Раді Вас бачити!

Кіра не була присутня на зустрічі з Гарвелом. Їхня співпраця обговорювалася за зачиненими дверима між Семом та Алексом. То були підготовчі етапи. Але насправді Алекс не хотів допускати особистого контакту Гарвела з Кірою.

– Основні пункти ми обговорили, залишилося лише доопрацювати загальні положення, – підсумував юрист і закрив теку з попереднім договором. – Я розішлю обидва проєкти згоди у ваші офіси.

Сем Гарвел, що сидів навпроти, з нетерпінням чекав, коли юрист піде з кабінету і залишить їх із Крузом наодинці. Алекс розумів це, тому не поспішав іти. Коли двері зачинилися, Сем відверто сказав те, що хотів:

– Ти знаєш, чому я йду на цю угоду. Тільки через неї. Я бачу, що її очі не горять від любові до тебе. Тож ти блефуєш, даючи мені зрозуміти, що вона твоя.

Алекс і сам не знав, чому провокує Гарвела на такі висновки. Це могло зашкодити справі, та його дух суперництва і кинутий виклик стали вирішальними в його бажанні отримати Кіру. Мільйони доларів взагалі були ні до чого, бо очі обох чоловіків палали вогнем боротьби за жінку, яка по суті не була потрібна ні першому, ні другому. Просто так вийшло, що їм обом треба було довести одне: ця шикарна жінка дістанеться лише найкращому.

– Щасти тобі, Гарвел, – зухвало кинув Алекс, встаючи зі свого місця.

– У тебе немає шансів, Крузе. Кіра хоче сім’ю, дітей, і я ладен їй дати все це. Якщо для тебе це просто гра – не заважай мені робити її щасливою.

– Гарвел, ти вже давно втратив свій шанс, – спокійно відповів Алекс і пішов, залишивши Сема розмірковувати про причини такої відповіді.

Алекс ішов довгим коридором до ліфта, як раптом почув звук швидких кроків за спиною й обернувся. До нього наближався Ендрю.

– Як добре, що ми зустрілися, – сказав брат, видавлюючи з себе подобу посмішки.

У їхній сім’ї стосунки між братами завжди були натягнуті та нещирі. Це й не дивно, адже тисячі мільйонів доларів, які складалися в мільярди, стирали всі людські якості, перетворюючи людей на байдужі машини, що прагнули лише одного – збільшувати нескінченну кількість нулів після крапки.

Вони обоє чудово знали: місце батька належатиме лише одному з них. І якщо для Алекса це ніколи не мало особливого значення — його особисті капітали були більш ніж достатні, а вплив у бізнесі здобутий роками наполегливої праці, — то для Ендрю спадщина була ключовою. Вона відкривала шлях до повного контролю над корпорацією, до влади, якої він жадав з юності.

Та іронія долі перекреслила всі плани. Тепер, коли Ендрю остаточно втратив можливість мати власного спадкоємця, стало очевидно: усе — і частка батька, і частка брата — рано чи пізно перейде до рук молодшого сина. Алекс отримав усе й одразу, навіть не прагнучи цього.

– Невже скучив? — кинув Алекс жартома, хоч голос його залишався спокійним, майже відстороненим.

– Нам потрібно поговорити, — серйозно відповів Ендрю.

– Добре. Поговоримо.

– Тоді піднімемось на твій поверх.

Вони зайшли до ліфта й мовчки рушили вгору. Коли вийшли, пройшли повз стіл секретарки — та, як завжди, говорила по телефону, вдало поєднуючи офіційність із ледве вловимим фліртом у голосі.

– Чув, ти її звільнив, — промовив Ендрю, не знижуючи тону, хоча було очевидно, що дівчина їх чує.

– Я теж так думав, — злегка посміхнувся Алекс, розуміючи, що брат завжди мав хист помічати дрібниці, які для інших залишались непоміченими.

Навпроти столу секретарки, зручно вмостившись у кріслі, сиділа Кіра. І, звісно, це не промайнуло повз пильний погляд віце-президента компанії. Ще одна секретарка? — промайнуло в голові Ендрю, але вголос він нічого не сказав.

Алекс одразу помітив її відсутність. Це викликало неприємну підозру: можливо, Кіра зараз із Гарвелом. Настрій зіпсувався в одну мить. Увійшовши до кабінету, оформленого в стилі модерн — якраз той інтер'єр, який викликав у старшого брата стійке відторгнення, — Алекс приготувався до звичної дози критики.

– Господи, у тебе жахливий смак. Навіть не уявляю, де ти знайшов дизайнера, здатного створити таку естетичну катастрофу. Тут ніби мармуровий мавзолей, а не офіс, — скривився Ендрю.

