Раді Вас бачити!

Наступні кілька днів в офісі «Horizon» перетворилися для Елізабет на катування. Кожен ранок починався з мантри, яку вона повторювала собі перед дзеркалом у ванній: «Він просто друг. Ти нічого до нього не відчуваєш. Це лише тимчасове помутніння». Але варто було їй переступити поріг офісу і почути його глибокий сміх десь біля кавомашини, як усі її логічні доводи розсипалися на уламки.

Шон і Келлі були всюди. Здавалося, вони стали нерозлучними. Білявка не випускала його зі свого поля зору ні на хвилину. Ліз, сидячи за своїм робочим столом і вдаючи, що уважно вивчає прес-релізи, краєм ока постійно спостерігала за цією виставою. Ось Келлі нахиляється над монітором, де Шон щось клацає в її ноуті, її блузка зрадницьки відкриває лінію декольте, а рука ніби випадково торкається його плеча. Ось Шон щось їй тихо каже, і дівчина заливається дзвінким, на думку Ліз - абсолютно штучним, сміхом.

Щоразу, коли це відбувалося, всередині Елізабет щось боляче стискалося. Гаряча, токсична хвиля ревнощів, яких вона раніше ніколи не знала, розтікалася по венах. Вона ненавиділа себе за ці почуття. Злилася на свою слабкість.

Тим часом у креативному відділі, за екраном свого Mac, Шон вів власну внутрішню боротьбу. Зі сторони здавалося, що він у своїй стихії. Флірт із Келлі був легким, вона сама йшла до рук, і все було так, як він хотів. Але була одна суттєва проблема, яка постійно тримала його в напрузі. Келлі не була простою дівчиною з бару, яку можна було затягнути в ліжко, а вранці покликати Ліз на допомогу, позбувшись дівчини. Вона була родичкою Гріна - генерального директора.

Шон розслабився на своєму кріслі, крутячи в пальцях стилус. Його крижані блакитні очі безцільно блукали по інтерфейсу нової програми.

«З нею не прокотить мій звичний сценарій», - похмуро подумав він. Якщо він переспить із Келлі, а потім кине її у своїй фірмовій холодній манері, його кар'єра в «Horizon» може закінчитися швидше, ніж він встигне зібрати речі в коробку. Тому він змушений був ходити по лезу ножа: підтримувати інтерес, фліртувати, але обережно тримати дистанцію, не допускаючи того самого останнього кроку, якого вона явно чекала.

Ця гра починала його втомлювати. Але ще більше його пригнічувало інше. Він раптом усвідомив, що за останні дні майже не спілкувався з Ліз.

Він подивився на телефон. Жодного повідомлення від неї з самого ранку. Раніше вони переписувалися десятками мемів за день, обговорювали клієнтів, скидали одне одному смішні тіктоки. А тепер... тиша. Йому не вистачало її. Не вистачало її сарказму, її теплих карих очей, того, як вона закочувала їх на його вульгарні жарти. Келлі була красивою картинкою, але з Ліз він міг бути собою - без броні, без масок, без необхідності прораховувати кожен крок чи грати солодкого хлопчика.

Різко підвівшись, Шон відкинув стилус і впевненим кроком попрямував до неї.

Двері до кабінету Елізабет були як завжди прочинені. Вона сиділа за столом, схилившись над паперами, закусившу нижню губу - звичка, яка з'являлася в неї, коли вона дуже нервувала або концентрувалася.

- Привіт, - тихо промовив Шон, входячи в кабінет.

Ліз завмерла. Ручка в її руці випала на стіл. Вона підняла очі, і її серце зрадницьки пропустило удар. Він стояв там, у своїй улюбленій сорочці, злегка розстебнутій зверху. З-під коміра виглядало тату на його шиї, яке завжди притягувало її погляд.

- Привіт, - її голос прозвучав сухіше, ніж вона планувала. Вона змусила себе опустити погляд назад до паперів. - Щось сталося?

Шон пройшов усередину і звично сів на край її столу.

