Раді Вас бачити!

Лілі

Мама повернулася додому через два тижні, коли їй стало краще. Я ледве домовилася, щоб їй зробили операцію авансом, заплативши половину, і продовжила працювати на двох роботах намагаючись скоріше закрити цей борг.

Проблеми навалилися як сніжна лавина. Одна за однією. Спочатку з мамою, потім староста подзвонив і попередив, що починається сесія, після батько привів в квартиру нових друзів, з якими він став грати в карти. Він і раніше грав, звичайно, любив різні азартні ігри, але потім сам не міг виплатити ці борги. Програвав за вечір він не багато, але іноді набігала пристойна сума.

Всі розмови з мамою вели в глухий кут. Вона спілкувалася з його друзями добре. Слава богу, хоч не пила, поки що, і берегла себе після операції. Я відчувала, що вона розуміє все безглуздя ситуації, але нічого не хотіла вирішувати або робити. Суворо говорила мені, що це їхні справи і вони самі розберуться.

І, якщо чесно, я вже втомилася їй пояснювати, що все це маячня, неправильно і він може одного разу переборщити з силою, з азартом... Так, зовсім, переборщити. І тоді нам будуть непереливки.

А що ще гірше, я боюся, що буду на роботі, коли він по синьці приревнує маму, або ще щось сам собі вигадає і... Про це було думати страшно.

Вже два тижні я працювала майже без вихідних і сну. Для зручності взяла номер картки, щоб перераховувати вартість операції і не їздити заради кожної тисячі. Домовилася зі старостою, що все оплачу - вперше за чотири роки я просто не встигала нічого вивчити сама, раніше хоч кілька предметів закривала самостійно.

Відверто кажучи, я дуже не хотіла знаходитись вдома. Я трохи схудла, хоч і встигала їсти аж два рази на день. Або за ніч. Напевно, активний спосіб життя сприяв швидкому схудненню. Вдома завжди щось відбувається, постійно чужі люди, незрозумілі і незнайомі особистості. Дико було приймати те, що я не зберігала гроші вдома, адже щось мені потрібно було відкладати.

Крім операції і сесії, я повинна була виплачувати чотири кредити батька, бо сам він не міг віддавати через відсутність роботи. З мене вимагали зараз, а я не хотіла потрапити в халепу. Один - на машину, яка постійно ламалася, тому що його кинули при покупці, другий - на кухню в квартиру, половину суми вони прогуляли, а вдома поставили найдешевший гарнітур.

Третій і четвертий - відкупитися від поліції потрібно було. "Погані" поліцейські, викликані сусідами, кілька разів відкривали справи. Але тато ж ніколи не винен. Він білий і пухнастий завжди. І мама...

Гаразд, не важливо.

Друга робота домогосподаркою мені так подобалася... Я відразу втягнулася в режим, з другої зміни зрозуміла, як буде зручніше, з чого починати і як закінчувати швидко і якісно.

Завжди починала з завдань Кирила Маратовича. Залишав він додаткові завдання не так часто і небагато. Іноді просто залишав позначки, що він завтра, наприклад, не буде вечеряти, або сьогодні на вечерю хоче рибу на грилі.

Жив чоловік один, що виглядало трохи дивно. Такий видний, самодостатній чоловік не може бути самотнім. Але був. Тоді, коли він виплатив мені першу зарплатню, Кирило Маратович пробув до вечора в квартирі. Я чула, що він працював на другому поверсі допізна, а потім втомлено спустився вниз, коли вечеря була готова.

- Готуєш смачно, хоч і така молода ще, - чоловік коротко коментує мої кулінарні здібності і мовчки сідає вечеряти. Він і Єгор не раз підкреслювали, що я молода, що відмінно справляюся з роботою. Я виглядала і правда молодше своїх років і багато хто не вірив, що вчуся на четвертому курсі університету.

Кирило Маратович з'являвся вдома вдень рідко і бачила я його після ще один раз - вранці, всього пару хвилин. Але яких кілька хвилин! Спочатку коли він вийшов з ванни в одному рушнику, довів мої припущення про те, що тіло чоловіка виглядає дуже добре, ще й з татуюваннями по руках і спині... А потім поїхав у справах, переодягнувшись в джинси і темний светр. Дуже дивно було побачити на ремені ланцюг. Я думала, що він якийсь бізнесмен, але тоді якось засумнівалася.

А ще я вперше бачила взагалі таких заможних людей, а у них, кажуть, свої примхи.

Найцікавіше завдання для мене поки було привезти з хімчистки смокінг і залишити його в спальні.

Мене повезли за потрібною адресою у великому, тонованому джипі і привезли назад. Я піднялася на другий поверх, повісила на дверцята модної шафи тремпель і зняла чохол.

Ідеально-чорний, випрасуваний сучасний костюм-трійка виглядав так дорого і стильно, що я не змогла не провести по тканині піджака долонею. На подив, вона виявилася м'якою і майже оксамитовою, пахла чимось свіжим і готова була виглядати на чоловікові ідеально і стильно.

