Спочатку:
На сторінку книги
Забутий щоденник
Ранок був тихим і напрочуд світлим. Над селом пливли білі хмаринки, а сонце лагідно зігрівало землю після прохолодної ночі. Левко саме повертався з лісової галявини, несучи за плечима кошик, наповнений лікарськими травами. У ньому лежали пахучий чебрець, звіробій, деревій, листя подорожника та кілька корінців валеріани.
Та сьогодні його не полишало дивне відчуття.
Наче хтось невидимий спостерігав за ним.
Біла сова більше не з'являлася, але її уважний погляд не виходив у нього з пам'яті.
— Скоро... — знову промайнуло в думках.
Левко зітхнув і відчинив двері своєї хатини.
Усередині пахло сухими травами, воском і старим деревом. На полицях стояли глиняні глечики з настоями, полотняні мішечки з насінням та акуратно підписані дерев'яні коробочки.
Погляд юнака зупинився на старій дубовій скрині, що багато років стояла в кутку.
Вона належала його дідові.
Після смерті діда Левко майже не торкався її. Здавалося, у ній залишилася частинка минулого, до якого він не був готовий повернутися.
Та сьогодні щось ніби кликало його.
Юнак присів навпочіпки й провів долонею по різьбленій кришці. Візерунок у вигляді дубового листя був майже стертий часом.
— Дідусю... Що ж ти приховав? — тихо прошепотів він.
Замок давно заіржавів і легко піддався.
Кришка повільно відчинилася.
Усередині лежали старі сувої, полотняний мішечок із насінням дуба, невеликий дерев'яний амулет і товстий шкіряний щоденник.
Його сторінки пожовкли від часу.
На обкладинці було витиснуто лише два слова:
«Не кожному...»
Левко здивовано насупив брови.
— Не кожному... що?
Він відкрив першу сторінку.
Рівним почерком було написано:
"Якщо ти читаєш ці рядки, значить, ліс сам дозволив тобі знайти цей щоденник. Не шукай відповідей серед людей. Шукай їх там, де мовчать дерева."
У Левка завмерло серце.
Він перегорнув кілька сторінок.
У щоденнику були записи про лікувальні рослини, фази місяця, давні обряди вдячності природі та зустрічі з людьми, яким допомагав його дід.
Та чим далі він читав, тим загадковішими ставали записи.
На одній зі сторінок була намальована карта.
Вона показувала Прадавній Ліс.
У самому центрі карти золотим чорнилом було позначено велике дерево.
Поруч стояв напис:
«Великий Дуб.»
Від нього вела вузенька стежка до місця, позначеного дивним знаком у вигляді сяючої краплі.
Під ним було написано:
«Серце Лісу.»
Левко затамував подих.
Саме про нього говорив старий оповідач тієї ночі біля багаття...
Юнак швидко перегорнув наступні сторінки.
"Серце Лісу не знайде той, хто шукає силу. Воно відкриється лише тому, хто готовий віддати найдорожче."
Левко ще раз перечитав ці слова.
— Віддати... найдорожче?
Вітер несподівано розчинив навстіж вікно.
Сторінки щоденника самі почали перегортатися.
Шурхіт...
Шурхіт...
Вони зупинилися майже наприкінці книги.
Там був лише один короткий запис.
"Левку... якщо одного дня ліс покличе тебе — не бійся."
Юнак зблід.
Він був певен.
Цього запису не могло бути.
Його дід помер, коли Левко був ще маленьким.
Звідки він знав його ім'я?
Раптом надворі почувся знайомий крик.
— Уу-хуу...
Біла сова.
Левко вибіг із хатини.
Птах сидів на старому дубі біля узлісся.
Сова дивилася просто на нього.
Потім повільно розправила крила й полетіла в напрямку Прадавнього Лісу.
Цього разу вона не озиралася.
Наче була впевнена, що Левко піде слідом.
Юнак міцніше притиснув до грудей старий щоденник.
Він уже не сумнівався.
Усі ці роки дід готував його до чогось значно більшого, ніж лікування травами.
А десь у самому серці Прадавнього Лісу Великий Дуб мовчки чекав на того, чиє ім'я було записане в старовинному щоденнику задовго до того, як юнак навчився читати.
Легенда поволі оживала.
Далі буде...
