Раді Вас бачити!

Ліза втупилась у папери, але не вчитувалася в жоден рядок. Її думки крутилися навколо Ігоря. Вона згадувала його слова, сказані в тьмяному кафе: «Вони не залишать тебе в живих. Не забувай, що Гречаний зробив із твоїм батьком.». Його хрипкий голос тоді звучав як попередження, але тепер Ліза боялася, що він напророчив біду собі самому. Якщо Гречаний з Максимом позбулися його? За те, що він допомагав їй? Вона відклала папери й потерла долонею шию, намагаючись прогнати тривогу. Без Ігоря вона не знала, кому вірити.

Двері архіву відчинилися, і до кімнати зайшла Наталя, помічниця Гречаного.

— Ліза Кравець, — сказала вона коротко, зупинившись біля столу. — Працюватимеш поруч із офісом голови, під моїм наглядом. Збирайся.

У компанії перерозподіл стажерів відбувався буденно. Один з найважливіших днів для самих стажерів і нав’язлива повинність для тих, хто приймав рішення. Інші дізнавалися свої нові напрямки через повідомлення в чаті від менеджерів, без зайвих церемоній. Лише за Лізою прийшли особисто, і це лише посилювало її тривогу. Вона зібрала речі — кілька ручок, блокнот із нотатками і сумку — і пішла за Наталею нагору, до офісу Гречаного.

Коли Ліза вже сиділа за новим столом біля кабінету голови, Роман вийшов із дверей. Він ішов швидко, не озираючись, навіть не глянувши в її бік. Ліза нижче нахилилася над блокнотом, знову згадуючи слова Ігоря: «Не забувай, що Гречаний зробив.». Той кинув коротке Наталі: «Дай стажерці роботу», від чого Ліза спалахнула. Він якось помітив, що вона б’є байдики над пустим блокнотом, навіть не подивившись на неї. Вона зиркнула йому у спину і знову відчула дивний потяг, що з’явився вже в перший день в компанії — торкнутися її, притулитися. Відчути й собі ту впевненість, яку випромінювала ця спина.

***

— Лізо, ходімо! — вигукнула Рита, чепурячись біля дзеркала в холі. — Вже зараз усі наші святкують. Я за тобою, як обіцяла.

Був кінець першого дня в офісі боса, який минув у напрузі за столом. Ліза посміхнулася, відчуваючи, як тривога відступає. Вона хотіла розвіятись і навчилась це робити за останні місяці. Вони зібралися більшою компанією — всі шестеро, щоб відзначити завершення стажування.

Ця компанія давно затягнула, і їй було легко, навіть надто легко. Це відчуття виявилось настільки незвичне, що здавалося небезпечним.

Ліза усміхалася, відчуваючи, як тепло від коктейлю розливається по тілу. Вона вперше в житті напивалася на рівні з іншими, позбуваючись будь-якої напруги. Дмитро в розхристаній сорочці нахилився до неї, тримаючи пляшку пива. Його волосся спадало на чоло, а усмішка була широка, майже хлоп’яча.

— Лізо, ти ж тепер біля самого Гречаного, — сказав він, підморгнувши. — Розкажи, як воно — бути зіркою?

Вона відмахнулася, хихикнувши, і знову відпила з келиха. Його залицяння були ненав’язливими, більше схожими на жарт, і Ліза відповідала так само — поблажливо, ніби перед нею був молодший брат, який намагається здаватися крутим.

— Та яка зірка, — кинула вона, відкидаючи пасмо волосся за вухо. — Просто папірці перекладати, тільки тепер під наглядом цербера.

— О, Гречаний ще й цербер?

— Бррр..., — пересмикнулась Ліза. — Не Гречаний. Його Наталя. Очей не зводить, і точно не від кохання.

— Я б не зводив від кохання! — знайшовся Дмитро, вже взявшись за міцніший напій.

Рита, сидячи поруч, розсміялася, її джинсова куртка з вишитим на кишені півнем злегка з’їхала з плеча. Рита вдягалася яскраво і вдвох вони виглядали дивно. Ліза на роботу завжди носила офісний базовий одяг, щоб не виділятися.

Тарас сидів у своєму звичному стилі — у навушниках і з виразом, наче слухав щось важливіше за реальність, хоча давно було зрозуміло: музика в них зазвичай не грала. Він носив їх для відмежування, як інші вдягають темні окуляри навіть в приміщенні. Рита веселилась і встигала відповідати усім, ще й вигукувати щось усередину бару, до сторонніх людей. Бар інтенсивно поринав у п’яне безумство, сама атмосфера, здавалося, коливалась від алкогольних випарів.

Голова у Лізи паморочилася усе сильніше, думки і очі погано фокусувались, а голоси долинали наче з діжки.

— Та ну, Лізо, це ти тут наймолодша, — почувся голос Рити. — За мене аж на чотири роки. А вже біля боса!

Коли вони встигли дізнатись, скільки їй років? Що вона їм розповіла? Ліза струсонула головою, але це не допомогло. Та вона й не хотіла відпускати це блаженство не думати ні про завтра, ні про сьогодні, ні про вчора.

Рита бачила, що Ліза перебрала, і не відходила. Хоча й сама була дуже п’яна. Справжня подруга, єдина, кого Ліза могла вважати такою. На роботі вона часто зазирала до архіву, приносила новини, питала, як справи. А тепер от сиділа поруч, підливала з пляшки, жартувала з Дмитром, коментувала Тарасове мовчання.

— Він просто економить слова, раптом завтра закінчаться?

Говорили, хто куди потрапив. Риту призначили у логістику, Тараса в маркетинг, Дмитра у PR відділ. Хтось з двох інших стажерів, не з їх компанії, трохи заздрив, натякав на найвищі зв’язки чи й на те, що Гречаний накинув на неї оком. Але вона не злилась, нічого не доводила. Просто слухала і дозволяла собі відчути: ось так воно виглядає, коли поруч люди, а не вартові.

Напої лились легко. Її келих наповнювали щоразу, коли вона й не просила. Солодкий присмак на язиці, тепло в грудях, важкість у руках — вона не знала міри, не розрахувала, але не шкодувала.

Жартувала і сміялась, і їй здавалось, що така дружба може тривати вічно.