Раді Вас бачити!

Вузька смужка сонячного світла пробилася крізь щілину у масивних шторах невеликої спальні, розрізаючи задушливу напівтемряву. Повітря у кімнаті було важким, просякнутим терпким запахом чоловічих та солодких жіночих парфумів, з легкою ноткою алкоголю.

Шон повільно розплющив очі, мружачись від сліпучого променю. Його тіло, ідеально виліплене годинами тренувань, розслаблено потопало в білосніжних простирадлах. Він лежав на спині, напівголий, прикритий зім'ятою ковдрою лише нижче пояса. Голова злегка гула, нагадуючи про вчорашній галасливий бар, неонові вогні та міцне віскі.

Повільно, майже ліниво, він повернув голову вбік. Поруч лежала дівчина. Її довге світле волосся хаотично розсипалося по його улюбленій подушці, нагадуючи, що додому він повернувся не один. Вона лежала до нього спиною, абсолютно оголена, прикрита лише краєм ковдри, що ледь сягала її талії. Його погляд байдуже ковзнув по її витонченій спині, зупинившись на невеличкому татуюванні між лопатками - акуратний півмісяць, обплетений дрібними квітами. Красива фігура, гарна шкіра. Але він навіть не намагався згадати її ім'я. Для нього це була просто чергова безіменна ніч, ще один епізод у його нескінченному серіалі випадкових зв'язків.

Він підняв свою ліву руку, закладаючи її за голову. На міцному, підкачаному біцепсі та передпліччі чорнилом було вибите його власне бачення часу і простору - масивне татуювання на всю руку, що починалося з великої троянди вітрів у вигляді компаса, переходило у деталізований кишеньковий годинник з римськими цифрами та відкритим механізмом із шестернями, і закінчувалося внизу вишуканим пісочним годинником. Це була його філософія. Час швидкоплинний, а йому так багато потрібно встигнути. Жити на повну, жити красиво.

На шиї з правого боку виднілося ще одне тату – чіткі, гострі геометричні лінії, що нагадували крило птаха. Ці малюнки були на тільки для краси, а й попередженням для світу про те, ким він є: сексуальним, брутальним, цинічним. І недосяжним для справжніх почуттів. Після того пекла, яке він пройшов у студентські роки з дівчиною, що витягнула з нього всі сили своїми маніпуляціями, тотальним контролем та істериками, він прийняв рішення. Жодних глибоких стосунків. Жодних прив'язаностей. Тільки секс, тільки поверхнева гра.

Він потягнувся до тумбочки і взяв телефон. Екран загорівся: час збиратися на роботу. Шон хмикнув, швидко відкрив месенджер і звично набрав коротке повідомлення. Він не задумувався над словами, все було звичним. Відклавши телефон, Шон заклав обидві руки за голову. На його щоках з'явилися глибокі ямочки від легкої, задоволеної посмішки. Він заплющив очі і почав чекати.

Рівно через п'ятнадцять хвилин у коридорі почувся тихий, ледь вловимий звук - ключ м'яко провернувся у замку. Вхідні двері тихо рипнули. Шон подумки почав відлік, його серце забилося в ритмі звичної, але від того не менш захопливої гри.

Двері до спальні різко відчинилися.

На порозі стояла Елізабет. Струнка, смаглява брюнетка з розкішним темним волоссям, що м'якими хвилями спадало на її плечі. Її великі, виразні карі очі зараз випромінювали таку лють, що будь-хто інший злякався б до смерті. Вона завмерла на мить, переводячи погляд з Шона на дівчину в ліжку, її обличчя скривилося від шоку і «нестерпного болю».

- Шон?! - її голос зірвався на пронизливий, істеричний крик, що розрізав ранкову тишу, наче лезо. - Ти що, знущаєшся з мене?! Знову?!

Дівчина в ліжку підскочила, наче від удару струмом, в жаху натягуючи ковдру до самого підборіддя. Її очі стали розміром з монети.

- Ліз, люба, я все поясню… - Шон миттєво включився в роль, зробивши винувате обличчя.

- Замовкни! Який же ти бабій! Ненавиджу тебе! - Елізабет зробила крок уперед, вказуючи пальцем на перелякану білявку. - А це що за шльондра в нашому ліжку?! Як ти міг мені зраджувати?! Все, я більше цього не терпітиму. Я йду від тебе!

Незнайомка не стала чекати розв'язки цієї драми. Зрозумівши, що опинилася в епіцентрі розбірок розлюченої дівчини та її невірного хлопця, вона в паніці зіскочила з ліжка. Хапаючи свій одяг прямо з підлоги, вона з приглушеними вибаченнями прожогом вискочила зі спальні. Через хвилину в коридорі гучно грюкнули вхідні двері.

Як тільки звук її кроків стих на сходах, напруга в кімнаті миттєво випарувалася. Театральна маска злетіла з обличчя Елізабет. Плечі, щойно напружені від «гніву», полегшено опустилися. Вона з важким, глибоким зітханням підійшла до ліжка і розслаблено сіла на зім'ятий край, навіть не дивлячись на Шона.