- Сталося те, що я поводжуся як ідіот, - прямо сказав він, дивлячись на неї згори вниз. - Я останнім часом зовсім випав з нашого графіка. Мало спілкуюся з тобою. Ця вся метушня з новою стажеркою, проекти... Я скучив, Ліз.

Елізабет відчула, як стіна, яку вона так старанно будувала всі ці дні, дала тріщину від одного лише його погляду і слова «скучив».

- Тобі є з ким не нудьгувати, Шоне. Я бачу, що твій час повністю розписаний, - вона не втрималася від цієї маленької шпильки, дивлячись на свої руки.

Шон важко зітхнув, схиляючи голову набік.

- Це робота, Ліз. І трохи політики. Ти ж знаєш, хто вона. Мені доводиться грати в дипломата. Але я прийшов не про неї говорити. - Він простягнув руку і м'яко накрив її долоню своєю. Його пальці були гарячими, великими, і від цього дотику по її шкірі пробіг електричний розряд. - Я хочу викрасти тебе на ці вихідні. Провести час разом. Тільки ти і я. Як у старі добрі часи. Поїдемо кудись за місто, відпочинемо, вип'ємо вина, забудемо про цей офіс. Що скажеш?

Елізабет підняла на нього очі. У його блакитних райдужках не було звичного цинізму чи нахабства. Лише щире прохання і якась незрозуміла їй ніжність. Але ревнощі, що отруювали її останні дні, змусили її запитати:

- А Келлі не буде проти? Ви ж постійно разом. Це не виглядатиме дивно?

Шон щиро розсміявся, його ямочки заглибилися, роблячи обличчя неймовірно привабливим.

- Ліз, ти жартуєш? Келлі - не моя дівчина. Я взагалі з нею навіть не цілувався, якщо тебе це цікавить. І тим паче, весь офіс, включаючи її саму, знає, що ти - моя найкраща подруга. Моя недоторканна територія. Нікого це не збентежить. То як? Їдемо?

Від слів «не моя дівчина» і «навіть не цілувався» всередині Елізабет ніби розтиснулася туга пружина. Дихати стало легше. Її губи мимоволі розтягнулися в посмішці.

- Гаразд. Їдемо. Тільки за умови, що ти не будеш нити, якщо я включу в машині свій плейлист.

- Домовилися, принцесо. Готуй речі на суботу на ранок.

І Елізабет чекала вихідних з якось неймовірною надією та трепетом.

Суботній ранок зустрів їх прохолодним, але сонячним осіннім повітрям. Шон заїхав за нею не на своєму звичному вилизаному спорткарі, а на масивному, трохи брутальному позашляховику.

- Збираєшся везти мене в глушину, щоб закопати труп чергової пасії? - пожартувала Ліз, закидаючи свою дорожню сумку на заднє сидіння. На ній були зручні джинси, білі кросівки та теплий светр.

- Майже, - хитро підморгнув Шон. - Ми їдемо туди, де немає Wi-Fi, але є багато бруду.

Він не збрехав. За дві години їзди від Сіетла вони опинилися на лісовій базі відпочинку, яка славилася не стільки своїми затишними дерев'яними котеджами, скільки шаленими трасами для квадроциклів та багі.

Коли Шон привів її до ангару і вказав на два відкритих, заляпаних засохлим брудом багі, Елізабет з жахом округлила очі.

- Ти хочеш, щоб я сіла в це? Шоне, я ж дівчина з PR! Моя стихія - це прес-релізи і лате на мигдальному молоці, а не ось цей... механічний монстр!

- Давай, Ліз! Виходь із зони комфорту! - Шон уже натягував на себе захисний костюм і шолом, його очі горіли дитячим азартним вогнем. - Тобі потрібно випустити пару. Ти занадто правильна! Забудь про свої манери і просто тисни на газ!

Це був виклик. І Ліз його прийняла.

Наступні дві години перетворилися на абсолютне, неконтрольоване божевілля. Вони мчали лісовими трасами, розбризкуючи калюжі, підстрибуючи на корінні дерев. Шон їхав попереду, спеціально підрізаючи її і обдаючи хвилями брудної води, а Ліз, верещачи від адреналіну та обурення, намагалася його наздогнати. Її обличчя було вкрите краплями бруду, волосся розтріпалося під шоломом, але вона ніколи в житті не відчувала себе такою живою.

