Раді Вас бачити!

Лілі

Я виходжу з палати в коридор з простим дешевим ремонтом і нервово дивлюся на батька, який був пригнічений.

- Їдьмо додому? - Запитує він і я мовчки киваю.

Огидне місце. Лікарня не найкраща та й не нова, лікарі все начебто досвідчені, але без належної винагороди не хотіли навіть приймати маму.

У машині тата я крадькома змахую сльози, відвернувшись, щоб не помітив. Він веде машину напружено і не говорить зі мною, а я стискаю сумку так сильно, що біліють пальці.

- Що будемо робити? Кредит ще один мені не дадуть, ці треба виплачувати. Твої гроші не надто допомагають навіть щоб просто жити нормально.

Знову докори. Я ледве стримую нові сльози і намагаюся вдати, що мені не боляче. Батько зупиняється на світлофорі і дивиться на мене. Я цього не бачу, але відчуваю його важкий, похмурий погляд.

- Можу спробувати взяти кредит, - кажу. - У мене поки що немає історії, можна спробувати... Або знайти другу роботу... - даремно йому говорити вкотре, що не заважало б і йому щось знайти. Але це безглуздо. Він вважає, що вся робота, яка пропонується йому - низька і не підходяща. Батько високої думки про себе і я завжди боюся говорити йому про роботу, про те, що мама потрапляє до лікарень через нього не перший рік, що я не можу влаштовувати своє життя тому, що боюся, як би він не побив маму до смерті.

- Поки ти знайдеш її, поки заробиш на першу зарплатню... Ще й втратиш цю, не дай боже.

- Я працюю здебільшого на нічних змінах. Можу щось взяти на день і домовитись про аванс. Для мами, - уточнюю.

- Так? Це було б чудово, - батько, мабуть, навіть не почув моє останнє речення. Я засмучено опускаю очі на сумочку і зітхаю.

Щойно ми приїжджаємо додому, він йде до друга на поверх нижче, заливатиме «своє» горе.

А я сідаю у себе в кімнаті і починаю переглядати пропозиції щодо роботи. Будь-які, але не офіціантки. Мені вистачає дванадцятигодинних змін у ресторані, який працював цілодобово.

На сайтах з роботою багато фальшивих оголошень, де на співбесідах пропонують роботу вебмоделлю, навіть повією. Судячи з того, скільки грошей мені потрібно заробити взагалі, не тільки для мами, у мене немає іншого виходу, окрім як подумати про це.

Але потім буде соромно перед мамою. Батькові все одно, аби гроші приносила, а втомлююся я, чи є в мене хоч якесь життя, спілкуюся з подругами – це все не важливо для нього. Тато, хоч і називати його так я тепер не хочу, зробив багато поганого, для того щоб я зараз ненавиділа його.

Спілкуватися з друзями у мене зараз немає часу та можливості. Я забула, як виглядає нормальне життя. Вже два роки батько п'є, б'є матір, а мене змушує працювати. Погрожує, що уб'є мою найдорожчу людину, що вона помре в муках і вся синя. Мені теж прилітало, але раніше, коли я не могла постояти за себе. Зараз він знає, що в мене є бита і я можу зламати йому що-небудь. Вже ламала. А після того, як він вийшов з лікарні і виспався, слізно обіцяв більше не пити.

Звичайно, це все було брехнею.

Наразі мама потрапила до лікарні через нього. Він написав заяву, ніби на неї напали бандюгани, і ми одразу ж поїхали до лікарні. Насправді він побив її і мене. Правда я відбулася меншими травмами, лише синцями по тілу, обличчя було цілим. Мамі стало гірше і він «зглянувся».

І моє замкнуте коло в тому, що якщо я його здам у поліцію, мама його визволить.

Кохає.

Ніколи, напевно, не зможу цього зрозуміти, але це вже й не важливо. За мене і за неї нема кому постояти, батько відчуває наші слабкості і йому не важливо, що він вбиває її. Він вважає, що ми симулюємо і часто не пам'ятає вранці, що він накоїв.

Увечері йду на зміну. Залишила близько десяти різних анкет та відправила резюме, наголошуючи, що готова на будь-які навантаження. Розумію, що великі гроші мені потрібно заробити за короткий час, а тому неважливо якою буде робота, окрім самої ганебної. Віддаватися за гроші я поки що не готова, та й ситуація не безвихідна.