- Вдягайся. Нам скоро виходити, робочий день скоро почнеться без нас, - спокійним, навіть трохи апатичним тоном сказала вона.

Шон відкинув ковдру, без краплі сорому демонструючи своє ідеальне, рельєфне тіло, і потягнувся, як великий кіт.

- Навіщо вдягатися? Я ж божественно гарний, Ліз. Думаю, якщо я прийду в офіс у такому вигляді, жіноча половина колективу нарешті почне працювати з натхненням. А мені за це ще й премію дадуть.

Елізабет лише злегка закотила очі. Вона настільки звикла до його нарцисизму, вульгарних жартів і самовдоволених коментарів, що вони давно стали для неї просто фоновим шумом.

- Твоя «божественність», Шоне, цікавить лише тих наївних пташок, яких ти клеїш в барах ночами. Йди в душ. Я зроблю каву.

Вона підвелася, залишаючи за собою ледь вловимий, такий знайомий йому аромат вишні та мигдалю, і вийшла з кімнати.

Холодна вода швидко змила залишки сну. Шон стояв під душем, по його тілу збігали струмки гарячої води, ванна кімната швидко заповнилась густим паром…

Елізабет була ідеальною подругою. Його рятівницею в безкінечних іграх з дівчатами. Коли він вийшов на кухню, обмотавши стегна лише одним білим рушником, що ледь тримався на його вузькому тазі, він сподівався побачити хоча б швидкоплинний погляд захоплення. Зрештою, він знав, як діє на жінок його прес і краплі води, що залишилися на тілі.

Але Елізабет спокійно сиділа на кухні, задумливо дивлячись у вікно, і маленькими ковтками пила гарячий американо.

- Знаєш, - почала вона, не повертаючи голови, її голос звучав тихо, але дуже чітко, - мені починає страшенно набридати ця гра в ревниву дівчину.

Шон підійшов до столу, взяв свою чашку.

- Годі тобі, Ліз. Ти була сьогодні на висоті. Твоє «шльондра» прозвучало так переконливо, я сам ледь не повірив, що ми закохана пара.

- Я серйозно, Шоне, - вона нарешті перевела на нього свої великі, сумні очі. У них не було ні грама захоплення його тілом - лише глибока, непідробна втома. - Мені набридло тебе рятувати. Мені шкода цих дівчат. Ти використовуєш їх, розбиваєш їм серця і викидаєш, як непотріб. Твоє життя... це просто безглузде існування. Це лише поверхневий секс і нічого більше. В ньому немає ні краплі сенсу.

Шон зробив ковток кави, його щелепа на мить напружилася. Слова Елізабет завжди били точно в ціль, але він ніколи не дозволяв собі показати, що вони його зачіпають.

- Не заздри, люба, - криво, майже жорстоко посміхнувся він, спираючись на стільницю. - Мій стиль життя - ідеальний. Все легко. Немає виносу мізків, немає істерик через те, хто кому не передзвонив, жодних безглуздих обов'язків. А головне - ніякого болю. Все легко та безтурботно. Тобі б варто повчитися жити для себе.

Елізабет лише похитала головою. Вона не хотіла з ним сперечатися. Вони були з різних планет. Вона, зі своєю м'якою, романтичною натурою, щиро мріяла про справжнє, глибоке кохання. А він ховався від світу за стіною з цинізму та випадкових зв'язків.

Через пів години вони вже крокували вулицею до офісу. Ранок був свіжим, осіннє повітря приємно холодило щоки.

Вони працювали в одній великій IT-компанії, хоч і в різних відділах: він був UX-дизайнером, створюючи ідеальні візуальні інтерфейси, а вона працювала в PR-відділі, організовуючи життя колективу. Посади були рядовими, але перспективи росту тримали їх тут.

Проходячи повз затишний італійський ресторан з великими панорамними вікнами, Елізабет уповільнила крок.

- О, дивись. Тут я була позавчора.

- З черговим містером «Ідеальність» з Тіндера? - хмикнув Шон, ховаючи руки в кишені шкіряної куртки.

- Так. І це було найдивніше і найнудніше побачення в моєму житті, - вона здригнулася, згадуючи. - Спочатку він здавався нормальним. Але потім почав розповідати, що йому подобаються «домашні» дівчата. Ті, що сидять постійно вдома, читають романи, готують борщі і взагалі не повинні ходити на роботу.

- І що ти?

- Я сказала, що люблю свою роботу, і що в мене часто немає часу на готування вишуканих страв після важкого дня. І знаєш, що він відповів? - вона вимовила це досить роздратовано, - Він поблажливо поплескав мене по руці і сказав: «Нічого, люба, це все можна змінити». Шоне, на першому побаченні! Він вже хотів мене переробити, зламати під свої стандарти покірної домогосподарки!

Шон голосно розсміявся. Його сміх був щирим, заразливим.

