Спочатку:
На сторінку книги
— Леді Фрейвіл, щиро дякуємо вам за запрошення, — з нещирою усмішкою проспівала леді, яка встигла зайняти місце на тахті.
— Не мені дякуйте, леді Пейт, — чемно відгукнулася королева-мати. — Це запрошення від нашої майбутньої королеви. Адже комусь з вас випаде честь служити їй. То ж… Почнемо.
Я продовжувала нерухомо сидіти у кріслі й стискати чашечку з чаєм. Та тремтіння рук видавало прокляте блюдце, яке раз у раз здригалося і вдаряло чашку у дно.
Мій план провалився. І тепер я маю обрати наближених людей з незнайомок. Просто прекрасно.
— Леді Месау, — мати короля звернулася до мене. — Дозвольте познайомити вас з усіма присутніми. Нехай і не всі вони стануть вашими фрейлінами, та з усіма ви будете зустрічатися на званих обідах, балах та інших заходах.
— Звісно, леді Фрейвіл, — пробурмотіла я у відповідь, видавивши усмішку.
— Леді Пейт, якщо ви не проти, почнемо з вас.
— Я рада цьому, міледі, — золотоволоса молода жінка посміхнулася у відповідь і поглянула у мій бік. — Дозвольте відрекомендуватися, леді Месау. Мене звуть Ріара. Я єдина дочка та спадкоємиця барона Пейта…
— І саме тому ваш батько відправив вас на цю зустріч? — пирхнула одна з леді. Рудоволоса дівчина у зеленій сукні. Їй не вистачило місця на тахті, та вона не засмутилася і зупинилася біля підвіконня. — Якщо ви спадкоємиця, у вас немає потреби ставати фрейліною королеви. Або ж є щось таке, про що ми не знаємо?
— Леді де Оргі, почекайте своєї черги, — королева-мати скрила усмішку. — Ви всі встигнете відрекомендуватися леді Месау.
— Звісно, міледі, вибачте, — рудоволоса схилила голову, та зробила це так, наче не визнавала своєї провини.
А я… я знову подивилася на леді Пейт і…
Вона трималася ще кілька миттєвостей, а потім повернулася, зміряла зневажливим поглядом леді де Оргі й прошипіла:
— Принаймні, мої секрети не перетворюються на скандали з брудними подробицями. То ж не вам мені про щось казати, Орісо.
— Може і був зі мною якийсь скандал, — знизала плечима рудоволоса. — Та секретів не було, люба Ріаро. Всьому вищому суспільству були відомі подробиці, які ж тут секрети?
— Ну годі вам, леді, — королева-мати закотила очі. — Ви так горлянки одна одній перегризете. Як завжди.
Леді Пейт скрипнула зубами, та відповідати не стала.
— Погоджусь із вами, леді Фрейвіл, — я передала чашечку служниці. — За такими розмовами ми можемо провести багато часу. І не встигнути з усіма познайомитися. То ж… леді Пейт, чому я маю обрати на цю посаду вас?
Здається, вона не очікувала такого прямого питання. Зблідла, кинула погляд на сусідку у сірій сукні.
— Я… Я… Я володію багатьма навичками, леді Месау. Вмію вишивати, підтримувати бесіду, грати на музичних інструментах. Я завжди зможу вас розважити. І…
— І щось мені підказує, що всі, хто зібрався тут, можуть похвалитися такими ж навичками, — я ввічливо посміхнулася у відповідь. — Ви мене, здається, не зрозуміли, леді Пейт. Фрейліни будуть моїм найближчим оточенням. Моїми подругами та помічницями. То ж… чому я маю обрати вас?
— А ви не маєте її обирати, — рудоволоса знову не стримала свого язика. — Ви взагалі можете нікого не обирати, леді Месау. І це буде непоганим рішенням з вашого боку.
— Леді де Оргі! — одна з жінок невдоволено поглянула на дівчину, яка мені вже подобалася. — Як ви можете таке казати?!
— А що я такого сказала, леді Картейн? Лише правду.
— Припиніть перетворювати цю зустріч на сварку у базарний день, — холодний голос обірвав всі інші. Його володаркою була темноволоса жінка з… першою сивиною на скронях. І це мене здивувало.
Бо якщо жінка не ховає сивину, то їй не треба заміж. То ж вона або вже має чоловіка, або втратила його.
— Перепрошую, леді?.. — я звернулась до незнайомки.
— Леді Мейрі. Лейла Мейрі, міледі, — погляд холодних блакитних очей зупинився на мені.
— Леді Мейрі, що думає ваш чоловік з приводу того, що ви претендуєте на звання фрейліни?
— Мій чоловік не має заперечень, леді Месау. Якщо знадобиться, попрошу надіслати вам листа з його печаткою і підтвердженням цих слів.
Я повільно схилила голову, відмічаючи зацікавленість в очах інших леді. Та загострювати ситуацію не планувала. Замужні жінки бували фрейлінами. Деякі не полишали свою службу навіть після того, як виходили заміж. То ж у віці цієї леді не було нічого страшного. То ж я повернулася до головного — до спроб знайти собі нових фрейлін.
Леді Пейт так і не змогла відповісти на моє питання. Вона і вдруге спробувала наголосити на тому, що в неї пристойна освіта, виховання та впливовий батько. Це непогано, та не та відповідь, яку я хотіла б почути.
Потім моє питання пролунало вдруге, а потім і втретє. Я поставила його всім леді.
Хтось з них наслідував прикладу леді Пейт. А от комусь… комусь вдалося мене здивувати.
— Ви не маєте обирати мене, міледі, — голос дівчини тремтів. — Та я буду щаслива служити вам. Я стану вашими руками, вухами та очима. Я стану вам тим, кого ви забажаєте. Так, ви не повинні обирати мене. Та без цієї посади я… я загину. Тому я тут, леді Месау. Тому я хочу служити вам.
Я на мить навіть забула про те, як дихати. Навпроти мене, зігнувшись у поклоні, стояла дівчина мого віку. З темним курчавим волоссям, порцеляновою шкірою і круглим обличчям. Сукня простого крою, без вишивки чи прикрас. Тканина теж не з найдорожчих. То ж здається її слова мали під собою ґрунт.
— Це принизливо! — пирхнув хтось збоку. — Так давити на жалість!
— Дякую за відповідь, леді Тейруа, — я кашляну, опановуючи себе. — Я почула вас.
Дівчина знову схилилася в поклоні й поквапилася туди, де знайшла собі місце — до дверей. Туди, де стояли служниці.
Вона була останньою.
— Леді, я була дуже рада з усіма вами познайомитися, — промовила за мить, усміхаючись і обводячи поглядом всіх, хто зібрався. — Ви — прикраса вищого суспільства Содії. Всім вам вдалося мене вразити. Тепер мені потрібен час, щоб обдумати все почуте та ухвалити рішення.
Леді Фрейвіл невдоволено щось забурмотіла збоку від мене. Та я удала, що не почула крізь її бурмотіння слова «не за правилами» та «так ніхто не робить».
Однак, з королевою-матір’ю я була згодна. Так ніхто не робить. Фрейлін обирають не таким чином. Тому у цьому випадку правила диктуватиму я.
