Спочатку:
На сторінку книги
Глава 12. Пробудження та зустріч доль
Одеський ранок зустрів місто неймовірною прохолодою, лагідним золотавим сонцем та кришталево чистим небом. Сонячні промені пробивалися крізь листя старих платанів, малюючи химерні візерунки на стінах будинків.
А в цей час у своїй затишній кімнаті Микита солодко спав, занурений у дивовижний, магічний сон. Йому здавалося, що весь навколишній світ зник, залишивши тільки його та чарівну русалку Аурелію. Вони сиділи на березі безмежного, спокійного моря, де вода виблискувала лазуровими вогнями. Вони мило й невимушено болтали про підводні таємниці, зірки та людське життя. Дівчина дивилася на нього своїми сяючими очима і що-то солодко шептала йому на вухо, від чого серце хлопця калатало від щастя. У цьому сні Микита остаточно втратив голову, повністю розчинившись у ніжних почуттях до своєї морської рятівниці.
Раптово цю ідилію розірвав гучний, настійливий дзвінок будильника. Хлопець здригнувся і розплющив очі, намагаючись утримати в пам'яті вислизаючі образи. У кімнату тихо зайшла бабуся Оксана. Вона лагідно подивилася на онука й мовила, що його батьки ще вдосвіта поїхали на риболовлю, а вона вже встигла спекти для нього свіжий, ароматний пиріг.
Микита сів на ліжку, поправив окуляри й зітхнув:
— Бабусю, мені щойно снився такий солодкий, такий неймовірний сон... Я знову бачив її. Я твердо маю намір знайти цю русалку ще раз, чого б мені це не коштувало!
Бабуся Оксана зітхнула, похитала головою й поклала перед ним на стіл великий, ще гарячий шматок пирога з яблуками та малиною.
— Ох, внучку... — турботливо мовила вона. — Краще з'їж пирога. Прошу тебе, не зациклюйся на цих фантазіях, а то всі навколо, і Поліна в тому числі, подумають, що ти справді заколдований. Спустися на землю, хлопче.
Микита важко зітхнув, дивлячись на духмяну випічку:
— Ти права, бабусю... Я справді занадто багато думаю про неї, вона не виходить у мене з голови. Тому... ладно, я піду, мені час.
Він швидко поснідав, взяв свою сумку, бережно загорнув решту пирога, щоб пригостити когось, і вийшов з дому.
Хлопець ішов знайомими одеськими вулицями, де ранок уже набирав обертів. Проходячи повз затишні дворики, він бачив знедолених людей та бродяг, які тільки прокидалися у своїх картонних сховищах. Саме в цей момент Микита згадав про тітоньку Еліну. Ця самотня стара жінка вже багато років жила у вогкому підвалі одного з напівзруйнованих будинків. Микита, який мав надзвичайно добре й чуйне серце, часто провідував її, допомагав чим міг і навіть потай подумував знайти для неї якесь краще, людське житло, бо йому було шкода дивитися на її злидні. Хлопець вирішив зайти до неї прямо зараз і пригостити теплим яблучно-малиновим пирогом, який дала бабуся.
А тим часом у підвалі тітоньки Еліни панувала тиша. Втомлені після важкої ночі на холодній бруківці, Аурелія та Вівіана міцно спали на старому матраці, притиснувшись одна до одної під товстою ковдрою.
Микита обережно спустився низькими кам'яними сходами вниз, намагаючись не шуміти. Тітонька Еліна, яка саме поралася біля своєї маленької печі, була щиро рада його бачити. Вона з посмішкою прийняла від нього пакунок із теплим пирогом, дякуючи за турботу. Хлопець спокійно пройшов всередину, абсолютно не боячись підвальної сирості, пилу та бруду, до яких уже звик під час своїх візитів.
Він хотів було щось сказати старій, як раптом його погляд зупинився на кутку підвалу. Микита завмер, а його серце шалено, пропуская удари, застукало в грудях. На бідному матраці лежала прекрасна, сяюча навіть у напівтемряві дівчина з розкішним рудим волоссям, що хвилями розсипалося по старій подушці. Це була Аурелія. Хлопець не вірив власним очам: її обличчя, її риси... вона була так неймовірно схожа на ту саму русалку, яку він врятував із браконьєрських тенет!
У голові Микити миттєво спалахнув гнів через те, що така неземна краса опинилася в такому жахливому місці. Він сердито, з неприхованим обуренням подивився на тітоньку Еліну, яка саме збиралася пригостити його гарячим чаєм.
