Спочатку:
На сторінку книги
Зараз я побачу свого майбутнього чоловіка. Зараз. От прям зараз.
Від цих думок мене трясло, як від найлютішого морозу. Страшно було йому не сподобатися. Страшно, якщо він мені не сподобається. Хоча, як говорила матінка, для короля зовнішність не головне… А якщо він страшний? Боги, що мені робити, якщо він страшний?!
— Леді Айла Месау! — саме з цими словами двостулкові двері з білого посрібленого, наче вкритого снігом, дерева відкрили двійко вартових, які стояли в коридорі.
Я крокнула усередину, не відчуваючи ніг.
Мазнула поглядом по довгому високому столу, на якому було стільки страв, що очі розбігалися. Та не затрималася на ньому, намагаючись знайти чоловіка в короні.
Але сьогодні на цей сніданок ніхто не вдягнув корону. А різних чоловіків тут було п’ятеро чи шестеро. Я настільки нервувала, що не могла зрозуміти, то в мене в очах двоїться, чи поряд один з одним сидять близнюки.
— Леді Месау, — голос пролунав збоку. Від туди, куди я навіть уваги не звернула. — Дозвольте відрекомендуватися, Оуен Фрейвіл.
Я повернулася, почувши ім’я, яке мав носити король Содії. І заклякла, зустрівшись поглядом з темними, як нічне небо очима.
— Мені дуже приємно з вами зустрітися, — здається, я промовила це, коли присіла перед королем у реверансі й опустила погляд.
Та його обличчя досі стояло перед внутрішнім зором. Обличчя, яке я точно не могла назвати страшним. Правильні риси, широкі трохи вигнуті брови на кілька тонів темніші за волосся. А усмішка… легка усмішка, яка грала на його вустах, коли він назвав своє ім’я і чекав на відповідь…
В мене перехопило подих. І я випросталася.
Тепер я знову бачила короля. Бачила того, хто незабаром мав стати мені чоловіком.
— На портреті ви були інакшою, — зауважив король з посмішкою, яка досі не зникла з його обличчя.
— Не можу з вами не погодитися, мій королю. Митець був не надто вправним.
— Це точно, міледі, — Оуен простягнув мені руку, запрошуючи пройти вперед. — На малюнку ви були вище.
Ну що тут скажеш, він не перший, хто звертає на це увагу. Можна було б і образитися, але я… я просто не могла відвести погляду від чоловіка, який йшов зараз поряд.
Високий, з гарною виправкою, а шапка світлого курчавого волосся… наче витворів мистецтва когось з богів.
І це мій майбутній чоловік. Та я після такого погоджусь на будь-що! Навіть жити у цьому суцільному холоді!
— Прошу, — король провів мене до вільного місця біля з головою столу, не покликав слугу, а сам висунув для мене стілець з високою спинкою і допоміг сісти.
А вже за мить зайняв місце у голові стола. І таким чином я опинилася від нього по ліву руку. Напроти мене весь цей час мовчки сиділа мати Оуена і примружившись спостерігала за тим, що відбувається.
— Дякую, ваша величносте, — я видихнула це, коли всі зайняли свої місця. — Це дуже люб’язно з вашого боку.
— Ви моя майбутня дружина, леді Айло. Як я можу бути нелюб’язним із вами? — спитав він, не чекаючи відповіді. А потім голосніше звернувся до всіх, хто був присутній на сніданку. — Прошу, починайте їсти. Їжа може охолонути тут надто швидко.
Почувся тихий сміх, а потім задзвеніло столове приладдя.
— Як вам у Содії? — поцікавився Оуен, коли всі встигли скуштувати найближчі до себе страви та готові були слухати та брати участь у розмовах.
— Дуже холодно, мілорде, — чесно відповіла я, усміхнувшись. — Сподіваюся, що я до цього звикну.
— Я певен, що ви звикнете, леді Айло. До того ж вже незабаром трохи потеплішає. Настільки, що навіть можна буде побачити землю, а не лише сніг.
— Таке бува? Я чула, що Содія постійно вкрита снігами та кригою. Чи ці чутки перебільшення?
— Не зовсім так, — у розмову втрутилася мати короля. — Та столиця огорнута майже з усіх боків скелями, які захищають нас від суворих вітрів. І пом’якшують клімат.
Пом’якшують? Що ж відбувається там, де немає скель?
Та запитати це я не наважилася. Лише вдячно посміхнулася і промовила:
— Дякую, леді Фрейвіл, за пояснення. Мені багато невідомо про Содію, та я сподіваюсь, що це скоро зміниться.
— Я вам про все розповім, люба наречена, — запевнив мене Оуен. — А про що не зможу розповісти, покажу.
І мені насилу вдалося відірвати погляд від чоловіка, якому я скоро буду належати.
Сніданок продовжився за невимушеними розмовами та усмішками. Їжа була смачною і багатою на зелень та овочі, що мене здивувало. Бо я навіть уявити не могла, як в таких умовах фермери бодай щось можуть виростити. Мабуть, це одне з перших питань, яке я поставлю королю при нагоді. Все ж таки він сам викликався допомогти мені дізнатися цю країну краще.
— Леді Месау, якщо ви не заперечуєте, я б хотів запросити вас на прогулянку завтра? — Оуен трохи нахилився над столом і тільки зараз я помітила, що вдягнут він у традиційні кольори Содії: червоний та сріблястий.
Треба ж! Настільки задивилася на короля, що окрім його обличчя і не помітила нічого!
— Я приймаю ваше запрошення, мілорде, — відповіла з усмішкою. — Чекаю на нашу завтрашню прогулянку з нетерпінням.
Оуен подарував мені вдоволену усмішку і заговорив до одного з чоловіків. Та я не могла сконцентруватися та зрозуміти сенс. Я чула тільки, як лунає голос короля. Бачила його профіль і… і нічого не могла з собою поробити, настільки мене причарував цей чоловік.
Десь там і закінчився сніданок. Оуен випростався першим. Всі інші поквапилися закінчити з їжею, щоб повторити за своїм королем.
— Я залишу вас, — Оуен кивнув усім, хто зібрався у їдальні. — Лорде Госабр, скличте нараду. Нам є що обговорити.
— Так, ваша величносте.
Королю відповів товстий кремезний чоловік з темним коротким волоссям та пишними вусами. Він схилився перед своїм паном від чого ґудзики на його сюртуку заскрипіли, але втрималися на місці.
— Леді Айло, — Оуен крокнув до мене, перехопив долоню і, схилившись, торкнувся губами білої тонкої рукавички. Випростався і додав, дивлячись у вічі: — Був приємно вами вражений. До зустрічі.
— До зустрічі, — луною відгукнулася я і проводила поглядом чоловіка, який поквапився до виходу з їдальні.
Запрошені на сніданок мешканці замку не повернулися за стіл. Хтось продовжував говорити, стоячи на місці чи неквапливо виходячи з-за столу. Хтось вже залишив приміщення. А я отямилася тільки коли спина короля зникла з поля зору.
І роззирнулась. Знайомих служниць не було поблизу. Приставлені королевою-матір’ю дівчата проводили мене до їдальні і зникли. А мені зараз якось треба було повернутися у свої кімнати чи… ні?
— Леді Айло, — до мене крокнула незнайома жінка у сірій сукні, — прошу йти за мною. Леді Фрейвіл запрошує вас до себе.
Здається, все ж таки ні.
