Раді Вас бачити!

Замок Вогняного Крила

Сьогодні зранку у Вікторії була лише одна лекція. Після її закінчення, дівчина одразу вирушила до замку вампірів. Коридорами вона йшла тихо, немов тінь. Вікна були щільно заслонені від сонячного світла. Дівчина ступала обережно, щоб не розбудити жодного з вампірів.

Як тільки вона зайшла до бібліотеки, одразу розклала підручники на столі та прийнялась читати. Попереду чекало багато контрольних, до яких Вікторія готувалась дуже ретельно.

На столі лежали: «Археологічна методологія та польові дослідження», «Давні цивілізації Європи: матеріали та інтерпретації», «Археологічна хронологія та датування знахідок», а також її особистий конспект із «Античної археології та культури Сходу», з якого вона виписувала найважливіші цитати й факти. Кожен том був як ключ до нових знань, а Вікторія швидко та уважно занотовувала все, що могло стати в пригоді для її досліджень і майбутніх робіт.

Раптом її очі широко розкрились, дихання зупинилось, а олівець, який вона тримала, вислизнув із пальців і впав на стіл. Вікторія ще раз переглянула зошити та записники й важко зітхнула. Поспіх під час зборів та переїзду дався взнаки — вона забула найважливіше: блокноти з конспектами, без яких підготовка до контрольних робіт ставала майже неможливою.

Закривши обличчя руками, дівчина знову важко зітхнула, відчуваючи, як хвиля безсилля накриває її.

Та раптом її відволік приємний голос:
— Крихітко, щось сталось?

Вікторія підняла очі й побачила перед собою Святослава. Він щойно зачинив за собою двері й швидко рушив до неї.

— Все добре, — нарешті видихнула Вікторія. — Просто тільки зараз зрозуміла, що забула вдома дуже важливі конспекти.

Вона нервово взяла олівець і почала виводити на чернетці хвилясті лінії, намагаючись хоч трохи відволіктись.
— Доведеться заїхати додому й забрати їх, — тихо додала дівчина.

Святослав зупинився, невдоволено поглянув на неї та обперся руками об стіл.
— Ти сумуєш за ним! Тому й шукаєш привід, аби знову побачитись?

Вікторія підняла на нього очі.
— Так, я, звісно, сумую за Віктором, — чесно зізналась дівчина. — Але невже ти думаєш, що я не вигадала б чогось оригінальнішого, щоб зустрітись з ним?

— Не сумніваюсь, — з легкою усмішкою відповів Святослав.

Вікторія опустила очі й знову почала машинально виводити якісь лінії в чернетці.
— Я справді хочу, щоб Вітя помирився зі своєю відьмочкою, — тихо промовила вона. — Я зовсім не маю наміру заважати їм.

Дівчина замовкла, замислившись. Святослав сів поруч і лагідно провів пальцями по її русявому волоссю. Відтоді як вона переїхала жити до брата, Вікторія знову дозволила собі яскравий людський одяг. Сьогодні, на диво був теплий день, тому на ній були блакитні джинсові шортики та ніжно-рожева кофтинка, що підкреслювала її тендітну талію й витончену жіночність.

Святослав не зводив з неї погляду. На її обличчі й тілі після світанку не залишилось й сліду опіків. У м’якому світлі свічок і тьмяних променях, що марно намагались пробитися крізь зачинені вікна, вона здавалась нереально чарівною. Його руки самі потягнулись до неї, пригортаючи ще ближче.

— Знаєш, під час феєрверка Віктор хотів освідчитися Хелені, — задумливо промовила дівчина.

— Справді? — здивувався Святослав.

— Так. Він навіть обручку для неї купив. — Вікторія різко обернулась до нього й сумно додала: — Як ти думаєш, що з нею сталось? Чому вона так божеволіє? Невже все це через мене?

— Ні, що ти, — м’яко посміхнувся Святослав, ніжно торкаючись її щік. — Вона просто ревнує його до тебе, от і сердиться. Те, що ти виїхала від них, піде на користь усім. Особливо їй.

Вікторія знову схилилась над книжками, перегортаючи сторінки однієї з них, наче намагаючись зануритись в навчання. Та зосередитись їй уже не вдавалось. Святослав тихо підсунувся ближче й обійняв її за талію, просунувши руки під тонку кофтинку.

— Святе… — вона посміхнулась, намагаючись бодай словами зупинити хвилю почуттів. — У мене навчання… мені потрібно вчитись… — слова зірвались з її вуст тремтливо, майже пошепки.

— Вчись… — нахилившись до її вуха, прошепотів він, дозволяючи своїм дотикам говорити замість нього.

Його руки почали підійматись вгору та ніжно провели по її грудях. Вікторія закрила очі, відчуваючи його близькості та несміливо закусила губу.