— Тітонько Еліно, це що таке?! — різко, з болем у голосі запитав Микита, вказуючи на дівчат. — Чому така мила, прекрасна дівчина разом із її подругою лежать у таких жахливих умовах?! На цьому холодному матраці, у вогкості? Чому ти дозволила їм тут залишитися?!
Еліна здивовано й розгублено дивилася на Микиту, абсолютно не очікуючи від завжди спокійного хлопця такої бурхливої реакції. Вона виставила вперед руки, виправдовуючись:
— Микиточку, синку, та вони ж прийшли посеред ночі! Бідняжки, вони зовсім заблукали в місті, ходили босі й змерзлі! Вони шукають свою маму, от я їх і прихистила, щоб не пропали на вулиці...
Микита вже не слухав її. Наче під дією якихось чарів, він повільно підійшов до матраца й сів поруч із Аурелією, яка все ще солодко спала. Хлопець протягнув тремтячу руку й обережно, з неймовірною ніжністю почав гладити її теплі, шовковисті щочки.
— Вона не повинна бути тут, серед цього бруду... — тихо, але твердо прошепотів Микита, дивлячись на її обличчя. — Я можу допомогти. Я заберу її звідси прямо зараз.
Не вагаючись ні секунди, Микита обережно підсунув руки під її спину та коліна й бережно взяв дівчину на руки. І в ту ж мить, коли її тіло притислося до його грудей, хлопця пронизав потужний електричний струм дежавю. Він чітко відчув той самий день, ту саму вагу, те саме тепло, коли ніс поранену русалку на своєму катері! Це була вона! Не сон, не вигадка!
Від цього руху Аурелія повільно відкрила свої великі, лазурові очі. Вона здивовано кліпнула й раптом зрозуміла: її тримає на руках той самий юнака-рятівник, якого вона бачила у своєму магічному сні всього кілька хвилин тому! Дівчина мило, щасливо посміхнулася й заворожено подивилася на нього. Вони замерли, довго й пильно дивлячись одне одному в очі, забувши про все на світі.
Тітонька Еліна стояла поруч у повному оцепенінні, притиснувши руки до рота.
У цей момент від шелесту та голосів прокинулася Вівіана. Вона сіла на матраці, протерла очі й миттєво впізнала хлопця з катера. Побачивши, що якийсь незнайомець тримає її молодшу сестру, Вівіана швидко встала на ноги й суворо, з королівською вимогою мовила:
— Пробач... А навіщо ви тримаєте мою сестру?! Негайно опустіть її!
Микита повернувся до неї, міцніше притискаючи Аурелію до себе, і з доброю посмішкою відповів:
— Я можу допомогти вам. Вашій родині зараз потрібні тепло, нормальний уход і безпека, а не цей холодний підвал.
Аурелія, ніжно обхопивши Микиту за шию, тихо й мило промовила:
— Ти такий турботливий... Дякую тобі.
І в цей момент, від повноти щастя та близькості коханого, очі Аурелії на мить яскраво засвітилися чистим, магічним підводним світлом. Тітонька Еліна, побачивши це диво, голосно ахнула й сплеснула долонями. У її голові нарешті склалися всі пазли: дивні манери дівчат, їхня неземна краса і те, як Микита марив морем.
— Боже мій... — прошепотіла стара жінка. — Невже це правда... Микито, так ось чому ти був так сильно зачарований увесь цей час!
Микита, не зводячи закоханого погляду з Аурелії, радісно посміхнувся:
— Дякую тобі, тітонько Еліно, за все. Але тепер ми йдемо додому. Я притащу тебе, Ауреліє, в мій теплий, затишний будинок. І твоя сестра, чи подруга, обов'язково піде з нами.
Вівіана гордо випростала спину й строго виправила його:
— Я її старша сестра. Моє ім'я — Вівіана.
Микита тихо засміявся, відчуваючи, як з його душі зникає весь нічний сум:
— Незвичайне і дуже красиве у вас ім'я... Ходімоте всі до мене додому. Там ви відігрієтеся, поїсте мого пирога і все мені детально розкажете.
Аурелія притулилася своєю щокою до його плеча, її серце співало від радості. Вона чітко зрозуміла: цей хлопець, такий турботливий, сильний і дуже добрий — це її справжня доля, подарована самим морем. Вона була щаслива, а тітонька Еліна лише тихо з тривогою буде спілкуватися з тими хто може захистити Микиту від чаклування.
