і його очі блищать у тьмяному світлі ліхтарів. Я посміхнувся, зітхаючи.

Легко йому говорити...

- Ні, поки що не хочу. Я ж молодший за тебе, куди мені поспішати. Це ти хочеш, походу, бути багатодітним батьком, - відвертаюся, ховаючи свої очі від гріха подалі.

- Я все одно кричатиму на твоєму весіллі найголосніше «гірко», навіть не сумнівайся, - Сашко сміється.

Не сумніваюся. У тому, що в цьому переконаний Сашко – не сумніваюся, але я поки що впевнений, що не хочу одружуватися. Навіть стосунків не хочу.

Та й про що я думаю? Якщо у мене навіть стоїть тільки на неї. Хвороба, вірусна інфекція якась, яку я не можу перемогти. Немає такого антидоту, чарівної пігулки від неї. Мені не можна мріяти про неї, думати, бажати її. Але я кохаю її і не можу інакше. Нічого не допомогає.

Це почалося давно, хвороба виявилася у вигляді «застуди», коли я вперше побачив її. На відміну від свого на той час боса, я побачив ії вперше та з першої секунди зрозумів, чому вона йому подобається. Така правильна, ніжна, тендітна крихітка, що з перших же хвилин стала люто відмовлятись від будь-яких намірів Сашка залицятися до неї. Але ж я знаю, Саша ставив за мету просто затягнути її у ліжко на одну ніч. Навіть не здогадуючись на той час, що ії маленький син Матвій – його син. Потім вона сама зізналася, і Саша остаточно поплив.

А потім поплив і я.

Поки був підлеглим у Сашка думав, що ніколи нікому не буду так відданий, як йому, а потім усе змінилося, коли він зник. Мої, тоді ще зелені і незрозумілі, почуття зіграли зі мною злий жарт і я, немов вірний пес, був її помічником, найкращим другом, підтримкою, опорою. Спочатку всю чорну роботу брав на себе, знав, що їй складно і вона зовсім не така. Потім, звичайно, загартувалась і... Тоді вже стало пізно, я її вже кохав, я вже не міг її зрадити, піти, звільнитися, поїхати. Як я міг?

Вона ніколи не відчувала до мене того, що я відчуваю до неї. Не надто й претендував, якщо чесно! Головне, що вона жива, що її син живий. Вмерти за неї готовий. Їй не було з ким розділити свої думки і біль і ми разом страждали. Вона – за Сашком, я – за нею. Кохання до неї мене не засліпило, я розумів чудово свої шанси і коли чув від неї, що Сашко живий, а вірила вона в це дуже сильно, хотів застрелитися. Навіть «мертвий» Ігнатов не давав мені права торкнутися її.

А потім вона сама практично прив'язала мене назавжди. Сама дозволила. Наче відданого вуличного пса пустила до будинку і дозволила лизнути.

Порівняння з псом вдруге не випадково, адже навіть відчуваючи її шкіру пальцями, пестячи і трахкаючи її, я відчував себе дуже погано. Ні, я був щасливий, але гірко було усвідомлювати як під час, так і після - це одноразова акція.

Майже відразу я дізнався, що Сашко живий.

Єсенія повернулася з відпустки тієї, якою ми обидва її любили. Солодка, задоволена, красива та щаслива. І дивлячись так палко на свого зміненого зовні чоловіка, що я почував себе ще більш хуєво.

Він, звичайно, не бив мені морду, не говорив навіть жодного разу, що знає все. Він знав, напевно, бо ж бачив, як я ставлюся до неї або як дивлюся. Ховатися я не збирався, а якби він хотів - давно б побив. Або вбив.

Це ж Саша Ігнатов, яким би він бізнесменом не був, він все одно порве будь-кого за своїх близьких людей.

Мабуть, я теж відносився до близьких. Адже він не боявся, що я опинюся поруч зі своїм детонатором і просто вибухну.

...- Гаразд, пробач, - друг миролюбно поклав долоню на плече і посміхнувся. - Хочу, щоб ти теж був щасливий, просто... - Саша гасить сигарету в попільничці і ми йдемо на перший поверх, де знаходяться всі інші гості. Сьогодні був день народження Саші та Віталіка, але ми зібралися невеликою компанією. Свято намічалося на суботу, через кілька днів.

- Поговорили? - Льоша Городецький помічає нас і посміхається.

- Так, довго ми, єге ж? - Саня хмикнув.

- Я думала, все, забули про нас, - Єсенія підійшла і обняла чоловіка, закохано подивилася знизу вгору. Ніколи не посмію це порушити. Та й в цьому випадку, Саша, напевно, вб'є мене. По-справжньому. Адже одна справа...

