Спочатку:
На сторінку книги
Минуло кілька місяців.
Осінь тихо ступила до Прадавнього Лісу, розфарбувавши його золотими й багряними барвами. Повітря стало прохолоднішим, а ранкові тумани огортали землю сріблястою ковдрою.
Левко жив звичним життям. Він лікував людей, навчав дітей розпізнавати лікарські трави й часто приходив до Великого Дуба просто помовчати.
Одного вечора, коли сонце вже хилилося за обрій, він помітив щось дивне.
На могутній кроні Великого Дуба залишився лише один золотий листок.
Усі інші давно опали.
— Невже дерево хворіє? — прошепотів Левко.
Саме тоді біла сова безшумно опустилася поруч.
Вона тричі тихо скрикнула й полетіла до дуба.
Левко рушив за нею.
Коли він підійшов ближче, останній листок сам відокремився від гілки й повільно опустився йому на долоню.
Та це був не звичайний листок.
На ньому проступили золотаві слова:
«Кожна легенда має продовження.»
Юнак уважно вдивлявся в напис.
Раптом золоті літери почали змінюватися.
Замість них з'явилася карта.
Вона показувала далекі гори, за якими виднівся стародавній замок, оповитий туманом.
Берегиня, яка саме вийшла з лісу, завмерла, побачивши карту.
— Невже... — прошепотіла вона.
— Що сталося? — запитав Левко.
— Я думала, це лише легенда...
— Яка?
Берегиня повільно підняла очі.
— За Чорними Горами росте інше прадавнє дерево... Дерево Світла. Якщо карта з'явилася саме зараз, це означає лише одне.
Левко відчув, як серце забилося швидше.
— Що саме?
Берегиня відповіла тихо:
— Світ знову потребує Хранителя.
Біла сова здійнялася високо в небо.
Десь далеко за горами спалахнуло дивне золоте світло.
Левко ще не знав, що попереду на нього чекає нова подорож — значно небезпечніша за ту, яку він уже пройшов.
Так завершувалася одна легенда.
І починалася інша.
Кінець