Коли вони нарешті зупинилися на галявині, глушачи мотори, обидва були схожі на брудних поросят. Шон зняв шолом, важко дихаючи. Його світле волосся прилипло до лоба, на щоці красувалася величезна пляма бруду, але він сміявся так щиро і голосно, що Ліз не могла стриматися у відповідь.

Вона підійшла до нього, важко переставляючи ноги в гумових чоботях.

- Ти ненормальний! - видихнула вона, спираючись руками на коліна. - Я вся брудна!

- Ти чудова, - раптом сказав він, дивлячись на неї зовсім іншим поглядом. У його очах не було жартів. Він підняв руку в брудній рукавиці і обережно, ледь торкаючись, витер краплю бруду з її носа. - Тобі личить бути справжньою, Ліз. Без тих ідеальних суконь і макіяжу.

Від цього жесту, від тембру його голосу, в Елізабет перехопило подих. Вона завмерла, дивлячись у його очі. Між ними в повітрі, просякнутому запахом хвої та бензину, раптом проскочила іскра. Тягуча, магнетична напруга. Але Шон швидко відвів погляд, відкашлявся і звично пожартував:

- Ходімо відмиватися, бо нас навіть у наш котедж не пустять.

Вечір опустився на ліс швидко, огортаючи їхній невеличкий будиночок густою темрявою. Всередині було неймовірно затишно. Потріскували дрова у великому кам'яному каміні, кидаючи на стіни танцюючі тіні. За вікном починав накрапати дрібний осінній дощ.

Ліз вийшла з душу у м'яких спортивних штанях і великій зручній футболці, з вологим волоссям, що спадало на плечі. Шон уже чекав на неї у вітальні. Він теж переодягнувся у зручні сірі штани і чорну майку, яка не приховувала його рельєфних контурів та складних татуювань. Він сидів на пухнастому килимі прямо перед вогнем, розливаючи по келихах густе, темно-рубінове вино.

- Сідай, - він поплескав рукою по килиму поруч із собою.

Елізабет опустилася біля нього, підібгавши під себе ноги. Вона взяла келих, відчуваючи його прохолоду. Вони випили, не цокаючись. Вино було терпким, із нотками ожини та дуба. Воно миттєво розлилося по тілу розслаблюючим теплом.

Спершу вони мовчали, дивлячись на вогонь. А потім почалася розмова. Не така, як завжди на їхніх обідах, де вони обговорювали безглузді побачення чи офісні плітки. Цього вечора щось невидиме зламало їхні захисні бар'єри.

- Знаєш, я сьогодні згадав один момент із дитинства, - тихо почав Шон, обертаючи келих у руці. Його голос звучав низько, майже гіпнотично під звуки дощу. - Коли мені було десять, мій батько вчив мене плавати. Він просто кинув мене з човна на глибині. Я борсався, ковтав воду, думав, що помру. Він стояв на човні і дивився. Поки я сам не виплив.

Елізабет шоковано подивилася на нього.

- Боже мій, Шоне... Це ж жахливо.

- Ні, це був урок, - він криво посміхнувся, дивлячись на язики полум'я. - Урок того, що ти нікому не можеш довіряти свою безпеку. Ні своє життя, ні свою душу. Щойно ти комусь довіришся повністю, щойно дозволиш собі розслабитися - ти підеш на дно. Тому я ніколи не прив'язуюся. З дівчатами, у стосунках. Я не хочу тонути. І я ненавиджу, коли мене намагаються контролювати, як це робила Меган в університеті.

Він вперше за всі роки їхньої дружби так відкрито заговорив про свої внутрішні демони. Ліз слухала, відчуваючи, як стискається її серце від ніжності до цього гарного, сильного, але такого травмованого всередині хлопця.

