Спочатку:
На сторінку книги
Глава 11. Темрява над кораловим троном
У підводному Чорноморському царстві, де зазвичай панували спокій, лазурове світло та тихий шепіт хвиль, раптово стало тривожно й неспокійно. Вода навколо королівського палацу ніби загусла, стаючи важкою та холодною. Прадавні мешканці глибин відчували наближення чогось жахливого, але ніхто не знав, що джерело цієї біди вже переступило поріг магічних кордонів.
Підступна відьма Морфена, щойно супроводивши двох прекрасних русалок Аурелію та Вівіану до людського берега й наділивши їх закляттям трансформації, зрозуміла: її час настав. Роками вона виділяла отруту заздрощів у своєму темному серці, мріючи про безмежну владу. Багато років тому вона вже зробила перший крок до своєї мети — підступно напала на рідну сестру, Королеву Селену, силою відняла її магічний голос, перетворила на звичайну жінку й відправила на сушу, прирікаючи на вічне забуття серед людей. Тоді Морфена розпустила чутки про трагічну загибель королеви, змусивши все царство оплакувати її втрату.
Тепер, коли палац залишився без молодих принцес, які могли б успадкувати владу, відьма вирішила остаточно зламати морського Короля, знищити його дух і повністю загарбати величне підводне королівство, про яке так давно мріяла.
А ще зовсім недавно підводне життя вирувало радістю й безтурботністю. Серед яскравих, сяючих коралів, під мелодійні звуки водяних лір, маленькі різнокольорові рибки водили веселі хороводи, а юні русалоньки, подруги принцес, кружляли у витончених таночках. Донедавна й самі Аурелія та Вівіана танцювали тут, їхнє життя було беззаботною казкою, сповненою сміху та світла. Вони звикли вірити в добро, не підозрюючи, які темні сили плетуться за їхніми спинами.
Але раптом розкішний підводний сад здригнувся. Магічна тиша розірвалася, коли в самісінький центр святкової галявини увірвалася Морфена. Її очі горіли божевільним вогнем, а з обличчя не сходила хижа, тріумфуюча посмішка. Вона здійняла руки вгору, і з її довгих кігтів почав стрімко поширюватися густий, отруйний фіолетовий дим.
— Ха-ха-ха! Мій світ! Тепер цей світ належить тільки мені! — розразилася вона гучним, лиховісним сміхом, який луною прокотився по всіх підводних печерах. — І він назавжди впаде у безпросвітну тьму! Ахахаха!
Магічний дим миттєво огорнув коралові рифи. Танцюючі рибки, перелякані кальмари, дельфіни та морські коники в паніці почали розпливатися в усі боки, намагаючись сховатися від задушливого туману. Проте темна магія відьми діяла безжально: русалоньки, що не встигли втекти, миттєво завмирали, вкриваючись блідим чаклунським нальотом, занурюючись у глибокий, безвладний сон.
І в цей самий момент товщу води прорізав різкий, свистячий звук. Спалахнула потужна золота стріла світла, яка на мить розігнала фіолетову темряву. Попереду, здіймаючи хвилі, стрімко приплив сам морський Король. У його правиці грізно й велично сяяв легендарний тризуб, символ абсолютної влади над океаном.
Побачивши, що його підводний сад сплюндровано, а юні русалоньки заколдовані й безпорадні, Король спалахнув шаленою, праведною люттю.
— Ти знову з’явилася, Морфено?! — громовим, розгніваним голосом вигукнув правитель, спрямовуючи гострі зубці тризуба прямо в груди відьми. — Що ти зробила з моїм королівством?! Що ти зробила з моїми принцесами?! Де Аурелія і де Вівіана?! Відповідай, відьмо!
Потужна золота сила, що виходила від тризуба, затиснула Морфену у світлове кільце, утримуючи її на місці й не даючи поворухнутися. Але замість страху відьма знову залилася гучним, переможним сміхом, що ранив королівське серце.
— О, мій великий і могутній Королю! — знущально прошипіла вона, дивлячись на нього зневажливо. — Я прийшла, щоб забрати те, що по праву має бути моїм! А твої любі донечки... Аурелія та Вівіана... Вони втекли! Втекли на сушу до людей, бо так сильно хотіли стати смертними дівчатами й знайти свою матір!
Почувши ці слова, Король наче скам'янів. Його обличчя спотворилося від глибокого, паралізуючого шоку, а золоте сяйво тризуба на мить згасло.
— Що?.. Що ти таке верзеш, відьмо?! — затремтів голос могутнього володаря. — Це неправда! Моя дружина Селена загинула шістнадцять років тому! Мої доньки не могли піти до людей!
Морфена оскалилася, насолоджуючись кожною секундою його мук:
— Неправда? О ні, це чистісінька правда, наївний дурню! Твоя прекрасна Селена на самому ділі не загинула! Це я перетворила її на людину й викинула на сушу, бо вона заважала мені украсти твоє дорогоцінне королівство! Вона жива й ходить людською землею! Твої доньки дізналися правду й пішли шукати її, кинувши тебе напризволяще!
Цей підступний психологічний удар досяг своєї мети. Великий морський Король, який вважався непохитним захисником океану, ледь не прослезився. У його очах спалахнув невимовний біль, туга й каяття. Жінка, яку він стільки років вважав мертвою, за якою щоночі сумував — насправді жива! А його маленькі доньки пішли в небезпечний людський світ зовсім одні, шукаючи маму, поки він, сильний правитель, сидів на троні й нічого не зробив, щоб дізнатися істину!
Він на мить опустив голову, піддавшись слабкості та розпачу, і його руки послабили хватку на зброї.
Морфена тільки цього й чекала. Скориставшись миттєвою слабкістю та розгубленістю Короля, вона зробила різкий випад. З її пальців вирвалися важкі темні кандали з чорного магічного металу, які з гуркотом обвили зап'ястя й шию правителя. Король важко зойкнув, падаючи на коліна. Магічні ланцюги повністю заблокували його силу — він більше не міг вимовити жодного слова, не міг підняти руку й чинити опір. В один момент він втратив усе: свою силу, свою гордість і свою сім'ю.
Злісно сміючись, Морфена підпливла до поваленого правителя й вирвала з його безсилих рук легендарний тризуб. Щойно її брудні пальці торкнулися золотої зброї, як чиста магія океану осквернилася: тризуб миттєво потемнів, покриваючись чорною, гострою лускою та випромінюючи темну, руйнівну енергію.
Відьма високо підняла чорний тризуб над головою й голосно, на все підводне царство, закричала:
— Ахахаха! Тепер це королівство належить МЕНІ! І всі мешканці відтепер падуть у рабство, якщо хтось не підкориться моїй волі!
Вона повернулася до величезних, напівпрозорих примарних медуз, що піднялися з найтемніших западин океану, служачи її волі:
— Мої вірні медузи! Проконтролюйте кожного! Хто виявить бодай краплю непокори мені — знищуйте без жалю!
Величезні медузи, випромінюючи гнітюче фіолетове світло, почали повільно розпливатися по всьому царству, вселяючи первозданний жах у душі мирних русалок, переляканих дельфінів та інших морських тварин. Усі мешканці від страху ховалися в найглибші щілини скель, боячись навіть поворухнутися.
Над Чорноморським царством постало нове правительство — жорстоке, деспотичне й огорнуте непроглядною, магічною тьмою. І єдиною надією на порятунок підводного світу залишалися дві юні принцеси, які в цей самий час робили свої перші кроки по нічній Одесі.
