Раді Вас бачити!

Кіра шалено боялася запізнитися. Вона сиділа у своєму новенькому "Мерседесі" і нервово стискала кермо автомобіля.
– Тільки не затор, будь ласка, – благала Кіра.

Жінка вийшла з машини та подивилася перед собою. Нескінченний ряд автомобілів стояв попереду. Вона глянула на годинник – до співбесіди залишалося тридцять хвилин і дві зупинки до офісу.

Кіра негайно залізла в салон автомобіля та схопила свій портфель. Як тільки вона ступила на тротуар, перші важкі краплі дощу впали на її обличчя. Запізно зрозумівши, що забула парасольку в машині, дівчина прискорила крок, сподіваючись, що не намокне, доки добіжить до автобуса на сусідній вулиці. Але дощ полив, як із відра.

Кіра, ступаючи на першу сходинку автобуса, відчула, як холодна вода просочується крізь увесь її одяг. Вона знову подивилася на годинник. Залишалося дуже мало часу до співбесіди. Кіра встигала доїхати до офісу, але їй потрібно було ще привести себе до пристойного вигляду після того, як літній дощ перетворив її на мокру курку.

– Оплатіть проїзд, будь ласка, – нагадав водій, даючи зрозуміти, що вона всіх затримує.
– Так-так. Зараз.

І коли Кіра думала, що гірше бути вже не може, з'ясувалося, що гаманця в портфелі немає.

– О ні! – вражено прошепотіла вона. – Я забула гаманець у машині.
– Тоді виходьте, – нервово гаркнув водій.
– Але я не можу. Мені потрібно проїхати лише дві зупинки, я дуже запізнююся. Моя машина залишилася стояти в заторі, а на вулиці дощ.

В автобусі пролунав обурений голос жінки:
– Всім треба їхати, а ви затримуєте нас.

– Я не можу спізнитися, – Кіра зняла перстень із пальця й непомітно, так, щоб тільки водій бачив, поклала його на валідатор.

Водій задумливо дивився на молоду дівчину й відразу провів карткою по турнікету. Кіра пройшла в автобус.

– Дякую, – тихо промовила вона.

Кіра розуміла, що проїзд обійшовся дуже дорого, але заради досягнення мети вона була здатна на певні жертви.

Сівши на єдине вільне місце в автобусі, Кіра випросталася і незворушно підняла підборіддя: всі пасажири дивилися саме на неї. І це було не дивно. На ній був елегантний, дуже дорогий костюм із натурального матеріалу, але через дощ він намок і приклеївся до тіла. Гарна зачіска та макіяж теж постраждали, і зараз усе це виглядало дуже неохайно.

Не встигнувши подивитися в дзеркало, вона припустила, що туш розмазалася під очима, а волосся намокло і понуро звисало. Піджаку дісталося найбільше: він наскрізь промок і пом'явся. До того ж, сидіти в мокрому одязі було неприємно та холодно.

Наважившись зняти піджак, Кіра почала повільно розстібати гудзики. Потім так само неквапливо зняла його. Їй не подобалася така пильна увага пасажирів, але вона максимально намагалася виглядати байдужою.

До того ж, складно сидіти в невимушеній позі, коли ти схожа на промоклу курку, і, як на зло, навпроти сидить такий чудовий чоловік, обличчя якого, до речі, здавалося їй дуже знайомим.

Кіра вся стиснулася, коли він глянув прямо на неї. Так дивляться чоловіки, які хочуть познайомитися і взяти «телефончик». Ні, тільки не це. Абсолютно недоречно.

Але він мовчав. Кіра розслабилася, сподіваючись, що їй здалося. Нишком вона простежила за його поглядом і подивилася на свою мокру, практично прозору, білу блузу – і жахнулася. Тонка тканина обліпила груди і тепер більше відкривала чоловікові її тіло, ніж приховувала. Вона сиділа перед ним так, ніби була оголеною.

І хоч жінка тисячу разів опинялася в незручних ситуаціях і завжди з гідністю виходила з них, зараз почувалася абсолютно безпорадною. Їй нічого іншого не залишалося, як схрестити руки на грудях. Незнайомця це тільки потішило. Він ледве стримував усмішку.

Кіра відчула гостре бажання заліпити йому ляпаса прямо по його гарненькій, усміхненій фізіономії.

Він навіть не намагався відвести погляд, щоб виглядати в її очах джентльменом і дати їй можливість привести себе до ладу. Навпаки, чоловік безсоромно та єхидно розглядав її.

Терпіння дівчини швидко урвалося.
– Що так смішить вас? І чому ви так безсоромно витріщаєтеся на мене? – сердито запитала Кіра.
– У вас гарні груди, – констатував чоловік із незмінною усмішкою, отримуючи задоволення від того, що вона вже почала злитися. – Ви мені сподобалися.

Кіра ще більше розгнівалася. Вона в житті часто стикалася з подібними чоловіками. Самовпевнений зухвалець захотів її? І вона мала мило фліртувати з ним? Ні вже, будьте ласкаві.

– Проте ви мені не подобаєтеся, – абсолютно чесно відповіла вона.

Чоловік засміявся.

– Я чекав від вас саме такої відповіді.

Кіра розуміла, що він каже це, щоб зацікавити її, залучити до діалогу.

