Спочатку:
На сторінку книги
Епілог. Вічна таємниця Чорного моря
Чорне море дихає вічністю. Його темно-лазурові хвилі, розкочуючись уздовж мальовничого одеського узбережжя, розчісують золотий пісок, омивають сиві скелі й ховають у своїх глибинах тисячі давніх таємниць. Для звичайного перехожого, який гуляє вечірнім Приморським бульваром або відпочиває на Ланжероні, море здається лише безмежною стихією — часом лагідною й теплою, часом суворою й буремною.
Проте ті, хто вміє слухати тихий шум прибою, знають: океан — це не просто вода. Це величний, живий світ, де вирують власні пристрасті, де стоять сяючі перламутрові палаци й панує прадавня магія.
Протягом багатьох століть люди вірили у темні й лякаючі казки. Сухі перекази лякали мандрівників підступними русалками, які нібито заманюють необачних плавців у безглузду безодню, несучи лише загибель і холод. Але історія Аурелії та Микити назавжди розвіяла цей похмурий міф. Морські істоти — це не уособлення небезпеки чи отруйної темряви. Вони, як і ми, здатні відчувати біль і радість, шукати гармонію та прагнути щирого теплого світла. Вони можуть бути відданими, ніжними й беззахисними перед обличчям справжніх почуттів. Справжньою загрозою завжди була лише зла магія та людські ревнощі, але навіть найсильніші чари безсилі там, де розквітає щирість.
Історія закоханих стала живим доказом того, що кохання — це єдина сила у Всесвіті, здатна долати будь-які межі. Воно об’єднало два абсолютно різні світи: земний, гамірний, сповнений сонячного світла, та таємничий підводний, прихований під товщею солоних хвиль. Кохання перетворило звичайного одеського юнака на сміливого захисника й дарувало морській принцесі щастя пізнати людське тепло. Воно зламало давні королівські заборони, знищило вікове зло й подарувало світові нове життя — маленького спадкоємця двох стихій.
Тепер, коли над Одесою займається лагідний захід сонця, а на небі спалахують перші зорі, на високих скелях біля самого краю води нерідко можна побачити дві постаті, що тримаються за руки. Вони милуються місячною доріжкою, слухають пісню мори й знають, що під цими хвилями на них завжди чекає велика родина.
Світ під водою й світ на землі більше не ворогують. Вони переплелися в єдиному ритмі — ритмі закоханих сердець, які довели, що для справжнього кохання немає нічого неможливого. А Чорне море продовжує шепотіти свою вічну пісню про те, що дива живуть зовсім поруч — варто лише відкрити їм своє серце.
Кінець
