Спочатку:
На сторінку книги
Глава 6. Ціна людських кроків
Чорноморські глибини ховали чимало таємниць, але навіть серед них печера відьми Морфени була місцем, куди свідомі підводні жителі намагалися не запливати без крайньої потреби. Про її магію серед коралових рифів ходили пошепки: казали, що Морфена здатна створити будь-яке диво, проте за кожне прохання вона бере непомірну ціну.
Аурелія пливла поруч із Вівіаною, її серце калатало так сильно, що відлунювало у вухах. Дівчина досі не могла до кінця усвідомити: її мати, Королева Селена, жива! Вона живе серед людей, під тим самим сонцем, де ходить і її рятівник із ніжним поглядом. Аурелія стискала на зап’ясті золотий браслет і подумки давала собі обіцянку: вона знайде матір, обійме її, і якщо доведеться — назавжди залишиться на суші поруч ізтими, кого полюбувала її душа.
Печера чаклунки зустріла сестер важкою, задушливою темрявою. Вода тут здавалася густішою, пахла сіркою та дикими глибоководними водоростями. У самому центрі грота, серед отруйно-рожевих щупалець прадавніх актиній, поставала господиня цього похмурого місця. Морфена мала дивовижну й водночас лякаючу зовнішність: її тулуб нагадував гнучке людське тіло, але шкіра переливалася отруйно-зеленими та глибокими синіми відтінками, а замість волосся довкола голови вились тонкі, сяючі мацальця. Вона саме мішала у величезній мушлі якесь сяюче зельє, коли сестри зупинилися на порозі.
Вівіана міцніше стиснула руку Аурелії й подихала вголос, стримуючи трепет.
— Я говоритиму з нею сама, — твердо мовила старша сестра, виступаючи вперед.
Вони підпливли ближче. Вівіана випростала спину, тримаючись із притаманною королівською гідністю, і голосно мовила:
— Шановна чаклунко! Весь риф знає про твою могутню магію. Ми прийшли до тебе з проханням, яке змінить усе наше життя.
Морфена повільно повернулася. Побачивши перед собою двох юних принцес із сяючими хвостами — рожевим та лазурово-синім — вона приховала зловтішний спалах у своїх жовтих очах за лагідною, удавано доброю посмішкою.
— О-о-о, які гості в моєму скромному гроті... — її голос лунав мов шелест прибережного каміння. — Чого ж бажають прекрасні русалоньки, доньки самого Короля?
— Ми хочемо стати людьми, — без вагань заявила Вівіана.
— Так! — підхопила Аурелія, не втримавшись від емоцій. — Ми хочемо отримати людські ноги замість хвостів... Ми шукаємо нашу маму!
При згадці про матір у глибині очей Морфени спалахнув справжній демонський вогонь. Чаклунка миттєво згадала той день шістнадцять років тому. Вона нікому й ніколи не розповідала головної таємниці: Селена була її рідною сестрою!
Морфена завжди заздрила красавиці Селені, її короні та любові Короля. Саме вона багато років тому хитрощами заманила Королеву в печеру, силою пропоїла її зіллям трансформації, позбавила хвоста й викинула на людський берег, розпустивши чутки про загибель у штормі. Морфена мріяла зайняти її місце біля трону, але Король від горя закрив своє серце й присвятив життя донькам.
І ось тепер доля сама привела до неї останніх перепон! Якщо принцеси втечуть на сушу, Король залишиться абсолютно самотнім, розбитим і слабким. Тоді Морфена легко захопить підводний світ, вижене штормового владаря з палацу й стане єдиною правителькою Чорноморського царства!
— Бідні мої дівчатка... — солодким, отруйним голосом мовила чаклунка, підпливаючи ближче й торкаючись обличчя Аурелії своїми холодними пальцями. — Не сумуйте, я допоможу вам. Ви отримаєте людські ноги й зможете піти на сушу.
Русалоньки радісно перезирнулися, абсолютно не підозрюючи про підступний задум своєї рідної тітки.
— Але пам'ятайте умови! — суворо мовила Морфена, кружляючи навколо них і піднімаючи з дна сяючий перламутровий пил. — Магія дасть вам ноги, але якщо ви нагорі піддастеся сильним брехливим помислам або якщо ваше серце спалахне надто сильною любов'ю чи страхом — магія дасть збій! На вашій людській шкірі одразу проступить сяюча лазурова луска.
Морфена простягнула руки над сестрами й почала зачитувати прадавнє заклинання. Вода довкола принцес закрутилася в шаленому вирі. Лазурове та рожеве сяйво їхніх хвостів спалахнуло так яскраво, що засліпило весь грот. Аурелія й Вівіана закружляли в магічному потоці. Біль від трансформації розривав кожну клітинку, але мрія про волю підтримувала їх.
Рівно через сім хвилин сяйво згасло. Замість риб'ячих хвостів дівчата відчули дивну, важку легкість — на їхньому місці з'явилися стрункі людські ніжки. Морфена, не втрачаючи ні хвилини, випустила потужний потік води, який підхопив знесилених сестер і помчав їх вгору, геть із підводного царства.
Вони випливли на поверхню біля тих самих затишних, залитих місячним світлом скель Одеського узбережжя. Прибій лагідно виштовхнув їх на теплий, сухий пісок.
Аурелія лежала на спині, важко дихаючи й заворожено дивилася на справжні зорі. Воно було таким близьким — це величезне, темне людське небо!
Вівіана пошевелилася першою. Долаючи тремтіння в незнайомих кінцівках, вона потихоньку встала на ноги. На ній магічним чином з'явилася проста, але дуже красива рожева сукня, що м'яко спадала до колін. Старша сестра хитнулася, зробила свій перший, невпевнений крок по землі й здивовано засміялася.
— Ауреліє, подивись! Ми стоїмо! — вигукнула Вівіана.
Вона підійшла до молодшої сестри, простягнула їй руки й допомогла встати. На Аурелії опинилася легка блакитна сукня, яка підкреслювала її світлі очі. Дівчина зробила крок, другий — ніжки слухалися! Вона раділа мов дитина, кружляючи на піску: тепер вона справжня людина!
— Ми зробили це... — прошепотіла Аурелія, обіймаючи сестру. — Ми на суші!
Вівіана подихала глибоко, вдихаючи запах квітучої акації та міського диму. Вона пам'ятала матір, пам'ятала риси її обличчя і була впевнена, що впізнає її серед тисяч людей.
Озирнувшись на сяючі вогні вечірньої Одеси, Вівіана лагідно подивилася на Аурелію й мовила з щирою посмішкою:
— Не хвилюйся, сестричко. Ми знайдемо маму, дізнаємося правду і відтепер будемо втрьох разом. Назавжди.