– Я радий, що твоя тонка душа знову постраждала від мого вибору, — із ледь помітною іронією відповів Алекс і натягнув усмішку.

Його ніколи не цікавила думка брата. Ендрю був снобом і впертим консерватором, а такий тип людей викликав у Алекса роздратування. Вони були різними в усьому — у смаках, поглядах, принципах. Їх рідкісні зустрічі на нарадах раз чи двічі на тиждень обох цілком влаштовували.

– То я слухаю, – Алекс не приховував бажання скоріше закінчити цю розмову.

– Думаю, ти розумієш, чому я тут, – серйозно почав Ендрю.

– Помиляєшся. Жодного уявлення не маю. Просвітиш? – у голосі Алекса відчувалося роздратування.

– Я знаю, що батько розповів тобі про мої особисті справи, – з образою в голосі сказав Ендрю.

От як воно. Удар по самолюбству. І тепер він прийшов виплеснути все на молодшого брата.

– Якщо ти думаєш, що мене це потішило — то ні. Навпаки. Тепер батько не відчепиться, доки не змусить одружитися й не отримає онука, – зітхнув Алекс.

Обличчя Ендрю стало ще похмурішим.

– Я вирішив розлучитися, – раптом випалив він.

Алекс здивовано звів брови, але не показав цього. Він чекав на продовження.

– Ти ж знаєш: ми не виносимо одне одного. Живемо окремо вже роками. Я ще не сказав про це батькові — передбачаю його реакцію. Але я більше не можу це тягнути. І прийшов до тебе, бо під час заручин ми передали її родині невелику частку моїх акцій — у рамках домовленостей із її батьком. І якщо вона вдруге вийде заміж, у компанії можуть з’явитися чужі люди. Батько це теж розуміє.

– І до чого тут я? – серйозно запитав Алекс, вже підозрюючи, що, якщо Ендрю прийшов саме до нього, то доля цих акцій так чи інакше залежить від нього.

– Моя дружина планує передати свою частку акцій сестрі. Аманді. І ти чудово розумієш, чому, – спокійно пояснив Ендрю. – Її батько не хоче повністю розривати наші зв’язки. Як, власне, і ми. Один шлюб без спадкоємця — замало. Ти ж знаєш: у нашому світі бізнес і політика давно злилися в одне. Усі хочуть гарантій. І найкращі з них — це кровні узи.

Алекса ніби скувало. Він мовчки обмірковував сказане. Чорт забирай, брат мав рацію. Єдиним рішенням цієї шахової задачі було весілля з Амандою Фіверлі. Алекс спробував згадати її обличчя. Вродлива. І, на відміну від старшої сестри, мала м’який, поступливий характер.

– О Господи… мені треба випити, – буркнув Алекс, встаючи і прямуючи до бару, де зважено налив собі склянку коньяку.

Цього разу Ендрю не знущався — він сам нещодавно пройшов через подібне. Все виявилося значно складнішим, ніж здавалося на перший погляд.

– Я, мабуть, навіть заздрю тобі, – сказав він тихо. – Аманда набагато приємніша за мою дружину.

Алекс кинув на нього погляд, сповнений роздратування і безвиході. Його життя щойно втратило залишки особистої автономії.

– Не переймайся, – продовжив Ендрю. – Вона здорова, дасть тобі дитину. Усі будуть задоволені, і, зрештою, залишать вас у спокої. А далі — кожен житиме своїм життям. Це бізнес, Алекс. Не казка.

– Послухай, Ендрю… відклади розмову з батьком, дай мені трохи часу. Не впевнений, що зможу ось так просто… пожертвувати собою, – він ковтнув напій, намагаючись заспокоїтися.

– Якщо зволікатимеш — доведеться мати справу з його гнівом. А ти ж знаєш, на що він здатен. Він ніколи не програє.

Алекс розумів. Протистояти батькові означало бути викинутим не лише з родинного бізнесу, а й з великої гри загалом. Його зв’язки, вплив і авторитет були настільки потужними, що могли зруйнувати будь-яку кар’єру, навіть на іншому континенті.

– Усе ж таки… просто дай мені трохи часу. Скільки зможеш, – тихо попросив Алекс.

Попри холод у стосунках, між братами ще залишалося щось схоже на взаєморозуміння. Принаймні в питаннях, де ставки надто високі.

– Добре. Я постараюся умовити дружину потерпіти ще трохи.

– Дякую, Ендрю, – приречено прошепотів Алекс, наче вперше визнав, що пастка вже зачинилася.