Трохи забуваюсь на роботі. Було дуже жваво, мені навіть подобалося, що люди йшли та змушували мене не думати про погане. Нехай батько робить сьогодні що хоче, я маму врятую. А потім спробую її переконати в тому, що він нам не потрібен.

Мама хапатиметься за серце, говоритиме, мовляв, як це так, вигнати на вулицю батька тощо... Але я вкотре спробую зняти її рожеві окуляри.

...- Доброго ранку, Лілія Меньшова, вірно? - Мені дзвонить незнайомий номер за годину до закінчення моєї зміни. Голос жіночий, впевнений, бадьорий, як на сьому годину ранку.

- Так, доброго ранку, - я вийшла на вулицю, думаючи, що це якраз по одному з резюме дзвонять. І не помилилась.

– Ви вчора надіслали своє резюме на нашу пошту. Чи зможете приїхати за півгодини до офісу?

– Ні, я ще на роботі.

– Ви десь працюєте?

- Так. Це проблема? - я нервую.

- Так, ми хочемо, щоб ви відповідально підходили до роботи та не відволікались на інші види діяльності. До побачення.

Я навіть не встигла запитати, звідки ця дівчина і на яке з моїх резюме відгукнулись. Сумно зітхаю і бачу ще один невідомий номер. Переборюючи хвилювання відповідаю, розглядаю ще порожню ранкову вулицю і з задоволенням вдихаю вологе, чисте повітря.

- Ліліє Олексіївно? - цього разу чую в динаміці чоловічий бадьорий голос.

- Так...

- Доброго ранку. Підкажіть, ви відправляли резюме на вакансію домогосподарки?

- Подавала, так, - я прикусила губу. Так, відправила я в різні профілі й за багатьма професіями. Звісно, за тими, які мені підходили, які я потягну і де обіцяли нормальну зарплатню.

- Лілію, підкажіть будь ласка, ви зможете приїхати сьогодні?

- Так, я о восьмій закінчую роботу і зможу після під'їхати.

- Так звичайно. Ліснична, сорок, перший під'їзд, п'ятнадцятий поверх, сімдесята квартира, – диктує адресу одразу ж чоловік. - О восьмій ранку чи вечора?

- Ранок, - я хвилююсь. - Співбесіда буде на місці, де мені потрібно буде працювати?

- Так, саме так, - чоловік відповідає охоче та явно підготувавшись до всіх питань.

- Добре, я буду близько дев'ятої.

- Так, чудово, чекатимемо на вас.

Взагалі дуже хочеться спати і їсти, але в мене іншого виходу немає. Не пам'ятаю, скільки я відправляла резюме на вакансію покоївки, але мені пощастило, що мені зателефонували одразу.

Доробляю всі справи та збираюся. Мені вдалося поїсти перед виходом на роботі і коли я вийшла, стала відразу ж шукати в додатку проїзд до потрібної адреси.

Дістаюсь туди за тридцять хвилин до гарного, досить елітного та дорогого району міста з модними новобудовами, з охороною у кожному дворі.

Тут я виглядала дуже... Контрастно. На мені простенькі, але теплі та чисті черевики, чорні джинси, бежевий светр, така сама шапка та коротка синя парка. Речі не нові, але я за всім дбайливо доглядала, розуміючи, що мені не світить найближчим часом навіть новий светр. Тут іноді питання, що купити поїсти на обмежений бюджет.

Мені відкривають, коли я дзвоню в домофон. І поки чекаю на ліфт, розглядаю багатий під'їзд. Тут новий ремонт, гарні кольори стін та підлоги, дорога парадна, велика кімната для вахтера. Жінка на пару секунд відірвалася від книги і знову почала читати, не дивлячись що я тут роблю і навіщо прийшла.

Ніколи не їздила у такому ліфті. Величезний, скляний, з дзеркалами та підсвічуванням на них і на кнопках. Новобудова з двадцяти одного поверху, саме стільки кнопок та цифр було на стіні. Ліфт їде швидко і тихо, на табло змінювалися цифри, наче повільні секунди, і незабаром брязнув дзвіночок, сповіщаючи, що я на потрібному поверсі. Виходжу з нього і бачу, як із одних дверей виходить чоловік. Усього тут було три квартири. Я підходжу до дверей ближче, намагаючись вгамувати хвилювання і прибрати думки про те, що мене навряд чи сюди приймуть, тому що я не дуже відповідаю зовнішньо цьому рівню.