Годі, просто вб'є. Та й вона не вчинить з ним так. Вона особлива, віддана йому і абсолютно щаслива. І я щасливий, що у них все добре.

- Спробуй про тебе забудь, - Саша сміється, а вона легенько б’є його по плечу. Потім переводить свої прекрасні очі на мене і посміхається:

- В тебе все гаразд?

Завжди вона так запитує. Ми спілкуємося з нею не так тісно, як колись, вона вся в дітях і чоловікові, та й нема про що, у неї повно подруг. Своє життя, загалом.

- Так, чудово. Сань, я поїду, завтра багато справ, треба бути зібраним.

- Добре, - Ігнатов відпускає дружину і обіймає мене. Єсенія звично цілує мене в щоку, що робить мене трішки живішим і незабаром я сідаю за кермо і виїжджаю з двору. Випивши трохи, завжди їжджу в гості без охорони.

Особливо до них.

Коли вони обидва відійшли від справ, я залишився власником сімдесяти відсотків їхнього бізнесу. Легального і законного. Я не претендував ні на що, був здивований, що Саша віддав це все просто так, але зрозумів - це для безпеки його сім'ї. Адже в мене сім’ї поки не планується. І я постарався зробити все, щоб вони жили в мирі і щасті. Для неї чи ні- це не важливо, сам до кінця не розумію, але одне знаю точно. Вони сьогодні живуть разом, їм добре і спокійно, народжуються діти в цій атмосфері. І не тільки у них.

Звичайно, сам я теж постарався відійти від криміналу. Іноді трапляються в клубах наркодилери або повії, що працюють нібито від мене, але я це швидко припиняю. Здаю іншим людям, їх начальникам або тим, хто підсилає. Всі знають, що я не дурень, що на мені, грубо кажучи, тримався стільки часу увесь бізнес Алекса Ігнатова, що я загартувався. Тільки думки читати не навчився, це провтик, звичайно.

Загалом, мирно живу, будую красиві заклади, працюю зі злочинністю тільки на своїх точках і не лізу в більші масштабні розбірки. Купити такі ласі шматочки як “Героїн” і "Скло" хочуть і досі, але зараз вони відреставровані, стилем повністю відповідаючи моему смаку. Все зроблено так, ніби ніколи й не було іншого власника. Відповідно, вартість теж зросла. Я любив жартувати, що в усьому винен долар і світова економіка, дратуючи ще більше своїх конкурентів.

Мало ж скаженіти тільки тому, що я отримав їх безкоштовно.

Заслужив, бля, єге ж.

Перед тим як їхати додому заїжджаю в “Скло”. Просто неймовірно красиве і модне місце. Вся зовнішня обробка з дзеркала, підсвічено неонами, колір змінюється плавно викликаючи бажання зайти і дізнатися, що всередині.

А там багато дзеркал, все довкола склянне, підлоги і стелі - немає. Бар зі скла і дзеркала. Столи і стільці із затемненого, обробленого скла з м'якими подушками. Все в неоні, підсвічування відбивається, створює унікальні кольори. Освітлення і робить цей клуб найоригінальнішим в місті. І я його господар!

Без жартів, якщо що, у Ігнатових жодного відсотка з того, що перейшло до мене. "Героїн" дуже давно взагалі належав Мирославу Ігнатову, Сашковому батьку, але тоді був під іншою назвою. Вже Саша дуже багато змінив, а я, навпаки, не міняв назви, але повністю поміняв клуби, зробив модний апгрейд, створював нові і сучасні ресторани, намагався не осоромитись. 

Просто перевіряю клуб, але додому їхати не хочу. Довго дивлюся з другого поверху, де знаходиться віпка і мій кабінет, на танцполі, розглядаючи вільних і відкритих до нових пригод хлопців і дівчат, заздрячи їм. Забутися б мені так само, перегоріти почуттями до Єсенії.

Але аби в кого - не хочу. Не думаю, що готовий до цього, хоч і давно намагаюсь. Якщо перегорю або перестану до неї щось відчувати, боюся, що так само перестану відчувати смак життя.

У кабінеті випиваю з горла пляшку віскі і завалююся спати на дивані. Незручно, тісно, неприємно. Але вдома ще більш нестерпно, та й пив я завжди, ледь бачив її або думав про неї. Як сьогодні поїхав сам і доїхав до клубу - загадка.

