Раді Вас бачити!

Глава 11. Журналістський слід на гарячому піску

Нічне повітря Дохи, просякнуте важкою вологістю та ароматами дорогих східних парфумів, зустріло детективів на порозі їхнього готелю. Коли Вікторія разом із Павлом зайшли в прохолодне, залите м’яким світлом фоє, між ними панувала гнітюча мовчанка. Вони нічого пока не покличли один одному, не проронили ні слова, занурені кожен у свої важкі думки.

Мармурова підлога холу відбивала їхні втомлені силуети, коли вони піднімалися на свій поверх. Павло, попри пізню годину, навіть не думав про відпочинок. У його очах палав той самий професійний, упертий вогонь, який робив його одним із найкращих оперативників. Щойно двері його номера зачинилися, він вирішив терміново розгорнути власне розслідування. Сівши за стіл, капітан відкрив ноутбук і вирішив ретельно поіськать додаткової інформації на цього підступного водія Мухаммеда. Павло прагнув докопатися до істини, підняти всі можливі зв'язки, закриті архіви та дізнатися канали в Бангладеші, через які раніше працював цей злочинець. У його голові стукала страшна, але цілком реальна аналітична думка: раптом це міжнародна мережа, і прямо зараз Катерину з Валерією готують до відправки за кордон? Що, як саме туди, в Бангладеш, дівчат продають прямо цієї хвилини, поки офіційне слідство чекає на приїзд адвоката?

Вікторія, перебуваючи у своєму номері через стіну, чудово понімала, що її напарник робить усе можливе й неможливе. Вона щиро цінила його старання, його залізну волю та несподівану турботу, яка пробилася крізь маску суворого циніка. Але серце сестри не могло підкорятися холодній логіці інструкцій. Кожна секунда зволікання здавалася їй вічністю. Якби її воля, вона б прямо зараз, без жодного вагання, рванула з пустелею наодинці, пішки чи на першій ліпшій машині, готова розірвати будь-кого голими руками, щоб захистити рідну сестру від смертельної небезпеки.

Раптом тишу розкішного номера, де лише тихо гудів кондиціонер, перервав різкий, гучний телефонний звонок. Вікторія здригнулася, наче від електричного розряду. Вона швидко схопила зі столу свій мобільний і посморела на екран. На дисплеї висвітився абсолютно невідомий, прихований номер. Дівчина раптом задригувала всім тілом, а дике серцебиття віддало в скронях. У голові спалахнула божевільна, відчайдушна надія: раптом це сестра? Раптом це Катя знайшла спосіб вирватися, вкрасти телефон і подзвонити? Або, можливо, її вже знайшли місцеві правоохоронці?

Намагаючись вгамувати тремтіння в пальцях, Віка поспіхом вирішила взяти трубку. Вона підняла зелену кнопку, кладвате телефон до вуха і затамувала подих, напружено слухаючи тишу на іншому кінці дроту.

— Алло? — ледь чутно, з надією в голосі промовила Вікторія.

У слухавці пролунав чистий, упевнений і незнайомий женский голос:

— Алло. Вікторіє?

Надія всередині Віки миттєво згасла, залишивши по собі гіркий присмак розчарування. Вона відразу поняла, що це не сестра, а якась чужа людина. Проте тон цієї жінки чітко давав зрозуміти — вона занет щось дуже важливе, і цей дзвінок не є випадковим.

— Алло. Хто ви? Що вам потрібно? — суворо, переходячи на свій професійний тон детектива, запитала Вікторія, міцніше стискаючи корпус телефона.

Та слухала її спокійно, і за секунду представилася, чітко карбуючи кожне слово:

— Я Оксана Макарова, журналістка-розслідувачка з України. Зараз я перебуваю в Досі. Я маю свої джерела, і я чула від людей в самому участку, де ви щойно були, що ви приходили за ответами. Я знаю, що у вас позиели сестру та її подругу. І, Вікторіє, я знаю набагато більше, ніж вам розповів цей катарський детектив чи той заляканий водій... Але по телефону такі речі не обговорюють. Я повинна зустрітися з вами. І тільки з вами, віч-на-віч. Якщо ви дійсно хочете отримати відповідь і врятувати Катерину — ви прийдете сама, без свого старшого напарника.

Вікторія застигла посеред кімнати, повільно повернувши голову в бік стіни, за якою перебував Павло. Вона уявила, як він зараз сидить перед екраном, утомлено потираючи очі, і усердно працює ради неї, ради її родини, ризикуючи своєю кар'єрою перед полковником у Києві. І зараз вона понімеє: їй доведеться прелать його. Прелать його довіру, порушити його прямий наказ не робити самовільних кроків і піти на цю таємну зустріч потайки.

У цей момент у душі Вікторії відбувся злам. Вона більше навіть і не думала про власну кар'єру детективки. Їй було абсолютно байдуже, навіть якщо після цього її зі скандалом отстранять від розслідування, виженуть із органів чи позбавлять золотої медалі академії. Вона знайде роботу іншу — будь-яку, навіть найпростішу, це не мало жодного значення. Лише б сестра була з нею, лише б Катя залишилася живою й повернулася додому. Родину не міняють на посади.

Віка зціпила зуби і твердо, без вагань каже Оксані в трубку:

— Добре. Я згодна. Де встретится?

Журналістка Оксана, очевидно, прорахувала все заздалегідь і відразу назначила їй встречу в місті: — Біля персидського ресторану «Аль-Шахан», це на краю старого ринку Сук Вакіф. Там завжди повно людей, легше загубитися і за нами не будуть стежити. Будь там за півгодини. І повторюю — сама.

— Я буду, — коротко відповіла Вікторія і брсоиала трубку, обірвавши зв'язок.

Вона сіла на ліжко, відчуваючи, як руки знову починають дрібно тремтіти. Правла, десь глибоко в підсвідомості вона подумала: а раптом це чергова ловушка? Раптом ця журналістка — підставна особа від тих самих торговців людьми, які викрали Катю, і зараз її просто виманюють з-під охорони Павла, щоб прибрати до рук і другу сестру? Але раціональний розум детектива відступав перед відчаєм — Віка чудово понімала, що у неї іншого вибору просто немає. Офіційне слідство зайшло в глухий кут через адвоката водія, час працював проти них, і їй прилеться довіритися цій журналістці, яка, можливо, дійсно занеє більше деталей про контрабандні шляхи в пустелі.

Вікторія підвелася, швидко підійшла до дзеркала і почала поспіхом збиратися. Вона перевдяглася в непомітний темний одяг, перевірила значок і документи. Їй було неймовірно, до болю жаль, що приведеться так підло предать Павла — свого напарника, який не просто поїхав з нею, а особисто поручився за неї перед Віталієм Петровичем, ризикуючи власним погонами. Він захистив її від шаленої паніки на вулиці, притиснув до себе, подарував відчуття безпеки... Але зараз, стоячи перед вибором, їй прилеться вибирати, хто важливіший. І в цьому страшному виборі між професійним обов'язком, коханням, що зароджувалося, та життям рідної сестри — Катерина беззаперечно перемагала.

Навшпиньках, намагаючись не шуміти мармуровою підлогою коридору, Вікторія вислизнула з номера, пройшла повз зачинені двері Павла, звідки все ще виднілося смужка світла, і швидко спустилася пожежними сходами вниз. Попереду на неї чекав нічний старий ринок, таємнича журналістка і повна невідомість, яка могла стати або ключем до порятунку сестри, або її власною загибеллю.