Раді Вас бачити!

Але розплата за пиятику приходить до всіх, і дуже швидко. Ліза відкинулася на спинку стільця, тримаючи в руках чергову склянку коктейлю, від якого в горлі палило. Бар гудів голосами, музика пульсувала, а світло від неонових вивісок розтікалося по столах, і все це зливалося в якусь галюциногенну какофонію.

— Ти чого така задумлива? — спитала Рита.

Ліза хмикнула, крутячи склянку в руках. Слова вирвалися самі, п’яні й безладні.

— Мені треба дізнатися, що з Голованем, — пробурмотіла вона, нахилившись до Рити. — Треба запитати в Гречаного. Він чорт.

— Гречаний?

Ліза кивнула і продовжила невиразно:

— І Головань теж. Самі чорти навколо.

Рита розсміялася, ледь не розливши вино.

— То йди дізнайся! — кинула вона, махнувши рукою в бік дверей. — Ти ж тепер під боком у нього. Він, до речі, щойно спускався на паркінг. Точно можеш перестріти.

— Точно! — стукнула кулаком по столі Ліза. — Це найкраща ідея в моєму житті!

Хтось запропонував їй цигарку, вона затягнулась і мало не впала зі стільця. У животі закрутило, нудота підкотила так швидко, що вона ледь встигла притиснути долоню до рота.

— Ой, ходімо, — Рита схопила її за руку, тягнучи до виходу. — На повітря, бо ти геть зелена.

На вулиці холодне повітря вдарило в обличчя, але це не допомогло. Ліза сперлася на стіну біля смітника, і її вирвало прямо на асфальт. Рита стояла поруч, тримаючи її за плече, і бурмотіла щось заспокійливе, хоча й сама хиталася.

Ліза стояла зігнута, все ще відчуваючи, як шлунок стискається після блювання, але свіже повітря було приємним після задухи. Обличчя палало від сорому, коли витирала губи серветкою, що дала подруга. Хтось визирнув з бару і махав їм рукою, зазиваючи усередину.

— Наздоганяй, — ледве вимовила Рита і попленталась туди.

Ліза ледь кивнула, не встигаючи простежити. Думки плуталися, наче розкидані папірці, та зрештою склалися в намір. У голові спливли слова Рити: Гречаний щойно спустився на паркінг. Вона випрямилася, тримаючись за стіну, і подумала: «Точно, зараз саме час. Зараз я його спитаю. Нехай віддає Ігоря, клятий вбивця.»

Ліза поплелася до паркінгу за рогом, тримаючись за стіну, щоб не впасти. Асфальт гойдався під ногами, а в горлі пересохло. Вона уявляла, як стане перед Гречаним і прокричить: «Клятий вбивця, де Ігор?» Її п’яна уява малювала, як він злякається, як вона змусить його повернути все, що він забрав у її батька. Вона бурмотіла собі під ніс, спотикаючись: «Зараз я йому покажу, чорту...».

Навколо було темно, лише кілька ліхтарів кидали тьмяне світло на припарковані машини. Ліза зупинилася, шукаючи очима машину Романа, коли раптом почула швидкі кроки позаду. Вона обернулася, але не встигла нічого зрозуміти — двоє чоловіків у темних куртках схопили її за руки і потягли до авто неподалік. Вона спробувала вирватися, але ноги підкосилися, і вона впала на асфальт, дряпаючи долоні. Її руки гарячково шукали щось на землі — камінь, ключі, будь-що, — але один із нападників схопив її за зап’ястя і знову потягнув до машини.

Вона була настільки розгублена і не при тямі, що не встигала за подіями зовсім. Крик вирвався навіть без її волі.

— Тихо, — гаркнув один, затискаючи їй рота жорсткою солоною рукою, і зі шлунку знову піднялася нудота.

Ліза белькотіла і смикалась, але шок і алкоголь зробили її безпорадною. Її вже майже дотягли до машини, коли раптом яскраве світло фар від машини, що саме виїжджала з парковки, ударило в очі. Авто різко загальмувало, двері грюкнули, і нападники завмерли на місці. З машини вискочив Гречаний із пістолетом у руці і вистрелив у повітря. Один з нападників кинувся на нього. Зав’язалася швидка і коротка бійка. Ліза почула глухий удар, хтось вилаявся. Гречаний загарчав, хапаючись за бік, але повалив нападника на асфальт. Другий побіг до машини, втікати або взяти зброю. Роман підняв Лізу з землі, за талію підтягнув до свого авто і штовхнув на пасажирське сидіння.

Вони виїхали різко, аж шини заверещали по асфальту. Ліза сиділа на пасажирському сидінні, намагаючись вдихнути. Її горло стискалося, слова не йшли. Вона хотіла сказати щось — подякувати, спитати про Ігоря, звинуватити, — але язик не слухався. Сором заливав щоки, але разом із ним приходило полегшення. Алкогольний туман розсіювався, і вона помітила кров, що швидко намочила сорочку Романа наскрізь. Та він тримав кермо міцно, не дивлячись на неї, і їхав мовчки.