Спочатку:
На сторінку книги
Крижаний палац.
Ніч після балу-маскараду.
— На короля було скоєно замах! — Ліамарт Долайн скочив зі свого місця і вдарив долонями в стільницю, спираючись на неї.
Вперше за багато нарад його нарешті зацікавила тема сьогоднішнього збору. Та лорд Долайн був цьому не надто задоволений. На його думку, краще б він і далі нудьгував. Було б набагато краще, якби він помилявся кожного разу, коли був незадоволений кількістю золота, що виділялося на охорону.
— Це ми вже зрозуміли, шановний, — лорд-канцлер напрочуд був спокійним. Він вперше за багато нарад сидів за столом і примружившись дивився на оточення. — Ваш підлеглий врятував його величність, лорде Долайн.
— Це був не мій підлеглий, — видихнув військовий радник, опускаючись на стілець. — Хлопець, що загинув, був слугою леді Фрейвіл. Це був її наказ.
— Моєї матері? — Оуен вперше з моменту збору заговорив. І першим, що він промовив було питання.
— Так. Ваша матір віддала цей наказ і йому, і мені. Якби не той хлопець, що загинув… на його місці могли бути ви, ваша величносте.
— Бал було зіпсовано, — тихий голос, сповнений гіркості, пролунав у мить, коли всі замовкли.
— Що ви сказали, лорде Карі? — здивуванню військового радника не було меж. — Ви зараз серйозно переймаєтеся через те, що маскарад довелося перервати? Ми перепросили перед вищім суспільством!
— Так, перепросили, — рудий радник зблід під поглядом лорда Долайна. — Але це так принизливо! Королівський бал! Перерваний якимось вбивцею!
— Не якимось, лорде Карі, — батька перебив власний син. Він хитнув головою і вказав на невеличку мідну монетку, яка лежала зараз по центру столу.
Саме її Айзек Карі підібрав з полу в бальній залі. Саме її вбивця підкинув перед своїм стрибком у вікно. І сенс цієї монети був відомий усім у залі наради.
Бо зараз на столі лежала мідна монета, на якій було зображено ворона, що сидить на двох кинджалах. Монета, яку завжди находили на тілах вбитих рукою Вісників.
— Припустимо, — Карі-старший не збирався так просто здаватися. — Ви хоч розумієте, що означає зрив такого свята, як бал у Крижаному палаці? Зараз вся аристократія налякана! Так. Але вже завтра поповзуть чутки, що Крижаний палац не захищений! Що в нього зміг пробратися вбивця! Ми ступили цим на крихкий лід! Ми мали продовжити свято, незважаючи ні на що!
— І як ми мали це зробити? — пирхнув лорд Стері. Великий підскарбій простягнув руку, щоб торкнутися мідної монети. Він чув про такі. Але на власні очі бачив вперше. — Удати, що той хлопчисько нікого не вбив. Не привернув уваги. Не вибив вікно і не вистрибнув з третього поверху? Навряд чи аристократи повірили б в те, що все це якась вистава. Та й танцювати, коли у залі блукає крижаний вітер… не для всіх, лорде Карі.
Великий сенешаль прикусив язика. Він може і хотів ще щось сказати, та не став.
— Та в одному лорд Карі все ж має рацію, — лорд-канцлер відкинувся на спинку стільця. — Ми і справді тепер виглядаємо перед іншими сім’ями та домами не в найкращому світлі. Про це варто подумати. Варто щось зробити, щоб королівську родину не почали вважати слабкою. А ще варто дізнатися, хто саме замовив замах на його величність. Вісники — наймані вбивці. Вони не нападають без вказівки. Лорде Долайн, хлопця того впіймали?
— Ні, — військовий радник примружився. — Вісники тим і славляться, їх важко впіймати.
— Він вистрибнув з третього поверху! Розбив вікно! — Айзек підхопився з місця. — Що, невже жодного сліду не залишив?!
— Залишив, лорде Карі, — Ліамарт повернувся до Карі-молодшого. — На снігу важко не лишити слідів. Та вони обриваються за стінами Крижаного палацу. Ведуть до міста і… все. Мої люди шукають його. Якби тільки людей в мене було більше…
Його величність вловив цей докір, та нічого не відповів. Прикрив очі і провів долонями по обличчю.
— Так, значить хтось найняв Вісників, щоб позбавити Содію короля, — промовив він тихо і спокійно. — Зараз ми ніяк не можемо повпливати на думку аристократії. Скоріш за все ваші люди, лорде Долайн, не схоплять вбивцю. А якщо навіть і схоплять… Вісники не видають ім’я замовника. Це ціна їхньої репутації. Тоді нам треба зрозуміти, кому саме буде вигідна моя смерть. Без Вісника, який отруїв не того. У вас є якісь думки з цього приводу?
Вищі лорди обмінялися поглядами. Ніхто з них не міг прямо повідомити королю, що Вісника навряд чи вдасться зловити. Та їхній король і сам це зрозумів, сам озвучив. Трохи покращивши ситуацію для всіх присутніх у цій залі.
— Ваша наречена? — припустив Айзек. — Жінки можуть піти на дуже жорсткі кроки. Особливо, коли ці жінки благородної крові.
— Я так розумію, лорде Карі, ви кажете зараз не про леді Месау, — Оуен зустрівся поглядом з наймолодшим своїм радником.
— Звісно, ваша величносте, — хлопець кивнув. — Я кажу про принцесу Ваштера.
Оуен на мить опустив погляд, міркуючи над тим, чи можливо таке. Він вже був заручений до леді Месау. Ще в дитинстві був укладений договір щодо весілля між наймолодшим Фрейвіл та єдиною дочкою імператора Ваштера. Та через те, що саме молодший Фрейвіл згодом змушений був вдягнути корону, союз було розірвано.
Ніхто не хотів допускати жодну людину з імперії до влади. Бо всі добре знали, чого саме прагне імперія — світового панування.
— З того часу минуло вже два роки, — нарешті проговорив його величність. — Ви справді вважаєте, що імперія чекала б так довго? Бажала помститися? До того ж ми уклали з ними іншу угоду. Не настільки гарну для імперії, та все ж таки мир вдалося зберегти.
— Я і не кажу, що за цим може стояти вся імперія, — відповів Айзек. — Однієї принцеси достатньо. До неї могли дійти чутки, про те, хто став вашою новою нареченою. Це могло образити жінку, яка звикла отримувати все.
— Може бути правдою, — лорд-канцлер кивнув. — Я напишу послу, який зараз у Ваштері. Нехай спробує щось дізнатися. Якщо за цим стоїть хтось з них… всі наші домовленості можуть бути розірвані.
— Це лише теорія, — лорд Долайн заговорив, коли всі інші замовкли. — В Содії теж можуть бути вороги корони. Нехай і не відкриті. Я прикличу шпигунів, ваша величносте. Нехай поспостерігають за тими домами, які колись мали погляд у бік вашої корони.
Оуен кивнув.
Нарада продовжувалася. Лунали все нові і нові теорії з приводу того, хто міг стояти за замовленням. Хто міг бажати королю смерті. Які цілі могли бути у замовника.
Та правду дізнатися було важко. Правду чула лише мідна монета, яка лежала на столі. Монета, яка так само як і Вісник, що її лишив, не розкрила б цієї правди нікому і ніколи.