- Доброго ранку, ви пунктуальні, це дуже добре, - чоловік усміхнувся, хоч і був серйозний і зосереджений. Він був одягнений у сорочку та штани, а в одній руці був планшет. Дуже схоже, що це господар квартири, хоч я можу і помилятися. У будь-якому разі, виглядає він дорого і дуже впевнено, почуваюся під його поглядом маленькою та нікчемною.

- Доброго ранку, - проходжу в квартиру повз нього. Тягнуся щоб роззутися, але чоловік показує долонею прямо і вимовляє:

- Проходьте так, щоб не гаяти час, - впевнено каже він і я не смію сперечатися.

З гарного і майже порожнього передпокою я виходжу до вітальні. Квартира дуже дорога. Перше, що я бачу - вітальня з величезним диваном, телевізором, та ще якоюсь технікою. Ліворуч простора кухня, модне планування з відкритим величезним простором. Великі панорамні вікна, вишукані сходи догори, з тонкими поручнями. Дуже стильно, зі смаком і видно, що тут добре попрацював дизайнер. А весь ремонт виконаний дорого та якісно.

У таких квартирах я також ніколи не була. Обережно сідаю на м'який диван у вітальні, куди вказав чоловік і акуратно знімаю куртку. Тут тепло та затишно. Пахне чимось приємним, смачним, навіть пряним.

- Отже. Мене звати Єгор, я помічник господаря цієї квартири. Чи не проти відповісти на кілька запитань? І не заважало би подивитися на ваші документи, Ліліє.

Я слухняно дістаю паспорт, студентський та документ з пропискою. Чоловік уважно оглядає, фотографує все це, дивиться на мене та посміхається, повертає документи назад. Я обережно склала все в рюкзак і опустила руки на коліна.

– Ви працюєте ще десь?

- Так, офіціанткою у ресторані «Ніколь», - я не збираюся нічого приховувати, та й мені трохи страшно тут перебувати. Мало того, що це п'ятнадцятий поверх, а я висоти побоююся, то ще й чоловік насторожував своєю серйозністю та впевненістю.

- Навіщо вам друга робота та як збираєтесь поєднувати?

- Мені потрібні гроші, якнайшвидше... - теж чесно відповідаю. Здається, начебто він дивиться крізь мене. Немов бачить усе, що я думаю. І від цього здається, ніби я під рентгеном, і мене сканують на детекторі брехні одночасно. - Поєднувати... Нічні зміни в ресторані та вдень друга зайнятість.

- Це складний графік, ви впевнені, що впораєтеся? - Чоловік ставить лікті на коліна і хмуриться. Складає пальці у замок.

- Так, мені треба заробити якнайшвидше... - повторюю.

- Чи можна дізнатися причину?

- Мамі потрібна операція, - говорю я. - Який графік ви пропонуєте?

- Три рази на тиждень, зайнятість приблизно на шість-сім годин, залежно від того, наскільки якісно та швидко виконаєте всі завдання, - чоловік розблокував планшет і провів пальцем по екрану кілька разів. Перевернув його та подав мені. Я обережно беру дорогий гаджет та опускаю погляд на нього. Там перелік моїх обов'язків.

П'ятнадцять пунктів. Від приготування їжі до прибирання ванної та туалету. Я уважно перечитала це та повернула планшет чоловікові. Кивнула, облизнула губи.

- Нічого складного для такої зарплатні, – обережно промовила я.

- Мало чи забагато? - Чоловік хмуриться.

- Незвичайно, - відповіла. Він дійсно може вважати таку зарплатню малою?

- Ну, вам же треба заробити якнайшвидше, правда? – усміхнувся Єгор. - А Кирилу Маратовичу потрібна відповідальна та гарна хатня робітниця. Те, що вам всього двадцять один - тільки плюс, закінчуватимете роботу швидше. На зарплатню швидкість не впливає, а якість – основна вимога. Також Кирило Маратович може залишати власні доручення. Звозити костюм у хімчистку, зустріти кур'єра чи будь-яку іншу людину.