- А я, навпаки, - прошепотіла вона, роблячи ковток вина. - Я все життя шукаю когось, кому можна довіритися. Я мрію про те, щоб побудувати щось справжнє. Будинок, сім'ю. Щоб хтось дивився на мене і бачив не просто красиву картинку, а мене справжню. Мене так лякає думка, що я проживу життя, бігаючи по побаченнях, так ніколи і не знайду людину, яка скаже: «З тобою мені спокійно». Я боюся порожнечі.

Він повернув до неї голову. У напівтемряві, освітленій лише червоним світлом каміна, його очі здавалися темними, глибокими колодязями. Він дивився на неї так пронизливо, ніби заглядав у саму душу, розглядаючи кожен її страх і кожну мрію.

- Ти не будеш порожньою, Ліз, - його голос став ледь чутним. - Хтось обов'язково зрозуміє, який ти скарб. І цей «хтось» буде найщасливішим на планеті.

Саме в цю секунду, дивлячись на відблиски вогню на його обличчі, на тінь від його довгих вій, на його великі, сильні руки, Елізабет з жахом і солодким трепетом усвідомила: Мішель мала рацію. Це не була дружба. І це навіть не була просто симпатія чи ревнощі.

Вона була закохана в нього глибоко і безповоротно.

Любила його цинізм, його розбите серце, його дурні жарти, його здатність розуміти її без слів. Вона закохалася в свого найкращого друга, безнадійно і так безглуздо. Від цього усвідомлення у неї запаморочилося в голові. Вона швидко піднесла келих до губ і випила його до дна, намагаючись заглушити паніку, що розгоралася всередині.

Вони випили ще. Алкоголь розмивав кордони, робив їхні тіла розслабленими, а думки - сміливими і тягучими. Сміх ставав гучнішим, дотики - ніби випадковими, але занадто частими. Шон торкався її коліна, коли сміявся, вона спиралася на його плече, дотягуючись до пляшки. Повітря між ними стало наелектризованим.

Коли пляшки спорожніли, а годинник показав другу ночі, вони нарешті вирішили, що час розходитися.

Вони підвелися, трохи похитуючись від випитого вина. Шон провів Ліз до дверей її спальні на другому поверсі. Коридор був темним, лише світло місяця пробивалося крізь вікно в кінці коридору.

Ліз зупинилася біля своїх дверей, обернувшись до нього. Її серце стукало так гучно, що, здавалося, він мав би це почути.

- Дякую тобі за цей день, Шоне. Це було саме те, що мені потрібно, - вона дивилася на нього знизу вгору.

Шон стояв дуже близько. Він сперся рукою на стіну біля її голови, дивлячись на неї згори вниз. Алкоголь зробив його погляд важким, томним і неймовірно сексуальним.

- На добраніч, принцесо, - його голос був оксамитовим і низьким. Він нахилився трохи ближче, так, що вона відчула аромат вина на його подиху. Його губи розтягнулися в хитрій, неоднозначній посмішці. - Сподіваюся, ти сьогодні добре спатимеш. Хоча... такі ночі, як ця, створені для пристрасті, а не для сну. Не заблукай у своїх фантазіях.

Раніше вона б закотила очі, назвала його самозакоханим ідіотом і пішла спати.

Але не сьогодні.

Не після того, як вона усвідомила свої почуття. Його слова, вимовлені з таким нищівним магнетизмом, стали для неї тригером. Сигналом.

Елізабет не відступила. Вона підняла очі, в яких відбивалося місячне світло і чисте, нестримне бажання. Вона зробила крок уперед, впритул до його тіла. Піднялася на навшпиньки.

І поцілувала його.

На долю секунди Шон закам'янів. Його тіло завмерло, ніби його вдарило струмом. Але цей шок тривав лише мить. Наступної секунди його гарячі руки владно лягли їй на талію, стискаючи так сильно, що вона тихо зойкнула. Він відповів на поцілунок. Не як друг. Не як жартівник. А як чоловік, який, здавалося, чекав цього увесь вечір.

Він цілував її жадібно, голодно, так солодко. Її руки зметнулися до його потилиці, пальці заплуталися в його світлому волоссі. Смак червоного вина, його запах, жар його тіла - все це злилося в один неймовірний коктейль, що відключав свідомість.