На жаль, я не побачила, як він виглядає в ньому, знайшла лише піджак вранці у вітальні, недбало скинутий на диван. Тоді я піднесла приємну тканину до обличчя і відчула приємний, мускусний запах чоловіка, з нотками дерева і прянощів. Саме так пах Кирило Маратович. Цей запах того ранку викликав всередині мене хвилювання і теплі, навіть ніжні почуття. Віддалено я впізнала їх, зрозуміла, що можу скоро і закохатися в цього чоловіка. А це дуже недоречно.

Навіть не згадуючи всі мої проблеми, я точно не буду цікавити таку людину. Гуглити його прізвище та ім'я я не хотіла спочатку практично принципово, боялася дізнатися про нього більше, ніж потрібно. Мені було достатньо того, що я вперше в житті подивилася на чоловіка і щось відчула до нього. Або до його запаху, хм...

Окей, я занадто раціональна, є багато історій із заможними чоловіками і просто милою дівчинкою, але... Я не хочу так. Я не хочу бути коханкою або утриманкою. Мені подобалося заробляти своїми силами гроші, але дуже не подобалося, що я повинна їх всі віддавати і жити не дуже добре. Якби я не працювала в ресторані, не уявляю як би харчувалася. Ні, щось би придумала, звичайно, але...

Я всі шість годин, що працювала домогосподаркою, відчувала себе кимось важливим... Не знаю, як пояснити... Це немов ти ненадовго потрапляєш в інше життя. Красиве, вільне, повне вражень і емоцій... Такі люди, як Кирило Маратович, я думаю, вміють жити на всі сто. Він не поспішає, у нього немає фінансових проблем, він гарний і впевнений в собі. І в цій аурі чи в цій енергетиці (хоча і не особливо вірю в усе це), мені так комфортно і добре, що я додому не хочу.

Немов за межами цієї квартири інше, безбарвне, одноманітне життя, яке змушує людей просто плисти за течією і не турбуватися про майбутнє. Як тільки я опиняюся на своїй другій роботі, я оживаю.

І сьогодні, з нічної зміни в ресторані я летіла в новомодний район чи не підстрибуючи на ходу. Як і раніше, тут я виділялася, немов біла ворона своїми простими речами і повною відсутністю макіяжу. Тут у дворах навіть молоді матусі були при параді. Хоча я можу помилятися, можливо, це няні. А матусі проводять весь день в салонах і спа. Або що там роблять дружини впливових чоловіків?

Кирило Маратович знову не ночував у квартирі, це було помітно по ідеально застеленому, мною ж, ліжку і те, що жодні речі не були розкидані. У нього була така звичка, але я тут якраз за тим, щоб його речі всі були по місцях.

Думаю, у нього все ж хтось є, не просто ж так він може не ночувати вдома. І його обраниця, напевно, при грошах, дочка якихось впливових людей... Правда, в цій квартирі я не знайшла ніяких жіночих речей, але цілком можливо, що вони зустрічаються на її території...

Взагалі, чому я про це думаю? Як і раніше, знаю його мало і взагалі все це зовсім не моя справа.

Отож, починаю, як зазвичай, вилизувати величезну квартиру. Як завжди, спочатку - другий поверх, акуратно викласти всі речі, поправити ліжко, змахнути пил з поверхонь, вимити підлогу...

Перший поверх завжди займає набагато більше часу, разом з ванною і кухнею - це величезне приміщення. Я все робила ретельно і намагалася сумлінно працювати. Тому і залазила скрізь, куди діставала. Де не діставала, допомагала собі шваброю, придумувала всілякі пристосування. І навіть полички під стелею блищали від чистоти.

На кухні потрібно було постійно протирати всі меблі, бо всі поверхні, дверцята - виконані з дерева з ідеальним глянцевим покриттям. Будь-який відбиток було видно, не дивлячись вже на все інше. У ванній найбільше було складно вичищати мармурову плитку, але я і з цим справлялася.

Щоб піти на два заслужених вихідних, а насправді, всього на один, наступна ніч - робоча; я вирішила затриматися і до блиску відполірувати кухню. Насправді, сьогодні я чомусь не особливо поспішала, недосипання і незначна втома брали своє. Дуже хилило в сон, але коли я вже зібралася йти, переодягнувшись у свої речі, несподівано почула в коридорі чоловічий сміх, голоси і незабаром у вітальні з’явилося п'ятеро чоловіків, з Кирилом Маратовичем включно. Всі такі високі, як на підбір, модні, стильні, красиві...

- Ти завів дівчину? - запитує один з них, посміхнувшись і блиснувши синіми очима.

- Я часто заводжу дівчат, але не в цьому випадку, - Кирило Маратович явно був не тверезий, як і всі інші. - Лілія, ви залишаєтеся поки що.

Він помітив, що я переодягнулась. Трохи незручно відчуваю себе, мені ніяково і страшно, тоді як друзі господаря розходяться по вітальні. Хтось включає музику, хтось - світло. Я йду за Кирилом Маратовичем на кухню. На острівці він і його гості залишили пакети.