- Не засмучуйся, Ліз. Ти ще знайдеш своє велике кохання. Просто ти в нас така мрійлива, така тендітна. Будь-який хлопець дивиться на тебе і думає, що тобі легко запудрити мізки і під красиві слова затягнути в РАЦС. Ти ж ідеальна мішень для романтиків.

- Мені не потрібен шлюб без кохання! - жваво заперечила вона, раптом зупиняючись і дивлячись йому прямо в очі. У її голосі звучала така щирість, що Шон на мить завмер. - Заміжжя не є ціллю. Саме кохання важливе. Коли тебе приймають такою, яка ти є, коли тебе відчувають.

Шон витримав її погляд. У глибині його душі щось ледь помітно ворухнулося, але він миттєво задушив це почуття звичною іронією.

- А мені кохання взагалі не потрібне. Мені й так добре, - спокійно відповів він. - Але, як твій друг, я тебе розумію. І підтримаю в будь-чому. Навіть якщо ти вирішиш вийти заміж за найзанудного ботана в світі.

Вона ледь помітно посміхнулася. Вони швидко дійшли до скляних дверей офісного центру. У ліфті стояли мовчки, слухаючи ненав'язливу мелодію, і на своєму сьомому поверсі розійшлися по різних коридорах, домовившись зустрітися на обіді.

Обідня перерва застала їх у невеликому кафе через дорогу. Повітря пахло свіжою випічкою та карамеллю. Елізабет сиділа навпроти Шона і нервово крутила в руках телефон. Нарешті вона розблокувала екран і посунула його по столу до нього.

- Ось. Його звати Крістофер. Ми переписуємося кілька днів, і він пропонує зустрітися сьогодні ввечері. А я... я вже не знаю, чи йти. Після минулого разу мені просто страшно знову розчаровуватися.

Шон примружився, розглядаючи фотографію хлопця з приємною, трохи сором'язливою посмішкою.

- Ну, виглядає не як маніяк-вбивця. Знаєш що? - Шон раптом підняв на неї очі, і в них знову запалав той самий азартний вогник. - Я піду з тобою.

- Що?! Ні! - Елізабет ледь не поперхнулася салатом.

- Я серйозно. Я прийду в той самий ресторан і сяду за сусіднім столиком. Візьму собі пиво і буду просто спостерігати. Якщо побачу, що він починає нести якусь маячню, або якщо він взагалі виявиться якимось слизьким типом з точки зору чоловіка - я тобі маякну. І ми його зіллємо.

- Шоне, це безглузда ідея! - її щоки спалахнули. - Це побачення, а не спецоперація!

- Це геніальна ідея, Ліз. Твоя особиста служба безпеки, - він самовпевнено підморгнув. - Погоджуйся.

Як вона не пручалася, аргументи Шона, і її власний страх перед черговим невдалим побаченням, взяли гору. Вона погодилась.

Ввечері, повернувшись додому після роботи, Елізабет почала метушливо збиратися. Її сусідка по квартирі, Мішель, сиділа на ліжку, схрестивши руки на грудях. Мішель була дівчиною з жорсткими феміністичними поглядами, різка і завжди прямолінійна.

- Ліз, ти розумієш, наскільки це жалюгідно звучить? - Мішель несхвально хитала головою, поки Елізабет наносила помаду на пухкі губи, - Йти на побачення, тягнучи за собою цього самозакоханого нарциса для підстраховки? Це найгірша ідея у твоєму житті.

- Він просто мій друг, Мішель. Він хоче допомогти, - тихо відповіла Елізабет, хоча всередині неї теж зріли сумніви.

- Він мене страшенно бісить! Він не поважає жінок, він використовує їх, як одноразовий посуд! І поки ти тягаєш його за собою, ти ніколи не побудуєш нормальні стосунки. Ти маєш відрізати його і жити далі! - різко кинула Мішель.

Ці слова боляче кольнули Елізабет, але вона лише мовчки взяла сумочку і вийшла з квартири. Вона пішла на це побачення попри все.

Ресторан зустрів її приглушеним світлом, тихим джазом і густим ароматом дорогого вина та смаженого м'яса. Елізабет зробила глибокий вдих, намагаючись вгамувати серцебиття, і зробила крок до зали. Вона окинула поглядом столики.

Першим, кого вона побачила, був Шон. Він сидів за столиком у кутку, розслаблено відкинувшись на спинку стільця, у своїй улюбленій темній сорочці. Його очі одразу знайшли її.

Але її погляд ковзнув далі. Прямо поруч із Шоном, за сусіднім столиком, сидів Крістофер. Той самий Крістофер з сайту знайомств.

І коли Елізабет невпевнено зробила ще один крок у їхній бік, сталося те, чого вона ніяк не очікувала. Обидва чоловіки - і її цинічний друг, і її потенційний кавалер - одночасно дивилися на неї. І Шон, і Крістофер розпливлися в широких, абсолютно щирих посмішках, дивлячись на неї так, ніби вони сиділи тут давно і чекали саме на неї.

Елізабет завмерла посеред залу. Дихання перехопило. Вона зробила перший невпевнений крок, і швидко попрямувала до столику.