Саша має рацію, мені потрібно закохатися. Не в його дружину, чорт! В іншу дівчину, яка полюбить мене у відповідь і стане чекати вдома з різними смаколиками. Єсенія теж говорила мені одного разу, що знайдеться така, яка мені підійде.

Складність тільки в тому, що я навряд чи зрозумію - аона це чи ні. А тому і не ризикую, хворію Єсенією. І ніяка жінка поки не була такою ж, як вона.

Хоча... Може, мені і не потрібна така ж дівчина?

Прокидаюся близько десятої ранку. Різко сідаю на дивані і, скривившись, намагаюся розім'яти своє тіло після сну на незвичному місці. Все болить страшенно і голова - особливо. Залпом ціла пляшка - це, звичайно, я погарячкував, але за те вирубився, здається, відразу.

Виходжу з клубу, минаючи привітний персонал якого було небагато. Вдень тут працював тільки ресторан нагорі і все, тому хоч якісь люди тут були.

Скасовую всі зустрічі і все, що було заплановано, чуючи від Єгора незадоволені нотки в голосі. Він запропонував сам свою кандидатуру помічника відразу, як тільки я став начальником. І я погодився. Дав йому в управління охорону, став вішати на нього всі свої справи, але хлопець добре справлявся і взагалі не скаржився. Розумів, що я сам пройшов такий самий шлях і розумію рівень навантаження. Та й не особливо завалював його. Просто він виконував всі організаційні моменти і вирішував питання - ті, які він міг.

У квартирі не порожньо. Я знаходжу всередині невисоку струнку дівчину і тільки по комбезу на ній (який, між іншим, сидить на ній дуже добре і обтягує все, що потрібно), розумію, що це нова робітниця. Звичайно, інших варіантів здогадатися про це не було - ні новомодний пилосос в її руці, ні те, що сьогодні якраз день її роботи.

Тільки витріщатися непристойно на дуже скромну і тиху дівчинку. Яка скрикує, помічаючи мене, вимикає пилосос.

- Я не ночував вдома, але не виспався... - поняття не маю, навіщо їй знати цю інформацію.

- Я можу не шуміти, на другому поверсі не так добре все чути... - тихо говорила вона. Приблизно тиждень як вона працює у мене, а вже така впевнена і обізнана. І мені дуже подобається, що вона чесна. Якщо це не маска, у неї є всі шанси залишитися на цій роботі довше.

- Ти вже тиждень працюєш. Єгор оплатив вже?

- Ні, тільки післязавтра говорив, - нервово відповідає вона.

Дістаю з гаманця гроші. Відчуваю, що ще дуже п'яний і не розумію, як взагалі доїхав до дому. Кладу на диван купюри і дівчина ще більше занервувала.

- Це більше, ніж потрібно, адже Ви ще давали аванс.

- Бери. Мама - дорожче цих папірців, - не забув її слова про матір, хоч і був в той момент на другому поверсі і підслуховувати не збирався. А, почувши, згадав себе.

Я тоді охоронцем тільки почав, загалом відпрацював ним тільки два місяці. А як прийшов до Ігнатова, пояснив, які у матері проблеми і попросив більше змін. Саня мене підвищує, зарплату піднімає, допомагає матері. І потім відповідає на моє запитання:

- Тому, що батьки - одні з найважливіших людей у житті. Якою б не була твоя власна доля, ти завжди будеш знати, пам'ятати і тягнутися до рідної крові. А твою відданість і вірність ти доведеш пізніше.

Ігнатов навчив мене багато чому, в тому числі і бути таким же проникливим і чуйним до чужих проблем. Якщо навпроти тебе стоїть маленька дівчина, яка встигає працювати на двух роботах заради мами, ти будеш відчувати себе нікчемою, якщо не даси їй шанс зрозуміти і спробувати на собі справжню доброту. Потім вона, як і будь-яка інша людина може тебе зрадити або просто зникнути і це вже не твій вибір. Ти дав шанс, надію, показав, як буває. І натомість люди як роблять правильні висновки і вчинки, так і жорстко косячать і помиляються.

Треба б мені знайти когось, а то я буду скоро кидатися не тільки на домашніх робітниць, а й на кожну зустрічну. Моя зайнятість не дозволяє шукати, а тим більше заводити постійні відносини. Просто немає часу. Не можу точно стверджувати, чи це єдина причина. Мені самому складно нехтувати власними почуттями і спробувати жити інакше.

Чорт, два роки варюся в цьому. Якщо не припиню, то просто не зможу потім вийти з цього безболісно.

Заснути не можу все одно, після третього дзвінка по роботі, я розташовуюся в ліжку на другому поверсі і забуваюся в справах.