– А якщо я скажу, що мій інтерес до вас абсолютно несексуального характеру, а скоріше ділового? Тоді ви погодитеся зі мною поговорити?

Кіра здивувалася.

– Ми ж не знайомі? – запитала вона, намагаючись згадати, де могла його бачити.

– Якоюсь мірою – так. Я Алекс Круз-молодший.

Кіра ледве стрималася, щоб не відкрити рота від подиву.

Перед нею сидів молодший син президента компанії, в якій вона мала проходити співбесіду.

Сьогодні був найважливіший день у її житті.

І ось вона – мокра, розпатлана – сидить перед людиною, яка, ймовірно, може вплинути на її долю в компанії.

Чорт забирай, яка невдача!

–Дивно, що ви в цьому автобусі їдете, – тільки й змогла сказати вона, намагаючись поправити своє мокре волосся. Їй не хотілося здаватися ще більш неохайною.

– Вважаєте, що їздити автобусом соромно? – серйозно уточнив Алекс. І Кіра зрозуміла, що, можливо, її співбесіда вже почалася. Він розмовляв з нею так, ніби знав, хто вона така.

– Ні, зовсім ні. Адже я теж їду в цьому автобусі. Просто думала, що в таких людей, як ви, лімузин замість автобуса, - пожартувала вона, і через секунду зрозуміла, що це було невдало.

– І ви абсолютно праві. На сусідній вулиці утворився затор, і я вирішив проїхатися цим транспортом. Але це вимушений захід. Можна сказати авантюра, - він кивнув у бік охоронця, що стояв позаду. - Я увійшов буквально перед вами.

Він глянув на Кіру оцінюючим поглядом. І Кіра зробила те саме. А коли він усміхнувся, вона постаралася взяти себе в руки і трохи розслабитися, щоб не зіпсувати думки про себе остаточно.

– Мене не буде на співбесіді, не варто так нервувати. Зараз ми просто пасажири, – спокійно сказав чоловік.

Кіра інстинктивно випростала спину і ще більше напружилася. Невже так видно її хвилювання? Наче думки прочитав. Вона стільки років шліфувала майстерність приховувати свої емоції та почуття, а цей Алекс із образливою точністю прочитав її стан та думки. Кіра видавила із себе ввічливу усмішку. Її співрозмовник поводився дуже самовпевнено, сидів у невимушеній позі і пильно спостерігав за нею.

Його сірі очі контрастували з темним, трохи хвилястим волоссям. Прямий ніс, швидше за все, натякав його як амбітність і зарозумілуість. Губи середньої повноти з вираженим округлим вигином верхньої губи. Безперечно, він знав про свою привабливість. Але харизма цієї людини була його вражаючим козирем. Він ніби випромінював якусь природну силу, маючи своєрідну веселу вдачу. У його поведінці читалася зневага до соціальних норм через високе матеріальне становище. Але це зовсім не псувало його, а робило недосяжним, а отже привабливим для жінок.

– Звідки Ви мене знаєте? – прямо запитала Кіра.

Як така людина, як Алекс Круз, взагалі знала про її існування? Вона спробувала пригадати, що чула про нього. Але окрім пліток співробітниць нічого згадати не могла. Та як це можливо? На його рівні багатства та впливу вона була ніким.

– Я шукаю секретарку. Нещодавно я побачив резюме і зацікавився вашою персоною, – з привабливою усмішкою повідомив він.

Кіра здивовано підняла брову. Зустріти Алекса Круза в автобусі було фантастикою. І все-таки, ось він перед нею власною персоною. А пропозиція бути його секретаркою, схоже, провокація.

– Це має бути помилка. Я пропонувала свою кандидатуру на зовсім іншу посаду – Кіра була обурена. До того ж співбесіду призначено на посаду керівника відділу маркетингу.

– Не хвилюйтеся, співбесіда пройде, як було домовлено, - він знову загадково посміхнувся. І Кірі це не сподобалося. Їй здалося, ніби Алекс натякав, що її не візьмуть.

Чи можливо, що йому буде невигідно, якщо її призначать на цю посаду? Чи він просто хоче змусити сумніватися у собі? Пропонуючи їй посаду своєї секретарки, він фактично казав, що вона більше не годиться. Але навіщо це йому?

Кіра ще раз уважно придивилася до чоловіка. Він зовсім не був схожим на простого доброзичливого співрозмовника. Пронизливий погляд. І ця самовдоволена посмішка не сходила з його обличчя.

Але Кіра дуже багато віддала за право спробувати свої сили в його компанії і не хотіла здаватися. І вона зробить усе, щоби її взяли.

І ось автобус зупинився на потрібній зупинці.

– Пора виходити, – нагадала собі Кіра, і швидко встала, не бажаючи більше бачити людину, здатну парою фраз вибити в неї ґрунт з-під ніг. Він чомусь лякав її своєю самовпевненістю. Від нього виходила прихована загроза, хоча на обличчі грала доброзичлива усмішка. Кіре, вона здавалася звичайним глузуванням. Немов так він давав їй зрозуміти, що вона дурне дівчисько, що не розуміє елементарних істин.

– До зустрічі, Кіро, – почула дівчина собі у слід.

Вона вийшла з автобуса, не озираючись, і попрямувала вперед, ніби від цього залежить її життя.