- А хто мій начальник? Ви?

- Звичайно, всі прохання господаря не обговорюються, і його умови також. Я можу передавати його доручення. А ще я виплачуватиму вам зарплатню.

- А як виплати відбуваються?

- Офіційно не влаштовуємо, зарплатня раз на тиждень. Можна домовитися про зручний для Вас день.

- Мені й не потрібно офіційно, я вчуся ще...

Чую позаду кроки. Повертаюся, бачу, що зі сходів спускається ще один чоловік. Він поправляє рукава чорних сорочки та піджака, зупиняється біля дивана й оглядає мене.

Єгор у порівнянні з цим чоловіком був дуже м'яким та усміхненим. Не треба багато часу, щоб зрозуміти, що він – і є господар цієї квартири. Як здається за його впевненим виглядом та дорогою зовнішності - господар усього світу. Темне волосся укладене в стильну зачіску, пронизливі карі очі дивляться холодно на мене. Виразні скули, вкриті акуратно оформленою щетиною, тонкі губи тілесного кольору, широкий ніс. Він такий високий, статний, плечистий, та напевно дуже сильний, судячи з його міцної статури.

Я поруч така маленька і відчуваю справжній страх, хоч мені нічого поганого не зробили. І я не надто й низька, хоча, звичайно, не така висока, як ці чоловіки.

- Це ще одна дівчинка? - Запитує в Єгора чоловік і ховає руки в кишені.

- Так, думаю, підходить, - Єгор впевнено підвівся і я слідом за ним.

- Добре, - другий чоловік простягає руку мені. - Мене звати Кирилл. Особливих умов я не ставлю, головне, щоб завжди було чисто. Їжу готувати потрібно буде не завжди, я залишатиму вам побажання. Буде краще, якщо все буде смачно та корисно.

- Так, все зрозуміло, - я киваю, стискаючи його долоню. Велика, сильна, з холодними перстнями. Я нервово ковтнула. - Коли можу почати?

- Завтра. Чув, що потрібні гроші для мами... Можу дати аванс після підписання контракту.

Цікаво. Робота не офіційна, але контракт є. Я киваю погоджуючись, адже не збираюся обманювати таких людей. Та і явно я виглядаю не тією, що хоче нагріти на гроші. Навіть якщо вони мені потрібні, я все одно буду до кінця чесною та готовою до всіх труднощів.

Єгор підносить планшет ближче і я обережно беру у нього з рук стилус. Ставлю скромний підпис і збентежено підіймаю очі, коли цей Кирило простягає мені, по суті просто так, половину тижневої зарплати.

- Я... Я не впевнена, що це правильно... Я ж поки що не працювала…

- Нічого, сам колись був у схожій ситуації та... Загалом, усе добре, - чоловік вкладає хрусткі купюри в мою руку. - Я поїхав, Єгоре.

Він іде, а я обережно складаю купюри до рюкзака і беру свою парку.

- Я завтра чекатиму тебе о десятій ранку. Введу в курс справи, покажу все, – несподівано чоловік перейшов на «ти». Я мовчки киваю.

Виходжу з будинку зі щасливою посмішкою. Мені здається, це ніщо інакше, як подарунок долі. Радісно біжу в метро, щоб відвідати маму в лікарні. Незважаючи на те, що я страшенно хочу спати, лечу до мами, щоб домовитися про операцію та оплатити ліки. Післязавтра ще отримаю зарплату у ресторані та взагалі все буде добре. Нічого, потім відпочину. Головне, врятувати матусю і спробувати вкотре з нею серйозно поговорити. Та намагатися не слухати її слізні «ти просто ще не розумієш».

І не зрозумію, впевнена. Кохана людина не битиме тебе, не принижуватиме і не ображатиме. Люблячий чоловік не повинен так поводитися.

Радісно сплачую все, що потрібно зараз і призначаємо операцію за тиждень. Щойно мама мене бачить, питає про нього, але я впевнено ігнорую це питання. Купую їй фрукти, ми разом обідаємо – вона лікарняною їжею, я – яблуком.

І потім йду додому, спати. Навіть не перевіривши, що з батьком, просто чуючи його хропіння із сусідньої кімнати.