- Не очікував, що ви тут затримаєтеся, але якщо чесно, хотів вас попросити про це ще дві години тому. Забув, - він посміхнувся. Від нього пахло алкоголем і сигарками, темно-карі очі блищали від випитого. Він був дуже привабливий в ці секунди. Але швидко відвернувся, махнув рукою на пакети. - Розберіться з ними, подайте п'ять склянок для віскі, закуски в пакетах теж... Я відпущу вас пізніше і оплачу таксі. І оплачу додаткові години, звичайно.

- Так, звісно, Кирило Маратович, - я залишаю свої речі на стільці, який явно сьогодні нікому не буде потрібен. Чоловік йде до гостей, а я починаю розбирати те, що вони принесли. Цікаво, хто його друзі? Напевно, теж не прості люди, судячи з одягу і впевненості в собі.

Вже через хвилину несу п'ять келихів для віскі, сам напій і вже після, по черзі розкладаю всі нарізки. Ставлю все на невеликий столик у вітальні. І попільничку. Всі чоловіки курили.

- Ну, що, Льошка, давай розповідай, що знову накоїла твоя Оля, - чую глузливий голос одного з чоловіків, але намагаюся не звертати уваги на їхню розмову. Намагаюся зайняти себе чимось на кухні та іронічно відзначаю про себе, що зараз мені потрібно підробити особистим офіціантом в квартирі.

Напевно, після цієї роботи мене неможливо буде здивувати.

Годині об одинадцятій мені дзвонить тато. Я тихенько відповідаю, сховавшись за холодильником, що у мене друга нічна зміна. Дивно, звичайно, якщо мене відправлять додому серед ночі, буду довго пояснювати... Але в будь-якому випадку, я не можу поїхати, адже Кирило Маратович повинен відпустити.

Вони пили багато, я часто приносила нові пляшки, але не буянили. Кожен, крім самого господаря квартири і ще одного чоловіка, дзвонив своїй дружині, обіцяв багато не пити і приїхати до ранку. З цікавістю слухала уривки фраз і не могла зрозуміти, це така довіра в парах або...

Ні, все ж своїй половинці потрібно довіряти. Це основний і дуже важливий фактор в побудові будь-яких стосунків. Напевно, якщо немає проблем з фінансами, зовнішністю, можливостями, то будувати своє життя набагато простіше. Але великі гроші - великі проблеми.

А ще вони вп'ятьох ставилися до мене по-людськи. Я працюю офіціанткою давно вже, років зо два точно збереться в цілому, і бачила різних клієнтів. І просто так залишали чайові, і були незадоволені, і намагалися лапати або клеїтися. Різні були. Ті, що абсолютно не вважали мене людиною або взагалі практично не помічали...

А тут мені навіть допомагали. Чесно. Один з чоловіків підніс на кухню порожні тарілки, інший - просто сам прийшов за новою порцією алкоголю, підморгнувши, посміхнувшись і відмахнувшись, коли я спробувала сама віднести.

Обличчя ще таке знайоме... Може, де бачила в новинах?

Тепер мені стає цікаво. Вбиваю в пошук в інтернеті прізвище та ім'я свого начальника, кілька статей і новин різного періоду читаю, а волоссячко дуже повільно стає дибки.

Я не читала все, розглядаючи більше фотографії цих чоловіків з якимись неймовірними красунями. Дівчата з цими чотирма чоловіками не були награними, щиро посміхалися... А що найцікавіше, я не помітила жодного уколу краси.

Єсенію Ігнатову я знала з новин і про її чоловіка чула тільки найгірше. Скрізь фігурує помічник Кирило, а я в шоці переводжу погляд на п'ятьох друзів зі свого місця. На кухні за холодильником була невелика ніша і тут я розташувалася. Поки не потрібна була їм, сиділа і чекала...

Зараз ось переглядала новини і фотографії різних періодів...

Виходить, зараз Кирило Маратович... Бандит?

Дивно взагалі це все... Колишніх же не може бути в такій сфері. Аби як в такий бізнес не потрапити, і треба бути сильною особистістю, щоб витримати цю напругу. Ставши звичайними бізнесменами, цікаво, куди вони всі накопичені ємоції дівають? Сама по собі знаю, що потрібно іноді поплакати і пожаліти себе, щоб не було так погано. У чоловіків все інакше, особливо у людей такого рівня. Ну, напевно, володіти кількома видами бізнесу теж вимагає багато сил і енергії.

Закриваю всі вкладки зітхаю, дивлячись у вікно. Вже як півтори години за північ, а я все ще сиджу і покірно чекаю, коли мене відпустять. Вони вже випили сім пляшок, один з чоловіків був найактивнішим в діалозі і весь час згадував, як йому було добре з його колишньою, тепло її називав Женькою. Дуже дивно, звичайно, але я намагалася не слухати це все. Зараз це було більше п'яними балачками, щось розібрати взагалі було неможливо.

А судячи з того, що двоє чоловіків один до одного постійно зверталися як «брат», то я все вірно прогуглила.

Але ця інформація все одно не допоможе мені поїхати поспати.

Все одно вже куди...

Так я і засинаю.