Хлопець нахилився, торкаючись її шиї поцілунками, міцно притискаючи її до себе. Дівчина притулилась до його тіла спиною та одразу намагалась відсунутись, але він лише продовжував збуджувати її.

Коли його руки повільно спустились до блискавки її шортів, дівчина відразу накрила їх своїми.

— Зараз же день, хіба тобі не потрібно спати? — ледве промовила вона.

— Крихітко, як я можу спати, знаючи, що ти тут сидиш сама в таких коротеньких шортиках? — пристрасно відповів він.

Він обережно вкусив її за плече, і дівчина затремтіла, впираючись руками об край столу, намагаючись зберегти рівновагу.

— Святе… будь ласка… — прошепотіла вона, закривши очі й тихо стогнучи.

Він тихо засміявся.

— Тоді зупини мене. Одне твоє слово — і я піду, — промовив він.

Коли Святослав розстібнув її шорти й доторкнувся до білизни, Вікторія втратила контроль над собою. Вона обернулася до нього обличчям і впала йому в губи.

Хлопець підхопив її на руки та посадив на стіл. Він швидко прибрав книги зі столу, які з гуркотом впали на підлогу. Вона щільно притиснулась своїм гарячим тілом до його холодної шкіри. Контакт був настільки інтенсивним, що він ледве стримував себе, захоплений кожним її рухом і близькістю, яка зводила його з розуму.

Коли вона подивилась на нього пристрасним поглядом, він відчув, як його серце тягнеться до неї глибше за будь-яке бажання тіла. Він хотів бути з нею, хотів тримати її поруч і захищати, хотів, щоб вона знала — він кохає її, цілком і без залишку.

Вона зірвала з нього футболку і відкинула її в сторону. Легкими дотиками провела по його пресу, повільно піднімаючись до грудей. Святослав ледь стримував себе, щоб не схопити її одразу. Та коли відчув її гаряче дихання на шиї та ніжні поцілунки, більше не зміг утриматись. Він обережно зняв з неї шорти й притягнув ближче до себе, від чого вона грайливо розсміялась.

Хлопець ніжно провів руками по її стегнах і ненадовго затримався на сідницях, сильніше стискаючи їх. Вона не відводила карих очей від його червоних, що повніли пристрастю. Коли вона злегка облизала губи, дивлячись на нього, Святослав остаточно втратив контроль.

Він зняв з неї кофтинку та жадібно почав цілувати її плечі, ключиці й декольте. Вона відкинула голову назад і закрила очі, насолоджуючись моментом. Її руки заплутались у його чорному волоссі, а тихі стогони невимушено виривались. Вона обхопила його ногами, щільніше притискаючи до себе, відчуваючи його збудження.

Але цю шалену пристрасть перервав гучний гуркіт і відчинені двері. Максим увірвався в бібліотеку, впевнений, що Вікторія тихо сидить сама й навчається.

— Вікторіє, нам терміново потрібно поговорити… — проговорив він, стримуючи здивування.

Хлопець завмер, побачивши напівоголену Вікторію на столі, яка обіймала Святослава ногами. Коли закохані перевели на нього погляд, Вікторія здригнулась, тихо скрикнула й миттєво поклала руки на свій білий бюстгальтер, прикриваючи груди. Вона відштовхнула Святослава й швидко спригнула зі столу, панічно шукаючи одяг, розкиданий серед книг на підлозі.

Святослав розгнівано подивився на Максима, який не відводив погляду від його дівчини. Він помітив, як Максим із задоволенням в очах дивився на білі мережеві трусики Вікторії, затримавши погляд на її округлих сідницях. Це остаточно розлютило Святослава. Він зробив кілька швидких кроків до Максима та крізь зуби проричав:

— Малий, тебе стукатись не вчили?

Коли Максим зустрів погляд Вікторії, яка опустила очі, а її обличчя почервоніло від сорому, він одразу зробив крок назад і промовив:

— Вибачте…

У той момент, коли Максим зачинив двері, Святослав перевів погляд на Вікторію. Вона стояла розгублена, прикриваючи себе кофтинкою. Та раптом її обличчя осяяла посмішка, що швидко переросла в гучний сміх. Почувши його, Святослав й сам не стримав усмішки.

— Добре, що ти не встиг мене повністю роздягнути, — сміялась вона.
— Напевно доведеться звикати… Це вже не рідкість. Вже троє бачили тебе напівоголену за такий короткий термін.

— А хто був третій? — Вікторія підняла на нього розгублені очі.

Святослав не став засмучувати кохану й згадувати, як Хелена підглядала за ними. Він підійшов до неї, схопив кофтинку, якою вона досі прикривалась, й відкинув її назад на підлогу, до книжок. Потім провів долонями по її обличчю та ніжно прошепотів:

— Я так сильно кохаю тебе!

Вікторія не встигла відповісти, Святослав почав цілувати її, притискаючи до себе, в його поцілунку звучала вся його прихильність і бажання...