Раді Вас бачити!

***

Айла Месау

— Леді Фрейвіл! Прибула леді Месау! — Тія відкрила двері до вітальні й крокнула уперед.

— Нехай леді Месау заходить, — я почула тихий голос у відповідь і за мить опинилася у кімнаті.

Великій кімнаті з широкими вікнами, які прикрашали важкі кармінові штори. Стіни білого кольору були частково обшиті дерев’яними панелями. А ще я вперше побачила камін у цьому палаці. Та він виявився цілком декоративним. На верхній полиці цього каміну стояло кілька золотих канделябрів, горіли свічки. А от труби, яка мала б змогу виводити дим, просто не існувало. Як і полум’я у середині. 

— Проходьте, леді Месау, — королева-мати займала місце в одному з чотирьох крісел з невисокою спинкою. 

Цього разу на ній була важка сукня з габардину темно-синього кольору. Спідницю та корсет прикрашала дрібна вишивка білими нитками та прозорими камінчиками. Сиве волосся леді Фрейвіл зібрала у високу зачіску та прикрасила великим блакитним пташиним пером.

— Рада знову вас бачити, міледі, — промовила я, проходячи у бік вільного крісла.

У вітальні зараз ми були удвох, якщо не зважати на кількох служниць. Навпроти крісел знаходилася вільна тахта, яка очікувала, коли вже її займуть претендентки на звання фрейлін нової королеви.

— Бачу ви заспокоїлися, — леді Фрейвіл вказала мені на крісло поряд із собою. — Сідайте, та почнемо. 

— Боюсь, леді Фрейвіл, що ми просто зараз марнуємо час, — промовила я, опускаючись в крісло.

— Через те, що ваш лист було відправлено у порт? — незацікавленим тоном перепитала жінка і махнула рукою служниці.

Та кинулася до невеличкого столу, щоб наповнити ароматним чаєм чашки та передати нам.

— Вам повідомили, — гмикнула я. — Не здивована. Щоправда, цікаво, хто саме.

— А це має значення? Можливо, писар, якому ви диктували свій лист. Можливо, служниці, яким наказали знайти гінця. А можливо і сам гінець, який їхав від палацу до порту.

— Так, це має значення, — відповіла я, зробивши ковток чаю. — Я буду знати, кому я не можу довіряти.

— Ви нікому не можете довіряти, моя люба, — посміхнулася королева-мати. — Допоки ви не заслужите їхню вірність, всі вони служать мені, а не вам, наша майбутня королево.

— Я можу довіряти моїм фрейлінам, леді Фрейвіл. Як тільки вони приїдуть до палацу.

— Ви справді вважаєте, що ваш лист щось змінив? — жінка нагородила мене прохолодним поглядом. — Капітан його отримав, та ваше слово проти мого поки не має жодної ваги, леді Месау. Ваші, як ви їх називаєте, фрейліни вже відбули назад до Ісафіру. Тому вам потрібні нові. Запросить їх!

Двері прочинилися, а у вітальню одна за одною увійшло десяток жінок. Застукотіли підбори, зашурхотіли спідниці важких суконь, заблищали у вогнищі свічок прикраси на пальцях та шиях.

— Доброго вечора, леді! — королева-мати жестом запропонувала усім знайти собі місце у вітальні. — Дозвольте познайомити вас з нашою майбутньою королевою!

Новоприбулі синхронно посміхнулися і присіли у реверансах переді мною та матір’ю короля. А я тихо скрипнула зубами.