Шон, не відриваючись від її губ, натиснув на ручку дверей, і вони ввалилися до її кімнати, зачиняючи двері спиною. У темряві спальні він притиснув її до стіни.

- Ліз... - прохрипів він, відірвавшись на міліметр, його дихання було рваним, груди важко здіймалися. - Ти хоч розумієш, що ти робиш?

- Так, - прошепотіла вона, дивлячись йому прямо в очі, які горіли в темряві диким полум'ям. - Я розумію. А ти?

Замість відповіді він підхопив її на руки, її ноги рефлекторно обхопили його талію, і за кілька кроків він повалив її на велике м'яке ліжко.

Цей секс не мав нічого спільного з тими грубими, швидкими історіями, про які Шон іноді жартував. Тут не було цинізму. Не було поспіху. Для них обох ця мить, коли дружба стиралася, перетворюючись на щось набагато глибше і небезпечніше, була священною.

Шон роздягав її повільно, його пальці тремтіли - він, який мав сотні жінок, зараз торкався Елізабет так, ніби вона була зроблена з найтоншої кришталю. Коли її футболка полетіла на підлогу, його очі заворожено ковзнули по її смаглявій, ідеальній шкірі.

- Ти така красива... - видихнув він, схиляючись над нею і цілуючи лінію її ключиць.

Ліз, задихаючись від збудження, стягнула з нього майку. Вона нарешті могла торкнутися того, на що стільки років дивилася лише здалеку. Її пальці ласкаво провели по його лівій руці, вивчаючи кожну лінію розбитого годинника, кожну пелюстку чорнильної троянди. Вона відчувала, як напружуються його м'язи під її дотиками. Вона обережно притягнула його обличчя до себе і, слідуючи якомусь внутрішньому, тваринному інстинкту, провела губами і кінчиком язика по чорному тату крила на його шиї.

Шон видав глибокий стогін. Цей дотик до його найчутливішого місця зніс йому залишки самоконтролю.

Він навис над нею. Його поцілунки стали палкішими, він вкривав ними її шию, груди, живіт, змушуючи її вигинатися назустріч і тихо, задоволено стогнати. Момент злиття тіл був солодким, іскристим, незабутнім.

Це було нереально. Це було за межами простого фізичного задоволення. Кожен його рух, кожен глибокий поштовх віддавався в її серці. Він рухався не поспішаючи, заглядаючи їй в очі, ніби намагався прочитати там усі її думки. Його сильні руки перепліталися з її пальцями, притискаючи їх до подушки. У цій близькості була така пронизлива, відчайдушна ніжність, що Ліз не розуміла сон це, чи реальність. Шон був іншим. Він відчував щось кардинально інше, від того, що відчував зазвичай з іншими дівчатами. Це було набагато чуттєвіше, набагато тонше, і від цього ще більш приємніше.

Хвилі оргазму накрили їх майже одночасно. Ліз зірвалася на крик, відчуваючи, як її тіло розсипається на мільйони гарячих іскор. Шон глухо заричав, притискаючи її до себе з такою силою, ніби боявся, що вона може зникнути, розчинитися в повітрі.

Вони довго лежали мовчки, не в силах розчепити обійми. Тільки важке дихання і стукіт двох сердець, що билися в одному ритмі, порушували тишу кімнати.

Шон притискав її голову до своїх грудей, погладжуючи її темне волосся. У його голові вирував справжній шторм. Він перейшов межу зі своєю найкращою подругою, з єдиною людиною, яку він справді боявся втратити.

«Що я наробив?» - билася думка в його мозку. Але, вдихаючи її запах, відчуваючи тепло її тіла у своїх руках, він знав одне: вона унікальна, не схожа ні на кого з усіх з ким він був. Вона нереальна.

А Елізабет, засинаючи на його плечі, під розмірений стукіт його серця, відчувала суміш абсолютного щастя і паралізуючого страху. Вона відкрила йому свою душу. Вона віддала йому своє тіло. Рубікон було перейдено. Вона вбачала в цій близькості взаємність. Він відповів на її бажання таким самим бажанням. І засинаючи в його обіймах, вона була абсолютно щасливою.