Спочатку:
На сторінку книги
***
— Проходьте, леді Айло, — це було перше, що я почула, коли двері переді мною прочинили двійко вартових у сірій формі.
І я знову крокнула у приміщення, з якого почалося моє життя у Содії — у кімнати королеви-матері. Минулого разу я вже роздивилася вітальню, в якій приймала мене мати короля. Нічого особливого тут не було, що і дивувало. Грубі меблі з темного дерева, три крісла, оббиті червоним оксамитом, і багато свічок. Настільки багато, що ввечері в приміщенні було світло, наче вдень.
— Ви хотіли зі мною поговорити, леді Фрейвіл?
Я зупинилася біля одного з крісел, та без запрошення не ризикнула сідати. Та й господиня кімнат стояла біля вікна. І як вона раніше за мене встигла з їдальні дістатися? Років їй вже близько сімдесяти. А стоїть рівно, пересувається без тростини. Дивовижно.
Королева-матір озирнулася і жестом запросила підійти до себе:
— Що ви бачите, леді Айло?
— Скелі, — відповіла я, зупинившись поряд і визирнувши у невелике засклене вікно. — Хуртовину, яка затягує білим довкілля. Край столиці. Та звідси видно лише кілька великих кам’яних будівель. З якого матеріалу зроблено дах? Це ж не дерево?
— Ні, це теж камінь, — відповіла вона. — Який видобувається тільки в Содії. Він легкий, але міцний. Називається енцріф. Здається, це ельфійська мова. Та перекладу я не знаю.
— Що я мала ще побачити, леді Фрейвіл? Адже я щось упустила.
— Так, упустили, — жінка нарешті подивилася на мене. Та я не могла сказати, що саме вона зараз відчуває. Обличчя старої не відтіняла жодна емоція. — Ви упустили те, що знаходитесь у місці, яке поки не стало вашим домом, леді Айло. Я б хотіла допомогти вам з цією непростою задачею.
— Яким чином?
Мені не подобалася ця розмова. Складалося враження, що за пропозицією про допомогу ховалася пастка. І за мить я виявилася права.
— Другий корабель з Ісафіру майже дістався берегів Содії, — промовила вона, знову подивившись у бік скель, за якими мало знаходитися Кришталеве море. — Вони оминули шторм, в який потрапив ваш корабель, то ж дісталися трохи швидше. Сьогодні увечері «Морський грифон» вже відправиться назад. І відвезе ісафірськіх дівчат назад на батьківщину.
Спочатку я не зрозуміла сенс почутих слів. А потім…
— Ті ісафірські дівчата, про яких ви говорите, мої майбутні фрейліни. Ви не можете відіслати їх назад!
— Можу, — вона знову кинула на мене погляд. — Вважайте, що вже зробила.
— Це образа дому Месау, — мій голос затремтів. — Його голові. Який особисто обирав мені помічниць і подруг.
— Ваш батько цю образу переживе, леді Айло. А от ви можете не пережити, якщо вони опиняться при дворі.
— Ви погрожуєте мені? — здивовано видихнула я.
— Ні в якому разі, — пирхнула стара. — Та подивиться у вікно ще раз, наша майбутня королево. Ця країна для вас чужа. Її звичаї, її аристократи, її устрій. Вам знадобиться допомога місцевих дам. І я влаштую вам зустріч з найгіднішими. Сьогодні ввечері.
— Ви вже все спланували, — прошипіла я, вмить закипівши. — Все вирішили.
— Так, — підтвердила мати короля. — Чи це погано для вас, люба? Поки ні. Може колись ви з’явитесь на моєму порозі за власною волею, щоб навчитися робити так само.
Я все ще була настільки зла, що наступні слова могли стати надто різкими. Не такими, з яких варто було б будувати стосунки з матір’ю чоловіка.
Та я все ж не втримала язика за зубами.
— Мій батько буде незадоволений вашим рішенням. Ісафірські лорди мають вогняну вдачу.
— А от ви мені погрожуєте, люба, — посміхнулася леді Фрейвіл. — Йдіть вже. Заспокойтесь до вечора. І прийміть водяні ванни. Від вас такий запах, що не знаю, як мій син це витримав.
